Ухвала суду № 43295872, 26.03.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Справа №22-ц/778/1765/15Головуючий у 1-й інстанції Зарютін П.В. Суддя-доповідач Гончар М.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого судді Стрелець Л.Г.

суддів Каракуші К.В., Гончар М.С.

при секретарі Мосіній О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 січня 2015 року про відмову у відкритті провадження у цивільній справі в частині позовних вимог позивача щодо визнання порушень суддів та судів у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, судді судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області Осіян О.М., судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області, судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_6, голови Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Гончаренко В.М., Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області, Вільногірського районного суду Дніпропетровської області; відповідач за первинним позовом ОСОБА_3 ОСОБА_5, треті особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб - Президент України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини щодо невиконання умов шлюбного договору, припинення дії, яка порушує право виконання обов'язку в натурі, відновлення становища, яке існувало до порушення

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 січня 2015 року у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до судді судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області Осіян О.М., апеляційного суду Дніпропетровської області, судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_6, голови Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Гончаренко В.М., Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області, Вільногірського районного суду Дніпропетровської області, відповідач за первинним позовом ОСОБА_3 - ОСОБА_5, треті особи - Президент України, Уповноважена Верховної Ради України з прав людини, в частині визнання порушень суддів та судів, встановлення певних фактів відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права судом першої інстанції при її постановленні, позивач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі просив ухвалу суду першої інстанції скасувати, направити справу до суду першої інстанції для відкриття провадження.

У судове засідання 26.03.2015 року апелянт - позивач ОСОБА_2 не з'явився, про час та місце розгляду цієї справи повідомлявся апеляційним судом з додержанням вимог ст.ст. 74-77 ЦПК України.

Так, двічі апеляційним судом надсилались судові повістки апелянту - позивачу на зазначену ним в його позові (а.с.3) та апеляційній скарзі (а.с. 26) адресу: АДРЕСА_1, проте, конверти повернулись на адресу апеляційного суду з відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання" (а.с.40, 57, 63, 65).

Повідомити апелянта за зазначеним у позові та апеляційній скарзі номером мобільного телефону: НОМЕР_1 також не представилось можливим, оскільки за ним відповідав лише оператор (а.с.57, 65).

При цьому, ОСОБА_2 про зміну свого місця проживання (перебування) або засобів зв'язку апеляційний суд не повідомляв, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавав.

Однак, у судове засідання 26.03.2015 року в якості представника апелянта - позивача ОСОБА_2 до апеляційного суду з'явився на підставі довіреності від 23.08.2008 року (а.с.66-67) ОСОБА_5, який вказаний у позові апелянта як відповідач за первісним позовом ОСОБА_3, та який зазначав, що є сином апелянта - позивача, ІНФОРМАЦІЯ_1, який в свою чергу є інвалідом І групи, та в силу свого стану здоров'я та віку не може особисто приймати участь у цій справі, його (ОСОБА_5) інтереси співпадають із інтересами апелянта ОСОБА_2, а тому ОСОБА_5 був допущений колегією суддів апеляційного суду до участі у цій справі в якості представника апелянта на підставі вищезазначеної довіреності.

ОСОБА_5, як представник апелянта ОСОБА_2, на запитання колегії суддів зазначав, що судові повістки ОСОБА_2 та він не отримували на поштовому відділенні з причин стану здоров'я та віку ОСОБА_2, а також у зв'язку із періодичним перебуванням його (ОСОБА_5) у м. Дніпропетровську у судах та за адресою: АДРЕСА_2, коли він самостійно звертався у поштове відділення, отримував інформацію про те, що поштові відправлення вже повернуті до апеляційного суду, а мобільний телефон - перебуває в ремонті.

У судове засідання 26.03.2015 року належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи апеляційним судом (а.с. 35, 37 - 38) відповідач ОСОБА_3 та представники третіх осіб - Президента України та Уповноваженого Верховної ради України з прав людини не з'явились, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.

