Ухвала суду № 43300486, 25.02.2015, Подільський районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 405/1298/15-ц

Провадження №2/405/286/15

У Х В А Л А

25 лютого 2015 року Суддя Ленінського районного суду м. Кіровограда Іванова Л.А., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 про виділення майна в натурі,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, в якому просить виділити в натурі приватну житлову кімнату 1-2 S=13, 14 кв.м. житлового будинку Літ «Ааа/1» по пров. Спаському, 84 в м. Кіровограді від сумісної приватної власності ОСОБА_1

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє особам, які беруть участь у справі у здійсненні їх прав, тому вивчивши зміст вказаної позовної заяви, вважаю за потрібне запропонувати ОСОБА_1 привести позовну заяву про виділення майна в натурі у відповідність до вимог ст. 119 ЦПК України.

ОСОБА_2 Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.09.2012 року за № 10-1386/0/4-12 визначено, що при застосуванні у судовій практиці норм ЦПК України, суди повинні дотримуватися прецедентної практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов'язків. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Також Європейський суд з прав людини зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі «Жоффре де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року).

Оскільки пред`явлення позову - це процесуальна дія, яка здійснюється у порядку, встановленому ЦПК України, справи позовного провадження повинні розглядатися судом на підставі поданої позивачем позовної заяви, яка повинна за формою та змістом відповідати закону.

Вимоги щодо форми і змісту позовної заяви встановлені ст. 119 ЦПК України.

Так, частиною 2 вказаної статті передбачено, що позовна заява повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку, якщо такі відомі; 3) зміст позовних вимог; 4) ціну позову щодо вимог майнового характеру; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; 6) зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування; 7) перелік документів, що додаються до заяви.

Крім того, до позовної заяви позивач повинен додати її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів та третіх осіб (ч.1 ст. 120 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України сторонами в цивільному процесі у справах позовного провадження є позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 32 ЦПК України, позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов'язки.

Відповідач в рамках цивільного процесу - це особа, яка за цивільною позовною заявою позивача притягається до відповідальності за порушення чи оспорення її прав та охоронюваних інтересів, а також у передбачених законом випадках, й інші особи, на адресу яких спрямована вимога позивача, яка знайшла своє аргументування та вираження у відповідній позовній заяві.

При цьому, відповідно до ч.1 ст. 109 ЦПК України позови до фізичної особи предявляються в суд за зареєстрованим у встановленому порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому порядку місцем її перебування, за виключенням правил про виключну підсудність (ст. 114 ЦПК України), за якими, позови, що виникають з приводу нерухомого майна предявляються за місцезнаходженням майна або основної його частини (ч.1 ст. 114 ЦПК України).

Згідно з нормами матеріального права позивач повинен визначити правові підстави позову (обставини, які мають місце у диспозиції норми матеріального права і мають бути доведені суду) та на підтвердження цих підстав позову позивач повинен навести фактичні обставини справи та зазначити норму закону, яка регулює спірні правовідносини, що є предметом судового розгляду. Оскільки ця обставина має суттєвий вплив на змагальний характер процесу і сприяє досягненню істини у справі.

Заява подана без додержання вимог зазначених норм, зокрема, ОСОБА_1. необхідно зазначити відповідача(ів), в разі необхідності, третю особу, викласти в позовній заяві обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, при цьому, порушене, невизнане або оспорюване субєктивне право, свободи чи інтереси, які зазначені позивачем у прохальній частині позову, повинні бути обґрунтовані обставинами, які є юридичними фактами, що в сукупності складають зміст позову. Хоча стаття 119 ЦПК України не вимагає від позивача обовязкового зазначення правової підстави позову, тобто вказівки на норму права, яка регулює спірні правовідносини, тем не менш позивач повинен в обґрунтування своїх вимог посилатися на те право, захисту якого він вимагає. Під підставами позову слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а не посилання позивача на певну норму закону, яку суд може змінити, якщо її дія не поширюється на правовідносини.

Згідно з ч. 2 ст. 119 ЦПК України в позовній заяві щодо вимог майнового характеру обов'язково повинна бути зазначена ціна позову. Таким чином, тягар доказування вартості спірного майна несе позивач, тому він повинен обґрунтувати у позовній заяві ціну позову та надати суду відповідні докази цього.

Визначення в позовній заяві ціни позову має значення, в першу чергу, для захисту прав самого позивача, оскільки обумовлює розмір сплати судового збору, розподіл судових витрат між сторонами і впливає на можливість порушення судової діяльності на захист права. Отже, від визначеної ціни позову залежить і розмір судового збору.

Статтею 80 ЦПК України встановлено, що ціна позову складається з дійсної (ринкової) вартості майна на час звернення до суду.

Крім того, заява не містить виклад обставин та зазначення доказів, на визначену позивачем в позові ціну позову в розмірі 28 256 грн. 50 коп.

Більш того, відповідно до п.7 ч.2 ст. 119 ЦПК України позовна заява повинна містити перелік документів, що додаються до заяви, у зв`язку з чим позивачу після викладення прохальної частини (зміст позовних вимог) необхідно зазначити перелік всіх документів, які додаються позивачем до позову, а не їх загальну кількість.

Враховуючи, що дана заява подана без додержання вимог, викладених в ст.119 ЦПК України, то відповідно до ст.121 ЦПК України вона підлягає залишенню без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання останньою ухвали.

Керуючись ст.ст. 119, 120, ч. 1 ст. 121 Цивільного процесуального кодексу України, -

У Х В А Л И Л А:

Позовну заяву ОСОБА_1 про виділення майна в натурі залишити без руху, надавши строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання заявником ухвали.

Запропонувати ОСОБА_1 в установлений строк виправити зазначені в ухвалі недоліки.

В разі невиконання указаної вимоги заява буде вважатись неподаною і повернута позивачу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Ленінського районного суду

м. Кіровограда Л.А. Іванова