Постанова № 43300019, 03.12.2014, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 212/8549/2012

Провадження № 2-а/127/497/14

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Вступна та резолютивна частини

03.12.2014 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

у складі головуючого - судді Романчук Р. В.

при секретарі Мартинюк Т.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Вінницького міського суду Вінницької області справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради, Департаменту соціальної політики Вінницької обласної державної адміністрації про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання до вчинення дій, відшкодування матеріальної і моральної шкоди,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради, Департаменту соціальної політики Вінницької обласної державної адміністрації про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання до вчинення дій, відшкодування матеріальної і моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправними та незаконними щодо ОСОБА_1 дії відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради з невиплати та недоплати йому як учаснику війни в період з 2002 року по 2004 рік та з 2009 року по день прийняття судом рішення допомоги до 5 травня в розмірі 10 963 грн. 80 коп.

Визнати протиправною та незаконною бездіяльність відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради щодо виконання стосовно ОСОБА_1 вимог п.п.1 п. 3, п.п. 30, 31 п. 4 Типового положення про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.09.2000 р. №1498, та п.п.1 п.3, п.п. 28, 29 п. 4 Типового положення про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2007 р. № 790, про надання йому інформаційного доступу до його права власності шляхом належного інформування про наявне у нього право на отримання грошової допомоги до 5 травня та її розміри, встановлені законом, та забезпечення у межах своїх повноважень додержання законодавства про соціальний захист.

Визнати протиправною та незаконною бездіяльність відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради в наданні ОСОБА_1 інформаційного доступу до його права власності шляхом надання йому публічної інформації, а саме: даних про дати виплат відповідачем допомоги до 5 травня за весь час такої виплати, запитаних інформаційним запитом від 03.01.2012 р. №18.

Зобов'язати відповідача Департамент соціальної політики Вінницької міської ради надати ОСОБА_1 публічну інформацію у вигляді даних про дати виплат йому допомоги до 5 травня за весь час такої виплати.

Зобов'язати відповідача Департамент соціальної політики Вінницької міської ради надати ОСОБА_1 публічну інформацію у вигляді даних про дати виплат йому допомоги до 5 травня 2012 року.

Визнати порушення відповідачем Департаментом соціальної політики Вінницької міської ради щодо ОСОБА_1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стягнути з відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді суми невиплати та недоплати йому як учаснику війни грошової допомоги до 5 травня в розмірі 10 963 грн. 80 коп.

Стягнути з відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі:

0,5 мінімальної пенсії за віком що складає 474 грн. 50 коп., за невиконання стосовно нього вимог п.п. 30, 31 п. 4 Типового положення про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.09.2000 р. №1498, та п.п. 28, 29 п. 4 Типового положення про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2007 р. № 790, про надання йому інформаційного доступу до його права власності шляхом належного інформування про наявне у нього право на отримання грошової допомоги до 5 травня та її розміри, встановлені законом, та забезпечення у межах своїх повноважень додержання законодавства про соціальний захист;

0,5 мінімальної пенсії за віком, що складає 474 грн. 50 коп., за ненадання йому публічної інформації у вигляді даних про дати виплат допомоги до 5 травня за весь час такої виплати, запитаної інформаційним запитом №18 від 03.01.2012 р.

Визнати протиправними та незаконними щодо ОСОБА_1 дії відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької обласної державної адміністрації з недоплати йому як учаснику війни в 2013 році допомоги до 5 травня в розмірі 2 547 грн. 00 коп.

Стягнути з відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді розміру недоплати йому як учаснику війни грошової допомоги до 5 травня в 2013 році в сумі 2 547 грн. 00 коп.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду подається до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Вінницький міський суд Вінницької області. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення через Вінницький міський суд Вінницької області до Вінницького апеляційного адміністративного суду.

СУДДЯ

Справа № 212/8549/2012

Провадження № 2-а/127/497/14

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.12.2014 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

у складі головуючого - судді Романчук Р. В.

при секретарі Мартинюк Т.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Вінницького міського суду Вінницької області справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради, Департаменту соціальної політики Вінницької обласної державної адміністрації про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання до вчинення дій, відшкодування матеріальної і моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради, Департаменту соціальної політики Вінницької обласної державної адміністрації про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання до вчинення дій, відшкодування матеріальної і моральної шкоди, мотивуючи позов тим, що він є учасником Великої Вітчизняної війни, посвідчення Серії НОМЕР_1 видане 16.03.2000 року. Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №367-ХІV від 25.12.1998 року внесені зміни до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", якими ст. 14 закону доповнена ч. 4, відповідно до якої встановлено щорічну до 5 травня разову грошову допомогу учасникам війни у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком. Закон набрав чинності з 01 січня 1999 року. Виплату щорічної грошової допомоги покладено на органи праці та соціального захисту населення. На його інформаційний запит від 03.01.2012 р. №18 Департамент праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради повідомив листом №Щ-08-50/8-04-32 від 06.01.2012 року, що йому виплачені всі суми щорічних грошових допомог, а саме: 2005 рік - 50 грн.; 2006 рік - 50 грн.; 2007 рік - 55 грн.; 2008 рік - 65 грн.; 2009 рік - 70 грн.; 2010 рік - 120 грн.; 2011 рік - 120 грн. В наданні інформації про дати виплат йому було відмовлено. При цьому відповідач стверджував правомірність та відповідність Конституції України своїх рішень та щодо нього і посилався як на підставу таких розмірів виплат на постанову Кабінету Міністрів України від 18.02.2004 р. №177 "Про забезпечення щорічної виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та закони України про Державний бюджет України на 2004-2011 роки. На його інформаційний запит від 13.01.2012 року №20 про надання копій управлінських рішень про виплату щорічної допомоги та документів про наявність бюджетної заборгованості перед ним, відповідач відповідь не надав. Натомість, надійшов лист від виконкому Вінницької міської ради, до кого він не звертався. Без будь-якого пояснення причин та підстав йому було відмовлено в наданні копій управлінських рішень про виплату щорічних виплат як учаснику війни та повідомлено про відсутність бюджетної заборгованості перед ним. Про наявність у нього права на щорічну виплату йому нічого не було відомо донедавна. Дізнався він про своє право із засобів масової інформації, коли стали публікуватися статті про масові порушення при здійсненні таких виплат, а про дату та розміри виплат дізнався з відповіді відповідача. Як 82-річний інвалід 1 групи з більш ніж 50-річним стажем він був упевнений, що державні службовці мають дотримуватись закону та дізнаватись про інтереси громадян, яких вони обслуговують, повинні регулярно інформувати своїх підпічних про їхні права і можливості з метою їх реалізації. Однак за всі роки існування обов'язку держави здійснювати йому виплати органи соціального захисту не ініціювали жодного інформування про його права, з власної ініціативи не надавали жодного повідомлення, роз'яснення про законодавче регулювання належних йому пільг. На його звернення відповідали, що вони повністю виконують закон, вводячи його в такий спосіб в оману. При цьому позивач посилається на положення ст. ст. 6, 5, 8, 19, 21, 22, 24, 41, 60, 64, 68, 92,152 Конституції України, на ч.ч. 1, 2 ст. 8, ст. 10, ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Позивач зазначає, що відповідно до ст. 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня здійснюють органи праці та соціального захисту населення. Крім того позивач посилається на Рішенння Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 у справі №1-17/2005, Рішенння Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 у справі №1-29/2007, Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 у справі №1-28/2008. Крім того позивач посилається на ст. ст. 3, 10 Закону України «Про державну службу». Мотивуючи свої позовні вимоги позивач також посилається на Типове положення про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.09.2000р. №1498 (втратила чинність на підставі Постанови КМУ від 30.05.2007 р. № 790), Типове положення про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у м. Києві та Севастополі державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2007 р. № 790. Крім того позивач посилається на ст. ст. 16, 23, 177, 190, 268, 386, 549, 623, 625, 1166, 1167 Цивільного кодексу України. Позивач вважає, що відповідачами порушені його право на власність в поєднанні з правом не бути підданим дискримінації, право на інформацію та на приватне та сімейне життя. Зазначає, що порушення права на пенсію та інші бюджетні соціальні виплати одночасно є порушенням права власності, а зменшення соціальних виплат особі, яка виживає на межі бідності - ще й права на приватне та сімейне життя в частині права на достойний рівень життя в розумінні Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Право на інформацію, так само, як і право не бути дискримінованим, захищається Конвенцією. Тому до даної справи застосовні норми Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та рішення Європейського Суду з прав людини як джерела українського права. Релевантними в справі є норми ст. ст. 8, 10, 14 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод, а також ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції. Зазначає, що відповідно до вимог ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції закону 367-ХІУ від 25.12.1998 року, починаючи з 1999 року, йому має виплачуватись щорічна грошова допомога в розмірі 3-х мінімальних пенсій за віком. В порушення вимог ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та ст. 3, ч. 2 ст. 19, ч. ч. 2, 3 ст. 22, ст. 64 ч. 1 Конституції України, призначена грошова допомога нараховувалась та виплачувалась йому не повністю і за всі роки разом склала менш як 5% від належних за законом сум. Недоплачені бюджетні кошти є порушенням норм публічного права соціального захисту. В той же час недоплачені бюджетні соціальні виплати є порушенням права власності в розумінні Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Позивач також зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20 грудня 2011 року №4176-УІ, встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи. Вказаний закон обов'язковий до застосування судами при розгляді усіх видів справ в усіх видах процесу, як цивільного, так і адміністративного судочинства. Це означає, що з 15.01.2012 р. до 14.01.2015 р. включно будь-яка особа має право оскаржити в суді будь-якої юрисдикції будь-яке рішення, дію чи бездіяльність органу влади незалежно від часу їх вчинення, якщо вважає, що таким правовим актом в будь-який спосіб порушене її право власності або інше речове право. Це означає, що в цій справі загальний 6-місячний строк позовної давності щодо рішень, дій та бездіяльності відповідача з виплати йому щорічної допомоги до 5 травня не застосовується, тому що альтернатива у вигляді ч.ч. 1 та 3 ст. 99 КАС України, згідно яких адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду встановленого цим Кодексом або іншими законами, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлювати інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Натомість, в цій справі застосовується норма Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20.12.2011 року №4176-УІ про відсутність строку звернення з таким позовом в період з 15.01.2012 р. до 14.01.2015 р. При цьому позивач також посилається на положення ч. ч. 1, 4-6 ст. 9 КАС України. Просить суд застосувати щодо нього як норми прямої дії статті 1, 3, 8, 19, 21, 22, 24, 64, 152 Конституції України, принципи та практику Європейського Суду з прав людини і визнати неправомірним надання відповідачем переваги законам про державний бюджет на поточні роки в порівнянні з профільним Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Позивач зазначає, що Закони України мають вищу юридичну силу над урядовими нормативними актами. В разі колізії між нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України та Законами України застосуванню підлягають саме положення Законів України, які є актами вищої юридичної сили. З цієї причини при вирішенні даного спору щодо визначення розміру щорічної допомоги до 5 травня підлягають застосуванню положення ст. 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а не постановам Кабінету Міністрів України. Недоплачена допомога до 5 травня складає завдану йому цивільно-правову майнову шкоду, про стягнення якої заявляється в одному провадженні з публічно-правовим спором за правилами ч. 2 ст. 2 КАС України. Вихідним критерієм розрахунку допомоги є мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно зі ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Обгрунтовуючи моральну шкоду, позивач зазначає, що відповідач Департамент соціальної політики Вінницької міської ради протягом багатьох років зі своєї ініціативи не надавав йому інформації щодо права на щорічну допомогу до 5 травня та її розмір, яку зобов'язаний був надавати; на його звернення надавав недостовірну інформацію; не нараховував йому щорічну допомогу до 5 травня в повному обсязі; не виплачував йому цю допомогу в повному обсязі; не нараховував бюджетну заборгованість на його користь в розмірі різниці між належною за законом та фактично виплаченою допомогою; не зробив жодного кроку, як вимагає закон «Про державну службу» для дотримання його прав. В такий спосіб відповідач спричинив йому моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях з причини протиправної поведінки щодо нього, що продовжуються вже тривалий час. Ця шкода є на порядок більшою через вчинення порушень не звичайною особою, а агентом держави - державним органом, який існує для захисту його соціальних прав. Шкода примножена також тривалістю порушення і знеціненням недоплачених коштів, тим, що в даний час він змушений терпіти незручності і тратити частину свого життя та здоров'я на звернення з позовом до суду для захисту права власності. Ця шкода багатократно збільшується ще від тієї обставини, що судами міста прийняті тисячі?судових рішень в таких самих справах, як ця, на захист порушених прав інших учасників війни. Ігноруючи вказані судові рішення, відповідач допустив щодо нього дискримінацію в порівнянні з іншими людьми, які вже пройшли суди, шляхом продовження порушення його прав та недоплат. Шкода примножена також його важкою інвалідністю, оскільки за станом здоров'я він є безпорадною людиною, яка не може собі дати ради. Мізерна пенсія та відсутність передбаченої законом держаї соціальної підтримки, неможливість отримати кваліфіковану допомогу спричинюють йому додаткові фізичні муки, біль, перешкоджає йому в отриманні кваліфікованої оплатної допомоги фахівців, що додатково збільшує моральну шкоду. Шкода збільшується також від значущості для нього втрат від порушення його прав. Відповідач виплатив всього 5% від належних йому сум, а на сьогодні виплачує ще меншу суму, для інваліда 1 групи, така втрата є особливо великою. Позивач зазначає, що моральна шкода є особливою категорією, яка не підлягає точним вимірам, є дуже індивідуальною. Щодо доказування наявності заявленої моральної шкоди та її розміру, Європейський Суд з прав людини випрацював принципи та підходи в цьому питанні, які є обов'язковими для застосування і при відправленні українського правосуддя. Зокрема, у справі Недайборщ проти Російської Федерації, № 42255/04.1.07. 2010 р. Європейський Суд з прав людини вказує, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс. Це означає, що при наявності встановленого факту порушення прав позивача моральна шкода наявна завжди і констатується судом автоматично. Стаття 23 ЦК України передбачає моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях людини внаслідок протиправного поводження з нею.

Крім того в заяві про збільшення позовних вимог позивач зазначає, що станом на 5 травня 2012 року він, як і раніше, не отримав жодних повідомлень про факт, розміри та спосіб виплати йому грошової допомоги до 5 травня як учаснику війни. 17.05.2012 року він звернувся до відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради з інформаційним запитом №23, в якому просив надати інформацію про факт, розмір, підставу, форму та дату виплати в 2012 році, управлінське рішення про виплату та платіжний документ, дані про бюджетну заборгованість на його адресу та документ з обліком такої заборгованості. Відповідач в прийнятті інформаційного запиту відмовив і направив його до міської ради. Він звернувся за допомогою до Управління праці та соціального захисту населення облдержадміністрації, яке у відповідь повідомило його, що листом від 24.05.2012 р. №06-27-111-502-1 воно передало Департаменту праці Вінницької міської ради його неприйнятий інформаційний запит. Відповідь відповідач не надав до сьогодні. Натомість, він отримав листа виконкому Вінницької міської ради (до якого він не звертався) від 29.05.2012 року №Щ-01-14324/01-00-05.19, в якому надана інформація лише про факт та розмір виплати в 2012 році. Решта запитаної інформація не надана. Повідомлено також про наявність розпорядження міського голови від 06.05.2011року № 129-р, яким відділ звернень міської ради визначений підрозділом, відповідальним за доступ до публічної інформації Вінницької міської ради та її виконавчих органів, як на причину направлення його відповідачем до відділу звернень. Однак, оприлюднений на вебсайті міської ради текст вказаного розпорядження не скасовує встановлений ч. 1 ст. 13, ч. 3 ст. 10 Закону України "Про доступ до публічної інформації" обов'язок відповідача безперешкодно надавати інформацію. Навпаки, п. 10 цього розпорядження встановив, що виконавчим органам міської ради необхідно вжити заходів щодо безумовного виконання Закону України "Про доступ до публічної інформації". Це означає, що вказане розпорядження надає громадянам додаткові опції з доступу до публічної інформації, а не скасовує наявні. Це означає, що відповідач незаконно відмовив йому в наданні інформації.

Крім того в заяві про уточнення позовних вимог та доповнення до позову, позивач зазначає, що під час судового розгляду цього позову з пояснень представника Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради в жовтні 2014 року йому вперше стало відомо, що Управління ПФУ в м. Вінниці регулярно щорічно з 2005 року повідомляло та продовжує повідомляти Департамент соціальної політики Вінницької міської ради дані про його банківські рахунки, пояснюючи це потребою виплати щорічної допомоги до 5 травня як учаснику війни. Також, Департамент соціальної політики Вінницької міської ради повідомляв дані про його банківські рахунки Департаменту соціальної політики Вінницької обласної державної адміністрації з тією ж метою. Жодних згод на обробку його персональних даних ніхто у нього не запитував, жодних повідомлень про факти обробки його персональних даних ніхто йому не надсилав. З цієї причини йому не могло раніше бути відомо про факти протиправної обробки його персональних даних та порушення його прав. При цьому позивач посилається на ст.ст. 2, 6, 8, 11, 12, 14, 21 Закону України «Про захист персональних даних» та вважає, що за час дії цього закону з 01.01.2011 року Департамент соціальної політики Вінницької міської ради щонайменше чотири рази отримував його персональні дані та три рази використовував їх, та щонайменше один раз поширював його персональні дані. Департамент соціальної політики Вінницької обласної державної адміністрації щонайменше один раз отримував його персональні дані та один раз використовував їх. Ніхто з відповідачів не запитував його згоди на обробку його персональних даних. Ніхто з відповідачів не надавав йому жодних повідомлень про факти обробки його персональних даних. Вважає, що такі факти є порушеннями правил захисту персональних даних і кваліфікуються як протиправні втручання в особисте життя.

Позивач просить суд відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, ст. 105 КАС України, Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод:

визнати протиправними та незаконними щодо нього дії відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради з невиплати та недоплати йому як учаснику війни в період з 1999 року по день прийняття судом рішення (за виключенням 2013 року) допомоги до 5 травня в розмірі 15 183, 22 грн., внаслідок яких відповідач спричинив йому 40 950, 22 грн. збитків;

визнати протиправною та незаконною бездіяльність відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради щодо виконання стосовно нього вимог п.п.1 п. 3, п.п. 30, 31 п. 4 Типового положення про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.09.2000 р. №1498, та п.п.1 п.3, п.п. 28, 29 п. 4 Типового положення про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2007 р. № 790, про надання йому інформаційного доступу до його права власності шляхом належного інформування про наявне у нього право на отримання грошової допомоги до 5 травня та її розміри, встановлені законом, та забезпечення у межах своїх повноважень додержання законодавства про соціальний захист;

визнати протиправною та незаконною бездіяльність відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради в наданні йому інформаційного доступу до його права власності (три факти) шляхом надання йому публічної інформації, а саме: даних про дати виплат відповідачем допомоги до 5 травня за весь час такої виплати, запитаних інформаційним запитом від 03.01.2012 р. №18; копій управлінських рішень про виплату йому як учаснику війни допомоги до 5 травня за період з 1999 по 2011 роки, запитаних інформаційним запитом від 13.01.2012 р. №20; відповіді на інформаційний запит від 13.01.2012 р. №20.

зобов'язати відповідача Департамент соціальної політики Вінницької міської ради надати йому публічну інформацію у вигляді даних про дати виплат йому допомоги до 5 травня за весь час такої виплати та копій управлінських рішень про виплату йому як учаснику війни допомоги до 5 травня за період з 1999 по 2011 роки;

визнати факт дискримінації його відповідачем Департаментом соціальної політики Вінницької міської ради в його праві на власність в порівнянні з іншими учасниками війни, яким за судовими рішеннями нарахована чи/та виплачена недоплачена допомога до 5 травня;

визнати протиправними та незаконними дії та бездіяльність відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради в наданні йому інформаційного доступу до його права власності шляхом надання йому публічної інформації, запитаної інформаційним запитом від 17.05.2012 р. №23, а саме: управлінських рішень про призначення та виплату йому як учаснику війни допомоги до 5 травня в 2012 році; платіжних документів, що містять дані про дату(и) здійснення відповідачем фактичних проплат посереднику сум для виплати йому доплати в 2012 році; даних про наявність бюджетної заборгованості відповідача на його користь з виплати доплат; документу, яким облікована бюджетна заборгованість на його користь; відмови в задоволенні запиту на інформацію шляхом відмови в прийнятті інформаційного запиту від 17.05.2012 р. №23; ненадання відповіді на інформаційний запит від 17.05.2012 р. №23;

зобов'язати відповідача Департамент соціальної політики Вінницької міської ради надати йому публічну інформацію у вигляді даних про дати виплат йому допомоги до 5 травня 2012 року та копій управлінських рішень про виплату йому як учаснику війни допомоги; копій платіжних документів та документів з обліку заборгованості;

визнати порушення відповідачем Департаментом соціальної політики Вінницької міської ради щодо нього ст. 1 Протоколу 1 в сукупності зі ст.14, ст.8 та ст.10 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод;

стягнути з відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради на його користь матеріальну шкоду у вигляді суми невиплати та недоплати йому як учаснику війни грошової допомоги до 5 травня року в період з 1999 року по день прийняття судом рішення (за виключенням 2013 року) в розмірі недоплати 15 183, 22 грн.;

стягнути з відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради на його користь моральну шкоду в розмірі:

1 мінімальної пенсії за віком станом на день прийняття судом рішення, що станом на день звернення з цією заявою складає 949 грн., за невиконання стосовно нього вимог п.п. 30, 31 п. 4 Типового положення про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.09.2000 р. №1498, та п.п. 28, 29 п. 4 Типового положення про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2007 р. № 790, про надання йому інформаційного доступу до його права власності шляхом належного інформування про наявне у нього право на отримання грошової допомоги до 5 травня та її розміри, встановлені законом, та забезпечення у межах своїх повноважень додержання законодавства про соціальний захист;

0,5 мінімальної пенсії за віком станом на день прийняття судом рішення, що станом на день звернення з цим позовом складає 949 х 0,5 = 474,5 грн., за ненадання йому публічної інформації у вигляді даних про дати виплат йому допомоги до 5 травня за весь час такої виплати, запитаної інформаційним запитом №18 від 03.01.2012 р.;

0,5 мінімальної пенсії за віком станом на день прийняття судом рішення, що станом на день звернення з цим позовом складає 949 х 0,5 = 474,5 грн., за ненадання йому публічної інформації у вигляді копій управлінських рішень про виплату йому як учаснику війни допомоги до 5 травня за період з 1999 по 2011р.р., запитаної інформаційним запитом №20 від 13.01.2012 р.;

0,5 мінімальної пенсії за віком станом на день прийняття судом рішення, що станом на день звернення з цим позовом складає 949 х 0,5 = 474,5 грн., за ненадання йому відповіді на інформаційний запит №20 від 13.01.2012 р.;

1 мінімальної пенсії за віком станом на день прийняття судом рішення, що станом на день звернення з цією заявою складає 949 грн., за відмову в задоволенні запиту шляхом відмови в прийнятті інформаційного запиту від 17.05.2012 р. №23;

0,5 мінімальної пенсії за віком станом на день прийняття судом рішення, що станом на день звернення з цією заявою складає 949 х 0,5 = 474,5 грн., за ненадання йому публічної інформації у вигляді даних про дату(и) виплат йому допомоги до 5 травня 2012 року та копій платіжних документів;

0,5 мінімальної пенсії за віком станом на день прийняття судом рішення, що станом на день звернення з цією заявою складає 949 х 0,5 = 474,5 грн., за ненадання йому публічної інформації у вигляді копій управлінських рішень про виплату йому як учаснику війни допомоги до 5 травня 2012 року;

0,5 мінімальної пенсії за віком станом на день прийняття судом рішення, що станом на день звернення з цією заявою складає 949 х 0,5 = 474,5 грн. грн., за ненадання йому відповіді на інформаційний запит №23 від 17.05.2012 р.

Крім того, просить визнати протиправними та незаконними щодо нього дії відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької обласної державної адміністрації з невиплати та недоплати йому як учаснику війни в 2013 році допомоги до 5 травня в розмірі 2 547 грн., внаслідок яких він спричинив йому 2 703,79 грн. збитків;

стягнути з відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької обласної державної адміністрації на його користь матеріальну шкоду у вигляді розміру недоплати йому як учаснику війни грошової допомоги до 5 травня в 2013 році в сумі 2 547 грн.

Крім того, позивач зазначає, що оскільки оскаржувані порушення здійснюються системно і систематично, носять масштабний характер, він має фактажні підстави передбачати, що вони будуть продовжуватися і надалі. Відповідно до ч. 2 ст. 386 ЦК України просить суд:

заборонити обом відповідачам здійснювати йому виплату допомоги до 5 травня як учаснику війни з недоплатою всупереч ст.14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

зобов'язати обох відповідачів здійснювати йому виплату допомоги до 5 травня як учаснику війни довічно в розмірі, передбаченому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Крім того, позивач просить суд визнати протиправними вісім фактів дій Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради, а саме: 4 факти обробки його персональних даних, вчинені орієнтовно в квітні 2011, 2012, 2013 та 2014 років, шляхом отримання від УПФУ м. Вінниці даних про його банківські рахунки без звернення до нього за згодою на обробку його персональних даних; 3 факти обробки його персональних даних, вчинені орієнтовно в квітні 2011, 2012 та 2014 років, шляхом використання даних його банківських рахунків без звернення до нього за згодою на обробку його персональних даних; 1 факт обробки його персональних даних, вчинений орієнтовно в квітні 2013 року, шляхом передачі до Департаменту соціальної політики Вінницької обласної державної адміністрації даних про його банківські рахунки без звернення до нього за згодою на обробку його персональних даних;

визнати протиправними вісім фактів бездіяльності Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради з обробки його персональних даних, вчинених орієнтовно в квітні 2011, 2012, 2013 та 2014 р.р., шляхом неповідомлення його про обробку персональних даних;

заборонити Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради вчиняти обробку його персональних даних без звернення до нього за згодою на таку обробку;

заборонити Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради вчиняти обробку його персональних даних без повідомлення про таку обробку;

стягнути з Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради на його користь відшкодування моральної (немайнової) шкоди в розмірі по 0,1 проіндексованої мінімальної заробітної плати на час прийняття судом рішення за кожен з 16 фактів порушення правил обробки його персональних даних, що станом на момент подання цієї заяви (листопад 2014 року) складає 16 х (1 415,32 х 0,1) = 16 х 141,53 = 2 264,48 грн.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 позов підтримала з наведених у ньому підстав та просить позов задовольнити. Крім того, представник позивача пояснила, що відповідачі жодним чином не повідомляли позивача про виплату щорічної разової допомоги до 5 травня, про дати та розмір такої допомоги. Кошти перераховувалися на банківський рахунок на який перераховується пенсія позивача, на даному рахунку кошти знеособлені, тому позивач не міг знати про дати та розмір витрат. Знявши гроші з рахунку та отримавши квитанцію позивач міг бачити лише суму залишку коштів на рахунку. Зазначає, що в даному випадку протиправними діями та бездіяльністю відповідачів було порушено права позивача. Представник позивача зазначає, що оскільки допущені посадовими особами відповідачів порушення є системним та тривалими, просить винести окремі ухвали та направити до правоохоронних органів повідомлення про кримінальне правопорушення щодо посадових осіб відповідачів.

Представник відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради - Дзигун О.Л. у письмовому запереченні та в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та суду пояснила, що з 1 січня 1999 року набрав чинності Закон України від 25.12.1998 року №367-ХІV "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", яким було введено в дію пільги для ветеранів війни, зокрема виплату щорічної разової допомоги до 5 травня та встановлено, що порядок виплати цієї допомоги встановлюється Кабінетом Міністрів України а також зобов'язано Кабінет Міністрів України щорічно у проекті Державного бюджету України передбачати цільові кошти на виплату даного виду допомоги. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. Тобто потребує фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України, його обсяги не можуть визначатися будь - яким іншим законом, крім закону про Державний бюджет України. При визначенні таких обсягів повинні враховуватися вимоги ч. 1 ст. 95 Конституції України щодо справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами та згідно ч. 3. ст. 95 збалансованості бюджету України. Відповідно до ч. ч. 4 -6 ст. 51 Бюджетного кодексу України (в редакції до 01.01.2011 року) розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням, процедур та вимог, встановлених цим Кодексом; розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами; будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями, витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися. Згідно з ч. 2 ст. 4 цього Кодексу при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, цього Кодексу та закону про Державний бюджет України. Органи праці і соціального захисту населення, як орган місцевого самоврядування, приймають участь у бюджетному процесі виключно на стадії виконання Держбюджету і не приймають ніякої участі у його складанні чи формуванні. Виплата бюджетних коштів у розмірах, не передбачених відповідними бюджетними асигнуваннями, або із інших рахунків є грубим порушенням бюджетного законодавства та тягне за собою відповідальність посадових осіб аж до кримінальної. Відповідно до пункту 8 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного Кодексу України (в редакції станом після 2011 року), Кабінет Міністрів України має право встановлювати розміри соціальних виплат, не визначені законом, в абсолютних сумах у межах бюджетних призначень, встановлених за відповідними бюджетними програмами, до законодавчого врегулювання такого питання. Згідно із Бюджетним кодексом України і ст.17 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» виплата даного виду допомоги здійснюється виключно за рахунок коштів Державного бюджету України. Кошти на дані виплати щороку передбачаються Законами України про Державний бюджет України, і саме в розмірах, передбачених законами України про Державний бюджет, кошти поступають на рахунки органів праці і соціального захисту населення - розпорядників бюджетних коштів, в порядку, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2004 року №177 „Про забезпечення щорічної виплати разової грошової допомоги, передбаченої законами України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та „Про жертви нацистських переслідувань", і саме в цих розмірах органи праці і соціального захисту населення здійснювали та здійснюють виплати даного виду допомоги. Крім того, відповідно до статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено, що на органи соціального захисту населення покладено повноваження із забезпечення виплати разової щорічної грошової допомоги ветеранам війни до 5 Травня. Відповідно до вимог ст. ст. 34, 67 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" забезпечення виконання державних програм соціального захисту ветеранів війни відноситься до повноважень, що делеговані органам місцевого самоврядування від органів державної влади, держава фінансує у повному обсязі здійснення органами місцевого самоврядування наданих законом повноважень органів виконавчої влади. До 2004 року видатки для виплати разової щорічної допомоги ветеранам війни в державному бюджеті не передбачались та, відповідно, виплата не проводилась. Постановою Кабінету Міністрів України №177 від 18.02.2004 року "Про забезпечення щорічної виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено, що Міністерство фінансів і Державне казначейство забезпечують щороку до 10 квітня виділення коштів Міністерству праці та соціальної політики для виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у розмірах, установлених законом про державний бюджет на відповідний рік, і для подальшого перерахування їх місцевим органам праці та соціального захисту населення. До повноважень органів праці і соціального захисту населення не входить визначення розміру допомоги ветеранам війни та питання фінансування цих витрат. Отже Департамент не являється суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого відносяться питання встановлення розміру щорічної допомоги ветеранам війни до 5 травня та визначення порядку здійснення таких виплат. Відповідачем не приймалось і, виходячи з вимог чинного законодавства, не повинно було прийматись жодного управлінського рішення з виплати допомоги до 5 травня. Зазначене було повідомлено позивачеві у відповіді на інформаційний запит № 20 (лист від 19.01.2012 року № Щ-01- 608/01-00-05.19). Щорічна разова допомога до 5 травня була виплачена позивачу з дотриманням норм Конституції України, Бюджетного кодексу, ЗУ "Про Державний бюджет України" та у порядку, передбаченому Постановою КМУ від 18.02.2004 р. № 177 у розмірах, передбачених статтею 44 Закону України "Про Державний бюджет України", якою було встановлено, що у 2004 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" здійснюється у таких розмірах: інвалідам війни 1 групи - 195 грн., інвалідам війни 2 групи - 160 грн., інвалідам війни 3 групи - 130 грн., учасникам бойових дій - 120 грн., особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 195 грн., членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій і учасників війни, визнаних за життя інвалідами, - 65 грн., тобто даним Законом взагалі не виділені видатки на виплату вказаної щорічної допомоги такій категорії ветеранів війни як учасники війни. Відповідно до ст. 34 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік", у 2005 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" здійснюється у таких розмірах: інвалідам війни І групи - 400 грн., інвалідам війни II групи - 330 грн., інвалідам війни III групи - 270 грн., учасникам бойових дій - 250 грн., особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 400 грн., членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій і учасників війни, визнаних за життя інвалідами, - 130 гривень, учасникам війни - 50 гривень. Відповідно до ст. 30 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" встановлено, що у 2006 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" здійснюється у таких розмірах: інвалідам війни І групи - 400 грн., інвалідам війни II групи - 330 гривень, інвалідам війни III групи - 270 гривень, учасникам бойових дій - 250 грн., особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною - 400 грн., членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій і учасників війни, визнаних за життя інвалідами, - 130 грн., учасникам війни - 50 грн. Відповідно до п. 18 ст. 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом зупинено на 2006 рік дію ч. 5 ст.ст. 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни. Статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" установлено що у 2007 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" здійснюється у таких розмірах: інвалідам І групи - 450 грн., інвалідам II групи - 360 грн., інвалідам III групи - 300 грн.; учасникам бойових дій та колишнім неповнолітнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 280 грн.; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 450 грн.; членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни і жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя інвалідами, - 150 грн.; учасникам війни та колишнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, які були насильно вивезені на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - 55 грн. Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України" п. 20 розділу II внесено зміни до п. 3 ч. 1 ст.14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та викладено її у редакції: "Щорічно до 5 травня учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю та бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, та іншим учасникам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України". Згідно постанови Кабінету Міністрів України № 183 від 12.03.2008 року "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" учасникам війни передбачена виплата в розмірі 65 грн. Відповідно до пункту 8 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного Кодексу України (в редакції станом після 2011 року), Кабінет Міністрів України має право встановлювати розміри соціальних виплат, не визначені законом, в абсолютних сумах у межах бюджетних призначень, встановлених за відповідними бюджетними програмами, до законодавчого врегулювання такого питання. Згідно постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 18.03.2009 року "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2009 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" учасникам війни передбачено виплату в розмірі 70 грн. Згідно постанови Кабінету Міністрів України № 299 від 07.04.2010 року "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у 2010 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" 120 грн. Згідно постанови Кабінету Міністрів України № 341 від 04.04.2011 року "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у 2011 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" учасникам війни встановлена виплата у розмірі 120 грн. Згідно постанови Кабінету Міністрів України № 1381 від 28.12.2011 р. "Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення" - 125 грн. Так, відповідно до п. 4 Перехідних положень ЗУ "Про Державний бюджет України на 2013 рік" встановлено, що у 2013 році норми і положення статей 12,13,14,15 та 16 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України на 2013 рік, дані положення неконституційними не визнавалися і обов'язкові до виконання на момент проведення нарахування та виплати. Згідно постанови Кабінету Міністрів України № 149 від 13.03.2013 року "Деякі питання виплати у 2013 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" 135 грн. у 2013 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня проводилась Департаментом соціальної політики Вінницької обласної державної адміністрації. В 2014 році допомога виплачувалась у розмірах, передбачених постановою Кабінету Міністрів України № 102 від 16.04.2014 року в розмірі 145 грн. Посилання позивача на розмір виплати виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком є необґрунтованим. Вказаний розмір мінімальної пенсії за віком (як розрахункова величина та державна соціальна гарантія) згідно із ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначається виключно за певної умови, а саме наявності певного страхового стажу (ч. 1 ст.28), та виключно для призначення пенсії згідно із зазначеним Законом (ч. 3 ст. 28). Ані у Департаменту, ані в матеріалах справи не міститься жодного документу, який міг би підтвердити наявний у позивача страховий стаж, встановлений Законом. Крім того, разова щорічна допомога ветеранам війни до 5 травня не являється пенсійною виплатою, а є пільгою, виплачується відповідно до іншого законодавчого акта - Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а тому вказаний у ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" розмір мінімальної пенсії за віком не може застосовуватись при призначенні щорічної разової допомоги ветеранам війни до 5 травня як пільги. Таким чином, розрахунок позову є необґрунтованим. Крім того, ч. 3 ст.152 Конституції України визначає, що матеріальна шкода завдана фізичній чи юридичній особі дією законодавчого акта, визнаного неконституційним, відшкодовується державою (а не органами місцевого самоврядування) у встановленому законом порядку. Тобто, для здійснення доплати даного виду допомоги Держава має внести відповідні зміни до кошторису країни (держбюджету) та самостійно, або виділивши відповідні кошти органам місцевого самоврядування через них, забезпечити здійснення такої доплати. Частиною 3 статті 22 Конституції встановлено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав. Таким чином, ці застереження стосуються прийняття нових законів або внесення змін до них, а не їх застосування. Разом з тим, у випадку прийняття таких законів, питання про їх конституційність є виключною компетенцією Конституційного Суду України. Органи праці та соціального захисту населення не мають прав та повноважень щодо прийняття законів чи внесення до них змін, однак зобов'язані їх виконувати. Безпідставним є твердження позивача про бездіяльність Департаменту щодо виконання відповідних пунктів типових положень про управління праці та соціального захисту населення, які затверджені постановами Кабінету Міністрів України №1498 від 29.09.2000 року та № 790 від 30.05.2007 року, оскільки Департаментом забезпечено проведення виплати щорічної допомоги позивачеві в повному обсязі, в межах компетенції на підставі вимог чинного законодавства. Крім того, відповідно до п. 4.1.42 Положення про Департамент соціальної політики міської ради, затвердженого рішенням міської ради від 26.04.2013 року № 1246, департамент забезпечує формування, публікацію та підтримку в актуальному стані матеріалів, які відносяться до його компетенції на зовнішньому сайті міської ради, здійснює розгляд звернень громадян з питань, що відносяться до його компетенції, тим самим забезпечуючи роз'яснення нормативно-правових актів. Інформація щодо порядку та розмірів виплат є загальнодоступною, так як закони та постанови Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції України підлягають обов'язковому оприлюдненню, крім того інформація в обов'язковому порядку розміщується департаментом соціальної політики на сайті міської ради. Законодавством та типовим положенням не передбачено повідомлення особисто кожного ветерана війни про факт виплати їм допомоги, однак на звернення та інформаційні запити позивача була надана вичерпна та обґрунтована інформація щодо виплати йому допомоги. Щодо вимоги позивача про обмеження доступу до права власності шляхом надання інформації зазначає, що вичерпні відповіді на питання, порушені в інформаційних запитах № 18, 20, 23 позивачеві надавались. Інформацією щодо конкретної дати виплати відповідач не володіє, оскільки виплата позивачу здійснювалась КБ "Приватбанк", разом з тим, департамент вказав на те, що позивачеві, як того вимагає Закон, до 5 травня відповідного року виплата була проведена, зазначено на підставі яких нормативних актів, в яких розмірах тощо. Щодо надання копій управлінських рішень у відповіді на інформаційний запит № 20 (лист від 19.01.2012 року № Щ-01-608/01-00-05.19) вказано, що департаментом рішення про виплату допомоги позивачеві не приймались, бюджетна заборгованість відсутня. Вимоги щодо неналежного розгляду інформаційного запиту №23, надання відповіді та інформації на нього розглядалась при вирішенні справи № 212/11650/2012. 18.11.2013 року було прийнято рішення яким відмовлено в задоволенні вимоги. Зазначене рішення набрало законної сили. Підстав вважати протиправною та незаконною бездіяльність відповідача в наданні доступу до інформації немає. Крім того у відповіді Департаменту праці і соціального захисту населення на інформаційний запит позивача № 18 від 03.01.2012 року зазначено, що одноразова грошова допомога до Дня Перемоги йому перераховувалась на його рахунок в Приватбанку, на який він отримує пенсію. Отже позивачеві було відомо, що департаментом "використовується" його банківський рахунок для виплати передбаченої законодавством допомоги ветеранам війни, при цьому жодних звернень чи повідомлень щодо заборони його використання не надходило. Відповідно до ст.32 Конституції України, не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Вимоги стосовно поширення персональних даних, порядку доступу до персональних даних третіх осіб визначені статтями 14, 16 Закону України "Про захист персональних даних". Як вбачається зі статті 14 Закону дії щодо поширення персональних даних (передачі відомостей про фізичну особу з баз персональних даних) здійснюються за згодою суб'єкта персональних даних. При цьому поширення персональних даних без згоди суб'єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Статтею 11 Закону України "Про захист персональних даних" передбачено, що однією з підстав для обробки персональних даних є необхідність виконання обов'язку володільця персональних даних, який передбачений законом. Також, обробка персональних даних повинна здійснюватися для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством, як передбачено ч.5 ст. 6 Закону України "Про захист персональних даних". З аналізу вказаних правових норм вбачається, що отримання від суб'єктів персональних даних письмової згоди на обробку їх персональних даних у сфері забезпечення виплати допомоги ветеранам війни не є обов'язковим, оскільки дозвіл на обробку їх персональних даних наданий законом з метою забезпечення їх законного права. Відповідно до ст. 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на органи соціального захисту населення покладено повноваження із забезпечення виплати разової щорічної грошової допомоги ветеранам війни до 5 Травня. Порядок виплати разової грошової допомоги ветеранам війни визначено постановою Кабінету міністрів України №177 від 18.02.2004 року "Про забезпечення щорічної виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Окрім того, щороку Кабінет Міністрів України приймає постанови про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у відповідному році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" (від 4 квітня 2011 року № 341; від 13 березня 2013 року № 149; від 16 квітня 2014 року № 102). Постановами визначено, що Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ... забезпечують подання місцевим органам праці та соціального захисту населення списків осіб, які мають право на одержання разової грошової допомоги щодо осіб, які не перебувають на обліку в органах Пенсійного фонду України; Пенсійний фонд України - щодо осіб, які перебувають на обліку в його органах. Виплата разової грошової допомоги проводиться органами праці та соціального захисту населення до 5 Травня відповідного року через поштові відділення зв'язку або установи банків шляхом перерахування на особистий рахунок громадян за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання. При цьому, жодним нормативним актом не передбачено звернення пільговиків із заявою про виплату разової грошової допомоги до 5 травня, надання додаткових документів в тому числі і особового рахунку отримувача, формування особової справи. Виплата позивачеві проводилась на підставі списків, наданих Пенсійним фондом, за місцем отримання пенсії, шляхом перерахування коштів на особовий рахунок позивача, як того вимагає законодавство. Зазначена інформація, відповідно до норм законодавства була надана органами Пенсійного фонду України, де перебуває на обліку позивач та, враховуючи її великий обсяг, надавалась в електронному вигляді. Законодавством не передбачено винесення управлінського рішення про призначення та виплату допомоги до 5 Травня, органи праці та соціального захисту населення не наділені повноваженнями щодо прийняття будь-якого управлінського рішення, яке стосується призначення та виплати допомоги до 5 Травня ветеранам війни. Вважає, що твердження представника позивача щодо необхідності прийняття управлінського рішення та заведення особових справ ветеранів війни, які отримують допомогу до 5 Травня є безпідставним та не грунтується на вимогах чинного законодавства. Безпідставним є тверження представника позивача про те, що департаментом соціальної політики міської ради готуються бюджетні запити щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для виплати разової грошової допомоги. Відповідно до ч.9 ст.2 Бюджетного кодексу України, бюджетний запит - документ, підготовлений головним розпорядником бюджетних коштів, що містить пропозиції з відповідним обґрунтуванням щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для його діяльності на наступні бюджетні періоди. Статтею 22 Кодексу передбачено, що за обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України можуть бути виключно - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства. Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників. Головні розпорядники коштів Державного бюджету України затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм?бюджетних призначень. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет» за кодом програмної класифікації видатків бюджету 2500000 «Щорічна разова грошова допомога ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» головним розпорядником коштів є Міністерство соціальної політики. Отже, дпартамент соціальної політики міської ради не являється головним розпорядником коштів Державного бюджету та не наділений повноваженнями щодо підготовки бюджетних запитів. За наявною інформацією, кількість судових рішень, що набрали законної сили, якими суд визнав неправомірними дії відповідача з щодо виплати учасникам війни допомоги до 5 травня за період з 2004- 2012 становить 118 рішень. Протягом 2013-2014 року із позовами до департаменту соціальної політики з зазначених вище підстав зверталось 2 ветерана війни. Постановами Вінницького міського суду Вінницької області по справі № 127/14311/13-а від 31.07.2013 року та 127/188088/13-а від 21.08.2013 року в заздоволенні позовних відмовлено. Зазначені рішення залишено без змін ухвалами Вінницького апеляційного адміністративного суду від 09.10.2013 року та 15.11.2013 року. Що виконання судових рішень повідомляємо, що за інформацією управління Державної Казначейської служби України у м. Вінниці протягом 2011-2012 років платіжні вимоги щодо проведення безспірного списання коштів з рахунків департаменту на користь фізичних осіб, що мають право на допомогу як учаснику війни до 5 травня, повертались без виконання. Протягом 2013- 2014 років виконавчі документи щодо проведення таких виплат, що надходили до управління на виконання, з доданим пакетом документів направлялись на виконання до Головного управління Державної казначейскої служби України у Вінницькій області, відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Крім того, представник відповідача пояснила, що у відповідача наявні копії платіжних доручень та списків пільговиків для зарахування коштів на особові рахунки отримувачів до банку «Приватбанк» за квітень 2011, 2012, 2014 років. Відповідні документи за 2005-2010 роки відсутні, оскільки відповідно до номенклатури справ департаменту праці і соціального захисту населення міської ради термін зберігання бухгалтерських документів становить 3 роки. Вважає, що відповідач, проводячи виплату діяв в межах наданих повноважень на підставі норм чинного законодавства. Щодо стягнення моральної та матеріальної шкоди зазначає, що позивачем не доведено факт заподіяння йому моральної шкоди, не надано будь - яких доказів в підтвердження своїх вимог, зокрема доказів втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних йому незаконними діями, з чого виходив позивач, оцінюючи заподіяну моральну шкоду у заявлених розмірах. Департамент вважає незаконною вимогу позивача про зобов'язання вчиняти певні дії в майбутньому. Задоволення такої вимога є порушення норм матеріального та процесуального права, оскільки така допомога позивачу ще не виплачувалась, дії щодо обробки персональних даних не вчинялись, а тому немає підстав вважати, що права позивача порушені. Крім того, дана вимога не відповідає змісту законодавства, оскільки судове рішення повинно бути наслідком чинного правового регулювання та не може обмежувати волю законодавчого органу в майбутньому змінювати правове регулювання спірних правовідносин. Щодо факту дискримінації позивача зазначає, що Конституція України забороняє надавати привілеї будь яким особам за певними ознаками. Окрім того, забороняється забезпечувати права одних осіб за рахунок інших. Надання переваг щодо виплати допомоги позивачеві в більшому розмірі, ніж передбачено законодавством призведе до порушення прав інших ветеранів війни. Просить в позові відмовити.

Представник Департаменту соціальної політики Вінницької обласної державної адміністрації - Ольшевська В.М. в судовому засіданні заперечила проти задоволення позову, оскільки вважає, що позов є необґрунтованим та безпідставним. Крім того, зазначила, що повністю підтримує наданні заперечення представника відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради. Пояснила, що в 2013 році згідно постанови Кабінету Міністрів України № 149 від 13.03.2013 року "Деякі питання виплати у 2013 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" виплата разової грошової допомоги до 5 травня проводилась Департаментом соціальної політики Вінницької обласної державної адміністрації. Дані виплати проводилися на підставі списків, які було передано до департаменту з Управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці в електронному вигляді. Виплату допомоги позивачу було проведено відповідно до вимог діючого законодавства. Вважає, що права позивача порушено не було, а також йому не було завдано матеріальної та моральної шкоди. Просить в позові відмовити.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши надані сторонами докази, суд вважає, що адміністративний позов є частково обґрунтованим та таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а її статтею 75 встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

В судовому засіданні встановлено, що позивач є учасником війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 виданим 16.03.2000 року та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників війни.

Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року №3551-XII, який набрав чинності 01.01.1994 року, визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року №367-XIV до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" статтю 14 доповнено частиною четвертою такого змісту: "Щорічно до 5 травня учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього СРСР за самовіддану працю та бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, виплачується разова грошова допомога у розмірі чотирьох мінімальних пенсій за віком, іншим учасникам війни - у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком". Даний Закон набрав чинності з 1 січня 1999 року.

У зв'язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 4 липня 2002 року №52-IV, частину четверту слід вважати п'ятою.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України. Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.

Згідно положень ст. 3 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» якщо міжнародними договорами або угодами, в яких бере участь Україна, встановлені більш високі вимоги щодо захисту ветеранів війни, ніж ті, що їх містить законодавство України, то застосовуються норми міжнародного договору або міжнародної угоди.

Статтею 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання. Особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.

Законом України "Про Державний бюджет України на 1999 рік" виплату щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" встановлено не було.

Відповідно до ст. 33 Закону України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" встановлено, що у 2000 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" здійснюється у таких розмірах: інвалідам війни I групи - 150 гривень, інвалідам війни II групи - 120 гривень, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 55 гривень, інвалідам війни III групи, учасникам бойових дій, членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій і учасників війни, визнаних за життя інвалідами, - 40 гривень.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" встановлено, що у 2001 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" здійснюється у таких розмірах: інвалідам війни I групи - 150 гривень, інвалідам війни II групи - 120 гривень, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 55 гривень, інвалідам війни III групи, учасникам бойових дій, членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій і учасників війни, визнаних за життя інвалідами, - 40 гривень.

Статтею 19 Закону України "Про Державний бюджет України на 2002 рік" встановлено, що у 2002 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" здійснюється у таких розмірах: інвалідам війни I групи - 150 гривень, інвалідам війни II групи - 120 гривень, інвалідам війни III групи - 100 гривень, учасникам бойових дій - 80 гривень, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 55 гривень, членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій і учасників війни, визнаних за життя інвалідами, - 40 гривень.

Статтею 28 Закону України "Про Державний бюджет України на 2003 рік" встановлено, що у 2003 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" здійснюється у таких розмірах: інвалідам війни I групи - 150 гривень, інвалідам війни II групи - 120 гривень, інвалідам війни III групи - 100 гривень, учасникам бойових дій - 90 гривень, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 90 гривень, членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій і учасників війни, визнаних за життя інвалідами, - 50 гривень.

Відповідно до ст. 44 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" у 2004 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" здійснюється у таких розмірах: інвалідам війни 1 групи - 195 гривень, інвалідам війни 2 групи - 160 гривень, інвалідам війни 3 групи - 130 гривень, учасникам бойових дій - 120 гривень, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 195 гривень, членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій і учасників війни, визнаних за життя інвалідами, - 65 гривень.

Однак положення статті 44 втратили чинність, як такі, що визнані неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду №20-рп/2004 від 01.12.2004 року.

Отже, як вбачається з наведеного, в 2000 - 2004 роках розмір виплат указаної допомоги для всіх категорій ветеранів війни встановлено значно нижче, ніж визначено Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам війни передбачена не була.

Суд зазначає, що в 1999 - 2004 роках зміни до ст.14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щодо виплати разової грошової допомоги до 5 травня не вносилося, дія ст.14 Закону не зупинялася.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивач в даний період мав право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком як учасник війни відповідно до ч. 5 ст.14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

З матеріалів справи, зокрема із довідки Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради, яка надійшла на адресу суду 03.11.2014 року, вбачається, що в 1999 - 2004 роках виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" позивачу як учаснику війни не проводилася у зв'язку з відсутністю видатків.

Разом з тим суд зазначає, що Кабінет Міністрів України змінив порядок виплати разової грошової допомоги до Дня Перемоги, який був затверджений на 2000 рік постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2000 р. №637 від 12 квітня 2000 р. №637 «Про забезпечення виплати у 2000 році разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та на 2001 рік постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2001 р. № 292 «Про забезпечення виплати у 2001 році разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Так у 2000 році та в 2001 році було визначено, що виплату разової грошової допомоги проводять органи, які призначають пенсію або щомісячне довічне грошове утримання, в порядку, передбаченому для виплати пенсій, а особам, які не є пенсіонерами - органи, що ведуть їх облік.

Порядок виплати у 2002 році разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" визначено постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2002 р. № 486 "Про забезпечення виплати у 2002 році разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" .

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 11.04.2002 р. № 486 "Про забезпечення виплати у 2002 році разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено, що виплата разової грошової допомоги провадиться органами праці та соціального захисту населення до 05.05.2002 р. через поштові відділення зв'язку або через установи банків за місцем отримання пенсій, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання.

Законом України «Про внесення зміни до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 19 червня 2003 року №968-IV (набрав чинності 12.07.2003 р.) Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" доповнено статтею 17-1 такого змісту: "Щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання».

Отже виплата разової грошової допомоги провадиться органами праці та соціального захисту населення з 2002 року, до 2002 року виплату разової грошової допомоги проводили органи, які призначають пенсію або щомісячне довічне грошове утримання, в порядку, передбаченому для виплати пенсій, а особам, які не є пенсіонерами - органи, що ведуть їх облік.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що відповідач Департамент соціальної політики Вінницької міської ради, який є правонаступником Головного управління праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради, не є належним відповідачем за позовними вимогами про стягнення разової грошової допомоги за 1999 - 2001 роки, а позовні вимоги за період 2002 -2004 р. р. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно Законом України від 23 грудня 2004 року №2285-IV "Про Державний бюджет України на 2005 рік" дію норм Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у частині визначення розміру виплат щорічної разової допомоги ветеранам війни зупинено на 2005 рік. Статтею 34 цього Закону установлено, що у 2005 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" здійснюється у таких розмірах: інвалідам війни I групи - 400 гривень, інвалідам війни II групи - 330 гривень, інвалідам війни III групи - 270 гривень, учасникам бойових дій - 250 гривень, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 400 гривень, членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій і учасників війни, визнаних за життя інвалідами - 130 гривень, учасникам війни - 50 гривень.

Конституційний Суд України в Рішенні від 03.10.1997 р. №4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є і те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Закон України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" був прийнятий пізніше за Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та не визнавався Конституційним Судом України таким, що не відповідає Конституції України. Отже, виходячи з наведеного, при вирішенні спорів про перерахунок виплаченої ветеранам війни щомісячної разової грошової допомоги до 5 травня за 2005 рік застосуванню підлягають норми Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік".

Як вбачається із матеріалів справи в квітні 2005 року позивачу було здійснено виплату щомісячної разової грошової допомоги до 5 травня за 2005 рік відповідно до норм Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" в розмірі 50 грн. 00 коп.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що разова грошова допомога до 5 травня за 2005 рік позивачу була виплачена відповідно до норм чинного законодавства, а тому позовні вимоги про стягнення разової грошової допомоги до 5 травня за 2005 рік є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Згідно із Законом України від 20.12.2005 р. №3235-IV "Про Державний бюджет України на 2006 рік" дію норм Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у частині визначення розміру виплат щорічної разової допомоги ветеранам війни зупинено на 2006 рік. Статтею 30 цього Закону установлено, що у 2006 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" здійснюється у таких розмірах: інвалідам війни I групи - 400 гривень, інвалідам війни II групи - 330 гривень, інвалідам війни III групи - 270 гривень, учасникам бойових дій - 250 гривень, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 400 гривень, членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій і учасників війни, визнаних за життя інвалідами, - 130 гривень, учасникам війни - 50 гривень.

Закон України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" був прийнятий пізніше за Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та не визнавався Конституційним Судом України таким, що не відповідає Конституції України. Отже, виходячи з наведеного, при вирішенні спорів про перерахунок виплаченої ветеранам війни щомісячної разової грошової допомоги до 5 травня за 2006 рік застосуванню підлягають норми Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік".

Як вбачається із матеріалів справи в квітні 2006 року позивачу було здійснено виплату щомісячної разової грошової допомоги до 5 травня за 2006 рік відповідно до норм Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" в розмірі 50 грн. 00 коп.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що разова грошова допомога до 5 травня за 2006 рік позивачу була виплачена відповідно до норм чинного законодавства, а тому позовні вимоги про стягнення разової грошової допомоги до 5 травня за 2006 рік є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Згідно із Законом України від 19.12.2006 р. №489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік" дію норм законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" щодо розміру виплат щорічної разової грошової допомоги зупинено на 2007 рік. Статтею 29 цього Закону установлено нові розміри виплат такої допомоги: інвалідам війни I групи - 450 гривень, інвалідам війни II групи - 360 гривень, інвалідам війни III групи - 300 гривень; учасникам бойових дій та колишнім неповнолітнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 280 гривень; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 450 гривень; членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій і учасників війни і жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя інвалідами, - 150 гривень; учасникам війни та колишнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, які були насильно вивезені на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - 55 гривень.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. №6-рп/2007 положення статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Отже до прийняття Конституційним Судом України рішення про визнання окремих норм законів України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" неконституційними ці норми були чинними та підлягали виконанню.

Відповідно в період з 01.01.2007 р. до 08.07.2007 р. Закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" був чинним та підлягав виконанню. Із дати прийняття рішень Конституційним Судом України особи мали право на виплату допомоги до 5 травня у розмірах, визначених законами "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань".

Отже, нарахування та виплати щомісячної разової грошової допомоги до 5 травня повинні були проводитися у 2007 році з 01.01.2007 р. до 08.07.2007 р. - відповідно до Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік"; з 09.07.2007 р. до 31.12.2007 р. - відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Як вбачається із матеріалів справи в квітні 2007 року позивачу було здійснено виплату щомісячної разової грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік в розмірі 55 грн. 00 коп., отже орган, уповноважений на здійснення цих виплат, у час проведення виплат діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що разова грошова допомога до 5 травня за 2007 рік позивачу була виплачена відповідно до норм чинного на час проведення виплати законодавства, а тому позовні вимоги про стягнення разової грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Законом України від 28.12.2007 р. №107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань", якими визначено, що розмір разової грошової допомоги, яка виплачується особам, на яких поширюється дія цих законів, щорічно до 5 травня, визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, установлених законом про Державний бюджет України.

Однак рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом «б» підпункту 2 пункту 20 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) та відповідно до п. 5 резолютивної частини рішення втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 22 травня 2008 року.

Розміри виплати разової грошової допомоги до 5 травня у 2008 році встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 12.03.2008 р. №183 "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у 2008 році відповідно до законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань", згідно якої учасникам війни передбачена виплата щомісячної разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі 65 грн. 00 коп.

Рішення Конституційного Суду України про визнання змін, внесених Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань", щодо визначення розмірів щорічної разової грошової допомоги до 5 травня такими, що не відповідають Конституції України, було прийняте 22.05.2008 р.

Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Статтею 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено право осіб, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.

Із аналізу зазначених нормативних актів випливає, що право на отримання щорічної одноразової допомоги до 5 травня у розмірах, установлених законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань", мають особи, які взагалі не отримали її з різних причин до 5 травня, у разі їх звернення за отриманням такої допомоги після поновлення дії норм цих законів у зв'язку з визнанням неконституційними змін до них, у строк до 30 вересня відповідного року.

Відповідно до прийняття Конституційним Судом України рішення про визнання окремих норм Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" неконституційними ці норми були чинними та підлягали виконанню.

Відповідно в періоди з 01.01.2008 р. до 21.05.2008 р. Закон України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" був чинним та підлягав виконанню. Із дати прийняття рішення Конституційним Судом України особи мали право на виплату допомоги до 5 травня у розмірах, визначених законами "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань".

Враховуючи викладене, нарахування та виплати щомісячної разової грошової допомоги до 5 травня повинні були проводитися у 2008 році: з 01.01.2008 р. до 21.05.2008 р. - відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", з 22.05.2008 р. до 31.12.2008 р. - відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Як вбачається із матеріалів справи позивачу в квітні 2008 року було перераховано щомісячну разову грошову допомогу до 5 травня за 2008 рік в розмірі 65 грн. 00 коп.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач Департамент соціальної політики Вінницької міської ради здійснив виплату грошової допомоги за 2008 рік у квітні 2008 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 2008 року № 183 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань», тобто коли положення пункту 20 розділу II Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» не були визнані неконституційними, внаслідок чого на час виплати грошової допомоги орган владних повноважень діяв у межах закону, тому його дії не можна вважати протиправними.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення разової грошової допомоги до 5 травня за 2008 рік є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Що стосується виплати позивачу грошової допомоги за 2009 рік, то суд зазначає, що правовідносини щодо виплати грошової допомоги учасникам війни у 2009 році регулювалися положеннями Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Відповідно до Закону України від 26 грудня 2008 року № 835-VI «Про Державний бюджет України на 2009 рік» щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Кабінет Міністрів України у постанові № 211 установив, що у 2009 році виплата разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань», зокрема, учасникам війни, здійснюється у розмірі 70 гривень, тобто у розмірі меншому, ніж це було передбачено частиною 4 статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя статті 22 Конституції України).

За таких обставин суд прийшов до висновку, що правовідносини щодо виплати грошової допомоги ветеранам війни у 2009 році регулювалися положеннями Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а тому застосування до таких правовідносин положень Закону України № 835-VI «Про Державний бюджет України на 2009 рік» та підзаконного нормативного акта - постанови № 211, який суперечить Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», є помилковим.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що відповідач Департамент соціальної політики Вінницької міської ради неправомірно виплатив позивачеві грошову допомогу до 5 травня за 2009 рік у розмірі 70 грн., встановленому підзаконним нормативним актом - постановою Кабінету Міністрів України «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2009 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань» від 18 березня 2009 року № 211, який суперечить Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Крім того, суд зазначає, що редакція частини 5 статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», якою розмір грошової допомоги визначено у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком, на час виникнення спірних відносин була чинною та іншими законодавчими актами, в тому числі Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26 грудня 2008 року № 835-VI, не призупинялась та зміни до неї не вносились.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення разової грошової допомоги до 5 травня за 2009 рік є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Що стосується виплати позивачу грошової допомоги за 2010 рік, то суд зазначає, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» не містив застережень щодо зменшення розміру разової щорічної допомоги до 5 травня з урахуванням фінансових можливостей держави.

Враховуючи викладене, допомога до 5 травня за 2010 рік позивачу повинна бути виплачена в розмірі 3 мінімальних пенсій за віком у відповідності до положень ст. 15 Закону України «Про статус та соціальний захист ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Проте, зазначена виплата позивачу у квітні 2010 року була здійснена у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України №299 від 07.04.2010 р. «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачуються в 2010 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань» - 120 грн. 00 коп.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами Закон України «Про статус та соціальний захист ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має вищу юридичну силу ніж вказана вище постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав позивача.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення разової грошової допомоги до 5 травня за 2010 рік є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Що стосується виплати позивачу грошової допомоги за 2011, 2012, 2013 роки, суд зазначає, що законами України про Державний бюджет України на 2011, 2012, 2013 роки до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не вносилися зміни, якими зупинялася дія окремих норм щодо даного виду виплат до 5 травня.

