Ухвала суду № 43277452, 25.03.2015, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/620/15Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 19, 27 Хорошун О. В. Доповідач в апеляційній інстанції Бородійчук В. Г.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2015 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоБородійчука В. Г.суддівПодороги В. М. , Демченка В. А. при секретаріВолвенко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 20 січня 2015 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсною Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості і приєднання до Умов і правил надання продукту кредитних карток від 23 серпня 2012 року.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши сторони, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

14 березня 2014 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості.

В обгрунтування позовних вимог, позивач вказував на те, що відповідно до укладеної генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 23 серпня 2012 року ОСОБА_6 отримала кредит в розмірі 106 876,91 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 18 % на рік на суму залишку за кредитом.

Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з 01 по 25 число кожного місяця відповідач надає банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом.

Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з умовами надання послуг, правилами користування платіжною карткою складає між нею та банком договір, підтверджується підписом у заяві.

При укладенні кредитного договору сторони керувалися ч. 1 ст. 634 ЦК України. Згідно цієї статті договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

ПАТ КБ «Приватбанк» свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме: надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому кредитним договором.

Відповідно до п. 1.1.3.2.11 Умов і правил договору банк має право проводити договірне списання усіх відкритих у банку рахунках клієнта в погашення кредитної заборгованості.

ОСОБА_6 своєчасно не надала банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також інших витрат згідно умов договору.

У зв'язку із зазначеними порушеннями вона станом на 11 лютого 2014 року мала заборгованість в сумі 194 326,23 грн., що складається із заборгованості за кредитом в сумі 106 876,91 грн., заборгованості по відсоткам за користування кредитом в сумі 16 354,88 грн., залишку за несплаченим штрафом 61 364,62 грн..

На даний час ОСОБА_6 продовжує ухилятися від виконання своїх зобов'язань, а тому ПАТ КБ «Приватбанк» просив стягнути з відповідача суму заборгованості в розмірі 194 326,23 грн., а також судові витрати по справі.

15 травня 2014 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання недійсною Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості і приєднання до Умов і правил надання продукту кредитних карток від 23 серпня 2012 року.

Ухвалою суду від 30 липня 2014 року зустрічні позовні вимоги ОСОБА_6 об'єднано з первісним позовом ПАТ КБ «Приватбанк» в одне провадження.

В обгрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 посилається на те, що нею та представником ПАТ КБ «Приватбанк» 24 вересня 2008 року був підписаний кредитний договір, згідно якого банк зобов'язувався надати їй кредит в розмірі 35 000 грн. на споживчі цілі на строк до 24 вересня 2013 року. При умові сплати за користування кредитом відсотків у розмірі 3 % в місяць на суму залишку заборгованості по кредиту та винагороди у розмірі 0,2 % в місяць на плановий залишок по кредиту, тобто загальна дохідність банку становила 38,4 % на рік. Позичальник був зобов'язаний надавати банку з 5 по 10 числа щомісячний платіж у сумі 1 331,61 грн..

23 серпня 2012 року між сторонами було укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до умов та правил надання продукту кредитних карт, відповідно до умов якої ОСОБА_6 отримала кредит в розмірі 106 876,91 грн. у вигляді встановленої кредитної лінії на платіжну картку на споживчі цілі зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,5 % в місяць (18 % на рік) на суму залишку заборгованості за кредитом, строком 36 місяців, з 23 серпня 2012 року по 31 серпня 2015 рік. Погашення заборгованості повинно було здійснюватися в наступному порядку починаючи з 01 по 25 число кожного місяця відповідач надає банку грошові кошти (щомісячний платіж) в сумі 3 877,49 грн. для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотків, а також інших витрат відповідно до Умов та Правил.

Дата останнього погашення заборгованості по кредиту повинна бути не пізніше 31 серпня 2015 року.

Заборгованість за кредитом, що починається з 32-ого дня порушення вважається простроченою, позичальник сплачує банку штраф в сумі 61 364,62 грн. відповідно до договору від 24 вересня 2008 року, що становить 57,4 % штрафних санкцій від суми виданого кредиту.

При підписанні 23 серпня 2012 року Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до умов та правил надання продукту кредитних карт представник банку Манжула Т.І. повідомила ОСОБА_6, що вона має заборгованість по сплаті кредиту за договором від 24 вересня 2008 року в сумі 177 096 грн., і якщо вона підпише Генеральну угоду, то банк зменшить їй назавжди розмір заборгованості в сумі 61 364 грн..

23 серпня 2012 року ОСОБА_6 підписала її, натомість представник банку надав їй платіжну картку і пояснив, що вона має при першій же нагоді, при наявності у неї коштів вносити їх на дану платіжну картку, що вона і робила, внісши на дану картку з 23 серпня 2012 року по 31 березня 2014 року 13 155,31 грн.. Вважає за необхідне зазначити, що після підписання 23 серпня 2012 року Генеральної угоди вона жодних коштів від банку не отримувала і не підписувала жодних документів, які свідчать про рух коштів з виданої їй в цей день платіжної картки. Просила визнати Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості і приєднання до Умов і правил надання продукту кредитних карток недійсною. Просила стягнути з відповідача на її користь витрати, пов'язані з розглядом судової справи.

Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 20 січня 2015 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 194 326 грн. 23 коп. заборгованості за кредитним договором б/н від 23 серпня 2012 року, а саме:

106 876,91 грн. - заборгованість за кредитом;

16 354,88 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом;

61 364,62 грн. - штраф згідно п. 2.2 Генеральної угоди;

500 грн. - штраф (фіксована частина);

9 229,82 грн. - штраф (процентна складова)

та судові витрати у справі 1 943 грн. 26 коп., а всього 196 269 грн. 49 коп..

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 20 січня 2015 року в частині відмови в задоволенні її зустрічного позову про визнання недійсною Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості і приєднання до умов і правил надання продукту кредитних карт від 23 серпня 2012 року. Ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним з моменту укладення Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості і приєднання до умов і правил надання продукту кредитних карт, укладену 23 серпня 2012 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_6. Стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на свою користь судові витрати на правову допомогу в розмірі 4 384 грн..

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до відхилення з слідуючих підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ст. 213 ЦПК України вказує, що рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 24 вересня 2008 року, між сторонами по справі був укладений кредитний договір, згідно якого ОСОБА_6 отримала кредит на споживчі цілі в сумі 35 000 грн..

Як вбачається з матеріалів справи, а саме заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2012 року (а.с. 134-135), в зв'язку з невиконанням умов кредитного договору, з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» було стягнуто суму заборгованості в розмірі 128 380,50 грн., і вказане рішення є на даний час чинним та ніким не скасоване.

Також судом встановлено, що згідно укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 23 серпня 2012 року ОСОБА_6 повністю визнала існуючу заборгованість за кредитним договором, укладеним 24 вересня 2008 року. Умовами Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості передбачено, що ОСОБА_6 реструктуризує борг перед банком шляхом отримання кредиту в розмірі 106 876,91 грн. у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, з метою створення сприятливих умов для виконання кредитного договору № CS0WIK@8476542 від 24 вересня 2008 року, чим визнала наявність у неї заборгованості за попереднім кредитом (а.с. 8-9).

Відповідачка своїм підписом засвідчила те, що вона ознайомилася і погодилася з умовами кредитування та отримала всю повну інформацію про умови кредитування у Приватбанку і підтвердила свою згоду на те, що підписана Генеральна угода разом із запропонованими банком Умовами та правилами, тарифами складає між нею і банком кредитний договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві (а.с. 9).

Звертаючись до суду з позовом ПАТ КБ «Приватбанк» вказав, що укладенням Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості сторонами були визначені та погоджені між собою усі істотні умови надання кредиту, відповідно до яких була розрахована відповідна заборгованість, а також порядок та кінцевий строк повернення кредиту 31 серпня 2015 року, з яким погодилася ОСОБА_6.

Оскільки умови Генеральної угоди були порушені і відповідачкою не сплачено суму заборгованості, тому позивач за первісним позовом просив задоволити визначені ним позовні вимоги.

ОСОБА_6 в свою чергу звернулася до суду з зустрічною позовною заявою, в якій вказала, що підписавши Генеральну угоду про реструктуризацію боргів, коштів від банку вона не отримувала, а вносила на платіжну картку кошти з 23 серпня 2012 року по березень 2014 року для погашення боргу за невиконання кредитного договору, підписаного нею у 2008 році. Тому, просила визнати недійсною Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 23 серпня 2012 року.

Ухвалюючи рішення суду, та задовольняючи первісний позов ПАТ КБ «Приватбанк» і відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6, суд першої інстанції мотивував свої висновки тим, що доводи представника банку є обгрунтованими, волевиявлення відповідачки при підписанні договору було вільним, а тому порушення умов договору дає підстави для задоволення позову. Обгрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 про визнання недійсними умов Генеральної угоди не підтверджені наданими доказами та не дають підстав для задоволення її позову.

Переглядаючи правильність висновків районного суду в межах доводів апеляційної скарги, наданих сторонами доказів та наявних матеріалів справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку у справі, з слідуючих підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Як вже зазначалося вище, ОСОБА_6 24 вересня 2008 року дійсно отримала від ПАТ КБ «Приватбанк» кредит на споживчі цілі в розмірі 35 000 грн.. Заочним рішенням Індустріального суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2012 року утворену заборгованість за вказаним кредитним договором було стягнуто з ОСОБА_6.

