Постанова № 43288151, 24.03.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2015 року Справа № 902/23/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Юрчук М.І. , суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі Мухомеджанов Д.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу позивача на рішення господарського суду Вінницької області від 10.02.15 р. у справі № 902/23/15 (суддя Колбасов Ф.Ф.)

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Вінницької міської ради

про стягнення моральної шкоди на суму 100 000 грн.

ВСТАНОВИВ:

ФОП ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся в господарський суд Вінницької області з позовною заявою (а.с. 3-8) до Вінницької міської ради (надалі -відповідач), в якій просить стягнути з місцевого бюджету Вінницької міської ради на його користь 100000 грн. моральної шкоди.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 10.02.15 р. (а.с. 84-89) в позові відмовлено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що надані позивачем докази не можуть бути визнані достатніми для підтвердження заподіяння позивачу втрат немайнового характеру, у тому числі моральних.

Суд першої інстанції звернув увагу на те, що ФОП ОСОБА_1 обґрунтовує моральну шкоду, завданням йому глибоких душевних страждань, однак шкода у такому вигляді може бути завдана йому, як фізичній особі, а не як підприємцю.

Місцевий господарський суд прийшов до висновку, що позивач не довів протиправність діяння відповідача. Окрім того, в даному випадку відсутній причинно-наслідковий зв'язок між діями (бездіяльністю) відповідача та спричиненою позивачу моральною шкодою.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 96-99) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Вінницької області від 10.02.15 року у даній справі скасувати та прийняти нове, яким позов задоволити.

Апеляційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що твердження суду першої інстанції про те, що фізичній особі - підприємцю не може бути завдано душевних страждань - є неправильним.

Позивач стверджує, що відповідач ухиляється від розгляду заяви позивача по суті та намагається ухилитись від відповідальності щодо не розгляду заяви позивача від 2006р.

Скаржник стверджує, що в період численних його переписок з Вінницькою міською радою щодо поновлення порушених прав, внаслідок переживань та перенесених стресів у позивача відбулось загострення хвороби. В результаті чого, позивач змушений був проходити лікування в хірургічному відділені міської клінічної лікарні № 3.

Представники сторін не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень (а.с. 102,103). Жодних клопотань про відкладення розгляду справи від сторін не надходило.

Враховуючи приписи статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представників сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи Рішенням Вінницької міської ради п'ятого скликання №200 від 04.07.2006 року прийнято рішення, яким ПП ОСОБА_1 (інваліду ІІІ групи) відмовлено у затвердженні матеріалів погодження місця розташування двох зблокованих павільйонів на АДРЕСА_1; відмовлено у наданні погодження на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_2 для розміщення та експлуатації двох зблокованих павільйонів орієнтовною загальною площею 0,0335 га, за рахунок земель територіальної громади міста, у зв'язку з тим, що земельну ділянку необхідно включити до переліку земельних ділянок, які можуть надаватись на конкурентних засадах (а.с. 13).

Постановою Ленінського районного суду м. Вінниці від 04.12.2008 року у справі № 2-а-599/08 (а.с. 14) визнано нечинним та скасовано рішення Вінницької міської ради 5 скликання прийнято рішення №200 від 04.07.2006 року та зобов'язано Вінницьку міську раду надати ОСОБА_1 (фізичній особі-підприємцю) погодження на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка розташована на розі АДРЕСА_1 за адресою: м. Вінниця, АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 орієнтовно загальною площею 0,0335 га.

Управління містобудування і архітектури Вінницької міської ради листом № 22-69/01-09 від 09.02.2009 року повідомило ФОП ОСОБА_1, що питання про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для комерційних потреб включене до порядку денного чергового засідання виконавчого комітету міської ради, яке відбудеться орієнтовно в лютому (а.с. 17).

Листом № 22-69/01-09 від 13.02.2009 року (а.с. 18) Управління містобудування і архітектури Вінницької міської ради повідомило ФОП ОСОБА_1, що питання про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для комерційних потреб було заслухане 12.02.20009 року на черговому засіданні виконавчого комітету міської ради і було знято з розгляду.

Крім того, листом від 23.03.2009 року (а.с. 19) Виконавчий комітет Вінницької міської ради повідомив ФОП ОСОБА_1, що звернення щодо виконання постанови Ленінського районного суду м. Вінниці від 04.12.2008 року у справі № 2-а-599/08 та надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка розташована на розі АДРЕСА_1 у м. Вінниці, розглянуто та виконавчими органами Вінницької міської ради опрацьовуються шляхи виконання постанови Ленінського районного суду м. Вінниці, про прийняте рішення буде повідомлено додатково.

Листом № 22-692/-01-09 від 02.04.2009 року (а.с. 20) Управління містобудування і архітектури Вінницької міської ради повідомило ФОП ОСОБА_1, що питання про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для комерційних потреб подано для включення до порядку денного чергового засідання виконавчого комітету міської ради, яке відбудеться орієнтовно в квітні 2009 року.

В подальшому, Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2010 року постанову Ленінського районного суду м. Вінниці від 04.12.2008 року по справі № 2-а-599/08 скасовано. Прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Листом від 19.11.2010 року (а.с. 21) виконавчий комітет Вінницької міської ради повідомив ФОП ОСОБА_1, що з прийняттям постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2010 року відпали правові підстави для розгляду звернення про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на розі АДРЕСА_1 у м. Вінниці.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 11.07.2013 року у справі № К-40356/10 (а.с. 22-25) постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2010 року скасовано, постанову Ленінського районного суду м. Вінниці від 04.12.2008 року в частині зобов'язання Вінницьку міську раду погодити ОСОБА_1 складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка розташована на розі АДРЕСА_1 за адресою: м. Вінниця, АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 орієнтовно загальною площею 0,0335 га - скасовано. Прийнято в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовлено. В решті постанову Ленінського районного суду м. Вінниці від 04.12.2008 року залишено без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.07.2013 року (а.с. 30) та 10.09.2013 року (а.с. 26) позивач звертався до Вінницької міської ради з заявами про надання погодження на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка розташована на розі АДРЕСА_1 за адресою: м. Вінниця, АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 орієнтовно загальною площею 0,0335 га, за рахунок земель територіальної громади.

Листами № К-01-14981/505-8 від 21.08.2013 року та № К-01-19062/5-05-8 від 15.10.2013 року Вінницькою міською радою було повідомлено позивача, що для розгляду питання щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою йому необхідно подати документи згідно переліку, передбаченого п. 3 дод. 12 рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 10.01.2013 року №2.

В матеріалах справи відсутні докази надання позивачем документів, визначених Вінницькою міською радою у листах № К-01-14981/505-8 від 21.08.2013 року та № К-01-19062/5-05-8 від 15.10.2013 року.

Враховуючи вказані обставини, вважаючи, що право ФОП ОСОБА_1 на землекористування порушене, ФОП ОСОБА_1 звернувся з відповідним позовом до господарського суду.

Аналізуючи встановлені обставини справи, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне враховувати наступні положення чинного законодавства України.

У відповідності до ч. 1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, серед інших, визначених ч. 2 ст.16 ЦК України, є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

У відповідності до ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Частиною 1 статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У постанові Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.95р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Отже, фактами, з якими закон пов'язує настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння моральної шкоди, є: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, а також вини останнього в її заподіянні.

При розгляді спору про стягнення моральної шкоди суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказує, що своїми діями, а саме: не відновленням порушеного права шляхом розгляду заяви поданої позивачем в 2006 році, відповідач спричинив йому моральну шкоду, яку оцінено в сумі 100 000,00 грн., яка полягає у тому, що він, як фізична особа-підприємець зазнав глибокі душевні страждання та його охопили такі стани, як обурення, роздратування, розчарування, занепокоєння, приниження, страх та розпач.

На підтвердження факту заподіяння моральної шкоди позивачем надано до суду копії виписних епікризів про перебування на лікуванні в хірургічному відділенні міської клінічної лікарні № 3 з діагнозом облітеруючий тромбангіїт.

Суд вважає, що надані позивачем докази не є достатніми для підтвердження душевних страждань позивача. Також дані епікризи не підтверджують, що визначене захворювання спричинене діями відповідача.

Будь-яких інших доказів на обґрунтування позовних вимог матеріали справи не містять.

Разом з тим, суд зазначає, що позивач не довів суду протиправність діяння (дій чи бездіяльності) відповідача. Окрім того, в даному випадку відсутній причинно-наслідковий зв'язок між діями (бездіяльністю) відповідача та спричиненою позивачу моральною шкодою.

При цьому, судом враховано, що абзац 5 ч. 1 ст. 225 ЦК України містить пряму вказівку на те, що матеріальна компенсація моральної шкоди підлягає відшкодуванню лише у випадках, передбачених законом.

Разом з тим положення частини першої статті 23 ЦК України, згідно з якою особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, не можна розуміти таким чином, що особа має право на відшкодування моральної шкоди в будь-якому випадку, коли її права порушуються, оскільки ЦК України містить численні норми, якими передбачаються випадки, у яких допускається відшкодування моральної шкоди (наприклад, ч. 3 ст. 39, ч. 2 ст. 200, ч. 2 ст. 216, ч. 3 ст. 611 ЦК України тощо).

Отже, моральна шкода підлягає відшкодуванню лише у випадках, встановлених законом. (Лист Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" №01-8/211 від 07.04.2008).

При цьому, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 обґрунтовує моральну шкоду саме завданням йому глибоких душевних страждань, однак шкода у такому виразі може бути завдана йому як фізичній особі, а не як підприємцю.

Також позивачем жодним доказом необґрунтовано розмір, заявленої до стягнення моральної шкоди.

При цьому судом звертається увага, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Враховуючи, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, в чому полягає моральна шкода, а також, з яких міркувань позивач виходив, визнаючи її розмір, не доведено наявності як протиправної поведінки, так і причинного зв'язку між діями відповідача та спричиненою позивачу моральною шкодою, колегія суддів приходить до висновку про правомірність висновку місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди. При цьому, позивачем не надано доказів приниження відповідачем її ділової репутації, завдання позивачу моральної шкоди, а також не доведено, що їй було завдано моральної шкоди саме в розмірі 100 000,00 грн.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33,34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу для задоволення позовних вимог.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на позивача згідно ст.49 ГПК.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Вінницької області від 10.02.15 р. у справі № 902/23/15 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Вінницької області від 10.02.15 р. у справі № 902/23/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №902/23/15 повернути господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Юрчук М.І.

Суддя Філіпова Т.Л.