Рішення № 43279850, 16.03.2015, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №22-ц/791/909/2015 Головуючий в І інстанції: Котьо І.В. Категорія: 5 Доповідач: Вейтас І.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2015 року березня місяця 16 дня колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Херсонської області в складі:

Головуючого:Вейтас І.В.Суддів:Цуканової І.В. Склярської І.В.При секретарі:Грицак А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5, яка діє від імені ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення Комсомольського районного суду м.Херсона від 11 лютого 2015 року в справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання правочину недійсним та визнання права на частку у спільному майні,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернулась до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що з 01 березня 1989 року вони з відповідачем почали спільно проживати без реєстрації шлюбу. 19 жовтня 1989 року ними було придбано житловий будинок в АДРЕСА_1. Будинок було придбано за спільні з відповідачем кошти, однак покупцем будинку було зазначено ОСОБА_6. 21 вересня 1990 року сторони зареєстрували шлюб. Під час шлюбу ними було побудовані прибудова до будинку та гараж, проведено в будинок каналізацію та газ, вартість будинку збільшилась майже в 15 разів.

В 2014 році позивач довідалась, що ОСОБА_6 подарував будинок своєму сину ОСОБА_7. Вважає вказаний договір дарування недійсним, як такий, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином (фіктивний правочин), оскільки її дозволу на укладення договору дарування відповідач не отримував, в спірному будинку продовжують проживати, іншого майна не мають.

Позивач, посилаючись на те, що вартість будинку за час шлюбу істотно збільшилась, керуючись положеннями ст.25 КпШС України 1970 року (що діяла на час виникнення спірних правовідносин) та ст.234 ЦК України та ч.3 ст.65 СК України просила суд визнати договір дарування укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 недійсним, визнати за нею право власності на ? частину спірного житлового будинку.

Рішенням Комсомольського районного суду м.Херсона від 11 лютого 2015 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_8 право власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1. Визнано договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 31 січня 2008 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Зоріною Н.В. недійсним.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_5, яка діє від імені ОСОБА_6 та ОСОБА_7, в апеляційній скарзі вказує, що спірний будинок, відповідно до ст.24 КпШС є особистою приватною власністю відповідача, позивачем належними та допустимими доказами не доведено набуття права спільної сумісної власності на будинок, а тому, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_8, посилаючись на безпідставність доводів скарги, вважає рішення суду законним та обґрунтованим та просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ОСОБА_6 та ОСОБА_11 в 1989 році придбали спірний будинок за спільні кошти, тобто об'єднавши власні заощадження кожного з них, після реєстрації шлюбу провели реконструкцію даного будинку за рахунок індивідуальних та трудових зусиль і тому спірний житловий будинок є майном, який належить ОСОБА_6 та ОСОБА_8 на праві спільної власності на підставі чого позовні вимоги ОСОБА_8 про визнання за нею права власності на ? частину вказаного майна та визнання недійсним договору купівлі продажу є обґрунтованими. Однак за таким висновком суду не можна погодитись, виходячи з наступного.

З матеріалів справи слідує, що згідно договору купівлі-продажу від 19 жовтня 1989 року ОСОБА_6 придбав будинок в АДРЕСА_1 (а.с.8,9).

21 вересня 1990 року сторони по справі ОСОБА_6 та ОСОБА_11 зареєстрували шлюб, дружині присвоєно прізвище ОСОБА_7 (а.с.7).

Судом першої інстанції встановлено і не заперечується сторонами, що відповідно до нотаріально посвідченого договору дарування, укладеного 31 січня 2008 року, ОСОБА_6 подарував житловий будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_7

Відповідно до ч.1 ст.22 КпШС України, чинного на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

Згідно з ч.1 ст.24 КпШС України, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу у дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

До введення в дію Сімейного Кодексу України 01 січня 2004 року згідно з КпШС України 1969 року фактичне сумісне проживання не створювало спільності майна подружжя. Відносини у таких випадках регулювалися тільки нормами Глави 11 ЦК УРСР 1963 року про спільну власність, а з набранням чинності Законом України «Про власність» від 07 лютого 1991 року № 697-ХІІ також нормами ч. 1 ст. 17 цього Закону.

За змістом наведених норм законодавства, оскільки спірний будинок був придбаний ОСОБА_6 19 жовтня 1989 року до укладення шлюбу з позивачем, а також до набранням чинності Законом України «Про власність» від 07 лютого 1991 року то презюмується факт його особистої власності на вказане майно.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Позивач посилаючись на те, що спірний будинок був придбаний за кошти, які були заощадженнями кожного з них ( її та ОСОБА_6) не заявляла позовних вимог про визнання частково недійсним договору купівлі продажу будинку в частині покупця. Також позивачем не доводивсяобсяг її затрат при купівлі та будівлі спірного будинку та залежно від цього розмір часток сторін у створенні спільної сумісної власності за період з 19 жовтня 1989 року до 21 вересня 1990 року (до одруження).

Отже суд першої інстанції безпідставно, посилаючись на факт ведення сторонами спільного господарства та бюджету та здійснення індивідуальних та трудових зусиль вважав, що спірний будинок є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_7.

Статтею 25 КпШС України, як і ч. 1 ст. 62 СК України, передбачено порядок набуття права спільної сумісної власності подружжя на майно, яке належало на праві особистої приватної власності одного із подружжя за умови, що під час шлюбу воно істотно збільшилося у своїй вартості унаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох.

Таким чином, суд може визнати майно дружини (чоловіка) об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо воно за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат другого з подружжя або їх обох, але при цьому майно, що належало одному із подружжя, не перетворюється у спільну сумісну власність, тобто спільна сумісна власність виникає лише в порядку, визначеному ст. 25 КпШС України.

Визнання права спільної сумісної власності на річ, яка належала одному з подружжя, не означає, що у разі спору частки дружини та чоловіка мають бути рівними.

При цьому на суму вартості будинку до його поліпшення збільшується частка одного з подружжя, якому він належав.

Для застосування передбачених ст.25 КпШС України та ч.1 ст. 62 СК України правил, збільшення вартості майна повинно відбуватися якраз внаслідок затрат подружжя, незалежно від інших факторів, (зокрема, тенденцій до загального подорожчання чи здешевлення конкретного майна) і наявним повинно бути істотне збільшення вартості майна як об'єкта, його якісних характеристик.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння станом на час вирішення спору вартості об'єкта в стані, що існував до поліпшення, та його вартості після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також і визначена на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не є тим фактором, який єдиний безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкту.

Звертаючись до суду з вказаним позовом позивач взагалі не заявляла позовних вимог про визнання спірного будинку об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та не довела суду на яку частку збільшилась вартість майна, і які в зв'язку з цим є частки сторін.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду про визнання права власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_8 підлягає скасуванню, як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права та через недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог.

Оскільки спірний житловий будинок не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, колегія суддів вважає, доводи апеляційної скарги, стосовно безпідставності задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору дарування, такими, що заслуговують на увагу, а тому рішення суду в цій частині також підлягає скасуванню.

На підставі викладеного, ст.ст. 22,24,25 КпШС України, ст.ст. 62,65 СК України, ст.112 ЦК УРСР, ст.ст. 355, 369 ЦК України, та керуючись ст.ст.303, 307, п.п.2,3,4 ч.1 ст. 309, ст. 316 ЦПК України колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5, яка діє від імені ОСОБА_6, ОСОБА_7 задовольнити .

Рішення Комсомольського районного суду м.Херсона від 11 лютого 2015 року скасувати, ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 відмовити.

Рішення набирає чинності з моменту його проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги.

Головуючий:

Судді: