Вирок № 43299471, 25.03.2015, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11/793/41/15 Справа № 690/623/13-к Категорія: ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 187 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції Муляр В.С. Доповідач в апеляційній інстанції Іваненко І. В.

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2015 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоІваненка І.В. суддівШвидкого Д.М. , Биби Ю.В. з участю прокурора Щепак Т.М.

засуджених ОСОБА_6, ОСОБА_7

захисника Гречухи В. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси кримінальну справу за апеляційними скаргами прокурора Павленка В. В., захисника Гречухи В. І. в інтересах підсудного ОСОБА_6 на вирок Ватутінського міського суду Черкаської області від 21 березня 2014 року, яким

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 українця, громадянина України, не одруженого, освіта повна середня, не працює, на час вчинення інкримінованих діянь не судимого,

визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 185 до одного року і шести місяців позбавлення волі; за ч. 3 ст. 187 КК України до семи років позбавлення волі з конфіскацією ? частини майна, яке є його особистою власністю; на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено до відбуття покарання у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією ? частини майна, яке є його особистою власністю; запобіжний захід змінено з особистої поруки та підписки про невиїзд на взяття під варту; вирішено стягнути з ОСОБА_6, на користь потерпілої ОСОБА_9 1 660 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування матеріальних збитків та 1 500 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування завданих моральних збитків, а всього 3 160 (три тисячі сто шістдесят) грн. 00 коп.; цивільний позов ОСОБА_10 до ОСОБА_6 про відшкодування шкоди, завданої злочином, залишено без розгляду;

цим же вироком засуджений ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженець та мешканець АДРЕСА_2 українець, громадянин України, не одружений, освіта повна середня, не працює, пенсіонер, інвалід 2 групи загального захворювання, раніше не судимий, за ч. 3 ст. 186 КК України до покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі; на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом двохрічного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього судом обов'язки; запобіжний захід у виді особистої поруки скасовано після вступу вироку в законну силу; вирішені питання щодо судових витрат та речових доказів відповідно до вимог ст. 81, 91 КПК України; стосовно ОСОБА_7 судом апеляційної інстанції постановлена ухвала, -

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_6 09 липня 2009 року о 23 год. 12 хв., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння та знаходячись в приміщенні кафе-бару «Княжий двір», що розташований в м. Корсунь-Шевченківський Черкаської області по вул. О. Коцюбинського, шляхом вільного доступу з підвіконника вікна в середині вказаного приміщення таємно викрав жіночу сумочку із шкірозамінника вартістю 30 грн. 00 коп., в якій знаходилися: жіноча парасолька вартістю 45 грн. 00 коп., футляр з окулярами вартістю 100 грн. 00 коп., гаманець із шкірозамінника вартістю 15 грн. 00 коп., грошові кошти в сумі 1 600 грн. 00 коп., мобільний телефон марки «Nokia-3100» вартістю 120 грн. 00 коп. із сім-картою «Київстар» вартістю 15 грн. 00 коп., на рахунку якої було 28 грн. 00 коп.; півлітрова банка зі сметаною вартістю 8 грн. 00 коп., жіночий фартух вартістю 10 грн. 00 коп., жіноча футболка вартістю 20 грн. 00 коп., косметичний гаманець вартістю 5 грн. 00 коп., 2 губні помади вартістю по 20 грн. 00 коп. кожна на суму 40 грн. 00 коп., манікюрний набір вартістю 50 грн. 00 коп., флакон крему для рук «Body-Lotion» вартістю 20 грн. 00 коп., запальничка із ліхтариком вартістю 2 грн. 00 коп., флакон дезодоранту «Jucandessence» вартістю 10 грн. 00 коп., чорнобильське посвідчення, посвідчення ветерана та пенсійне посвідчення на ім'я ОСОБА_9, яка належала потерпілій ОСОБА_9, чим завдав потерпілій ОСОБА_9 матеріальної шкоди на загальну суму 2 118 грн. 00 коп.

