Постанова № 43286541, 05.02.2015, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2015 р. Справа № 804/19861/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЄфанової О.В. при секретаріЛегкій А.В. за участю: позивача відповідача Гончаренко І.Б. Синявського І.Л. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "Агротехкомплект" до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2011 року Приватне підприємство "Агротехкомплект" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську з позовними вимогами про:

- скасування податкового повідомлення-рішення за № 0001922301/26444 від 25.07.2011 року Державної податкової інспекції у місті Дніпродзержинську до приватного підприємства "Агротехкомплект" про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 778 400,00 грн.;

- скасування податкового повідомлення-рішення за № 0001932301/23443 від 25.07.2011 року Державної податкової інспекції у місті Дніпродзержинську до приватного підприємства "Агротехкомплект" про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 311 359,00 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що Державною податковою інспекцією у м.Дніпродзержинську проведено планову виїзну перевірку Приватного підприємства "Агротехкомплект"з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.03.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.03.2011 року, за результатами якої складено акт від 08.07.2011 року №3135/45/23-206/31330093. На підставі акту перевірки винесено податкові повідомлення-рішення від 25.07.2011 року №0001922301/26444, №0001932301/23443. Позивач вважає висновки податкового органу в акті перевірки безпідставними та необґрунтованими, а тому винесені податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що за результатами перевірки податковий орган прийшов до висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, які є обґрунтованими та підтверджені письмовими доказами, а тому Державна податкова інспекція у м. Дніпродзержинську при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На підставі вищенаведеного, просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Справа повторно надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду на новий розгляд відповідно до ухвали Вищого Адміністративного Суду України від 19.11.2014 року.

В подальшому замінено первинного відповідача на Дніпродзержинську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, посив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив суд в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі п. 77.1, п. 77.4 ст. 77, п. 82.1 ст. 82 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ, наказу Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську від 22.04.2011 року №962 та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, було проведено планову виїзну перевірку Приватного підприємства "Агротехкомплект" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010р. по 31.03.2011р. відповідно до затвердженого плану перевірки.

За результатами перевірки складено акт №3135/45/23-206/31330093 від 08.07.2011 року, згідно з висновками якого відповідачем встановлено заниження податку на прибуток в сумі 626886,00 грн., заниження податку на додану вартість в сумі 250753,00 грн.

На підставі зазначеного акту відповідачем направлені податкові повідомлення-рішення:

- №0001932301/23443 від 25.07.2011 року, щодо порушення позивачем за період з 01.04.2010р. по 31.03.2011р. завищення від'ємного значення податку на додану вартість на суму 250753,00 грн., за що застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 60606,00 грн. Тобто нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 311359,00 грн.

- №0001922301/26444 від 25.07.2011 року, щодо порушення позивачем за період з 01.04.2010р. по 31.03.2011р. заниження податку на прибуток у сумі 626886,00 грн., за що застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 151514,00 грн. Тобто нарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток на загальну суму 778400,00 грн.

Зазначені нарахування здійснені на підставі того, що відповідачем визнані як нікчемні угоди, укладені ПП "Агротехкомплект" зі своїми контрагентами: ТОВ "Батіман", та ТОВ "П'ятий фактор".

Керуючись цим висновком податковою виключено зі складу валових витрат та податкового кредиту суми, нараховані (сплачені) позивачем у зв'язку із придбанням товарно-матеріальних цінностей у цих контрагентів у відповідні податкові періоди.

Як вбачається з акту перевірки, підставою визнання відповідачем угод, укладених ПП "Агротехкомплект" зі своїми контрагентами як нікчемні, та направлення позивачу податкових повідомлень-рішень стало наступне.

За період з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року позивач отримував згідно рахунків від ТОВ «П'ятий фактор» запчастини до сільськогосподарської техніки на суму 50000,00 грн. (ПДВ 8333,33 грн.), згідно видаткової накладної №607 від 15.02.2011р.

На суму поставки ТОВ «П'ятий фактор» виписала податкову накладну №287 від 15.02.2011р.

Суму ПДВ у розмірі 8333,33 грн. позивач відніс до складу податкового кредиту по декларації за березень 2011 р.

Транспортування товару підтверджується товарно-транспортною накладною №100 від 15 лютого 2011р.

Також, між ТОВ "Батіман" та ПП "Агротехкомплект" укладено Договір поставки №20 від 20.02.2010 року. Відповідно до даного Договору, позивач в період з 20.05.2010р. по 02.11.2011р. включно, отримав від ТОВ "Батіман" металопрокат та запчастини до сільськогосподарської техніки на загальну суму 1454525,00 грн. (ПДВ 242420,83 грн.), та сплатив їх вартість, що стверджується видатковими, розрахунковими та іншими документами.

