Постанова № 43286338, 03.02.2015, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2015 р. Справа № 804/20838/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Державної міграційної служби в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в м.Києві в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати висновок розгляду матеріалів щодо правомірності оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянина Вєтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, прийнятий УГІРФО ГУМВС України в м.Києві, затверджений 06.06.2012 року в.о.начальника УГІРФО ГУМВС України в м.Києві підполковником міліції Біляк Т.В.

Ухвалою суду від 03.02.2015 року в частині позовних вимог до Амур-Нижньодніпровського районного відділу в м.Дніпропетровськ Головного управління Державної міграційної служби України в м.Дніпропетровську про зобов'язаня Амур-Нижньодніпровський районний відділ в м.Дніпропетровськ Головного управління Державної міграційної служби України в м.Дніпропетровську зареєструвати громадянина Вєтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, за фактичним місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 - залишено без розгляду.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновок перевірки матеріалів від 06.06.2012 р. щодо правомірності документування посвідкою на постійне проживання в Україні громадянина В'єтнаму ОСОБА_1 є протиправним, оскільки він приймався без дотримання вимог п.23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень. Також позивач вказує, що відповідач не навів будь-яких обставин, як б тягли за собою обґрунтування скасування позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні, або доказів отримання вказаної посвідки у непередбаченому законом порядку.

Представник відповідача надав заперечення в яких зазначено, що відповідно до абзацу 3 пункту 4 розділу V Закону України «Про імміграцію», вважаються такими, які мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні та звернулися на протязі шести місяців з дня набрання чинності Закону із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

З огляду на викладене, відповідач вважає, що громадянином ОСОБА_1 був порушений порядок отримання посвідки на постійне проживання на території України, так як вище вказаний документ отриманий після закінчення терміну дії строку звернення відповідно до вимог положення абзацу 4 п.4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", що є підставою для її скасування.

Представник позивача просив розглянути справу в порядку письмового провадження.

Представник Головного Управління Державної міграційної служби в м. Києві в судове засідання не з'явився, просив розглянути справу без участі представника.

Таким чином, суд ухвалив розглянути справу без участі сторін відповідно до положень ст.128 КАС України в письмовому провадженні.

Судом встановлено, що громадянин В'єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до Міжурядової Угоди між Соціалістичною Республікою Вєтнаму та СРСР "Про відправлення та прийом в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємствах і в організації СРСР" з 03.12.1990 р. по 12.03.1992 р. працювала на Житомирському відкритому акціонерному товаристві "Льонотекс", що підтверджується довідкою від 07.07.2003 р. №10/267, наявною у справі, а потім залишився проживати в Україні.

26.06.2003. року прийнято рішення про документування позивача посвідкою на постійне місце проживання в Україні на підставі абз.4 п.4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» як особу, яка вже має дозвіл на імміграцію.

На підставі вказаного рішення відповідача позивачу 11.07.2003 року видана посвідка серії НОМЕР_1, термін дії - безстроково. Надалі замість вказаної посвідки Управлінням у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб (УГІРФО) ГУ МВС України в Харківській області 15.11.2011 року видана посвідка серії НОМЕР_2

Матеріали справи свідчать, що громадянин В'єтнаму ОСОБА_1 має двох дітей: ОСОБА_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 від 23.06.2006 р.) та ОСОБА_3 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 від 23.06.2006 р.).

На даний час, як підтверджено матеріалами справи, місцем проживання громадянина В'єтнаму ОСОБА_1 є: АДРЕСА_1.

Однак, 06.06.2012 р. Управлінням у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб (УГІРФО) ГУМВС України в м.Києві (на даний час - Головне Управління Державноі міграційної служби в м.Києві) прийнято рішення у формі висновку, яким визнано прийняте рішення УГІРФО ГУ МВС України в Київській області 11.07.2003 р. про документування громадянина В'єтнаму ОСОБА_1 посвідкою на постійне проживання в Україні на підставі п. 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" неправомірним, посвідку визнано неправомірно виданою та вилучено.