Крім того, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 27 листопада 2009 року приблизно о 02 год. 00 хв., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, за ініціативою ОСОБА_7 з метою повернення боргу ОСОБА_11 прийшли до домоволодіння, яке розташоване в АДРЕСА_3, в якому він мав знаходитися та в якому постійно проживала його баба ОСОБА_10, та стукали у вікна і двері, з метою розбудити ОСОБА_11

Впевнившись, що ОСОБА_11 в будинку немає, у ОСОБА_6 виник умисел на проникнення до будинку з метою заволодіння майном ОСОБА_11 в рахунок повернення боргу ОСОБА_7 За допомогою металевого прута він зламав замок на вхідних дверях будинку та разом з ОСОБА_7 вони проникли у середину будинку.

Після цього ОСОБА_6, не узгоджуючи свої злочинні дії з ОСОБА_7, який на той час вийшов з будинку на двір, здійснив на потерпілу ОСОБА_10 напад. А саме: підійшовши до потерпілої ОСОБА_10, демонстрував перед її обличчям металевий прут, погрожував їй фізичною розправою, висловлюючись на її адресу з погрозами «приб'ю», а потім рукою штовхнув її в область плеча, від чого потерпіла ОСОБА_10 впала на підлогу, отримавши при цьому тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому шийки лівої стегнової кістки, які згідно з висновком експерта № 262 від 15.11.2010 року відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень, які спричинили тривалий розлад здоров'я. Після цього він вдарив її металевим прутом декілька разів в область сідниць, спричинивши при цьому тілесні ушкодження у вигляді ран м'яких тканин сідниць, які згідно з висновком експерта № 262 від 15.11.2010 року відносяться до легких тілесних ушкоджень, та закрив потерпілу ОСОБА_10 в кімнаті.

Потім ОСОБА_6 спільно з ОСОБА_7, який не бачив, що ОСОБА_6 здійснив відносно потерпілої ОСОБА_10 розбійний напад, оскільки на той час вийшов з будинку, щоб потерпіла ОСОБА_10 його не впізнала, заволоділи майном потерпілої ОСОБА_10, а саме викрали: кольоровий телевізор марки «Samsung» вартістю 1 550 грн. 00 коп., DVD-плеєр марки «Pioneer» вартістю 320 грн. 00 коп., TV - тюнер до супутникової антени марки «Globo-5000» вартістю 500 грн. 00 коп., 2 колонки до комп'ютера марки «Gembird» вартістю 145 грн. 00 коп. та покривало вартістю 150 грн. 00 коп., чим завдали потерпілій ОСОБА_10 матеріальної шкоди на загальну суму 2 665 грн. 00 коп.

Не погоджуючись з вироком місцевого суду, прокурором у кримінальному провадженні ОСОБА_12 подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що вирок суду першої інстанції є незаконним та підлягає скасуванню, в зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості, а також неправильним застосуванням кримінального закону у цій частині. Просить вирок суду першої інстанції скасувати та постановити новий вирок, яким визнати винним ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 187 КК України та призначити покарання за ч.2 ст.185 КК України - 2 роки позбавлення волі, за ч. 3 ст. 187 КК України - 7 років позбавлення волі з конфіскацією ? частини майна, що є його власністю; на підставі ч. 1 ст. 70 КК України просить визначити остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією ? частини майна, що є його власністю. Також прокурор просить визнати винним ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України та призначити йому покарання за цією статтею у виді 5 років позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України та встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки й покладенням обов'язків, передбачених п. 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, захисник ОСОБА_6 адвокат Гречуха В. І. подав апеляцію з доповненнями, в якій зазначає, що вирок суду першої інстанції в частині засудження ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 187 КК України є незаконним, а також суд першої інстанції посилається на недопустимі докази, допустив неповноту судового розгляду. При вирішенні цивільного позову ОСОБА_9 суд вийшов за межі пред'явленого ОСОБА_6 обвинувачення. Також судом першої інстанції не дотримані вимоги ст. 288 КПК України, й 21 березня 2014 року проведено судове засідання без участі підсудного ОСОБА_6