В період з травня по листопад 2010 р. ТОВ «Батіман» поставило товар на загальну суму 1454525,00 грн., що підтверджується видатковими накладними:

№114 від 20.05.2010р. па суму 207000,00 грн.

№124 від 19.05.2010р. па суму 350000,00 грн.

№157 від 25.06.2010р. на суму 200000,00 грн.

№191 від 16.07.2010р. на .уму 30000,00 грн.

№190 від 12.07.2010р. на суму 100000,00 грн.;

№279 від 17.08.2010р. на суму 125000,00 грн.

№278 від 09.08.2010р. на суму 120000,00 грн.;

№427 від 12.10.2010р. на суму 97325,00 грн.;

№426 від 06.10.2010р. на суму 113000,00 грн.;

№478 від 02.11.2010р. на суму 112200,00 грн.

На суму поставки ТОВ «Батіман» виписала податкові накладні:

№114 від 20.05.2010р. на суму 207000,00 грн. у т.ч. ПДВ 34500,00 грн.

№124 від 19.05.2010р. на суму 350000,00 грн. у т.ч. ПДВ 58333,33 грн.

№157 від 25.06.2010р. на суму 200000,00 грн. у т.ч. ПДВ 33333,33 грн.

№191 від 16.07.2010р. па суму 30000,00 грн. у т.ч. ПДВ 5000,00 грн.

№190 від 12.07.2010р. на суму 100000,00 грн. у т.ч. ПДВ 16666,67 грн.;

№279 від 17.08.2010р. на суму 125000,00 грн. у т.ч. ПДВ 20833,33 грн.

№278 від 09.08.2010р. на суму 120000,00 грн. у т.ч. ПДВ 20000,00 грн.;

№427 від 12.10.2010р. на суму 97325,00 грн. у т.ч. ПДВ 16220,83 грн.;

№426 від 06.10.2010р. на суму 113000,00 грн. у т.ч. ПДВ 18833,33 грн.;

№478 від 02.11.2010р. на суму 112200,00 грн. у т.ч. ПДВ 18700,00 грн.

Суму ПДВ у розмірі 242 420,82 грн. позивач відніс до складу податкового кредиту по декларації за наступний період:

травень 2010р. у сумі 92833,33 грн.

липень 2010р. у сумі 38333.33 грн.

вересень 2010р. у сумі 40833,33 грн.

жовтень 2010р. у сумі 35054,17 грн.

грудень 2010р. у сумі 35366,66 грн.

Транспортування товару підтверджується товарно-транспортними накладними, які додаються до справи. Транспортування товару здійснювалось автомобілем КАМАЗ 30569АА.

На підтвердження реальності угод укладених між ПП «Агротехкомплект» та ТОВ «Батіман», а також між ПП «Агротехкомплект» та ТОВ «П'ятий фактор» суду надано наступні документи:

Меморіальний звіт по рахункам 201 (сировина) - 20 аркушів. Зазначені документи підтверджують приход товару від постачальників в період з 01.02.2010р. по 30.11.2010р. до складу підприємства в розрізі найменувань товарів, які використовуються у власному виробництві.

Акти списання на виробництво власної продукції (вибірково)- 46 аркушів. Зазначені документи підтверджують витрати на виробництво власної продукції в розрізі найменувань сировини.

Документи на підтвердження реалізації виробленої техніки:

ФОП ОСОБА_5 (платіжне доручення, видаткова накладна, податкова накладна, рахунок-фактура від 09.03.2010р.);

ФОП ОСОБА_6 (каса за 05.03.2010р., видаткова накладна, прибутковий касовий ордер, рахунок-фактура від 05.03.10р.)

ОСОБА_7 (каса за 13.12.2010р., прибутковий касовий ордер, видаткова накладна, податкова накладна, рахунок-фактура від 10.12.10р.);

ФОП ОСОБА_8 (каса за 04.02.2010р., прибутковий касовий ордер, видаткова накладна, податкова накладна, рахунок-фактура від 02.02.10р.);

ОСОБА_9 (каса за 05.02.2010р., прибутковий касовий ордер, видаткова накладна, податкова накладна, рахунок-фактура від 03.02.10р.);

ОСОБА_10 (каса за 11.03.2010р., прибутковий касовий ордер, видаткова накладна, податкова накладна, рахунок-фактура від 10.03.10р.);

