Ухвала суду № 43279305, 12.03.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 456/2117/14 Головуючий у 1 інстанції: Гулкевич О.В.

Провадження № 22-ц/783/1304/15 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т.І.

Категорія : 20

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді: Приколоти Т.І.

суддів: Тропак О.В., Федоришина А.В.

при секретарі: Івановій О.О.

з участю: прокурора Покори К.В., Зими Л.С.,

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Військової прокуратури Західного регіону України на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 6 жовтня 2014 року, у справі за позовом Івано-Франківського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах Міністерства оборони України, Концерну «Військторгсервіс» до ОСОБА_2, про визнання права власності та витребування майна,-

в с т а н о в и в :

Оскаржуваним рішенням суду відмовлено в задоволенні позову.

Рішення суду оскаржила Військова прокуратура Західного регіону України. Апелянт просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. Посилається на те, що нерухоме майно відчужується лише з дозволу Міністерства оборони України, як органу управління майном концерну. Вказує, що оспорюваний договір купівлі-продажу укладено 21 вересня 2009 року. Інтереси продавця-концерну «Військторгсервіс» представляв начальник філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування» концерну «Військторгсервіс» ОСОБА_6 на підставі довіреності, виданої концерном в особі Генерального директора ОСОБА_7 29 грудня 2008 року. Стверджує, що відповідно до даної довіреності ОСОБА_6 не мав права без дозволу Міністерства оборони України реалізовувати нерухоме майно.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити.

Відповідно до ст.55 Конституції України та положень ст.ст.3, 11, 15, 59, 60 ЦПК України кожна особа має право, в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Розгляд цивільних справ здійснюється не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому кожна із сторін самостійно, на власний розсуд розпоряджається своїми правами й зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Захист прав у порядку цивільного судочинства - це передбачені законом способи охорони цивільних, житлових, земельних, сімейних чи трудових прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст.16 ЦК України, одним із яких є визнання права, якщо таке заперечується чи не визнається іншими особами. Тому власник порушеного права зобов'язаний довести належність йому такого права і відповідно може скористатися не будь-яким, а лише конкретно визначеним законом способом захисту свого права.

Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказами в розумінні ст.57 ЦПК України є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповіднодо ст.121 Конституції України, на органи прокуратури покладено представництво інтересів держави в суді, у випадках передбачених законом. Право на звернення до місцевого суду в інтересах держави, підприємств, та інших юридичних осіб визначено п.6 ст.20 Закону України "Про прокуратуру", ст.36-1 ЦПК України, якою передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом.

Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року передбачено, що інтереси держави є оціночним поняттям, і прокурор визначає в чому саме відбулось або могло відбутись порушення матеріальних або інших інтересів держави.

Розділом ІХ Декларації "Про державний суверенітет України" та ст. 17 Конституції України передбачено, що як незалежна і суверенна держава, Україна будує свої власні Збройні сили, які є гарантом незалежності і суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості, оскільки відповідно до ст. 1 Закону України "Про Збройні Сили України", вони є військовим формуванням, на яке покладаються дані функції.

Відповідно до Указу Президента України №1752/99 від 15 грудня 1999 року "Про систему центральних органів виконавчої влади" та Законом України "Про джерела фінансування органів державної влади", до системи органів державної влади належать Кабінет міністрів України, міністерства, комітети, агентства, служби, адміністрації, департаменти, комісії управління, палати, фонди, інспекції, бюро та інші центральні органи виконавчої влади і місцеві державні адміністрації.

Згідно з Указом Президента України №406/2011 "Про Положення про Міністерство оборони України та Положення про Генеральний штаб Збройних Сил України" Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Міністерство оборони України відповідно до покладених на нього завдань: звітує перед Кабінетом Міністрів України про використання виділених коштів; здійснює у встановленому порядку у межах своїх повноважень функції з управління об'єктами державної власності, що належить до сфери управління Міністерства; здійснює управління військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належить до сфери його управління, і надає Кабінету Міністрів України інформацію про результати інвентаризації військового майна Збройних Сил за минулий рік; виконує інші функції, пов'язані з реалізацією покладених на Міністерство України завдань.