У 2011, 2012, 2013 роках Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не зупинявся та не змінювався, тому позивач мав право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у відповідності до ст. 14 цього Закону.

Однак, були наявні нормативно-правові акти, які по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам війни.

Прикінцевими положеннями Законів України „Про Державний бюджет України на 2011 рік", „Про Державний бюджет України на 2012 рік", „Про Державний бюджет України на 2013 рік" установлено, що відповідно у 2011, 2012, 2013 роках норми і положення статей 12, 13. 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України на відповідний рік.

На підставі зазначених бюджетних законів Кабінет Міністрів України регулював порядок виплати допомоги до 5 травня відповідно: за 2011 рік - постановою від 04.04.2011 р. №341 „Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у 2011 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та „Про жертви нацистських переслідувань", за 2012 рік - постановою від 28.12.2011 р. №1381 „Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення"; за 2013 рік - постановою від 13.03.2013 р. №149 „Деякі питання виплати у 2013 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранам війни, гарантії їх соціального захисту" та „Про жертви нацистських переслідувань".

Як вбачається з матеріалів справи Департамент соціальної політики Вінницької міської ради у 2011 - 2012 роках здійснив виплату позивачу разової щорічної допомоги до 5 травня а саме, в квітні 2011 року - в розмірі 120 грн. 00 коп. та в квітні 2012 року в розмірі 125 грн. 00 коп., тобто в розмірах, встановлених відповідними постановами Кабінету Міністрів України, а не Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Як вбачається з матеріалів справи в квітні 2013 року виплата позивачу разової щорічної допомоги до 5 травня проводилася Департаментом соціальної політики Вінницької обласної державної адміністрації та була перерахована в розмірі 135 грн. 00 коп., тобто в розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 р. №149 „Деякі питання виплати у 2013 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранам війни, гарантії їх соціального захисту" та „Про жертви нацистських переслідувань", а не Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 р. №149 „Деякі питання виплати у 2013 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранам війни, гарантії їх соціального захисту" та „Про жертви нацистських переслідувань" було встановлено, що у 2013 році виплата разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" , проводиться до 5 травня Міністерством соціальної політики шляхом спрямування коштів Міністерству соціальної політики Автономної Республіки Крим, структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій (далі - органи соціального захисту населення) для їх перерахування через поштові відділення зв'язку або банки на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання) у таких розмірах: зокрема учасникам війни - 135 гривень.

Пунктом 2 даної постанови було встановлено, що слід забезпечити подання до 20 березня 2013 р. органам соціального захисту населення переліку осіб, які мають право на одержання грошової допомоги: Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством доходів і зборів, Державною службою з надзвичайних ситуацій, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Державною пенітенціарною службою, Управлінням державної охорони, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державною спеціальною службою транспорту - щодо осіб, які не перебувають на обліку в органах Пенсійного фонду України; Пенсійним фондом України - щодо осіб, які перебувають на обліку в його органах.

Згідно з положеннями частини 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, при вирішенні даного спору щодо виплати допомоги до 5 травня у 2011, 2012, 2013 роках необхідно було керуватися Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а не відповідними постановами Кабінету Міністрів України.

Таким чином, виплата щорічної допомоги до 5 травня за 2011, 2012, 2013 роки для учасників війни повинна становити три мінімальні пенсії за віком з урахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення недоплаченої разової грошової допомоги за 2011, 2012, 2013 роки є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Що стосується виплати позивачу грошової допомоги за 2014 рік, суд зазначає, що у 2014 році зміни до ч. 5 ст.14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" станом на час виплати позивачу разової грошової допомоги до 5 травня не вносилося.

Як вбачається з матеріалів справи в квітні 2014 року позивачу відповідачем Департаментом соціальної політики Вінницької міської ради було виплачено разову грошову допомогу до 5 травня в розмірі 145 грн. 00 коп.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" установлено, що норми і положення ст.ст. 12, 13, 14, 15, 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік, однак зазначені зміни до Закону були внесені лише 31 липня 2014 року (набрали чинності з 03 серпня 2014 року), тобто після проведених позивачу виплат.

У 2014 році зміни до ст.14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" станом на час виплати позивачу разової грошової допомоги до 5 травня не вносилося.

Право на встановлення у 2014 році розміру разової грошової допомоги до 5 травня Кабінету Міністрів України законодавцем не надавалось. А тому при виплаті позивачу даної допомоги, відповідач Департамент соціальної політики Вінницької міської ради повинен був керуватися положеннями Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Таким чином, відповідач Департамент соціальної політики Вінницької міської ради у 2014 році повинен був застосовувати законодавство, яке діяло на час проведення відповідних щорічних виплат грошової допомоги до 5 травня, а саме ст.14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції від 09.07.2007 року, згідно якої зокрема, щорічно до 5 травня учасникам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.

Тобто, відповідач Департамент соціальної політики Вінницької міської ради, провівши виплату щорічної допомоги до 5 травня у 2014 році в розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.04.2014 року №102, діяв всупереч вимогам чинного законодавства.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення недоплаченої разової грошової допомоги за 2014 рік є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Посилання представників відповідачів, як на правомірність своїх дій, щодо проведення виплати щорічної разової грошової допомоги позивачу відповідно до постанов Кабінету Міністрів України суд вважає безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 92 Конституції України, виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а ст.75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада. Конституція не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім - своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів.

Відповідно до частини четвертої статті 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

У роз'ясненні Пленуму Верховного Суду України, яке міститься в постанові від 01 листопада 1996 року № 9 (пункт 5) зазначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що за конституційними нормами виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при здійсненні позивачу нарахування та виплати разової грошової допомоги застосуванню підлягають положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а не постанови Кабінету Міністрів України, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.

Крім того суд зазначає, що оскільки право позивача на отримання разової грошової допомоги до 5 травня деклароване державою, то держава, через створені нею органи несе обов'язок по своєчасній та повній виплаті даної допомоги у розмірах, які знайшли своє закріплення у відповідному Законі.

Суд зазначає, що відсутність бюджетного фінансування не може бути причиною невиконання зобов'язань, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується, на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

При розгляді справи "Кечко проти України" (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та ЗУ "Про Державний бюджет" на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон. Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 "Бурдов проти Росії"). Тому суд дійшов обґрунтованого висновку, що право позивача на отримання грошового забезпечення не залежить від наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради в частині визнання протиправними та незаконними щодо позивача дій відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради з невиплати та недоплати йому як учаснику війни в період з 1999 року по день прийняття судом рішення (за виключенням 2013 року) допомоги до 5 травня в розмірі 15 183, 22 грн., внаслідок яких відповідач спричинив йому 40 950, 22 грн. збитків та про стягнення з відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради на користь позивача матеріальної шкоди у вигляді суми невиплати та недоплати йому як учаснику війни грошової допомоги до 5 травня року в період з 1999 року по день прийняття судом рішення (за виключенням 2013 року) в розмірі недоплати 15 183, 22 грн. є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Розмір мінімальної пенсії в 2002 році з 01.04.2002 р. по 01.07.2003 р. становив 47 гpн. 30 коп. (Постанова Кабінету Міністрів України "Про підвищення розмірів пенсій призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 13.03.2002 № 279), отже позивачу мала бути виплачена разова грошова допомога до 5 травня за 2002 рік в розмірі 141 грн. 90 коп. Як встановлено в судовому засідання в 2002 році позивачу не було виплачено разову грошову допомогу до 5 травня в розмірі 141 грн. 90 коп. Оскільки такі дії відповідача є неправомірними, з відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради на користь позивача слід стягнути невиплачені кошти в розмірі 141 грн. 90 коп.

Розмір мінімальної пенсії в 2003 році з 01.04.2002 р. по 01.07.2003 р. становив 47 гpн. 30 коп. (Постанова Кабінету Міністрів України "Про підвищення розмірів пенсій призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 13.03.2002 № 279), отже позивачу мала бути виплачена разова грошова допомога до 5 травня за 2003 рік в розмірі 141 грн. 90 коп. Як встановлено в судовому засідання в 2003 році позивачу не було виплачено разову грошову допомогу до 5 травня в розмірі 141 грн. 90 коп. Оскільки такі дії відповідача є неправомірними, з відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради на користь позивача слід стягнути невиплачені кошти в розмірі 141 грн. 90 коп.

Розмір мінімальної пенсії в 2004 році з 01.07.2003 р. по 01.01.2005 р. становив 50 гpн. 00 коп. (Постанова Кабінету Міністрів України "Про підвищення розмірів трудових пенсій" від 15.04.2003 № 544), отже позивачу мала бути виплачена разова грошова допомога до 5 травня за 2004 рік в розмірі 150 грн. 00 коп. Як встановлено в судовому засідання в 2004 році позивачу Департаментом соціальної політики Вінницької міської ради не було виплачено разову грошову допомогу до 5 травня в розмірі 150 грн. 00 коп. Оскільки такі дії відповідача є неправомірними, з відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради на користь позивача слід стягнути невиплачені кошти в розмірі 150 грн. 00 коп.

Позовні вимоги за період з 2005 року по 2008 рік включно задоволенню не підлягають з наведених вище підстав.

Розмір мінімальної пенсії в 2009 році становив 498 гpн. 00 коп., отже позивачу мала бути виплачена разова грошова допомога до 5 травня за 2009 рік в розмірі 1 494 грн. 00 коп. Як встановлено в судовому засідання в квітні 2009 року (а.с. 66 т. 2) позивачу Департаментом соціальної політики Вінницької міської ради було виплачено разову грошову допомогу до 5 травня в розмірі 70 грн. 00 коп. Оскільки такі дії відповідача є неправомірними, з відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради на користь позивача слід стягнути недоплачені кошти в розмірі 1 424 грн. 00 коп.

Розмір мінімальної пенсії в 2010 році становив 706 гpн. 00 коп., отже позивачу мала бути виплачена разова грошова допомога до 5 травня за 2010 рік в розмірі 2 118 грн. 00 коп. Як встановлено в судовому засідання в квітні 2010 року (а.с. 66 т. 2) позивачу Департаментом соціальної політики Вінницької міської ради було перераховано разову грошову допомогу до 5 травня в розмірі 120 грн. 00 коп. Оскільки такі дії відповідача є неправомірними, з відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради на користь позивача слід стягнути недоплачені кошти в розмірі 1 998 грн. 00 коп.

Розмір мінімальної пенсії в 2011 році становив 764 гpн. 00 коп., отже позивачу мала бути виплачена разова грошова допомога до 5 травня за 2011 рік в розмірі 2 292 грн. 00 коп. Як встановлено в судовому засіданні 19.04.2011 року (а.с. 44 т. 2) позивачу Департаментом соціальної політики Вінницької міської ради було перераховано разову грошову допомогу до 5 травня в розмірі 120 грн. 00 коп. Оскільки такі дії відповідача є неправомірними, з відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради на користь позивача слід стягнути недоплачені кошти в розмірі 2 172 грн. 00 коп.

Розмір мінімальної пенсії в 2012 році становив 838 гpн. 00 коп., отже позивачу мала бути виплачена разова грошова допомога до 5 травня за 2012 рік в розмірі 2 514 грн. 00 коп. Як встановлено в судовому засіданні 16.04.2012 року (а.с. 44 т. 2) позивачу Департаментом соціальної політики Вінницької міської ради було перераховано разову грошову допомогу до 5 травня в розмірі 125 грн. 00 коп. Оскільки такі дії відповідача є неправомірними, з відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради на користь позивача слід стягнути недоплачені кошти в розмірі 2 389 грн. 00 коп.

Розмір мінімальної пенсії в 2014 році становив 949 гpн. гpн. 00 коп., отже позивачу мала бути виплачена разова грошова допомога до 5 травня за 2014 рік в розмірі 2 682 грн. 00 коп. Як встановлено в судовому засіданні 30.04.2014 року позивачу Департаментом соціальної політики Вінницької міської ради було перераховано разову грошову допомогу до 5 травня в розмірі 145 грн. 00 коп. Оскільки такі дії відповідача є неправомірними, з відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради на користь позивача слід стягнути недоплачені кошти в розмірі 2 547 грн. 00 коп.

Отже з відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради на користь позивача слід стягнути недоплачену разову грошову допомогу до 5 травня в розмірі 10 963 грн. 80 коп.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги до Департаменту соціальної політики Вінницької обласної державної адміністрації в частині визнання протиправними та незаконними щодо позивача дій відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької обласної державної адміністрації з невиплати та недоплати йому як учаснику війни в 2013 році допомоги до 5 травня в розмірі 2 547 грн., внаслідок яких він спричинив йому 2 703,79 грн. збитків та про стягнення з відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької обласної державної адміністрації на користь позивача матеріальної шкоди у вигляді розміру недоплати йому як учаснику війни грошової допомоги до 5 травня в 2013 році в сумі 2 547 грн. є обґрунтованими та пілягають задоволенню.

Розмір мінімальної пенсії в 2013 році становив 894 гpн. 00 коп., отже позивачу мала бути виплачена разова грошова допомога до 5 травня за 2013 рік в розмірі 2 682 грн. 00 коп. Як встановлено в судовому засіданні 15.04.2013 року (а.с. 44 т. 2) позивачу Департаментом соціальної політики Вінницької обласної державної адміністрації було перераховано разову грошову допомогу до 5 травня в розмірі 135 грн. 00 коп. Оскільки такі дії відповідача є неправомірними, з відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької обласної державної адміністрації на користь позивача слід стягнути недоплачену разову грошову допомогу до 5 травня в розмірі 2 547 грн. 00 коп.

При цьому суд зазначає, що в Законі України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", чітко зазначено, що щорічна до 5 травня разова грошова допомога учасникам війни виплачується у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.

Мінімальний розмір пенсії за віком згідно статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Будь-яких інших нормативно-правових актів, які б визначали механізм вирахування мінімальної пенсії за віком або встановлювали її розмір, немає.

За таких обставин положення частини 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо застосування розміру мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною 1 цієї статті, тільки стосовно визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не є перешкодою для застосування даної величини мінімального розміру пенсії за віком до обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.

Що стосується позовних вимог в частині визнання протиправною та незаконною бездіяльності відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради щодо виконання стосовно позивача вимог п.п.1 п. 3, п.п. 30, 31 п. 4 Типового положення про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.09.2000 р. №1498, та п.п.1 п.3, п.п. 28, 29 п. 4 Типового положення про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2007 р. № 790, про надання йому інформаційного доступу до його права власності шляхом належного інформування про наявне у нього право на отримання грошової допомоги до 5 травня та її розміри, встановлені законом, та забезпечення у межах своїх повноважень додержання законодавства про соціальний захист та про стягнення з відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради на його користь моральну шкоду в розмірі 1 мінімальної пенсії за віком станом на день прийняття судом рішення, що станом на день звернення з цією заявою складає 949 грн., за невиконання стосовно нього вимог Типових положень про надання йому інформаційного доступу до його права власності шляхом належного інформування про наявне у нього право на отримання грошової допомоги до 5 травня та її розміри, встановлені законом, та забезпечення у межах своїх повноважень додержання законодавства про соціальний захист, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 1 п. 3, п.п. 30, 31 п. 4 Типового положення про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2000 р. №1498 (Постанова втратила чинність на підставі Постанови КМ № 90 (790-2007-п) від 30.05.2007 р.). Основними завданнями управління зокрема є забезпечення у межах своїх повноважень дотримання законодавства про працю, охорону праці, зайнятість, загальнообов'язкове державне соціальне страхування, пенсійне забезпечення, соціальний захист населення. Управління відповідно до покладених на нього завдань зокрема роз'яснює громадянам положення нормативно-правових актів з питань, що належать до компетенції управління; інформує населення з питань, що належать до компетенції управління, через засоби масової інформації.