Відповідач ОСОБА_3 про причини своєї неявки у дане судове засідання апеляційний суд не повідомила, тому колегією суддів апеляційного суду причина неявки відповідача ОСОБА_3 у дане судове засідання була визнана неповажною.

Представник Президента України за довіреністю (а.с.55) Мишковець О. подав апеляційному суду клопотання (а.с.54), в якому просив розглядати справу за відсутності представника Президента України.

Представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в суді за довіреністю (а.с.52) Таргулова І.Г. подала суду клопотання (а.с.51), в якому просила апеляційний суд розглядати справу без участі Уповноваженого з прав людини. Додатково зазначала, що в силу вимог ст. 13 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" участь Уповноваженого з прав людини в суді є його правом, а не обов'язком.

При вищевикладених обставинах, заслухавши думку представника апелянта-позивача - ОСОБА_5, колегія суддів апеляційного суду ухвалила розглядати дану справу за відсутністю апелянта - позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3 та представників третіх осіб - Президента України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_5, як представника апелянта - позивача ОСОБА_2, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали без змін.

Відповідно до ст. 312 ч. 1 п. 1 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у цивільній справі в частині позовних вимог позивача щодо визнання порушень суддів та судів у цій справі, керувався та ст. 122 ч. 2 п. 1 ЦПК України та виходив із того, що останні не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а ухвалу такою, що постановлена з додержанням вимог закону, є правильною та законною.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, судді судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області Осіян О.М., судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області, судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_6, голови Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Гончаренко В.М., Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області, Вільногірського районного суду Дніпропетровської області; відповідач за первинним позовом ОСОБА_3- ОСОБА_5, треті особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб - Президент України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини щодо невиконання умов шлюбного договору, припинення дії, яка порушує право виконання обов'язку в натурі, відновлення становища, яке існувало до порушення, в порядку ст. 108 ЦПК України був переданий Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ на підставі ухвали від 12.12.2014 року (а.с.2) згідно визначеної підсудності до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя, оскільки відповідачами за цим позовом у тому числі є судді та суди Дніпропетровської області.

14.01.2015 року матеріали зазначеного позову ОСОБА_2 надійшли до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя та з додержанням вимог ст. 11-1 ЦПК України були передані у провадження судді Зарютіна П.В. (а.с.9).

В силу вимог ст. 122 ч. 4 ЦПК України питання про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті провадження у справі суддя вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження заяви до суду.

Встановлено, що суддя Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Зарютін П.В. з додержанням вказаних вище вимог ЦПК України постановив ухвалу, що є предметом оскарження у цій справі, а саме 16.01.2015 року (а.с.13).

Зазначена ухвала суддею суду першої інстанції була постановлена також з додержанням вимог ст. 122 ч. 2 п. 1 ЦПК України, за змістом якої суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Як вбачається із змісту позовних вимог ОСОБА_2 (а.с.3-8), останній зокрема просив суд:

● визнати порушення судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_6 щодо здійснення правосуддя без мантії та нагрудного знаку під час розгляду справи за його позовом;

● визнати ознаки прояву ідеології нацизму, ксенофобії та ненависті при здійсненні правосуддя Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська при прийомі його позовів та при здійсненні правосуддя Апеляційним судом Дніпропетровської області при розгляді його апеляційних скарг з підстав навмисного порушення процесуального права позивача;

● визнати внесення суддею Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_6 завідомо неправдивих даних до ухвали суду про повернення його позову;

● визнати протиправними дії судді судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області Осіян О.М. щодо відмови в оскарженні повернення його позову;

● визнати порушення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області, Вільногірського районного суду Дніпропетровської області та їх суддями щодо розгляду позовів поза межами позовних вимог ОСОБА_5

У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 "Про незалежність судової влади" зазначено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв із таким предметом.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 6 "Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів" судам роз'яснено, що у розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7 і 9 статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.

