Постанова № 43286813, 18.03.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" березня 2015 р. Справа№ 910/25487/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Майданевича А.Г.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 18.03.2015 року

розглядаючи апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «СП «АТАД К» на рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2015 року

у справі № 910/25487/14 (суддя Паламар П.І.)

за позовом Заступника прокурора Голосіївського району міста Києва в

інтересах держави в особі Київської міської ради

до товариства з обмеженою відповідальністю «СП «АТАД К»

про внесення змін до договору оренди земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.01.2015 року по справі № 910/25487/14 позов заступника прокурора Голосіївського району міста Києва в інтересах Київської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю «СП «АТАД К» про внесення змін до договору оренди земельної ділянки - задоволено.

Змінено договір на право тимчасового користування землею на умовах оренди, зареєстрованого у книзі договорів на право тимчасового користування землею № 76-5-00026 від 10 вересня 1998 року між Київською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю «СП «АТАД К», а саме: пункт 2.1 розділу 2 викладено в наступній редакції: «Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% (три відсотки) від її грошової оцінки». Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «СП «АТАД К» у доход Державного бюджету України 1 218 грн. судового збору.

Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду від 20.01.2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «СП «АТАД К» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2015 року у справі № 910/25487/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник, посилається на неповне з'ясування обставин судом першої інстанції, що мають значення для вирішення справи та порушення останнім норм матеріального та процесуального права. Також, скаржник просив відновити процесуальний строк на подання апеляційної скарги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2015 року відновлено скаржнику строк на апеляційне оскарження, скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У судовому засіданні 18.03.2015 року прокурор та представник Київської міської ради надали суду свої пояснення по справі в яких, заперечили проти задоволення апеляційної скарги. Вважають апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення господарського суду міста Києва законним та обгрунтованим. Просили апеляційний господарський суд залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 20.01.2015 року, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представники ТОВ «СП «АТАД К» у судове засідання суду апеляційної інстанції 18.03.2015 року не з'явилися. Про час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином про що, в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення.

Натомість, від ТОВ «СП «АТАД К» до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, оскільки представник відповідача перебуває в службовому відрядженні. При цьому, до заявленого клопотання скаржником не додано жодного доказу на підтвердження зазначеного.

Щодо поданого клопотання про відкладення розгляду справи судова колегія апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Відповідно до норм ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами та зобов'язані добросовісно ними користуватися, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони. Добросовісність користування процесуальними правами слід розглядати таким чином, що особи, які беруть участь у справі, не повинні зловживати наданими їм правами.

Відповідно до приписів ст. 28 ГПК України коло осіб, які мають право представляти інтереси підприємств не обмежується. Так, ними можуть бути керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені установчими документами та документами, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджується довіреністю від імені підприємства.

Згідно частини другої п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою ст.28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (ст.ст. 32 - 34 ГПК України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Враховуючи викладене, заслухавши думку прокурора та представника позивача, які просили суд відмовити у заявленому клопотанні про відкладення розгляду справи, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України відмовляє в його задоволенні та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки ТОВ «СП «АТАД К» про дату та місце розгляду справи було повідомлене належним чином, участь представників сторін що не з'явились, у судовому засіданні 18.03.2015 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про витребування додаткових доказів не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі.

Також, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення сторін, що з'явилися у судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

10 вересня 1998 року між позивачем та відповідачем як правонаступником товариства з обмеженою відповідальністю «Спільного українсько-болгарського підприємства з іноземними інвестиціями «Атад К» укладено договір на право тимчасового користування землею на умовах оренди, зареєстрованого у книзі договорів на право тимчасового користування землею № 76-5-00026, згідно з якими позивач (орендодавець) зобов'язався передати відповідачу (орендарю) в тимчасове довгострокове користування строком на 49 років для експлуатації та обслуговування адміністративного будинку земельну ділянку загальною площею 2041 м.кв. по вул. Саксаганського, 80 у м. Києві, а відповідач - прийняти та не пізніше 15 числа останнього місяця кварталу сплачувати плату за землю.

Відповідно до умов п. 2.1 договору плата за землю вноситься землекористувачем згідно Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про плату за землю» у вигляді орендної плати у розмірі двох відсотків від грошової оцінки земельної ділянки, що орендується.

Договір набуває чинності з дня його реєстрації.

Я зазначалося вище, договір зареєстрованого у книзі договорів на право тимчасового користування землею 10 вересня 1998 року за № 76-5-00026.

З матеріалів справи також вбачається, що рішенням Київської міської ради від 28.02.2013 року № 89/9146 «Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України» внесено зміни до договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком до даного рішення, встановивши річну орендну плату у розмірі 3 (трьох) % від нормативно грошової оцінки земельних ділянок.

Відповідно до п. 3 рішення, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) доручено проінформувати про прийняття даного рішення: орендарів земельних ділянок, зазначених у додатку до даного рішення (ТОВ «СП «АТАД К»), органи державної податкової служби.

Згідно п. 4 рішення, органам державної податкової служби контролювати дотримання орендарями земельних ділянок, зазначених у додатку до даного рішення, вимог даного рішення при подачі суб'єктами господарювання податкових декларацій і обчисленні ними сум орендної плати та при нарахуванні фізичним особам суми орендної плати, а при адмініструванні орендної плати за ці земельні ділянки застосовувати розмір орендної плати, встановлений пунктом 1 даного рішення, з моменту офіційного оприлюднення даного рішення.

Так, у листопаді 2014 року Заступник прокурора Голосіївського району міста Києва звернувся до господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі позивача - Київської міської ради з позовом до ТОВ «СП «АТАД К» про внесення змін до п. 2.1 договору оренди земельної ділянки, укладеного між позивачем та відповідачем 10 вересня 1998 року № 76-5-00026.