З урахуванням останніх змін до апеляції від 16 лютого 2015 року просить вирок суду першої інстанції скасувати, повернути справу на новий розгляд в суд першої інстанції й змінити ОСОБА_6 запобіжний захід з тримання під вартою на підписку про невиїзд. В якості підстав для повернення справи до суду першої інстанції вказує, що в суді першої інстанції всупереч вимогам закону не проводилося фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів; при повторному розгляді справи судом першої інстанції не були виконані вказівки суду апеляційної інстанції, зазначені в ухвалі від 13 березня 2012 року; судове засідання в суді першої інстанції 21 березня 2014 року було проведене за відсутності обвинуваченого ОСОБА_6

У судовому засіданні прокурор апеляційну скаргу підтримав частково в частині необхідності перекваліфікації діяння ОСОБА_6 щодо крадіжки сумки з ч. 1 на ч. 2 ст. 185 КК України та призначення за цей злочин покарання в межах санкції вказаної частини статті.

Захисник подану апеляційну скаргу підтримав з урахуванням останніх змін до неї від 16 лютого 2015 року.

Обвинувачений ОСОБА_6 підтримав апеляцію свого захисника і заперечив проти апеляції прокурора.

Обвинувачений ОСОБА_7 відніс вирішення питань щодо апеляцій захисника і прокурора на розсуд суду.

Заслухавши доповідача, прокурора, підсудних, захисника, вивчивши матеріали кримінальної справи і перевіривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 323 КПК України (1960 р.), вирок суду має бути законним і обґрунтованим, ґрунтуватися на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, з дотриманням вимог кримінального та кримінально-процесуального закону. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 365 КПК (1960 р.), вирок, ухвала чи постанова суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляції. Якщо розгляд апеляції дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, щодо яких апеляції не надійшли, апеляційний суд зобов'язаний прийняти таке рішення.

Відповідно до п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 367 КПК України (1960 р.) підставами для скасування судового рішення при розгляді справи в апеляційному суді є істотне порушення кримінально-процесуального закону, а також неправильне застосування кримінального закону.

Відповідно до ст. 399 КПК України (1960 року), вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов'язковими для органів дізнання чи досудового слідства при додатковому розслідуванні і суду першої чи апеляційної інстанції при повторному розгляді справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 400 КПК України (1960 року), посилення покарання або застосування закону про більш тяжкий злочин при новому розгляді справи судом першої інстанції або апеляційним судом допускається тільки за умови, що вирок було скасовано за м'якістю покарання або у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжкий злочин за скаргою прокурора або потерпілого чи його представника, а також коли при новому розслідуванні справи буде встановлено, що обвинувачений вчинив більш тяжкий злочин, або коли збільшився обсяг обвинувачення.

Відповідно до ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

В цілому колегія вбачає, що суд першої інстанції належно встановив фактичні обставини вчинених підсудним ОСОБА_6 діянь, обґрунтовано визнав його винуватими у їх вчиненні, в цілому правильно (крім епізоду щодо крадіжки ОСОБА_6 сумки) визначив кваліфікацію вчинених діянь, а також призначив ОСОБА_6 необхідне і достатнє для його виправлення покарання. До вказаного колегія суддів приходить, виходячи з наступного.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги прокурора, колегія суддів вбачає їх обґрунтованими в певній частині. Колегія суддів погоджується з позицією прокурор в тому, що суд першої інстанції безпідставно перекваліфікував діяння ОСОБА_6 щодо крадіжки сумки у громадянки ОСОБА_9 з ч. 2 ст. 185 на ч. 1 ст. 185 КК України, виключивши з кваліфікації ознаку повторності. На думку колегії суддів, така ознака у кваліфікації є вірною, й діяння ОСОБА_6 мало кваліфікуватися саме за ч. 2 ст. 185 КК України, адже вказане діяння, яке мало місце 09 липня 2009 року, ОСОБА_6 вчинив після вчинення 10 травня 2008 року разом та за попередньою змовою з ОСОБА_13 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України (Т-2, а.с. 126), у вчиненні якого він пізніше був визнаний винуватим чинним вироком Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 16 грудня 2009 року (Т-2, а. с. 124-132).

