Рішення № 43299217, 26.03.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 363/4697/14 Головуючий у І інстанції Скарлат О. І.Провадження № 22-ц/780/1121/15 Доповідач у 2 інстанції СавченкоКатегорія 52 26.03.2015

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26 березня 2015 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Білоконь О.В., Касьяненко Л.І.,

при секретарі Токар Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою Вишгородської районної державної лікарні ветеринарної медицини на рішення Вишгордського районного суду Київської області від 25 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Вишгородської районної державної лікарні ветеринарної медицини, третя особа ОСОБА_3 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2014 року ОСОБА_2 звернувсядо суду із вказаним вище позовом,який мотивував тим, що 2 січня 2001 року він був призначений на посаду завідувача Вищедубичанської державної дільничної лікарні ветеринарної медицини Вишгородського району. Наказом відповідача № 106 від 13 жовтня 2014 року його було звільнено із займаної посади за п.1 ст.41 КЗпПУ у зв'язку із одноразовим грубим порушенням трудових обов'язків. Посилався, що дане звільнення вчинене з порушенням місячного строку звільнення з моменту виявлення порушення, встановленого ст.148 КЗпП України. Зокрема відповідач дізнався про порушення ним ветеринарного законодавства ще 23 липня 2014 року, про що складено відповідний акт, а звільнили його лише 13 жовтня 2014 року. У зв'язку з наведеним просив скасувати наказ відповідача № 106 від 13 жовтня 2014 року про його звільнення, поновити його на роботі на посаді завідувача Вищедубичанської державної дільничної лікарні ветеринарної медицини Вишгородського району, зобов'язати відповідача виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 6132,28 грн. та покласти на ОСОБА_3 обов'язок відшкодувати шкоду, завдану його незаконним звільненням.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 25 грудня 2014 року позов задоволено частково. Скасовано наказ № 106 від 13 жовтня 2014 року про звільнення, позивача поновлено на роботі та стягнуто із відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 6397,10 грн. В решті позову відмовлено.

Відповідач Вишгородська районна державна лікарня ветеринарної медицини подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права. Скаргу мотивує неправильністю висновків суду про пропуск місяного строку звільнення, поскільки суд не врахував, що з часу виявлення порушення з боку позивача, а саме підробки ветеринарних документів, позивач майже весь час перебував на лікарняному, а потім у відпустці, а отже місячний строк пропущено не було.

В суді апеляційної інстанції представник ветеринарної лікарні подану апеляційну скаргу підтримав, просив скасувати рішення суду першої інстанції.

Позивач та його представник проти задоволення скарги заперечували, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та бездоказовість скарги.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 із 2 січня 2003 року перебував у трудових відносинах з відповідачем, обіймаючи посаду завідувача Вищедубичанської державної дільничної лікарні ветеринарної медицини Вишгородського району (а.с.6).

23 липня 2014 року відповідчем складено акт службового розслідування, яким встановлено порушення ОСОБА_2 вимог ветеринарного законодавства, зокрема встановлено факт підробки ветеринарних документів. Позивач з актом ознайомлений, про що свідчить його підпис (а.с.8-9).

Наказом відповідача № 106 від 13 жовтня 2014 року ОСОБА_2 звільнено із займаної посади за п.1 ст.41 КЗпПУ у зв'язку із одноразовим грубим порушенням трудових обов'язків (а.с.7).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Поновлюючи позивача на посаді завідувача Вищедубичанської державної дільничної лікарні ветеринарної медицини Вишгородського району, суд обгрунтовував свої висновки тим, що звільнення позивача з роботи проведене з порушенням вимог ст.148 КЗпП України.

При цьому суд виходив з того, що відповідачем пропущено встановлений даною нормою місячний строк звільнення з моменту виявлення порушення.

Проте, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками, оскільки висновки суду не віповідають обставинам справи.

Стаття ст.148 КЗпП України вказує на можливість застосування дисциплінарного стягнення не пізніше одного місяця з дня виявлення проступку, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці.

За змістом даної норми місячний строк обраховується у календарному вираженні з дня виявлення проступку і до цього строку не зараховується час тимчасової непрацездатності або перебуванням у відпустці.

З матеріалів справи вбачається, що вчинення позивачем дисциплінарного проступку виявлено 23 липня 2014 року, про що складено акт службового розслідування.

Після складання акту позивач із 4 серпня по 13 серпня 2014 року, із 26 серпня по 1 вересня 2014 року та із 16 вересня по 10 жовтня 2014 року перебував на лікарняному, а в період із 2 вересня по 15 вересня 2014 року перебував у відпустці.

Отже із моменту виявлення проступку, не рахуючи часу перебування позивача на лікарняному та перебування його у відпустці, пройшло лише 26 днів (із 24 липня по 3 серпня 2014 року та із 14 серпня по 25 серпня 2014 року), що у свою чергу свідчить про дотримання

відповідачем встановленого законом (ст.148 КЗпПУ) місячного строку для накладення дисциплінарного стянення.

Висновки суду першої інстанції про те, що відповідач міг би звільнити позивача у місячний строк із моменту виявлення проступку, тобто до 23 серпня 2014 року, однак не зробив цього, надавши відпустку, що на думку суду свідчить про порушення закону, безпідставні, бо мають характер припущень, що не відповідає приписам цивільного процесуального закону щодо законності та обгрунтованості судового рішення.

Крім того, колегія суддів враховує, що згідно що ст.45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок, в тому числі право на надання на відпустки, а відтак надання відпустки є конституційною гарантією прав працюючих осіб, що у свою чергу свідчить про законність дій адміністрації лікеарні щодо надання позивачу відпустки.

Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не грунтується на матеріалах справи, ухвалене з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов не підлягає задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 звільнено із займаної посади за п.1 ст.41 КЗпПУ у зв'язку із одноразовим грубим порушенням трудових обов'язків, що виявилося у підробці ним ветеринарних документів, що стверджується актом службового розслідування від 23 липня 2014 року.

Звільнення за п.1 ст.41 КЗпП України є заходом дисциплінарного стягнення і може бути проведено лише із дотриманням загальних правил застосування стягнень. Передбачених ст.ст.148, 149 КЗпП України (п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудовиз спорів»).

Згідно ст.148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці.

Поскільки при накладенні дисциплінарного стягнення відповідачем дотримано встановлений ст.148 КЗпП України місячний строк накладення такого стягнення, який не перевищує місяця, без урахування перебування позивача на тимчасовій непрацездатності та перебування його у відпустці, то підстави для задоволення позову відсутні.

Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України суд стягує на користь апелянта понесені ним судові витрати у вигляді судового збору за подачу апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія судів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Вишгородської районної державної лікарні ветеринарної медицини задоволити.

Рішення Вишгордського районного суду Київської області від 25 грудня 2014 року скасувати і ухвалити нове.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до Вишгородської районної державної лікарні ветеринарної медицини, третя особа ОСОБА_3 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь Вишгородської районної державної лікарні ветеринарної медицини судовий збір в розмірі 121 гривня 80 коп.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді :