Рішення № 43297828, 20.03.2015, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/9845/13-ц

Провадження № 2/521/453/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2015 р. Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Целуха А.П.,

при секретарі судового засідання - Корнієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Департаменту міського господарства Одеської міської ради, КП «Житлово-комунальний сервіс «Хмельницький», Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції про витребування з володіння, скасування державної реєстрації права власності, виселення та вселення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, ОСОБА_2, звернулися до Малиновського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_4 та ОСОБА_8 про виселення та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням.

Позивачі посилалися на рішення виконавчого комітету Іллічівської міської ради народних депутатів м. Одеси від 17.04.1987 року за № 334, як на підставу правомірного користування спірним приміщенням квартири АДРЕСА_2. У зв'яжу з тим, що відповідачі незаконно захопили житлове приміщення, а саме квартиру АДРЕСА_2, ОСОБА_1, та ОСОБА_2, просять виселити ОСОБА_4, та ОСОБА_8, та зобов'язати їх не перешкоджати користуватися квартирою АДРЕСА_2.

Ухвалою суду від 18.06.2013 року було відкрито провадження по справі та призначено попереднє судове засідання.

Ухвалою суду від 04.12.2013 року був залучений Орган опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради та Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради до участі у цивільній справі.

Ухвалою суду від 07.02.2014р. було витребувано у ОСОБА_4 належним чином засвідчену копію технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_2, було витребувано з Комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» належним чином засвідчену копію викопіювання з поетажного плану квартири АДРЕСА_2 та квартири АДРЕСА_3, станом на 1962, 1987, 2008, 2013 роки.

12.05.2014 року до суду були подані уточнення до позовної заяви. Відповідно до яких, позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 визначають позовні вимоги до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Департаменту міського господарства Одеської міської ради, КП «Житлово-комунальний сервіс «Хмельницький», Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції про витребування з володіння, скасування державної реєстрації права власності, виселення та вселення.

Уточнені позовні вимоги мотивуються наступним.

Відповідно до ордеру № 108 від 06.04.1965 року виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради депутатів, ОСОБА_10 та членам родини ОСОБА_1, ОСОБА_2, надано право на вселення та користування житловою площею квартири АДРЕСА_1, загальною площею 22 кв.м. Пізніше рішенням виконавчого комітету Іллічівської районної ради народних депутатів міста Одеси від 17.04.1987 року № 334 - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 було надано для тимчасового поліпшення житлових умов квартиру АДРЕСА_2, площею 13 кв.м., що підтверджується розпорядженням Іллічівської районної адміністрації № 85 від 26.01.1998 р. «Про затвердження Акту комісії районної адміністрації про технічний стан б/квартири АДРЕСА_2, де проживає гр.. ОСОБА_1», та п. 23 рішення виконавчого комітету Іллічівської районної ради народних депутатів м. Одеси від 17.04.1987 року № 334 де вказано - квартиру АДРЕСА_2, однокімнатну, жила площа 13 кв.м., надати гр.. ОСОБА_10склад родини чотири особи, місце проживання котрих, кв. АДРЕСА_1, для тимчасового поліпшення житлових умов, з внесенням відповідних змін до особливих рахунків стосовно займаної жилої площі, без зняття з квартирного обліку.

Однак, 27.02.2008 року Розпорядженням органу приватизації прийнято рішення, було передано, ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_3 у приватну власність. 27.02.2008 року Управлінням житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради, на підставі розпорядження органу приватизації від 27.02.2008р. № 210365 видано, ОСОБА_4, свідоцтво про право власності на житло на квартиру АДРЕСА_3. Право власності було зареєстровано КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» в реєстрі прав власної на нерухоме майно 04.03.2008р., за реєстраційним номером 22360225, за номером запису 255 в книзі 683 пр-24.

12.03.2008р. вказану вище квартиру ОСОБА_4 продала ОСОБА_5, що підтверджується договором купівлі-продажу Серії В4 № 549305, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Муль Н.С.

Позивачі згідно уточненої позовної заяви вказують, що ОСОБА_4 безпідставно збільшила загальну площу квартири АДРЕСА_3 з однокімнатної 22.1 кв.м., о двохкімнатної 56,3 кв.м. за рахунок кімнати АДРЕСА_2, а потім - оформила свідоцтво про право власності на квартиру на підставі незаконного розпорядження органу приватизації від 27.02.2008р.

У зв'язку з чим, усі подальші правочини з реєстрації квартири у КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» в реєстрі прав власної на нерухоме майно 04.03.2008р., за реєстраційним номером 22360225, за номером запису 255 в книзі 683 пр-24, відчуження згідно договору купівлі-продажу ОСОБА_5 є незаконними, такими що підлягають визнанню недійсними та скасуванню.