Відповідно до положень ст. 32 КК України повторність як вид множинності злочинів має місце незалежно від того, чи була особа на час вчинення другого тотожного чи аналогічного злочину засуджена за вчинення першого з них. Значення має подальше підтвердження винуватості особи у вчиненні цих злочинів, а також той факт, чи не сплив та момент вчинення другого злочину строк давності притягнення особи до кримінальної відповідальності за перший злочин, якщо особа ще не була за нього засуджена; або ж, чи не сплив строк судимості за цей перший злочин, якщо особа була за нього засуджена. Суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що подальше звільнення особи від покарання за перший злочин, у зв'язку з успішним проходження іспитового строку, робить неможливим кваліфікацію повторності. Така неможливість існує лише тоді, якщо таке звільнення було раніше ніж вчинення другого злочину, однак таке звільнення було значно пізніше, а саме 24 вересня 2012 року.

Тому колегія суддів вбачає, що в частині визнання винуватим ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 185 та ч. 3 ст. 187 КК України, в частині призначення йому покарання за ці злочини, а також в частині визначення за вчинення цих злочинів покарання за сукупністю злочинів вирок суду першої інстанції має бути скасований з ухваленням в цій частині нового вироку. Скасування вироку саме в указаних вище частинах насамперед зумовлено їх взаємозв'язком щодо застосування положень ст. 70 КК України, а також необхідністю уникнення того, щоб відносно ОСОБА_6 існувало чинним два вироки про визнання його винуватим та призначення йому покарання за одні й ті ж діяння, не некоректність чого чітко вказав ВССУ.

Оцінюючи доводи апеляції прокурора щодо необхідності призначення ОСОБА_6 більш суворого основного покарання за ч. 2 ст. 185 ніж було за ч. 1 ст. 185 КК України, колегія суддів вбачає їх необґрунтованими.

По-перше, колегія суддів бере до уваги положення ч. 2 ст. 400 КПК України (1960 року), де вказано, що посилення покарання або застосування закону про більш тяжкий злочин при новому розгляді справи судом першої інстанції або апеляційним судом допускається тільки за умови, що вирок було скасовано за м'якістю покарання або у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжкий злочин за скаргою прокурора або потерпілого чи його представника, а також коли при новому розслідуванні справи буде встановлено, що обвинувачений вчинив більш тяжкий злочин, або коли збільшився обсяг обвинувачення.

Вирок суду апеляційної інстанції від 03 липня 2014 року, який був скасований судом касаційної інстанції 16 грудня 2014 року, був скасований не з підстав призначення підсудним надто м'якого покарання (Т-5, а.с. 160-162), а через істотні порушення кримінально-процесуального закону. Тому будь-яке погіршення становища підсудних порівняно з їх становищем за вироком Апеляційного суду Черкаської області від 03 липня 2014 року є неможливим.

По-друге, колегія суддів не вбачає й фактичних підстав для такого погіршення. На думку колегії суддів, призначене обом підсудним основне покарання у виді позбавлення волі на певний строк у розмірі щодо ОСОБА_6 1 рік і шість місяців за крадіжку та 7 років з конфіскацією ? частини майна за розбій й остаточно за ст. 70 КК України у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією ? частини майна.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги захисника Гречухи В. І. колегія суддів вбачає їх обґрунтованими лише в частині необхідності зарахування в строк відбування покарання ОСОБА_6 строку його затримання з 07 по 09 квітня 2010 року (три дні). В іншій частині апеляційна скарга з кількома доповненнями та зміною апеляційних вимог вбачається необґрунтованою і відхиляється з наступних підстав.