Встановлено, що діючим законодавством на Міністерство оборони України, як на центральний орган виконавчої влади, державою покладено відповідні функції. Воно уповноважене державою при необхідності виступати від імені держави в судах у разі порушення його інтересів.

Встановлено, що 15 травня 2009 року проведено публічні торги з продажу нерухомого майна, а саме: нежитлової будівлі - магазину "А-1" загальною площею 379,2 кв. м, розташованої за адресою: вул. Грабовецька, 63-Б у м. Стрию, Львівської області, які оформлені протоколом № 036-н про хід публічних торгів.

21 вересня 2009 року між відповідачем та концерном "Військторгсервіс" в особі начальника філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування концерну "Військторгсервіс" укладено договір купівлі-продажу, згідно з п.1.1. якого продавець передав (продав) у власність, а покупець - набув (купив) у власність нежитлову будівлю - магазин "А-1", побудований з цегли, загальною площею 379,2 кв. м, що розташована за вищезгаданою адресою. Право власності на нерухомість переходить до покупця з моменту повного розрахунку за цим договором, підписання акту прийому-передачі та державної реєстрації нерухомості.

Відповідно до п.2.1 вказаного договору продаж вчинено за 399398,69 грн. в тому числі ПДВ.

Договір від 21 вересня 2009 року підписаний сторонами, скріплений печаткою Концерну "Військторгсервіс" та посвідчений приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за №2104.

Встановлено, що 4 жовтня 2004 року за вих. №220/2071 Міністром оборони України начальнику Головного управління торгівлі тилу МОУ видано довіреність, в тому числі на надання від імені МО України висновків (дозволу) на укладення договорів з питань розпорядження майном, що закріплене на праві господарського відання.

18 жовтня 2004 року за №140/3/1369/9 начальником Головного управління торгівлі Тилу МОУ начальнику Державного підприємства МОУ "Управління торгівлі Західного оперативного командування" надано дозвіл на відчуження вказаного в договорі від 21 вересня 2009 року спірного майна.

Після видачі зазначеного дозволу Міністр оборони України окремим дорученням від 12 лютого 2005 року скасував довіреність від 4 жовтня 2004 року.

Відповідно до листа начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України №140/ЮР/154 від 17 лютого 2005 року на виконання окремого доручення Міністра оборони України повернуто перший примірник довіреності від 4 жовтня 2004 року.

Згідно ч.3 ст.249 ЦК України права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Необхідно зазначити, що припинення представництва за довіреністю не має своїм наслідком припинення виданих на її виконання дозволів, вчинених на її виконання правочинів чи інших юридично значимих дій, окрім наслідків, визначених статтею 248 ЦК України (припинення передоручення).

На підставі аналізу наявних у справі доказів суд зробив вірний висновок, що при видачі дозволу начальник Головного управління торгівлі Тилу МОУ начальнику Державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" діяв в межах повноважень, наданих довіреністю.

Згідно листа Генеральної прокуратури України №10/2-1698 вих.06 від 15 березня 2006 року, стверджується факт дійсності виданого дозволу на відчуження майна за довіреністю №220/2071 від 4 жовтня 2004 року на час його дії та можливість його використання підприємствами за призначенням.

Пунктом 2 наказу Міністра оборони України №47 від 31 січня 2006 року "Про реорганізацію Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України" ДГО "Концерн "Військторгсервіс" визначено правонаступником усіх майнових прав та обов'язків Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України.

Відповідно до Статуту Концерну "Військторгсервіс", затвердженого наказом Міністерства оборони України від 25 червня 2005 року №358, Концерн "Військторгсервіс" заснований на державній формі власності та належить до сфери управління Міністерства оборони України (п.1.1); до складу Концерну "Військторгсервіс" входить також державне підприємство МОУ "Управління торгівлі Західного оперативного командування" (п.1.5); Концерн має право укладати угоди, набувати майнові та немайнові права та нести зобов'язання (п.3.5.); Концерн має право укладати угоди, договори (контракти) (п.5.1); Концерн є правонаступником всіх прав та обов'язків Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України (п.5.2.); майно Концерну перебуває у державній власності і закріплене за Концерном на праві господарського відання (п.7.3); відчуження основних фондів Концерну здійснюється ним лише за попередньою згодою Органу управління майном і, як правило, на конкурентних засадах (п.7.5).