Відповідно до п.п. 1 п. 3, п.п. 28, 29 п. 4 Типового положення про про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у мм. Києві та Севастополі державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2007 р. №790 (Постанова втратила чинність на підставі Постанови КМ №99 (99-2013-п) від 06.02.2013 р.) основними завданнями управління зокрема є забезпечення у межах своїх повноважень додержання законодавства про працю, зайнятість, трудову міграцію, загальнообов'язкове державне соціальне страхування, пенсійне забезпечення, соціальний захист та соціальне обслуговування населення, у тому числі громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Управління відповідно до покладених на нього завдань зокрема роз'яснює громадянам положення нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції; інформує населення з питань, що належать до його компетенції, через засоби масової інформації.

Позивач мотивує свої позовні вимоги в цій частині тим, що про наявність у нього права на щорічну виплату йому нічого не було відомо донедавна, дізнався він про своє право із засобів масової інформації. За всі роки існування обов'язку держави здійснювати йому виплати органи соціального захисту не ініціювали жодного інформування про його права, з власної ініціативи не надавали жодного повідомлення, роз'яснення про законодавче регулювання належних йому пільг. На його звернення відповідали, що вони повністю виконують закон, вводячи його в такий спосіб в оману. Так як він не є фахівцем в галузі права, фінансів чи соціальної справи, то самостійно не міг критично оцінити неправдивість повідомлень відповідача щодо розрахунків з ним. Оскільки він престарілий інвалід 1 групи то не мав можливості звернутися до суду. Вважає, що це елементарна дискримінація. Вважає, що бездіяльністю відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради йому завдано моральної шкоди.

Мотивуючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди позивач зазначає, що відповідач Департамент соціальної політики Вінницької міської ради протягом багатьох років зі своєї ініціативи не надавав йому інформації щодо права на щорічну допомогу до 5 травня та її розмір, яку зобов'язаний був надавати; на його звернення надавав недостовірну інформацію; не нараховував йому щорічну допомогу до 5 травня в повному обсязі; не виплачував йому цю допомогу в повному обсязі; не нараховував бюджетну заборгованість на його користь в розмірі різниці між належною за законом та фактично виплаченою допомогою. В такий спосіб відповідач спричинив йому моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях з причини протиправної поведінки щодо нього, що продовжуються вже тривалий час. Шкода примножена також тривалістю порушення і знеціненням недоплачених коштів, тим, що в даний час він змушений терпіти незручності і тратити частину свого життя та здоров'я на звернення з позовом до суду для захисту права власності. Ця шкода багатократно збільшується ще від тієї обставини, що судами міста прийняті тисячі?судових рішень в таких самих справах, як ця, на захист порушених прав інших учасників війни. Ігноруючи вказані судові рішення, відповідач допустив щодо нього дискримінацію в порівнянні з іншими людьми, які вже пройшли суди, шляхом продовження порушення його прав та недоплат. Шкода примножена також його важкою інвалідністю, оскільки за станом здоров'я він є безпорадною людиною, яка не може собі дати ради. Мізерна пенсія та відсутність передбаченої законом держаї соціальної підтримки, неможливість отримати кваліфіковану допомогу спричинюють йому додаткові фізичні муки, біль, перешкоджає йому в отриманні кваліфікованої оплатної допомоги фахівців, що додатково збільшує моральну шкоду. Шкода збільшується також від значущості для нього втрат від порушення його прав.

Представник відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради, заперечуючи проти позову, зазначила, що департамент забезпечує формування, публікацію та підтримку в актуальному стані матеріалів, які відносяться до його компетенції на зовнішньому сайті міської ради, здійснює розгляд звернень громадян з питань, що відносяться до його компетенції, тим самим забезпечуючи роз'яснення нормативно-правових актів. Інформація щодо порядку та розмірів виплат є загальнодоступною, так як закони та постанови Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції України підлягають обов'язковому оприлюдненню. Законодавством та типовим положенням не передбачено повідомлення особисто кожного ветерана війни про факт виплати їм допомоги, однак на звернення та інформаційні запити позивача була надана вичерпна та обґрунтована інформація щодо виплати йому допомоги.

Суд критично оцінює твердження представника відповідача, оскільки як вбачається з матеріалів справи відповідачем Департаментом соціальної політики Вінницької міської ради, який є правонаступником Головного управління праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради не надано до суду жодних доказів щодо виконання стосовно позивача (враховуючи його вік та стан здоров'я) зазначених вимог Типових положень в період їх чинності. Відповідачем не надано жодних доказів того, що позивач будь-яким чином повідомлявся про виплату йому разової грошової допомоги до 5 травня, про суми таких виплат та про дати виплат з часу виникнення у нього права на таку виплату, що безумовно, враховуючи вік та інвалідність позивача, свідчить про порушення прав позивача. Що стосується тверджень представника відповідача про те, що на звернення та інформаційні запити позивача йому була надана вичерпна та обґрунтована інформація щодо виплати допомоги, суд зазначає, що обов'язок надавати відповідь на інформаційні запити передбачено Законом України "Про доступ до публічної інформації", що не свідчить про виконання вимог Типових положень. На підставі викладеного суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною та незаконною бездіяльності відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради щодо виконання стосовно позивача вимог Типових положень.

Що стосується позовних вимог про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Загальні підстави відшкодування моральної шкоди визначені Цивільним кодексом України.

Так, відповідно до ч.2 ст.23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Суд критично оцінює твердження представника відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради про те, що позивачем не доведено факт заподіяння йому моральної шкоди та не надано доказів заподіяння йому моральної шкоди.

Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» (Скарга № 42255/04) від 1 липня 2010 року зокрема зазначив: 37. Суд нагадує свою постійну позицію про те, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс (в числі багатьох прикладів, рішення від 15 жовтня 2009 у справі «Антипенко проти Російської Федерації» (Antipenkov v. Russia), скарга № 33470/03, § 82; Постанова Європейського Суду від 14 лютого 2008 у справі «Пшеничний проти Російської Федерації» (Pshenichnyy v. Russia), скарга № 30422 / 03, § 35 1; рішення у справі «Гарабаев проти Російської Федерації (Garabayev v. Russia), скарга № 38411/02, § 113, ECHR 2007-VII (витяги) 2 а також Постанова Європейського Суду від 1 червня 2006 р .) у справі «Грідін проти Російської Федерації» (Gridin v. Russia), скарга № 4171/04, § 20 березня).

Як вбачається з практики Європейського Суду з прав людини, Суд вважає, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що внаслідок протиправної бездіяльності відповідача позивачу була завдана моральна шкода, яка виразилася в душевних стражданнях, неможливості реалізувати та захистити свої права. Враховуючи заявлені позивачем вимоги та виявлене порушення, а також враховуючи вимоги розумності, виваженості, справедливості суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 0,5 мінімальної пенсії за віком, що складає 474,50 грн.

Що стосується позовних вимог: визнати протиправною та незаконною бездіяльність відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради в наданні йому інформаційного доступу до його права власності (три факти) шляхом надання йому публічної інформації, а саме: даних про дати виплат відповідачем допомоги до 5 травня за весь час такої виплати, запитаних інформаційним запитом від 03.01.2012р. №18; копій управлінських рішень про виплату йому як учаснику війни допомоги до 5 травня за період з 1999 по 2011 роки, запитаних інформаційним запитом від 13.01.2012 р. №20; відповіді на інформаційний запит від 13.01.2012 р. №20;

зобов'язати відповідача Департамент соціальної політики Вінницької міської ради надати йому публічну інформацію у вигляді даних про дати виплат йому допомоги до 5 травня за весь час такої виплати та копій управлінських рішень про виплату йому як учаснику війни допомоги до 5 травня за період з 1999 по 2011 роки;

визнати протиправними та незаконними дії та бездіяльність відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради в наданні йому інформаційного доступу до його права власності шляхом надання йому публічної інформації, запитаної інформаційним запитом від 17.05.2012 р. №23, а саме: управлінських рішень про призначення та виплату йому як учаснику війни допомоги до 5 травня в 2012 році; платіжних документів, що містять дані про дату(и) здійснення відповідачем фактичних проплат посереднику сум для виплати йому доплати в 2012 році; даних про наявність бюджетної заборгованості відповідача на його користь з виплати доплат; документу, яким облікована бюджетна заборгованість на його користь; відмови в задоволенні запиту на інформацію шляхом відмови в прийнятті інформаційного запиту від 17.05.2012 р. №23; ненадання відповіді на інформаційний запит від 17.05.2012 р. №23;

зобов'язати відповідача Департамент соціальної політики Вінницької міської ради надати йому публічну інформацію у вигляді даних про дати виплат йому допомоги до 5 травня 2012 року та копій управлінських рішень про виплату йому як учаснику війни допомоги; копій платіжних документів та документів з обліку заборгованості;

0,5 мінімальної пенсії за віком станом на день прийняття судом рішення, що станом на день звернення з цим позовом складає 949 х 0,5 = 474,5 грн., за ненадання йому публічної інформації у вигляді даних про дати виплат йому допомоги до 5 травня за весь час такої виплати, запитаної інформаційним запитом №18 від 03.01.2012 р.;

0,5 мінімальної пенсії за віком станом на день прийняття судом рішення, що станом на день звернення з цим позовом складає 949 х 0,5 = 474,5 грн., за ненадання йому публічної інформації у вигляді копій управлінських рішень про виплату йому як учаснику війни допомоги до 5 травня за період з 1999 по 2011р.р., запитаної інформаційним запитом №20 від 13.01.2012 р.;

0,5 мінімальної пенсії за віком станом на день прийняття судом рішення, що станом на день звернення з цим позовом складає 949 х 0,5 = 474,5 грн., за ненадання йому відповіді на інформаційний запит №20 від 13.01.2012 р.;

1 мінімальної пенсії за віком станом на день прийняття судом рішення, що станом на день звернення з цією заявою складає 949 грн., за відмову в задоволенні запиту шляхом відмови в прийнятті інформаційного запиту від 17.05.2012 р. №23;

0,5 мінімальної пенсії за віком станом на день прийняття судом рішення, що станом на день звернення з цією заявою складає 949 х 0,5 = 474,5 грн., за ненадання йому публічної інформації у вигляді даних про дату(и) виплат йому допомоги до 5 травня 2012 року та копій платіжних документів;

0,5 мінімальної пенсії за віком станом на день прийняття судом рішення, що станом на день звернення з цією заявою складає 949 х 0,5 = 474,5 грн., за ненадання йому публічної інформації у вигляді копій управлінських рішень про виплату йому як учаснику війни допомоги до 5 травня 2012 року;

0,5 мінімальної пенсії за віком станом на день прийняття судом рішення, що станом на день звернення з цією заявою складає 949 х 0,5 = 474,5 грн. грн., за ненадання йому відповіді на інформаційний запит №23 від 17.05.2012 р., суд зазначає наступне.

Позивач мотивує свої позовні вимоги в цій частині тим, що на його інформаційний запит від 03.01.2012 р. №18 Департамент праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради повідомив листом №Щ-08-50/8-04-32 від 06.01.2012 року, що йому виплачені всі суми щорічних грошових допомог з 2005 року по 2011 рік, та повідомив про розмір виплат. В наданні інформації про дати виплат йому було відмовлено. На його інформаційний запит від 13.01.2012 року №20 відповідач відповідь не надав. Натомість, надійшов лист від виконкому Вінницької міської ради, до кого він не звертався. Вважає, що надання відповіді на другий запит іншою особою є порушенням закону, оскільки Закон України «Про доступ до публічної інформації» не передбачає можливості передачі повноважень з наданням доступу до публічної інформації третім особам. На два його інформаційних запити відповідач так і не надав копій управлінських рішень, якими порушені його права, та даних про дати виплат допомоги до 5 травня. Вважає, що в такий спосіб відповідач навмисно приховує необхідну йому інформацію та усвідомлено чинить перешкоди в оскарженні ним незаконних рішень. Вказані порушення є самостійними порушеннями Закону України «Про доступ до публічної інформації» та додатково порушують його право власності, оскільки дії та бездіяльність відповідача перешкодили його інформаційному доступу до права на власність. 17.05.2012 року він звернувся до відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради з інформаційним запитом №23. Відповідач в прийнятті інформаційного запиту відмовив і направив його до міської ради. Відповідь відповідач не надав до сьогодні. Натомість, він отримав листа виконкому Вінницької міської ради (до якого він не звертався) від 29.05.2012 року №Щ-01-14324/01-00-05.19, в якому надана інформація лише про факт та розмір виплати в 2012 році. Решта запитаної інформація не надана. Повідомлено також про наявність розпорядження міського голови від 06.05.2011року № 129-р, яким відділ звернень міської ради визначений підрозділом, відповідальним за доступ до публічної інформації Вінницької міської ради та її виконавчих органів, як на причину направлення його відповідачем до відділу звернень. Вважає, що відповідач незаконно відмовив йому в наданні інформації.

Представник відповідча Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради, заперечуючи проти позовних вимог зазначає, що відповідачем не приймалось і, виходячи з вимог чинного законодавства, не повинно було прийматись жодного управлінського рішення з виплати допомоги до 5 травня, про що було повідомлено позивачеві у відповіді на інформаційний запит № 20. Вичерпні відповіді на питання, порушені в інформаційних запитах № 18, 20, 23 позивачеві надавались, у відповідях було вказано, що позивачеві, як того вимагає Закон, до 5 травня відповідного року виплата була проведена, зазначено на підставі яких нормативних актів, в яких розмірах тощо. Інформацією щодо конкретної дати виплати департамент не володіє, оскільки виплата позивачу здійснювалась КБ "Приватбанк". Щодо надання копій управлінських рішень у відповіді на інформаційний запит № 20 вказано, що департаментом рішення про виплату допомоги позивачеві не приймались, бюджетна заборгованість відсутня. Департамент є виконавчим органом Вінницької міської ради, тому відповідно до розпорядження міського голови від 06.05.2011 року №129-р, яким визначено відділ звернень апарату міської ради та її виконкому спеціальним структурним підрозділом, який організовує в установленому порядку доступ до публічної інформації, інформаційні запити позивача було направлено до відділу звернень. Вимоги щодо неналежного розгляду інформаційного запиту №23, надання відповіді та інформації на нього розглядалась при вирішенні справи № 212/11650/2012. 18.11.2013 року було прийнято рішення яким відмовлено в задоволенні вимоги. Зазначене рішення набрало законної сили.

Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 13 січня 2011 року № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ст. 3 Закону України "Про доступ до публічної інформації" право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації" доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.

Види та порядок обмеження доступу до інформації передбачено статтею 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Згідно ч. 5 ст. 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про доступ до публічної інформації" кожна особа має право: 1) знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом; 2) доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається; 3) вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе, знищення інформації про себе, збирання, використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням вимог закону; 4) на ознайомлення за рішенням суду з інформацією про інших осіб, якщо це необхідно для реалізації та захисту прав та законних інтересів; 5) на відшкодування шкоди у разі розкриття інформації про цю особу з порушенням вимог, визначених законом. Обсяг інформації про особу, що збирається, зберігається і використовується розпорядниками інформації, має бути максимально обмеженим і використовуватися лише з метою та у спосіб, визначений законом. Розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов'язані: 1) надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом; 2) використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом; 3) вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб; 4) виправляти неточну та застарілу інформацію про особу самостійно або на вимогу осіб, яких вона стосується. Зберігання інформації про особу не повинно тривати довше, ніж це необхідно для досягнення мети, задля якої ця інформація збиралася. Відмова особі в доступі до інформації про неї, приховування, незаконне збирання, використання, зберігання чи поширення інформації можуть бути оскаржені.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про доступ до публічної інформації" суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них. На розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами. Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядники інформації зобов'язані: 1) оприлюднювати інформацію про свою діяльність та прийняті рішення; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; 6) надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації відповідає за визначення завдань та забезпечення діяльності структурного підрозділу або відповідальної особи з питань запитів на інформацію розпорядників інформації, відповідальних за опрацювання, систематизацію, аналіз та контроль щодо задоволення запиту на інформацію та надання консультацій під час оформлення запиту. Запит, що пройшов реєстрацію у встановленому розпорядником інформації порядку, обробляється відповідальними особами з питань запитів на інформацію.

Статтею 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації" встановлено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до ч.ч 1-5 ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону. Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації. Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником. У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис. Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.

Згідно ст. 23 Закону України "Про доступ до публічної інформації" рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно достатті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 24 Закону України "Про доступ до публічної інформації" відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень: 1) ненадання відповіді на запит; 2) ненадання інформації на запит; 3) безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію; 4) неоприлюднення інформації відповідно до статті 15 цього Закону; 5) надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації; 6) несвоєчасне надання інформації; 7) необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом; 8) нездійснення реєстрації документів; 9) навмисне приховування або знищення інформації чи документів. Особи, на думку яких їхні права та законні інтереси порушені розпорядниками інформації, мають право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку, визначеному законом.

Як вбачається з матеріалів справи 03.01.2012 року позивач звернувся до Управління праці та соціального захисту населення м. Вінниці із інформаційним запитом №18 в якому на підставі ч. 2 ст. 34 Конституції України, Закону України «Про інформацію», статтей 5, 10, 13, 19, 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», Указу Президента України від 05.05.2011 року №547/2011 просив надати йому в 5-денний строк: 1) на підставі яких законів, інших нормативів управлінням виплачувалися йому щорічні соціальні виплати як учаснику війни; 1) на підставі яких законів, інших нормативів управлінням повинні були виплачуватися йому щорічні соціальні виплати як учаснику війни, дані про фактичні розміри виплачених йому сум та дати виплат за весь час існування встановленого законом обов'язку держави здійснювати такі виплати.

06.01.2012 року за №Щ-08-50/8-04-32 Департаментом праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради було надано відповідь на інформаційний запит позивача №18, в якому зокрема було повідомлено на підставі яких нормативних документів проводиться позивачу виплата щорічної одноразової грошової допомоги а також зазначено фактичні розміри виплачених йому сум з 2005 року по 2011 рік включно. Однак у відповіді на даний інформаційний запит позивача не було повідомлено про дати виплат за весь час існування встановленого законом обов'язку держави здійснювати такі виплати. При цьому позивача не було повідомлено про причини та підстави ненадання такої інформації.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади. Отже відповідачем, який є розпорядником інформації в розумінні положень частини 1 статті 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації"безпідставно відмовлено у наданні запитуваної інформації позивачу про дати виплат, що суд вважає неправомірною відмовою в наданні інформації. Аналізуючи зазначені вище норми чинного законодавства та встановивши фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що ненаданням інформації було порушено права позивача на отримання відповідної інформації. При цьому суд критично оцінює твердження представника відповідача про те, що департамент не володіє інформацією про дати виплат, оскільки виплата разової грошової допомоги до 5 травня належить саме до повноважень відповідача.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги про визнання протиправною та незаконною бездіяльності відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради в наданні йому інформаційного доступу до його права власності шляхом надання йому публічної інформації, а саме: даних про дати виплат відповідачем допомоги до 5 травня за весь час такої виплати, запитаних інформаційним запитом від 03.01.2012 р. №18; позовні вимоги про зобов'язання відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради надати позивачу публічну інформацію у вигляді даних про дати виплат йому допомоги до 5 травня за весь час такої виплати; позовні вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 0,5 мінімальної пенсії за віком станом на день прийняття судом рішення, що станом на день звернення з цим позовом складає 949 х 0,5 = 474,5 грн., за ненадання публічної інформації у вигляді даних про дати виплат позивачу допомоги до 5 травня за весь час такої виплати, запитаної інформаційним запитом №18 від 03.01.2012 р. є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того 13.01.2012 року позивач звернувся до Департаменту праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради із інформаційним запитом №20 в якому на підставі ч. 2 ст. 34 Конституції України, Закону України «Про інформацію», статтей 5, 10, 13, 19, 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», Указу Президента України від 05.05.2011 року №547/2011 просив надати йому в 5-денний строк: 1) засвідчені відповідно до закону копії управлінських рішень департаменту та/чи його попередників про здійснення йому як учаснику війни фінансових виплат (розпорядження бюджетними коштами) до 5 травня за кожен рік такої виплати; 2) засвідчені відповідно до закону копії управлінських рішень департаменту та/чи його попередників про невиплату йому як учаснику війни фінансових виплат (розпорядження бюджетними коштами) до 5 травня за кожен рік такої невиплати; 3) якщо окремі запитані рішення приймалися в усній формі - назву посади, організацію, прізвище, зміст та по батькові чиновника, хто приймав такі рішення; 4) назву посади, організації, прізвища, ім'я та по батькові керівника департаменту та/чи його попередників, що обіймав цю посаду на момент здійснення/нездійснення йому вказаної виплати за весь період; 5) в якій формі та розмірах облікована бюджетна заборгованість держави перед ним у зв'язку із недоплатою передбачених законом сум та просив надати засвідчену відповідно до закону копію документу, який підтверджує наявність бюджетної заборгованості на його користь та її суму.

19.01.2012 року було надано відповідь на інформаційний запит позивача №20 за підписом в. о. начальника відділу звернень апарату Вінницької міської ради та виконкому, розпорядника інформації, в якому зокрема було повідомлено на підставі яких нормативних документів проводиться позивачу виплата щорічної одноразової грошової допомоги та ким проводилися дані виплати. Крім того позивача було повідомлено, що Департаментом праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради та іншими органами соціального захисту рішення про виплату або невиплату позивачу як учаснику війни допомоги до 5 травня не приймалися, бюджетна заборгованість держави перед позивачем відсутня.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Порядок виплати разової грошової допомоги ветеранам війни визначено постановою Кабінету міністрів України №177 від 18.02.2004 року "Про забезпечення щорічної виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Як вбачається з даної постанови з метою реалізації положень статті 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" Кабінет Міністрів України постановив, що Міністерство фінансів і Державне казначейство забезпечують щороку до 10 квітня виділення коштів Міністерству праці та соціальної політики для виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у розмірах, установлених законом про державний бюджет на відповідний рік, і для подальшого перерахування їх місцевим органам праці та соціального захисту населення. Міністерству оборони, Міністерству внутрішніх справ, Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Міністерству транспорту та зв'язку, Службі безпеки, Службі зовнішньої розвідки, Державній судовій адміністрації, Міністерству з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Державній пенітенціарній службі, Управлінню державної охорони, Державній податковій адміністрації, Адміністрації Державної прикордонної служби забезпечувати подання місцевим органам праці та соціального захисту населення щороку до 1 березня списків ветеранів війни, яким зазначена у пункті 1 цієї постанови виплата передбачається законом про державний бюджет на відповідний рік.

Як вбачається з наведеного законодавством не передбачено звернення осіб із заявами про виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, надання ними додаткових документів, витребування додаткових документів органами праці та соціального захисту населення, формування особових справ осіб, які мають право на отримання такої допомоги. Виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання. Отже чинним законодавством не передбачено винесення органом соціального захисту будь-яких управлінських рішень про призначення та виплату разової грошової допомоги до 5 травня. Тому позовні вимоги в цій частині суд вважає необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Враховуючи, що Департамент є виконавчим органом Вінницької міської ради, суд приходить до висновку, що відповідачем правомірно інформаційний запит позивача було направлено до відділу звернень Вінницької міської ради відповідно до розпорядження міського голови від 06.05.2011 року №129-р, яким визначено відділ звернень апарату міської ради та її виконкому спеціальним структурним підрозділом, який організовує в установленому порядку доступ до публічної інформації.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною та незаконною бездіяльності відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради в наданні йому інформаційного доступу до його права власності шляхом надання йому публічної інформації, а саме: копій управлінських рішень про виплату йому як учаснику війни допомоги до 5 травня за період з 1999 по 2011 роки, запитаних інформаційним запитом від 13.01.2012 р. №20; відповіді на інформаційний запит від 13.01.2012 р. №20; позовні вимоги про зобов'язання відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради надати позивачу публічну інформацію у вигляді копій управлінських рішень про виплату йому як учаснику війни допомоги до 5 травня за період з 1999 по 2011 роки; позовні вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 0,5 мінімальної пенсії за віком станом на день прийняття судом рішення, що станом на день звернення з цим позовом складає 949 х 0,5 = 474,5 грн., за ненадання йому публічної інформації у вигляді копій управлінських рішень про виплату йому як учаснику війни допомоги до 5 травня за період з 1999 по 2011 р.р., запитаної інформаційним запитом №20 від 13.01.2012 р.; позовні вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 0,5 мінімальної пенсії за віком станом на день прийняття судом рішення, що станом на день звернення з цим позовом складає 949 х 0,5 = 474,5 грн., за ненадання йому відповіді на інформаційний запит №20 від 13.01.2012 р. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Як встановлено в судовому засіданні 17.05.2012 року позивач звернувся до Департаменту праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради з інформаційним запитом №23 в якому на підставі ч. 2 ст. 34 Конституції України, Закону України «Про інформацію», статтей 5, 10, 13, 19, 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», Указу Президента України від 05.05.2011 року №547/2011 просив надати йому в 5-денний строк: 1) чи здійснювалася йому в 2012 році щорічна виплата до 5 травня як учаснику війни; 2) якщо так, в якій сумі здійснена виплата та на підставі якого нормативу визначений її розмір; 3) засвідчену відповідно до закону копію управлінського рішення департаменту про здійснення (нарахування) йому як учаснику війни виплати (розпорядження бюджетними коштами) до 5 травня 2012 року; 4) в якій формі та якою датою департамент здійснив виплату; 5) засвідчену відповідно до закону копію документу, яким департамент здійснив виплату (перерахування) допомоги в 2012 році; 6) чи є недоплата від встановленого законом розміру виплати, якщо так, в якій сумі та в якій формі облікована бюджетна заборгованість на його користь; 7) засвідчену відповідно до закону копію документу, який підтверджує наявність бюджетної заборгованості на його користь; 8) причини ненадання йому департаментом до сьогодні жодної інформації про виплату 2012 року.

29.05.2012 року позивачу було надано відповідь на інформаційний запит №23 за підписом начальника відділу звернень апарату Вінницької міської ради та виконкому, розпорядника інформації, в якому зокрема було повідомлено на підставі яких нормативних документів проведена позивачу виплата щорічної одноразової грошової допомоги в 2012 році та в якому розмірі. Позивача також було повідомлено про наявність розпорядження міського голови від 06.05.2011 року № 129-р, яким відділ звернень міської ради визначений підрозділом, відповідальним за доступ до публічної інформації Вінницької міської ради та її виконавчих органів, та зазначено, що саме тому запит відповідачем було направлено до відділу звернень.

В матеріалах справи міститься копія постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 08.11.2013 року у справі №212/11650/2012 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціального захисту населення Вінницької міської ради, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання протиправними та незаконними дій та бездіяльності, стягнення моральної шкоди, зобов'язання до вчинення дій. Як вбачається з даної постанови в задоволенні позову було відмовлено. Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.01.2014 року постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 08.11.2013 року залишено без змін, а отже постанова набрала законної сили.

Як вбачається з постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 08.11.2013 року у справі №212/11650/2012 при розгляді адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціального захисту населення Вінницької міської ради, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання протиправними та незаконними дій та бездіяльності, стягнення моральної шкоди, зобов'язання до вчинення дій було встановлено, що Департамент праці та соціального захисту населення Вінницької міської ради правомірно передав інформаційний запит позивача №23 від 17.05.2012 р. до відділу звернень апарату міської ради та її виконкому, оскільки розпорядженням міського голови №129-р від 06.05.2011 р. "Про заходи щодо забезпечення доступу до публічної інформації в виконавчих органах Вінницької міської ради" з метою забезпечення виконання Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено відділ звернень апарату міської ради та її виконкому спеціальним структурним підрозділом, який організовує в установленому порядку доступ до публічної інформації, відповідає за розгляд, опрацювання, облік, систематизацію, аналізування та надання відповідей на запити на інформацію, що надходять до міської ради та її виконавчих органів, а також надає консультації під час оформлення таких запитів.

Крім того постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 08.11.2013 року у справі №212/11650/2012 встановлено, що на інформаційний запит №23 від від 17.05.2012 р. позивачу виконкомом Вінницької міської ради (за підписом начальника відділу звернень апарату міської ради та її виконкому) надано інформацію щодо щорічної виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", яка здійснюється з бюджетних коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що слід відмовити в задоволенні позовних вимог: про визнання протиправною та незаконною бездіяльності відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради в наданні позивачу інформаційного доступу до його права власності шляхом надання йому публічної інформації, запитаної інформаційним запитом від 17.05.2012 р. №23, а саме: управлінських рішень про призначення та виплату йому як учаснику війни допомоги до 5 травня в 2012 році; платіжних документів, що містять дані про дату(и) здійснення відповідачем фактичних проплат посереднику сум для виплати йому доплати в 2012 році; даних про наявність бюджетної заборгованості відповідача на його користь з виплати доплат; документу, яким облікована бюджетна заборгованість на його користь; відмови в задоволенні запиту на інформацію шляхом відмови в прийнятті інформаційного запиту від 17.05.2012 р. №23; ненадання відповіді на інформаційний запит від 17.05.2012 р. №23, позовних вимог про зобов'язання відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради надати позивачу копії управлінських рішень про виплату йому як учаснику війни допомоги; копій платіжних документів та документів з обліку заборгованості; позовних вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 1 мінімальної пенсії за віком станом на день прийняття судом рішення, що станом на день звернення з цією заявою складає 949 грн., за відмову в задоволенні запиту шляхом відмови в прийнятті інформаційного запиту від 17.05.2012 р. №23; позовних вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 0,5 мінімальної пенсії за віком станом на день прийняття судом рішення, що станом на день звернення з цією заявою складає 949 х 0,5 = 474,5 грн., за ненадання йому публічної інформації у вигляді даних про дату(и) виплат йому допомоги до 5 травня 2012 року та копій платіжних документів; позовних вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 0,5 мінімальної пенсії за віком станом на день прийняття судом рішення, що станом на день звернення з цією заявою складає 949 х 0,5 = 474,5 грн., за ненадання йому публічної інформації у вигляді копій управлінських рішень про виплату йому як учаснику війни допомоги до 5 травня 2012 року; позовних вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 0,5 мінімальної пенсії за віком станом на день прийняття судом рішення, що станом на день звернення з цією заявою складає 949 х 0,5 = 474,5 грн. грн., за ненадання йому відповіді на інформаційний запит №23 від 17.05.2012 р.

Що стосується позовних вимог про зобов'язання відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради надати позивачу публічну інформацію у вигляді даних про дату виплати йому допомоги до 5 травня 2012 року суд вважає, що дана вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню, оскільки у відповіді на інформаційний запит №23 наданій позивачу 29.05.2012 року виконкомом Вінницької міської ради (за підписом начальника відділу звернень апарату міської ради та її виконкому) не було вказано дату виплати йому допомоги до 5 травня 2012 року.