Доводи захисника щодо відсутності належного реагування на окрему постанову суду першої інстанції з приводу застосування недозволених методів досудового розслідування до підсудного ОСОБА_7 не можуть істотно впливати на зміст вироку суду першої інстанції, адже в самій окремій постанові (Т-3, а.с. 143) вказано, що визнавальні покази, в тому числі й щодо викриття ОСОБА_6, ОСОБА_7 підтвердив у судовому засіданні. Тому відсутність належного реагування з боку працівників міліції може бути підставою для дисциплінарної відповідальності щодо них, однак не може мати в даному разі впливу на суть вироку.

В цьому контексті необґрунтованими є доводи захисника щодо неналежності чи недопустимості викривальних показів ОСОБА_7 щодо ОСОБА_6, адже вони були надані безпосередньо суду першої інстанції в судовому засіданні.

Протиріччя в показах потерпілої ОСОБА_14 щодо одягу особи, яка на неї напала, а саме стосовно того, що нападник був одягнений в червону куртку та чорну шапку, належно спростовуються даними протоколу впізнання від 16 грудня 2009 року (Т-1, а.с. 37-38), де вона впізнала ОСОБА_6 по обличчю, а не по одягу.

Доводи захисника в частині необхідності відмовити у задоволенні морального відшкодування за позовом ОСОБА_9 в сумі 1 500 грн. колегія суддів також відхиляє як необґрунтовані. Винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочину щодо ОСОБА_9, підтверджена належними і допустимими доказами. Тому колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що діями ОСОБА_6 потерпілій однозначно була завдана й моральна шкода, пов'язана з її моральними переживаннями за наслідками викрадення її майна. Захисник не повністю відображає зміст заявленого цивільного позову потерпілої ОСОБА_9, вказуючи, що вона обґрунтовує свої моральні страждання фактом викрадення у неї лише документів (Т-2, а.с. 174), за фактом чого не порушувалася кримінальна справа, тоді як за змістом позову моральна шкода потерпілої обґрунтовується й іншими доводами, зокрема фактом викрадення її майна й особливо грошей у значній для неї сумі. Тому заявлена та задоволена судом першої інстанції сума морального відшкодування у розмірі 1 500 грн. вірно визначена судом першої інстанції до стягнення як розумний і справедливий розмір морального відшкодування.

Оцінюючи доводи захисника, викладені в доповненні до апеляції (Т-5, а.с. 85) щодо порушення судом першої інстанції вимог процесуального законодавства й проведення судового засідання у справі 21 березня 2014 року без присутності підсудного ОСОБА_6, колегія суддів також не вбачає цей довод таким, на підставі якого вирок суду першої інстанції має бути скасований. Відповідно до змісту протоколу судового засідання (Т-5, а.с. 29, 34) 20 березня 2014 року у справі були проведені судові дебати за участю всіх учасників процесу. Крім цього, в цей день підсудний ОСОБА_6 сказав останнє слово. Потім була оголошена перерва до наступного дня, й 21 березня 2014 року суд без присутності підсудного ОСОБА_6 та його захисника Гречухи В. І. провів судове засідання, де заслухав останнє слово підсудного ОСОБА_7, після чого вийшов до нарадчої кімнати й в цей же день проголосив вирок.

Колегія суддів вважає, що вказані дії суду не суперечать положенням КПК України 1960 року й жодним чином не порушують процесуальних прав підсудного ОСОБА_6 чи його захисника, оскільки вони повністю були реалізовані ще 20 березня 2014 року після останнього слова ОСОБА_6

З цього приводу захисник Гречуха В. І. просив суд зняти справу з апеляційного розгляду для надання йому можливості подати зауваження на протокол судового засідання, що було зроблено апеляційним судом. Однак, в суді першої інстанції захисник письмовою заявою відмовився подавати свої зауваження на протокол, й справа була повернута на розгляд до суду апеляційної інстанції (Т-5, а.с. 177-179, 184).

Також колегія суддів відхиляє й доводи захисника Гречухи В. І., викладені в заяві про зміну апеляційних вимог від 16 лютого 2015 року, про необхідність скасування вироку суду першої інстанції та направлення кримінальної справи на повторний розгляд в суд першої інстанції з причини відсутності в ході розгляду справи судом першої інстанції повної фіксації судового процесу за допомогою технічних засобів й відсутності у матеріалах кримінальної справи даних про відмову всіх учасників кримінальної справи щодо такого фіксування.

Відповідно до ч. 4 ст. 87 КПК України 1960 року, на вимогу хоча б одного учасника судового розгляду справи або за ініціативою суду у суді першої чи апеляційної інстанції здійснюється повне фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Отже, таке фіксування суд зобов'язаний був робити лише за наявної вимоги хоча б одного учасника судового розгляду. Даних про подання такої вимоги у матеріалах справи немає.

Також колегія суддів не вбачає обґрунтованим довод захисника щодо необхідності скасування вироку суду першої інстанції з мотивів невиконання ним вказівок суду апеляційної інстанції, зазначених в ухвалі від 13 березня 2012 року (Т-3. а.с. 196-199). В змісті цієї ухвали апеляційного суду не міститься вказівок для суду першої інстанції, а вказується лише на певні недоліки, порушення і протиріччя, які містяться у скасованому вироку суду, що було враховано при повторному судовому розгляді справи.

Таким чином, колегія суддів вбачає, що вирок суду першої інстанції в цілому є вірним й потребує виправлення лише в частині необхідності кваліфікації дій ОСОБА_6 щодо крадіжки сумки у потерпілої ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 185 КК України, а не за ч. 1 цієї статті. Крім цього, необхідно зарахувати в строк покарання ОСОБА_6 ще три дні його попереднього ув'язнення, про що слушно вказав захисник.

Враховуючи це, вирок суду першої інстанції в частині підсудного ОСОБА_6 потребує певного формального погіршення його становища в частині кваліфікації його діяння за більш тяжкою частиною статті КК України без посилення призначеного покарання, що може бути зроблено тільки новим вироком, а в частині підсудного ОСОБА_7 вирок суду має бути залишеним без змін, що має бути зроблено ухвалою суду апеляційної інстанції, яка постановляється окремо, на що вказав в своїй ухвалі ВССУ.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 323, 365, 367, 400 КПК України 1960 року, колегія суддів, -

з а с у д и л а :

Апеляційні скарги прокурора та захисника Гречухи В. І. щодо оскарження вироку суду першої інстанції в частині засудження ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Ватутінського міського суду Черкаської області від 21 березня 2014 року щодо ОСОБА_6 скасувати в частині визнання його винуватим за ч. 1 ст. 185 та ч. 3 ст. 187 КК України; в частині призначення основних і додаткового покарання за ці злочини окремо; в частині призначення покарання за сукупністю злочинів.

Постановити в цій частині новий вирок.

Визнати ОСОБА_6 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік і 6 місяців.

Визнати ОСОБА_6 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років з конфіскацією ? частини майна, яке є його власністю.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі строк на 7 років з конфіскацією ? частини майна, яке є його власністю.

В частині зміни запобіжного заходу ОСОБА_6; в частині зарахування йому у строк відбування покарання строку попереднього ув'язнення та визначення початку строку відбування покарання; в частині стягнення з нього на користь ОСОБА_9 матеріальної шкоди на суму 1 660 грн. та моральної шкоди на суму 1 500 грн., а всього на суму 3 160 грн.; в частині залишення без розгляду цивільного позову ОСОБА_10 до ОСОБА_6 про відшкодування шкоди; в частині стягнення з ОСОБА_6 солідарно з ОСОБА_7 судових витрат в сумі 638 грн. 52 коп. вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Зарахувати додатково у строк відбування покарання ОСОБА_6 строк попереднього ув'язнення з 07 по 09 квітня 2010 року (три дні).

Вирок може бути оскаржений до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом одного місяця. Для особи, яка утримується під вартою, строк на оскарження обчислюється з моменту вручення їй копії вироку.

Головуючий :

Судді :