Пунктом 4.4 вказаного Статуту передбачено, що керівництво та оперативне управління поточною діяльністю Концерну здійснює генеральний директор, який призначається на посаду органом управління майном - Міністерством оборони України. Генеральний директор має право розпоряджатися майном Концерну та надання доручень (довіреностей) на здійснення власних повноважень іншим особам. Відповідно до цих повноважень генеральним директором Концерну видана нотаріально посвідчення довіреність директору філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" Концерну на право укладення від імені Концерну будь-яких договорів, щодо відчуження належного Концерну нерухомого майна з правом підпису відповідних документів.

Судом встановлено, що оспорюваний правочин вчинено за згодою Міністерства оборони України, якою є дозвіл, наданий начальником Головного управління торгівлі Тилу МОУ начальнику ДП МОУ Управління торгівлі Західного оперативного командування" (правонаступником яких є Концерн "Військторсервіс") на відчуження спірної нежитлової будівлі; генеральний директор Концерну у відповідності до положень статуту мав право уповноважити начальника філії Концерну "Військторгсервіс" Управління торгівлі Західного оперативного командування здійснити її продаж.

Відповідно до п.8 порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого Постановою КМУ №803 від 6 червня 2007 року (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) рішення про надання згоди на відчуження майна приймається відповідним суб'єктом управління у формі розпорядчого акта. Пунктом 50 даного Порядку передбачено, що рішення про надання згоди суб'єкта управління на відчуження майна діє не більш як 12 місяців з дати його прийняття. Отже, однією з обов'язкових умов при укладенні Договору купівлі-продажу від 21 вересня 2009 року була наявність рішення про надання згоди суб'єкта управління на відчуження спірного майна.

Згідно п.6 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 803 від 6 червня 2007 року (надалі Порядок), відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу (далі - згода) відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами (далі - суб'єкт управління). рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна. Відчуження майна, що перебуває на балансі суб'єкта управління, здійснюється за рішенням такого суб'єкта, крім нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту, відчуження якого здійснюється лише за погодженням з Фондом державного майна.

Пунктом 8 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 803 від 6 червня 2007 року (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), рішення про надання згоди на відчуження майна приймається відповідним суб'єктом управління у формі розпорядчого акта, а про відмову в наданні такої згоди - у формі листа. рішення про погодження чи відмову в погодженні відчуження майна надається Фондом державного майна у формі листа.

Таким чином, судом встановлено, що погодження ФДМ України на час відчуження спірного майна було відсутнє.

Згідно з ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно із ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 5 ст.656 ЦК України встановлено, що особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

Згідно із ст.317 ЦК України право розпорядження майном, належить власникові.

Частинами 2,3 ст.326 ЦК України встановлено, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Відповідно до преамбули Закону України "Про управління об'єктами державної власності", останній визначає правові основи управління об'єктами державної власності.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, міністерства та інші органи виконавчої влади (далі - уповноважені органи управління).

Частиною 1 ст.3 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" визначено, що об'єктами управління державної власності є, з поміж іншого, майно, яке передане державним господарським об'єднанням.

Закон України "Про управління об'єктами державної власності" № 185-V від 21 вересня 2006 року відповідно до Конституції України визначає правові основи управління об'єктами державної власності.

Згідно ч.1 ст.3 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" об'єктами управління державної власності є: майно, яке передане казенним підприємствам в оперативне управління; майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям; майно, яке передане державним господарським об'єднанням; корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій (далі - корпоративні права держави); державне майно, що забезпечує діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; державне майно, передане в оренду, лізинг, концесію; державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій; державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук; безхазяйне та конфісковане майно, що переходить у державну власність за рішенням суду.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, міністерства та інші органи виконавчої влади (далі - уповноважені органи управління).

Доведено факт порушення при укладенні договору від 18 березня 2010 року вимог Закону України "Про управління об'єктами державної власності" та Порядку відчуження об'єктів державної власності", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №803 від 6 червня 2007року.

Суд прийшов до вірного висновку про те, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника з порушенням вимог законодавства, проте за його ж волею шляхом вчинення договору купівлі-продажу від 21 вересня 2009 року.

Відповідно до чинних на 2004-2010р.р. Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України №888 від 21 серпня 1997 року (пп.(ж) п.З ст.4), Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1080 від 3 серпня 2006 року (абз.7 п.6 ст.4), Міністерство оборони України здійснює управління державним майном, закріпленим за підприємствами, установами і організаціями, які належать до сфери управління міністерства.

Встановлено, що 4 жовтня 2004 року Міністерством оборони України в особі Міністра оборони України уповноважено начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України на представництво майнових та інших немайнових інтересів Міністерства борони України, зокрема з правом надання від імені МО України підприємствам (установам) військової торгівлі висновків (дозволів) на укладення договорів, які не заборонені чинним законодавством, з питань розпорядження майном, що закріплене за ними на праві господарського відання, для реалізації чого видано довіреність №220/2071 від 4 жовтня 2004 року із строком дії до 1 жовтня 2007 року.

На реалізацію наданих вказаною довіреністю повноважень начальник Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України надав Державному підприємству Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" дозвіл на відчуження нерухомого майна, закріпленого за вказаним державним підприємством, в тому числі, спірного.

Суд прийшов до висновку, що відчуження спірного майна відбулося з волі Міністарства оборони України .

31 жовтня 2006 року наказом Міністра оборони України №47 про реорганізацію Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України, припинено діяльність Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України реорганізувавши його шляхом приєднання до державного господарського об'єднання "Військторгсервіс", визначивши останнє правонаступником всіх майнових прав та обов'язків Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України (п.п.1,2 наказу).

5 квітня 2007 року наказом МО України №135 про реорганізацію державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування", припинено діяльність державного підприємства Міністерства борони України Управління торгівлі Західного оперативного командування" реорганізувавши його шляхом приєднання до Концерну "Військторгсервіс", визначивши останнє правонаступником всіх майнових прав та обов'язків державного підприємства Міністерства оборони України Управління торгівлі Західного оперативного командування" (п.п.1, 2 наказу).

Відповідно до Статуту Концерну "Військторгсервіс", (додаток до наказу Міністра оборони України від 27 грудня 2006 року №754), Концерну "Військторгсервіс" є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній формі власності, та належить до сфери управління Міністерства оборони України (п. 1.1 Статуту).

До складу Концерну "Військторгсервіс" входить, зокрема, Державне підприємство Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" (п. 1.5 Статуту). Концерн відповідно до чинного законодавства України та Статуту має право укладати угоди, договори (контракти) (п. 5.1 Статуту). Майно Концерну перебуває у державній власності і закріплене за ним на праві господарського відання (п.7.3 Статуту). Відчуження основних фондів Концерну здійснюється ним лише за попередньою згодою Органу управління майном і, як правило, на конкурентних засадах, відповідно до чинного законодавства України (п.7.5 Статуту).

У разі відчуження майна за відплатним договором відповідно до ч.1 ст. 388 ЦК України, власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі (пункти 1-3 зазначеної статті). Наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Суд прийшов до вірного висновку, що оспорюваний правочин вчинено за згодою МО України; за вираженням волі Концерну "Військторгсервіс" шляхом укладення (виставлення на продаж, підписання, скріплення печаткою, передання майна, прийняття оплати) договору від 21 вересня 2009 року.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Договір купівлі-продажу, на підставі якого відповідач набув спірне майно, не оскаржений у встановленому порядку, є чинним. Право власності відповідача на це майно не припинене.

Позивач звернувся із вимогами про визнання права власності та витребування майна, не оспорює договір купівлі-продажу. Обраний позивачем спосіб захисту не узгоджується з вимогами ст. 16 ЦК України.

Згідно ч.2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

З висновком суду слід погодитися, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстави для скасування рішення суду відсутні, а тому апеляційну скаргу слід відхилити.

Керуючись ст. 303, п.1 ч.1, ст.307, ст.ст. 308, 313, ч.1 п.1 ст.314, ст.315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Військової прокуратури Західного регіону України відхилити.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 6 жовтня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий (підпис)

Судді (підписи)

З оригіналом згідно:

Судове рішення набрало законної сили

Судді Т.І. Приколота

Дата оформлення

Помічник судді М.Б. Борачок