Висновок обґрунтований тим, що громадянин В'єтнаму ОСОБА_1 звернувся з заявою про оформлення посвідки на постійне проживання в Україні після визначеного Законом України "Про імміграцію" терміну, в якому зазначено, що вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишились проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з абз. 6 ст. 1 Закону України "Про імміграцію" (станом на 2003 р.) посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Відповідно до абз. 5 ст. 1 Закону України "Про імміграцію" (станом на 2014 р.) дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Стаття 12 Закону України "Про імміграцію"(станом на 2014 р.) передбачає, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:

1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;

2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;

3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;

4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

Вказані норми регулюють відносини, які виникають між уповноваженим органом та іноземцем при наданні дозволу на імміграцію, та не передбачають випадків скасування посвідки на постійне проживання в Україні.

При наданні посвідки на постійне місце проживання в Україні громадянину В'єтнаму ОСОБА_1 УГІРФО ГУ МВС України в Київській області керувалося п.4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", тобто проводило перевірку підстав залишення на постійне проживання на території України громадянина В'єтнаму ОСОБА_1 під час якої підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявило, та надало останній посвідку на постійне місце проживання в Україні.

Відповідно до п.п. 21-24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого Постановою КМ України № 1983 від 26.12.2002р. дозвіл на імміграцію скасовується органом за місцем його видачі. Питання щодо скасування дозволу вправі порушити орган внутрішніх справ, інший орган виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу за місцем прийняття рішення про надання такого дозволу. ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.

Відповідно до вимог ст. 12 Закону України "Про імміграцію" підлягає скасуванню дозвіл на імміграцію, а ст. 13 вказаного Закону встановлює вилучення посвідки на постійне місце проживання на підставі скасування дозволу на імміграцію.

Як свідчать матеріали справи, громадянину В'єтнаму ОСОБА_1 не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки вона прибула на територію України в 1990 році, а Закон України "Про імміграцію", прийнятий 07 червня 2001 року, передбачив набуття дозволу на імміграцію в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень.

Таким чином, в силу дії цього Закону громадянину В'єтнаму ОСОБА_1 щодо набуття права на дозвіл на імміграцію надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.

Крім того, згідно п. 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", особам, зазначеним в цьому пункті Прикінцевих положень, зокрема іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні; посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12 - 15 цього Закону.

Тобто, з аналізу вказаної норми вбачається, що посвідка на постійне проживання видається уповноваженим органом за заявою, та не передбачає оформлення дозволу на імміграцію. А відтак, позивач не повинен був отримувати дозвіл на імміграцію.

За таких обставин, визнання громадянина В'єтнаму ОСОБА_1 таким, що не мав права на імміграцію в Україну та неправомірно виданою останньому посвідки без скасування дозволу на імміграцію, оскільки дозвіл на імміграцію в даному випадку не надавався, суд вважає не правомірним.

Висновок Управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб (УГІРФО) ГУМВС України в м.Києві щодо звернення громадянина В'єтнаму ОСОБА_1 із заявою про видачу йому посвідки на постійне проживання після закінчення шестимісячного терміну з дня набрання чинності Законом України "Про імміграцію" суд вважає також протиправним, адже через велику кількість звернень громадян В'єтнаму державний орган не встигав розглядати всі звернення, тому й офіційне прийняття документів відбулось пізніше.

Також, висновок Управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб (УГІРФО) ГУМВС України в м.Києві прийнятий з порушенням вимог ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного кодексу України, а саме: на підставі та у спосіб, що не передбачений законом, оскільки застосована норма закону передбачає скасування дозволу на імміграцію, а управлінням вилучена посвідка на постійне проживання в Україні, тоді як дозвіл не скасовувався.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку щодо задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати висновок розгляду матеріалів щодо правомірності оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянина Вєтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, прийнятий УГІРФО ГУМВС України в м.Києві, затверджений 06.06.2012 року в.о.начальника УГІРФО ГУМВС України в м.Києві підполковником міліції Біляк Т.В.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 73,10 грн.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова