Рішення № 43283257, 13.03.2015, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/3118/15

Провадження № 2/522/4677/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.03.2015 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого - судді Нікітіної С.Й.

При секретарі - Віноградовій І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Одеси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Райффайзен банк Аваль», ОСОБА_3, Реєстраційної служби ОМУЮ про визнання договору недійсним, витребування майна, зобов?язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду і, після уточнення позовних вимог, просить визнати недійсним, укладений 01.08.2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» та ОСОБА_1, Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рудницькою Ю. О. за реєстровим №1442, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку Банку нерухоме майно - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 39,4 квадратних метрів; витребувати з володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 39,4 квадратних метрів; визнати за ОСОБА_1 право власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 39,4 квадратних метрів; зобов'язати Реєстраційну службу Одеського міського управління юстиції зареєструвати за ОСОБА_1 право власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 39,4 кв.м., житловою - 18,7 кв.м.

При цьому позивач посилається на те, що 01 серпня 2006 року між ОСОБА_1 та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» було укладено Кредитний договір №014/0043/82/61804, відповідно до якого Банк надавав ОСОБА_1 кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 96 700,00 доларів США зі строком повернення до 01 серпня 2016 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, 01 серпня 2006 року між Позивачем та Банком був укладений Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рудницькою Ю. О. за реєстровим №1442, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку Банку нерухоме майно - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 39,4 квадратних метрів.

Іпотекодержателем за вказаним Іпотечним договором, як витікає з його умов, є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», як правонаступник Акціонерного поштово-пенсійного банку «Аваль».

Відповідно до п.8.5 вказаного Іпотечного договору, зокрема, відступлення прав за цим договором здійснюється іпотекодержателем без необхідності отримання згоди іпотекодавця, за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за Кредитним договором. Відступлення права іпотекодержателем за цим договором здійснюється за правочином про відступлення прав, який підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку. Іпотекодержатель зобов'язаний письмово у п'ятиденний строк повідомити іпотекодавця про відступлення прав за цим договором і права вимоги за кредитним договором.

Однак, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, отриманої на запит ОСОБА_1 у Реєстраційній службі Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області, станом на 10.09.2014 року Іпотекодержателем за вказаним Іпотечним договором вказувався ОСОБА_5 на підставі Договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки, серія та номер: 3385, виданий 29.04.2014 року, видавник: Верповська О.В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу.

Про вказане відступлення права вимоги, позивач будь-яким чином не повідомлялась, що напряму порушує відповідний пункт Іпотечного договору.

При цьому, позивачеві стало відомо, що вже 11 вересня 2014 року (тобто на наступний день після відступлення права вимоги банком на користь ОСОБА_5) право власності на належну ОСОБА_1 квартиру, яка є предметом Іпотечного договору, було набуто ОСОБА_7 на підставі договору купівлі - продажу квартири, що укладається на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у Іпотечному договорі, серія та номер: 1436, виданий 11.09.2014 року, видавник Кисельова Н.В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу.

В подальшому, 17 вересня 2014 року право власності на належну ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1, було набуто ОСОБА_3 на підставі договору купівлі - продажу квартири, серія та номер: 5743, виданий 17.09.2014 року, видавник приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, Немм О.В.

Позивач вказує, що про можливість такого швидкого переоформлення права власності на предмет іпотеки, яким було забезпечено виконання нею кредитного договору, її банком при укладенні Іпотечного договору будь-яким чином проінформовано не було, що є грубим порушенням вимог ЗУ «Про захист прав споживачів» щодо надання споживачеві вичерпної інформації про надавану послугу.

Крім того, позивач вважає, що викладені факти свідчать про те, що сама наявність п.8.5. Іпотечного договору потягнула наслідки які в рази зменшили її гарантії, як іпотекодавця, в іпотечному договорі та фактично зумовили зміну (втрату чинності) інших положень договору, що є підставою визнання іпотечного договору недійсним в цілому на підставі ч.6 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Позивач вважає, що перехід права власності на належну їй квартиру до ОСОБА_3 відбувся незаконно і є всі підстави для витребування у останньої спірного майна.