ОСОБА_11 (каса за 12.04.2010р., прибутковий касовий ордер, видаткова накладна, податкова накладна, рахунок-фактура від 09.04.10р.);

ФОП ОСОБА_12 (платіжне доручення, видаткова накладна, податкова накладна, рахунок-фактура від 12.02.2010р.);

ФОП ОСОБА_13 (платіжне доручення, видаткова накладна, податкова накладна, рахунок-фактура від 13.04.2010р.);

ФОП ОСОБА_14 (платіжне доручення, видаткова накладна, податкова накладна, рахунок-фактура від 06.05.2010р.);

ФОП ОСОБА_15 (платіжне доручення, видаткова накладна, податкова накладна, рахунок-фактура від 02.07.2010р.);

ФОП ОСОБА_16 (платіжне доручення, видаткова накладна, податкова накладна, рахунок-фактура від 21.06.2010р.);

ФОП ОСОБА_17 (платіжне доручення, видаткова накладна, податкова накладна, рахунок-фактура від 21,04.2010р.);

ОСОБА_18 (каса за 06.09.2010р., прибутковий касовий ордер, видаткова накладна, податкова накладна, рахунок-фактура від 02.09.10р.);

ФОП ОСОБА_17 (платіжне доручення, видаткова накладна, податкова накладна, рахунок-фактура від 25.08.2010р.);

ФОП ОСОБА_19 (платіжне доручення, видаткова накладна, податкова накладна, рахунок-фактура від 20.05.2010р.);

ОСОБА_20 (каса за 09.07.2010р., прибутковий касовий ордер, видаткова накладна, податкова накладна, рахунок-фактура від 08.07.10р.).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами п.5.1 cт. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (що діяв на час спірних відносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.2.1 п.5.2 cт. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, що виплачені (нараховані) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).

Згідно п.п.5.3.9 cт.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не відносяться до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (що діяв на час спірних відносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Згідно з пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чимитними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм Закону, лише відсутність податкової накладної позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Згідно з пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер, дату виписування податкової накладної; назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку в цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. Відсутність в податкових накладних хоча б одного з обов'язкових реквізитів позбавляє покупця права на включення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість на підставі таких накладних.

Згідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 даного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналогічні норми викладено і в Податковому кодексі України.

Згідно п.187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в пазі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних пін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних .податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За змістом п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами п. 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми додатку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як встановлено абз. 5 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом ч. 1 ст. 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV передбачені обов'язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Відповідно до п. 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення) первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Пунктом 2.4 Положення визначено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Із матеріалів справи вбачається, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, на підставі яких позивачем задекларовано суму податкового кредиту (договори, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні), а придбаний позивачем товар в подальшому був використаний у власній господарській діяльності.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів щодо фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем правочинів.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом -є тільки припущенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, тобто презумпція правомірності правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є лише правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно зі ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

В постанові Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Правова позиція Верховного Суду України у розглядуваній категорії спорів, відображена, зокрема, у постанові цього суду від 31.01.2011 року № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що «чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Верховний Суд України у вказаному рішенні також наголосив, що такий висновок «узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Також суд звертає увагу на рішення Європейського Суду з прав людини від 9 січня 2007 року, про порушення Україною статті 1 Першого протоколу у справі «Інтерсплав проти України».

Так, у п. 37 рішення вказується: «Заявник стверджував, що він сплачував податки відповідно до Закону і ці платежі перевірялись декілька разів державними органами. Він зазначив, що він не несе відповідальності за діяльність інших компаній, у яких він купував металевий брухт, ціна на який включала ПДВ. Обов'язок сплачувати це ПДВ покладався на ці компанії, а не на заявника. Заявник підкреслив, що він не мав ні компетенції, ні можливості контролювати господарську діяльність інших підприємств і ситуація, на яку посилається Уряд, вказує на незадовільну діяльність податкових органів, за які заявник не повинен нести відповідальність. Він далі підкреслював, що численні перевірки його діяльності які здійснювалися податковими органами, не виявили порушень, на підставі яких останні могли б ґрунтувати свої відмови».

Відповідно до п. 38 рішення зазначено: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів для запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б указували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань».

Крім того, судом на виконання Ухвали Вищого адміністративного суду України від 19.11.2014 року досліджено поставлені питання та позивачем документально підтверджені відповідні обставини.

Частиною 5 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку щодо задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.07.2011 року за № 0001922301/26444 та №0001932301/23443, які винесені Державною податковою інспекцією у м.Дніпродзержинську.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 10 лютого 2015 року

Суддя О.В. Єфанова