Ухвалою суду від 19.06.2014р. було замінено первісного Реєстраційну службу Головного управління юстиції в Одеській області на належного відповідача Реєстраційну службу Одеського міського управління юстиції.

Судовий розгляд справи неодноразово відкладався за клопотанням позивачів по справі.

Відповідачем по справі ОСОБА_4 були надані заперечення, з письмовими доказами.

Позивач ОСОБА_1, судове засідання з'явився, позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, до суду не з'явилися, від останніх надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутністю. Ніяких доповнень та уточнень до позовної заяви додано не було.

Відповідачі Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції, Департамент міського господарства Одеської міської ради, КП «Житлово-комунальний сервіс «Хмельницький» в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлялися я належним чином та своєчасно, причини неявки суду не повідомили.

Відповідачка ОСОБА_4, у судове засідання з'явилася, ніяких додаткових заяв та клопотань не заявила. У судове засідання з'явився представник ОСОБА_5 по довіреності ОСОБА_12, від останнього ніяких додаткових заяв та клопотань не надходило.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.. 61 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, в якості письмових доказів по справі були надані позивачами рішення виконавчого комітету Іллічівської міської ради народних депутатів м. Одеси від 17.04.1987 року за № 334, як на підставу правомірного користування спірним приміщенням квартири АДРЕСА_2. Згідно якого, ОСОБА_10 та членам її родини в складі 4 особи було надано для тимчасового поліпшення житлових умов квартиру АДРЕСА_2. Також, позивачі посилаються на розпорядження Іллічівської районної адміністрації № 85 від 26.01.1998 р. «Про затвердження Акту комісії районної адміністрації про технічний стан б/квартири АДРЕСА_2, де проживає гр.. ОСОБА_1». Згідно розпорядження встановлено, що є рішення виконавчого комітету Іллічівської міської ради народних депутатів м. Одеси від 27.12.1995р., яким було передано зі згоди родини (ОСОБА_2) під встановлення б/кв. АДРЕСА_2 ОСОБА_1, на склад родини 1 особа. Однак, оскільки квартиру б/кв. 3 самостійно зайняли мешканці іншої квартири цього дому, ОСОБА_1 вселився до квартири АДРЕСА_4, після смерті гр.. ОСОБА_17. Тому, за ОСОБА_13, було закріплено квартиру АДРЕСА_5.

Тобто, з 26.01.1998 року ОСОБА_1, не зміг вселитися до б/кв. АДРЕСА_2, оскільки вже квартира була зайнята іншими особами.

Інших документів, які б посвідчували право останніх на користування саме квартирою б/к.3, чи право власності на цю квартиру до суду позивачами не надано.

До суду зі сторони позивачів надавалися лише документи, які стосуються процедури приватизації, яка була проведена відповідачкою ОСОБА_4 у 2008р.

Відповідно до заявлених позовних вимог до Департаменту міського господарства Одеської міської ради, тобто скасування розпорядження органу приватизації від 27.02.2008р., то слід зазначити наступне. Відповідно до ст.1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Згідно ст.. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму. Ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачає, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Згідно матеріалів справи ОСОБА_4, як наймачем квартири були надані усі необхідні для приватизації документи, вони були належним чином посвідчені. У зв'язку з чим, останній відповідно 27.02.2008 року Розпорядженням органу приватизації було прийнято рішення про передачу квартири АДРЕСА_3 у приватну власність. Більш того, не відповідають дійсності твердження позивача, що була неправомірна збільшена площа квартири АДРЕСА_3 з однокімнатної 22.1 кв.м., до двохкімнатної 56,3 кв.м. за рахунок кімнати АДРЕСА_2, оскільки, як заявлена позивачами, площа квартири б/кв.3 складає лише 13 кв.м. Натомість в матеріалах справи є документи, а саме: розпорядження Малиновської районної адміністрації від 07.02.2008р. за № 56/01-06, які посвідчують та закріплюють збільшення ОСОБА_4 площі своєї квартири за рахунок підсобного приміщення.

Тому позовні вимоги до Департаменту міського господарства Одеської міської ради є необґрунтованим та не підтвердженими належними доказами.

Що стосується позовних вимог до ОСОБА_5 та ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20.03.2008р. серія В4 № 549305, то слід зазначити таке. 12.03.2008р. був укладений договір між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_3. Згідно умов правочину ОСОБА_5, придбав у власність квартиру площею 56,3 кв.м. з кількістю жилих кімнат 2 шт. За це він сплатив грошові кошти у розмірі 165 131 тисяч гривень. Під час правочину ніяких заборон, справах у суді щодо майна не існувало.