Зазначені роз'яснення є відтворенням положень статей 62, 126 і 129 Конституції України, відповідно до яких судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Отже, зазначеними положеннями Конституції України визначено, що рішення суддів (судів) і відповідно до цього дії або бездіяльність суддів (судів) у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх рішень, дій або бездіяльності до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи судом.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів (судів), вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти судді (суду) є протиправним втручанням у здійснення правосуддя й посяганням на процесуальну незалежність. Зазначена правова позиція викладена, зокрема, постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2008 року (справа № 21-319 во 07).

Отже, не можуть розглядатися і справи за позовами щодо встановлення недостовірності інформації, яка міститься, зокрема, у судових рішеннях. Для таких рішень законом установлено інший порядок оскарження або перегляду - лише судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом.

У зв'язку із викладеним, розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (судів), пов'язаних із розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено.

Отже, у справі за позовом в частині перелічених вимог суддя суду першої інстанції мав правові підстави для відмови у відкритті провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України.

Крім того, за заявленим до суду в порядку цивільного судочинства позовом ОСОБА_2 також просив:

● визнати порушення апеляційного суду Дніпропетровської області щодо не надсилання йому ухвали від 03.11.2014 року;

● визнати порушення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська за його позовом від 10.09.2014 року його процесуального права, передбаченого ст. 222 ч.3 ЦПК України (направлення копій судового рішення особам, які брали участь у справі).

Як вказує ч.1 ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

При цьому, п. 1 ч. 2 названої статті визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

З викладених позовних вимог вбачається наявність спору між фізичною особою ОСОБА_2 та Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська і апеляційним судом Дніпропетровської області, як суб'єктами певних владних повноважень, щодо оскарження їх бездіяльності відносно не надсилання позивачеві копій належних судових рішень.

Отже, у справі за позовом в частині перелічених двох вимог ОСОБА_2 суддя суду першої інстанції також мав правові підстави для відмовити у відкритті провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України, оскільки названа позовна заява підлягає розгляду в порядку не цивільного, а адміністративного судочинства.

В силу вимог ст. 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію позивача, висловлену ним в його позові та його представником у судовому засіданні, яку вони вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

Так, доводи апелянта про те, що суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у цій справі не мав права роз'єднувати позовні вимоги позивача у цій справі, не ґрунтуються на процесуальному законі.

Оскільки, у даному випадку позивачем у цій справі було заявлено одночасно не різні вимоги в межах одного судочинства, а - різні вимоги, у тому числі які розглядаються за правилами різних судочинств: адміністративного (який регулює Кодекс адміністративного судочинства України) та цивільного (який Цивільний процесуальній кодекс України), тобто виникає питання не тільки підсудності, а й підвідомчості цих вимог різним судам (юрисдикція).

Визначення Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ на підставі ухвали від 12.12.2014 року (а.с.2) підсудності вищезазначеного позову ОСОБА_2, у тому числі в частині позовних вимог позивача щодо визнання порушень суддів та судів, в порядку ст. 108 ЦПК України не може бути і не є перешкодою у подальшому для вирішення суддею Шевченківського районного суду м. Запоріжжя питання про відмову у відкритті провадження у цій справі в частині цих вимог в порядку ст. 122 ч. 2 п. 1 ЦПК України.

При вищевикладених обставинах, доводи апелянта про наявність порушень вимог закону при постановленні оскаржуємої ухвали судом першої інстанції, є безпідставними, не ґрунтуються на цивільному процесуальному законі.

За таких обставин, судова колегія не вбачає передбачених законом підстав для скасування ухвали суду першої інстанції або її зміни.

Апелянт - позивач ОСОБА_2, як інвалід І групи (а.с.24), звільнений від сплати судового збору в силу вимог закону.

Керуючись ст.ст. 307, 312, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Ухвалу судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 січня 2015 року про відмову у відкритті провадження у цивільній справі в частині позовних вимог позивача щодо визнання порушень суддів та судів у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддяСуддяСуддяСтрелець Л.Г.Каракуша К.В.Гончар М.С.