Що стосується позовних вимог позивача: визнати протиправними вісім фактів дій Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради, а саме: 4 факти обробки його персональних даних, вчинені орієнтовно в квітні 2011, 2012, 2013 та 2014 років, шляхом отримання від УПФУ м. Вінниці даних про його банківські рахунки без звернення до нього за згодою на обробку його персональних даних; 3 факти обробки його персональних даних, вчинені орієнтовно в квітні 2011, 2012 та 2014 років, шляхом використання даних його банківських рахунків без звернення до нього за згодою на обробку його персональних даних; 1 факт обробки його персональних даних, вчинений орієнтовно в квітні 2013 року, шляхом передачі до Департаменту соціальної політики Вінницької обласної державної адміністрації даних про його банківські рахунки без звернення до нього за згодою на обробку його персональних даних;

визнати протиправними вісім фактів бездіяльності Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради з обробки його персональних даних, вчинених орієнтовно в квітні 2011, 2012, 2013 та 2014 р.р., шляхом неповідомлення його про обробку персональних даних;

заборонити Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради вчиняти обробку його персональних даних без звернення до нього за згодою на таку обробку;

заборонити Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради вчиняти обробку його персональних даних без повідомлення про таку обробку;

стягнути з Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради на його користь відшкодування моральної (немайнової) шкоди в розмірі по 0,1 проіндексованої мінімальної заробітної плати на час прийняття судом рішення за кожен з 16 фактів порушення правил обробки його персональних даних, що станом на момент подання цієї заяви (листопад 2014 року) складає 16 х (1 415,32 х 0,1) = 16 х 141,53 = 2 264,48 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист персональних даних» цей Закон регулює правові відносини, пов'язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв'язку з обробкою персональних даних. Цей Закон поширюється на діяльність з обробки персональних даних, яка здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки, із застосуванням неавтоматизованих засобів.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних» у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні: володілець персональних даних - фізична або юридична особа, яка визначає мету обробки персональних даних, встановлює склад цих даних та процедури їх обробки, якщо інше не визначено законом; згода суб'єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди; обробка персональних даних - будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних, у тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем; одержувач - фізична чи юридична особа, якій надаються персональні дані, у тому числі третя особа; персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована; розпорядник персональних даних - фізична чи юридична особа, якій володільцем персональних даних або законом надано право обробляти ці дані від імені володільця; суб'єкт персональних даних - фізична особа, персональні дані якої обробляються; третя особа - будь-яка особа, за винятком суб'єкта персональних даних, володільця чи розпорядника персональних даних та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, якій володільцем чи розпорядником персональних даних здійснюється передача персональних даних.

Відповідно положень ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних» особисті немайнові права на персональні дані, які має кожна фізична особа, є невід'ємними і непорушними. Суб'єкт персональних даних має право: 1) знати про джерела збирання, місцезнаходження своїх персональних даних, мету їх обробки, місцезнаходження або місце проживання (перебування) володільця чи розпорядника персональних даних або дати відповідне доручення щодо отримання цієї інформації уповноваженим ним особам, крім випадків, встановлених законом; 2) отримувати інформацію про умови надання доступу до персональних даних, зокрема інформацію про третіх осіб, яким передаються його персональні дані;

Згідно ст. 10 Закону України «Про захист персональних даних» використання персональних даних передбачає будь-які дії володільця щодо обробки цих даних, дії щодо їх захисту, а також дії щодо надання часткового або повного права обробки персональних даних іншим суб'єктам відносин, пов'язаних із персональними даними, що здійснюються за згодою суб'єкта персональних даних чи відповідно до закону. Використання персональних даних володільцем здійснюється у разі створення ним умов для захисту цих даних. Володільцю забороняється розголошувати відомості стосовно суб'єктів персональних даних, доступ до персональних даних яких надається іншим суб'єктам відносин, пов'язаних з такими даними. Використання персональних даних працівниками суб'єктів відносин, пов'язаних з персональними даними, повинно здійснюватися лише відповідно до їхніх професійних чи службових або трудових обов'язків. Ці працівники зобов'язані не допускати розголошення у будь-який спосіб персональних даних, які їм було довірено або які стали відомі у зв'язку з виконанням професійних чи службових або трудових обов'язків, крім випадків, передбачених законом. Таке зобов'язання чинне після припинення ними діяльності, пов'язаної з персональними даними, крім випадків, установлених законом.

Відповідно положень ст. 21 Закону України «Про захист персональних даних» про передачу персональних даних третій особі володілець персональних даних протягом десяти робочих днів повідомляє суб'єкта персональних даних, якщо цього вимагають умови його згоди або інше не передбачено законом. Повідомлення, зазначені у частині першій цієї статті, не здійснюються у разі: 1) передачі персональних даних за запитами при виконанні завдань оперативно-розшукової чи контррозвідувальної діяльності, боротьби з тероризмом; 2) виконання органами державної влади та органами місцевого самоврядування своїх повноважень, передбачених законом; 3) здійснення обробки персональних даних в історичних, статистичних чи наукових цілях; 4) повідомлення суб'єкта персональних даних відповідно до вимог частини другої статті 12 цього Закону.

Позивач мотивує свої позовні вимоги в цій частині тим, що жодних згод на обробку його персональних даних ніхто у нього не запитував, жодних повідомлень про факти обробки його персональних даних ніхто йому не надсилав. Ніхто з відповідачів не запитував його згоди на обробку його персональних даних, не надавав йому жодних повідомлень про факти обробки його персональних даних. Вважає, що такі факти є порушеннями правил захисту персональних даних і кваліфікуються як протиправні втручання в особисте життя.

Представники відповідачів, заперечуючи проти позовних вимог, посилаються на те, що отримання від суб'єктів персональних даних письмової згоди на обробку персональних даних в даному випадку не є обов'язковим, оскільки дозвіл на обровку персональних даних наданий законом з метою забезпечення законного права громадян, які отримують щорічну грошову допомогу.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Відповідно до ст. 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на органи соціального захисту населення покладено повноваження із забезпечення виплати разової щорічної грошової допомоги ветеранам війни до 5 Травня.

Порядок виплати разової грошової допомоги ветеранам війни визначено постановою Кабінету міністрів України №177 від 18.02.2004 року "Про забезпечення щорічної виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Як вбачається з даної постанови з метою реалізації положень статті 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" Кабінет Міністрів України постановив, що Міністерство фінансів і Державне казначейство забезпечують щороку до 10 квітня виділення коштів Міністерству праці та соціальної політики для виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у розмірах, установлених законом про державний бюджет на відповідний рік, і для подальшого перерахування їх місцевим органам праці та соціального захисту населення. Міністерству оборони, Міністерству внутрішніх справ, Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Міністерству транспорту та зв'язку, Службі безпеки, Службі зовнішньої розвідки, Державній судовій адміністрації, Міністерству з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Державній пенітенціарній службі, Управлінню державної охорони, Державній податковій адміністрації, Адміністрації Державної прикордонної служби забезпечувати подання місцевим органам праці та соціального захисту населення щороку до 1 березня списків ветеранів війни, яким зазначена у пункті 1 цієї постанови виплата передбачається законом про державний бюджет на відповідний рік.

Відповідно положень ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних. Обробка персональних даних здійснюється відкрито і прозоро із застосуванням засобів та у спосіб, що відповідають визначеним цілям такої обробки. Первинними джерелами відомостей про фізичну особу є: видані на її ім'я документи; підписані нею документи; відомості, які особа надає про себе. Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Згідно ст. 11 Закону України «Про захист персональних даних» підставами для обробки персональних даних є: 1) згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних; 2) дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; 3) укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних; 4) захист життєво важливих інтересів суб'єкта персональних даних; 5) необхідність виконання обов'язку володільця персональних даних, який передбачений законом; 6) необхідність захисту законних інтересів володільців персональних даних, третіх осіб, крім випадків, коли суб'єкт персональних даних вимагає припинити обробку його персональних даних та потреби захисту персональних даних переважають такий інтерес.

Відповідно положень ст. 14 Закону України «Про захист персональних даних» поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб'єкта персональних даних. Поширення персональних даних без згоди суб'єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Як встановлено в судовому засіданні, підставами для обробки персональних даних позивача була необхідність виконання обов'язку володільця персональних даних, який передбачений законом, тобто для виплати одноразової грошової допомоги до 5 травня. Відповідачі здійснювали обробку персональних даних позивача на виконання своїх повноважень, у випадках, передбачених законами України та у порядку, встановленому законодавством. Отже в даному випадку отримання від суб'єкта персональних даних письмової згоди на обробку персональних даних не було обов'язковим.

Крім того, як вбачається з відповіді Департаменту праці і соціального захисту населення на інформаційний запит позивача № 18 від 03.01.2012 року позивача було повідомлено, що одноразова грошова допомога до Дня Перемоги перераховувалась на його рахунок в Приватбанку, на який він отримує пенсію, однак позивач не звертався до відповідача із запереченнями з даного приводу.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Суд зазначає, що статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Основним міжнародним договором, що стосується адміністративного судочинства, є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема її стаття 6, яка гарантує право на судовий захист.

В статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено таке: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.».

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та 71378/10) від 26 червня 2014 року (набуло статусу остаточного 26.09.2014 року) зокрема зазначив: «31. Що стосується соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату в якості права на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (див. ухвалу щодо прийнятності у справі «Стек та інші проти Сполученого Королівства» (Stec and Others v. the United Kingdom) [ВП], заяви № 65731/01 та № 65900/01, п. 54, ECHR 2005-X); про важливість такого інтересу також має свідчити застосування статті 1 Першого протоколу (див. рішення від 15 вересня 2009 року у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 39).

35. Суд нагадує, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX). Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (див. вищенаведене рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Кореску v. Slovakia), п. 50; «Anheuser-Busch Inc. проти Португалії» (Anheuser-Busch Inc. v. Portugal) [ВП], заява № 73049/01, п. 65, ЄСПЛ 2007-І).

52. Суд зазначає, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (див. рішення у справі «Хонякіна проти Грузії» (Khoniakina v. Georgia), № 17767/08, п. 72, від 19 червня 2012 року).».

Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 р.) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Відповідно до ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Відповідно до ст. 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Що стосується позовної вимоги про визнання порушення відповідачем Департаментом соціальної політики Вінницької міської ради щодо позивача статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в сукупності зі ст.ст. 8, 10, 14 Конвенції, суд зазначає наступне.

Позивач мотивує свої позовні вимоги в цій частині тим, що відповідачем Департаментом соціальної політики Вінницької міської ради порушені його право на власність в поєднанні з правом не бути підданим дискримінації, право на інформацію та на приватне та сімейне життя. Зазначає, що порушення права на пенсію та інші бюджетні соціальні виплати одночасно є порушенням права власності, а зменшення соціальних виплат особі, яка виживає на межі бідності - ще й права на приватне та сімейне життя в частині права на достойний рівень життя в розумінні Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Враховуючи протиправність дій відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради та враховуючи встановленні в судовому засіданні обставини, суд приходить до висновку, що в даному випадку відповідачем Департаментом соціальної політики Вінницької міської ради було допущене порушення щодо позивача статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, однак суд не вбачає порушення відповідачем Департаментом соціальної політики Вінницької міської ради щодо позивача ст.ст. 8, 10, 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково.

Крім того, суд вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання факту дискримінації позивача відповідачем Департаментом соціальної політики Вінницької міської ради в його праві на власність в порівнянні з іншими учасниками війни, яким за судовими рішеннями нарахована чи/та виплачена недоплачена допомога до 5 травня, оскільки кожна особа має право звернутися до суду і виконання відповідачем судових рішень про задоволення позовів інших осіб жодним чином не свідчить про факт дискримінації позивача.

Що стосується позовних вимог про заборону обом відповідачам здійснювати позивачу виплату допомоги до 5 травня як учаснику війни з недоплатою всупереч ст.14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та про зобов'язання обох відповідачів здійснювати йому виплату допомоги до 5 травня як учаснику війни довічно в розмірі, передбаченому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», суд вважає дані позовні вимоги необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають, оскільки судове рішення має бути наслідком чинного правового регулювання та не може обмежувати волю законодавчого органу в майбутньому змінювати правове регулювання суспільних відносин.

Що стосується клопотання представниці позивача про винесення окремих ухвал та направлення судом повідомлення про кримінальне правопорушення щодо посадових осіб відповідачів, суд при розгляді справи не вбачає підстав для постановлення окремих ухвал та для направлення судом повідомлення про кримінальне правопорушення.

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно положень ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши за правилами, встановленими ст. 86 КАС України наявні у справі докази, з урахуванням встановлених у судовому засіданні обставин справи та вищезазначених положень законодавства України, суд вважає, що заявлений адміністративний позов є частково обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

Вирішуючи питання щодо судових витрат, суд враховує, що позов задоволено частково, позивача звільнено від сплати судового збору відповідно до Закону України "Про судовий збір", а тому приходить до висновку, що судові витрати слід віднести за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 8, 9, 11, 70, 71, 79, 86, 94, 158-163, 167 КАС України, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради, Департаменту соціальної політики Вінницької обласної державної адміністрації про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання до вчинення дій, відшкодування матеріальної і моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправними та незаконними щодо ОСОБА_1 дії відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради з невиплати та недоплати йому як учаснику війни в період з 2002 року по 2004 рік та з 2009 року по день прийняття судом рішення допомоги до 5 травня в розмірі 10 963 грн. 80 коп.

Визнати протиправною та незаконною бездіяльність відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради щодо виконання стосовно ОСОБА_1 вимог п.п.1 п. 3, п.п. 30, 31 п. 4 Типового положення про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.09.2000 р. №1498, та п.п.1 п.3, п.п. 28, 29 п. 4 Типового положення про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2007 р. № 790, про надання йому інформаційного доступу до його права власності шляхом належного інформування про наявне у нього право на отримання грошової допомоги до 5 травня та її розміри, встановлені законом, та забезпечення у межах своїх повноважень додержання законодавства про соціальний захист.

Визнати протиправною та незаконною бездіяльність відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради в наданні ОСОБА_1 інформаційного доступу до його права власності шляхом надання йому публічної інформації, а саме: даних про дати виплат відповідачем допомоги до 5 травня за весь час такої виплати, запитаних інформаційним запитом від 03.01.2012 р. №18.

Зобов'язати відповідача Департамент соціальної політики Вінницької міської ради надати ОСОБА_1 публічну інформацію у вигляді даних про дати виплат йому допомоги до 5 травня за весь час такої виплати.

Зобов'язати відповідача Департамент соціальної політики Вінницької міської ради надати ОСОБА_1 публічну інформацію у вигляді даних про дати виплат йому допомоги до 5 травня 2012 року.

Визнати порушення відповідачем Департаментом соціальної політики Вінницької міської ради щодо ОСОБА_1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стягнути з відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді суми невиплати та недоплати йому як учаснику війни грошової допомоги до 5 травня в розмірі 10 963 грн. 80 коп.

Стягнути з відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі:

0,5 мінімальної пенсії за віком що складає 474 грн. 50 коп., за невиконання стосовно нього вимог п.п. 30, 31 п. 4 Типового положення про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.09.2000 р. №1498, та п.п. 28, 29 п. 4 Типового положення про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2007 р. № 790, про надання йому інформаційного доступу до його права власності шляхом належного інформування про наявне у нього право на отримання грошової допомоги до 5 травня та її розміри, встановлені законом, та забезпечення у межах своїх повноважень додержання законодавства про соціальний захист;

0,5 мінімальної пенсії за віком, що складає 474 грн. 50 коп., за ненадання йому публічної інформації у вигляді даних про дати виплат допомоги до 5 травня за весь час такої виплати, запитаної інформаційним запитом №18 від 03.01.2012 р.

Визнати протиправними та незаконними щодо ОСОБА_1 дії відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької обласної державної адміністрації з недоплати йому як учаснику війни в 2013 році допомоги до 5 травня в розмірі 2 547 грн. 00 коп.

Стягнути з відповідача Департаменту соціальної політики Вінницької обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді розміру недоплати йому як учаснику війни грошової допомоги до 5 травня в 2013 році в сумі 2 547 грн. 00 коп.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду подається до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Вінницький міський суд Вінницької області. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення через Вінницький міський суд Вінницької області до Вінницького апеляційного адміністративного суду.

СУДДЯ