Згідно ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст.. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Ст. 208 ЦК України передбачає, що у письмовій формі належить вчиняти:

1) правочини між юридичними особами;

2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 ЦК України;

3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 ЦК України;

4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Стаття 209. ЦК України закріплює , що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Договір про закупівлю, який укладається відповідно до Закону України "Про здійснення державних закупівель", на вимогу замовника підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим ст.. 203 ЦК УКраїни. Згідно ст.210 ЦК України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до ст.. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Згідно матеріалів справи та пояснення сторін, договір купівлі-продажу від 20.03.2008р. серія В4 № 549305, укладався у нотаріальній формі, у подальшому був зареєстрований у КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» в реєстрі прав власної на нерухоме майно 04.03.2008р., за реєстраційним номером 22360225, за номером запису 255 в книзі 683 пр-24, тобто усі вимоги, які необхідні для укладання даного виду правочину були сторонами виконанні.

Таким чином, не має підстав для визнання договору купівлі-продажу від 20.03.2008р. серія В4 № 549305 недійсним у судовому порядку, оскільки позивачами не доведено порушення вимог законодавства України сторонами правочину під час його укладання.

Щодо позовних вимог про витребування з володіння ОСОБА_5 б/кв. АДРЕСА_2.

Згідно ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Відповідно до ст.. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до п.19 Постанови Пленуму ВССУ від 07.02.2014р. за № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» застосовуючи положення статті 387 ЦК, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Позов про витребування майна, пред'явлений до особи, у незаконному володінні якої це майно знаходилось, але на момент розгляду справи в суді у неї відсутнє, не може бути задоволений. Як було встановлено матеріалами справи (довідки КП «Житлово-комунальний сервіс «Хмельницький» від 24.07.2013 року за № 1029) та поясненнями сторін на теперішній час квартира АДРЕСА_2 на балансі КП «Житлово-комунальний сервіс «Хмельницький» не значиться та взагалі її не існує. А отже, немає можливості задовольнити позов з цих підстав.

Згідно п. 23 Постанови Пленуму ВССУ від 07.02.2014р. за № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» відповідно до статті 387 ЦК та частини третьої статті 10 ЦПК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

При цьому суди повинні мати на увазі, що право власності на рухоме майно доводиться за допомогою будь-яких передбачених процесуальним законодавством доказів, що підтверджують виникнення такого права у позивача. Факт знаходження майна на балансі особи сам по собі не є доказом права власності чи законного володіння. Однак, під час судового засідання було з'ясовано, що у позивачів не має право власності на витребуване майно. Ні яких письмових доказів, яки б спростовували цю обставину не надано. Тому, з таким позовом позивачі не мали право звертатися, оскільки жоден з них не є власником б/кв. АДРЕСА_2.

Щодо позовних вимог, про визнання за ОСОБА_15, ОСОБА_2, ОСОБА_3 право користування б/кв. АДРЕСА_2, виселення ОСОБА_5, з б/кв. АДРЕСА_2, зобов'язання ОСОБА_5 не чинити перешкоди ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 у вселенні та користуванні б/кв. АДРЕСА_2 слід зазначати наступне. Враховуючи вищенаведені обставини, про неможливості задоволення вимог про скасування розпорядження органу приватизації, визнання недійним правочину, неможливості витребування майна у добросовісного набувача, відсутні правові підставі для задоволення і похідних позовних вимог оскільки не порушені права позивачів та вони не довели право власності на спірне майно.

Відносно позовних вимог до КП «Житлово-комунальний сервіс «Хмельницький» про зобов'язання останнього укласти договір з ОСОБА_15, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на послуги з утримання будинку та прибудинкової території по квартирі АДРЕСА_1. Не зрозумілим є той факт, на підставі чого виникли такі позовні вимоги до відповідача, оскільки кв. АДРЕСА_1, взагалі не відноситься до розгляду даної справи, це приміщення де мешкають позивачі згідно поданої заяви. Не зрозумілим є посилання на зобов'язання укласти відповідний договір. Якщо є спір з цього приводу між сторонами, то він повинен вирішуватися в судовому порядку під час розгляду іншої справи.

На підставі викладеного суд вважає за необхідне відмовити у ОСОБА_16 у задоволенні позову.

Керуючись сКеруючись ст.ст. 60, 64, 74,88, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Департаменту міського господарства Одеської міської ради, КП «Житлово-комунальний сервіс «Хмельницький», Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції про витребування з володіння, скасування державної реєстрації права власності, виселення та вселення - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня проголошення рішення.

ГОЛОВУЮЧИЙ А.П. Целух