Крім того, позивач вважає, що рішення суду про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.

Позивач в судове засідання не з?явилась, надала заяву, якою просила закінчити розгляд справи за своєї відсутності, позов підтримала повністю, просила задовольнити, не заперечувала проти ухвалення заочного рішення.

Представник ПАТ «Райффайзен банк Аваль», представник Реєстраційної служби ОМУЮ та ОСОБА_3 в судове засідання не з?явилися, викликані, про поважність причин не явки суду не повідомили, клопотання щодо відкладення розгляду справи не надали.

Суд на місці вирішив, враховуючи не явки відповідачів по справі без поважних причин, закінчити розгляд справи заочно.

Проаналізувавши матеріали справи, перевіривши обставини справи, наявними доказами, суд вважає позов ОСОБА_1 обґрунтованим, доведеним і таким, що підлягає задоволенню.

При цьому суд виходить з наступного.

01 серпня 2006 року між ОСОБА_1 та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» було укладено Кредитний договір №014/0043/82/61804, відповідно до якого Банк надавав ОСОБА_1 кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 96 700,00 доларів США зі строком повернення до 01 серпня 2016 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, 01 серпня 2006 року між Позивачем та Банком був укладений Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рудницькою Ю. О. за реєстровим №1442, відповідно до умов якого іпотекодавець ОСОБА_1 передала в іпотеку Банку нерухоме майно - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 39,4 квадратних метрів.

Ці факти підтверджені матеріалами справи.

Суд знаходить, що Іпотекодержателем за вказаним Іпотечним договором було встановлено Акціонерний поштово-пенсійний банк «Аваль» (правонаступник якого - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»).

Суд вважає, що правовідносини, які виникають в результаті укладення кредитного договору, регламентуються положеннями Закону України «Про захист прав споживачів». Так, даний Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про захист прав споживачів ": споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; продукція - будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

Оскільки, надання коштів за вказаним Договором, відповідає всім ознакам споживчого кредиту, а саме: Відповідач є банком; Позивач є споживачем, так як є фізичною особою, яка придбаває продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; продукція що набувається, тобто кредит, який є предметом Договору, відповідає ознакам продукції передбаченим Законом «Про захист прав споживачів», остільки правовідносини, породження яких є метою Договору, регулюються Законом «Про захист прав споживачів».

Суд також вважає, що відповідно до положень ст.3 Закону України «Про іпотеку», іпотека має похідний характер від основного зобов'язання, тобто від кредитного договору, а тому порядок, умови та інші особливості укладання іпотечного договору підпадають під дію законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до положень ст. 4 Закону України „Про захист прав споживачів " споживачі мають право, зокрема, на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію (а при даних обставинах - про характер послуги).

Відповідно до положень ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», такі умови договору, що: обмежують права споживача стосовно продавця (права іпотекодавця стосовно іпотекодержателя, у даному випадку); надають продавцю (іпотекодержателю) права передавати свої права та обов'язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача (іпотекодавця), без його згоди - можуть бути визнані недійсними.

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Відповідно до п.8.5 вказаного Іпотечного договору, зокрема, відступлення прав за цим договором здійснюється іпотекодержателем без необхідності отримання згоди іпотекодавця, за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за Кредитним договором. Відступлення права іпотекодержателем за цим договором здійснюється за правочином про відступлення прав, який підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку. Іпотекодержатель зобов'язаний письмово у п'ятиденний строк повідомити іпотекодавця про відступлення прав за цим договором і права вимоги за кредитним договором.

Суд знаходить, що з огляду на положення Закону України «Про захист прав споживачів», вказаний пункт Іпотечного договору не має обмежувати права іпотекодавця стосовно іпотекодержателя та не може потягнути наслідки які зменшать гарантії, що виникають за іпотечним договором для іпотекодавця.