Позовні вимоги мотивовано тим, що розмір орендної плати, передбачений чинними умовами договору оренди, є нижчим за мінімальний розмір орендної плати, який встановлено Податковим кодексом України. Оскільки відповідач не звертався до позивача із заявою про укладення додаткової угоди про збільшення розміру орендної плати та договір оренди не приведено у відповідність до вимог законодавства, прокурор звернувся з даним позовом до суду.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду міста Києва від 20.01.2015 року по справі № 910/25487/14 позов заступника прокурора Голосіївського району міста Києва в інтересах Київської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю «СП «АТАД К» про внесення змін до договору оренди земельної ділянки - задоволено.

Змінено договір на право тимчасового користування землею на умовах оренди, зареєстрованого у книзі договорів на право тимчасового користування землею № 76-5-00026 від 10 вересня 1998 року між Київською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю «СП «АТАД К», а саме: пункт 2.1 розділу 2 викладено в наступній редакції: «Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% (три відсотки) від її грошової оцінки». Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «СП «АТАД К» у доход Державного бюджету України 1 218 грн. судового збору.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову, виходячи з наступного.

У відповідності до ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Земельні відносини, відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України, регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», істотними умовами договору оренди землі є, зокрема орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

У відповідності до ст. 21 Закону України «По оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Орендар має право вимагати відповідного зменшення орендної плати у випадках, якщо стан орендованої земельної ділянки погіршився не внаслідок дій чи бездіяльності орендаря.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого надавати органу доходів і зборів за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний орган доходів і зборів про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

За приписами ст. 30 Закону України «Про оренду землі» зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

З 01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, положеннями якого передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (ст. 288 Податкового кодексу України). Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки (ст. 288.5.1 Податкового кодексу України).

За ст. 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Так, з метою приведення у відповідність до вимог законодавства істотних умов договорів оренди земельних ділянок, відповідно до статті 30 Закону України «Про оренду землі», статей 40, 41, 286, 288 Податкового кодексу України 28.02.2013 Київською міською радою прийнято рішення № 89/9146 «Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України». Відповідно до вказаного рішення орган місцевого самоврядування вирішив внести зміни до договорів оренди земельних ділянок в частині річної орендної плати, встановивши її у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки та покладено на орендарів, зокрема, ТОВ «СП «АТАД К» зобов'язано забезпечити оформлення внесення відповідних змін до договору оренди земельних ділянок.

Згідно з п. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Нормами ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» установлено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад відноситься вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України, які вирішуються виключно на пленарних засіданнях.

Відповідно до ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу та інше.

Статтею 9 Земельного кодексу України визначено, що до розмежування повноважень Київської міської ради віднесено, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

У відповідності до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Таким чином, з аналізу вищенаведених норм випливає, що підставою для користування земельною ділянкою, яка перебуває у комунальній власності, є відповідне рішення місцевої ради та договір оренди, укладений на підставі рішення органу місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою ст.144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Статтею 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (ст. 652 Цивільного кодексу України).

Нормами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України статтею 188 якого передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

При цьому, проаналізувавши положення зазначеного законодавства України, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, що, в свою чергу, свідчить про наявність підстав для перегляду розміру орендної плати - у разі законодавчої зміни її граничного розміру.

Відповідно до п. 2.18 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 року «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», вирішення спорів про внесення змін до договору пов'язане із застосуванням положення частини першої статті 626 Цивільного кодексу України, відповідно до якої договір є узгодженим волевиявленням двох або більше сторін, і тому суд не може зобов'язати іншу сторону договору внести зміни до нього. Отже, зацікавлена сторона у випадках, передбачених законом, може просити суд про внесення зміни до договору згідно з рішенням суду, а не про зобов'язання відповідача внести такі зміни до договору.

Згідно з п. 2.19 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 року у разі прийняття уповноваженим органом рішення про внесення змін до ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть не братися судом до уваги лише у разі скасування відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку. Оскільки відповідно до частини першої статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, внесення змін до договору оренди землі у разі зміни ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів уповноваженим органом повинно здійснюватися з дотриманням порядку, визначеного цією статтею Господарського кодексу України. У разі не досягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. Оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.

При цьому, судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу, що згідно з позицією Верховного Суду України, що викладена у постанові від 20.11.2012 року у справі № 28/5005/640/2012 з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 року надсилання відповідачу пропозиції про внесення змін до спірного договору оренди є виключно правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання вимог ст. 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору оренди земельної ділянки не позбавляє його права звернутися до суду з позовом до відповідача про зміну умов договору за наявності спору, тобто відсутності згоди на зміну умов договору.

Частиною 1 ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплено, що акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Таким чином, оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, рішення Київської міської ради від 28.02.2013 року № 89/9146 «Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України» не скасоване та є чинне, та між сторонами не досягнуто згоди щодо зміни умов договору оренди землі в частині визначення розміру орендної плати, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову та внесення змін до пунктів 2.1 договору оренди від 10.09.1998 року укладеного між Київською міською радою та ТОВ «СП «АТАД К», який зареєстровано у книзі договорів на право тимчасового користування землею 10.09.1998 року за № 76-5-00026.

Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України, зокрема у своїх постановах від 27.07.2011 року по справі № 12/146пд та від 23.06.2011 року по справі № 25/209-10, від 23.10.2014 року по справі № 922/1915/14.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі ТОВ «СП «АТАД К» на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2015 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги ТОВ «СП «АТАД К» слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2015 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «СП «АТАД К» на рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2015 року у справі № 910/25487/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2015 року у справі № 910/25487/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/25487/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.І. Лобань

Судді А.Г. Майданевич

Р.В. Федорчук

Дата підписання 23.03.2015 року