Однак, судом встановлено, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, отриманої на запит ОСОБА_1 у Реєстраційній службі Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області, станом на 10.09.2014 року Іпотекодержателем за вказаним Іпотечним договором вказувався ОСОБА_5 на підставі Договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки, серія та номер: 3385, виданий 29.04.2014 року, видавник: Верповська О.В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу.

Суд встановив, що позивач про вказане відступлення права вимоги не повідомлялась, а значить має місце пряме порушення відповідного пункту Іпотечного договору.

Судом також встановлено, що вже 11 вересня 2014 року (тобто на наступний день після відступлення права вимоги банком на користь ОСОБА_5) право власності на належну ОСОБА_1 квартиру, яка є предметом Іпотечного договору, було набуто ОСОБА_7 на підставі договору купівлі - продажу квартири, що укладається на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у Іпотечному договорі, серія та номер: 1436, виданий 11.09.2014 року, видавник Кисельова Н.В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу.

В подальшому, 17 вересня 2014 року право власності на належну ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1, було набуто ОСОБА_3 (далі - «Відповідач 1») на підставі договору купівлі - продажу квартири, серія та номер: 5743, виданий 17.09.2014 року, видавник приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, Немм О.В.

Судом встановлено, що можливість такого швидкого переоформлення права власності на предмет іпотеки, яким було забезпечено виконання ОСОБА_1 кредитного договору, остання банком, при укладенні Іпотечного договору, не інформувалась, що є порушенням вимог ЗУ «Про захист прав споживачів» щодо надання споживачеві вичерпної інформації про надавану послугу.

Крім того, суд вважає, що в даному випадку сама наявність п.8.5. Іпотечного договору потягнула наслідки які значно зменшили гарантії позивача, як іпотекодавця в іпотечному договорі, та фактично зумовили втрату чинності інших положень договору, що є підставою визнання іпотечного договору недійсним в цілому на підставі ч.6 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Судом встановлено, що на даний час, власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_3, а сам перехід права власності до останньої позивач вважає незаконним.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 321 ЦК України гарантується непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, важливою умовою звернення з віндикаційним позовом (стаття 388 ЦК України) є відсутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин.

Добросовісним повинен вважатися той набувач, який не знав і не повинен був знати, що набуває майно в особи, яка не має права його відчужувати, а недобросовісним володільцем - та особа, яка знала або повинна була знати, що її володіння незаконне.

За пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України можливість витребувати майно від добросовісного набувача є за відсутності у діях власника майна волі на передачу майна.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення.

Згідно ч. ч. 4-5 п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 р. №9, відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Суд знаходить, що оскільки квартира АДРЕСА_1, вибула із власності ОСОБА_1 поза її волею - на підставі договору купівлі - продажу квартири від 17.09.2014 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_3, що в свою чергу укладений на підставі договору купівлі - продажу квартири на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в Іпотечному договорі від 11.09.2014 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_7, то, відповідно до вимог ст. 338 ЦК України, спірна квартира підлягає витребуванню із чужого незаконного володіння.

Суд вважає, що дане рішення є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації, відповідно до вимог ст.ст. 19, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень».

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 15, 321, 388 ЦК України, ст.ст. 4, 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст. 41 Конституції України, ст.ст. 19, 27 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», ст.ст. 213-215, 226 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати недійсним, укладений 01.08.2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» та ОСОБА_1, Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рудницькою Ю. О. за реєстровим №1442, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку Банку нерухоме майно - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 39,4 квадратних метрів.

Витребувати з володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 39,4 квадратних метрів.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 39,4 квадратних метрів.

Зобов'язати Реєстраційну службу Одеського міського управління юстиції зареєструвати за ОСОБА_1 право власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 39,4 кв.м., житловою - 18,7 кв.м.

Заочне рішення може бути переглянуто за заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня його отримання.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду через Приморський районний суд м. Одеси протягом десяти днів з дня його проголошення чи отримання особою, яка не була присутня під час його проголошення.

СУДДЯ:

13.03.2015