23 серпня 2012 року ОСОБА_6 уклала з ПАТ КБ «Приватбанк» Генеральну угоду, якою здійснено реструктуризацію заборгованих коштів по картковому рахунку у сумі 116 731,73 грн. та приєднання до умов і правил надання продукту кредитних карт. Підписуючи вказану Генеральну угоду, ОСОБА_6 повністю визнала існуючу заборгованість за кредитним договором, укладеним 24 вересня 2008 року та надала згоду на укладення договору саме в такій формі.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Суд першої інстанції дійшов правильної думки відносно того, що оскільки, зазначений договір чи окремі його положення сторонами не оскаржувались та недійсними в судовому порядку не визнавалися, вони є діючими для сторін, а виконання договору є обов'язковим.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме тексту Генеральної угоди угоду про реструктуризацію боргів, ОСОБА_6 погодила з ПАТ КБ «Приватбанк» усі істотні умови надання кредиту, відповідно до яких була розрахована відповідна заборгованість, а також порядок та кінцевий строк повернення кредиту 31 серпня 2015 року.

На підставі ч. 1 ст. 634 ЦК України, підписавши Генеральну угоду, позичальник ОСОБА_6 приєдналася до запропонованих банком умов і колегія суддів погоджується з висновком районного суду про те, що в даному випадку між кредитором і позичальником було укладено договір в порядку ч. 1 ст. 634 ЦК України шляхом приєднання позичальника до запропонованої Генеральної угоди (умов кредитування).

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_6 підписала Генеральну умову не читаючи і коштів по даній угоді вона не отримувала, а тому вимоги позивача про стягнення з неї заборгованості, яка буде дублювати стягнуті заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2012 року кошти не можуть на думку колегії суддів бути обгрунтованими.

Так, ОСОБА_6 не заперечує факту підписання даної Угоди та погоджується, що підпис поставлений в ній виконаний нею. Як вже зазначено вище, чинним законодавством передбачено, що сторони вільні у своїх діях під час вчинення правочинів, а отже підписуючи Угоду, ОСОБА_6 погодилася на її умови, якими було передбачено запропоновані Банком умови кредитування та зазначено, що боржник, визнає за собою борг у зв'язку з невиконанням зобов'язань за кредитним договором за 2008 рік.

Крім того, ОСОБА_6 в апеляційній скарзі вказує на те, що підписуючи 23 серпня 2012 року Угоду, вона була введена в оману, оскільки не зрозуміла змісту підписаного документу.

ЦК України визначено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятись у формі, встановленій законом та правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Сторонами не надано суду доказів того, що правочин визнано недійсним і крім того п. 2.11 Угоди передбачено, що ОСОБА_6 ознайомилась з умовами підписуваної Угоди.

Законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (ст.ст. 530, 631 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6 - 116 цс 13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Ухвалюючи рішення суду, районний суд правильно визначив поняття строку (терміну) виконання договору. Наявні матеріали справи свідчать про своєчасне звернення позивача ПАТ КБ «Приватбанк» до суду за захистом своїх прав і строк пред'явлення позову позивачем не порушений.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 посилається на ту обставину, позивачем ПАТ «КБ «Приватбанк» вже реалізовано право на стягнення заборгованості за кредитним договором від 24 вересня 2008 року за рахунок стягнення всієї суми заборгованості з неї, що підтверджується заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська, виданим 04 квітня 2012 року про стягнення заборгованості, яке знаходиться на примусовому виконанні в ЦВ ДВС Черкаського МУЮ. А, оскільки йде виконання рішення в примусовому порядку, тому реструктуризацію боргу по підписаній нею з ПАТ КБ «Приватбанк» Угоді проводити неправомірно, оскільки відбудеться подвійне стягнення з неї суми за її зобов'язаннями перед банком, взятими за договором від 24 вересня 2008 року.

Однак, такі доводи не можуть бути визнані вмотивованими, оскільки на запит апеляційного суду Черкаської області № 4869/15-вих від 12 березня 2015 року з ЦВ ДВС Черкаського МУЮ надійшла відповідь, що станом на 20 березня у ЦВ ДВС Черкаського МУЮ виконавчих проваджень не відкрито та ніколи не було відкрито з виконання рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2012 року про стягнення з ОСОБА_6 на користь ПАТ «КБ «Приватбанк» боргу в сумі 128 380,50 грн., а тому ОСОБА_6 не надано суду доказів і зокрема таких, які підтверджуються виконавчими документами, що вона виконала свої зобов'язання перед банком.

Відповідно до ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваних правочин).

ОСОБА_6 не надано суду будь-яких вмотивованих доказів, які б давали підстави для визнання його недійсним. Висновок суду про безпідставність її зустрічних вимог є обгрунтованим, оскільки всі її доводи не підтверджено будь-якими вагомими доказами і ґрунтуються лише на припущеннях та нічим не підтверджені.

Підписавши Генеральну Угоду 23 серпня 2012 року, ОСОБА_6 прийняла на себе нові зобов'язання запропонованих умов кредитування.

Оскільки рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 визнаний колегією суддів законним, тому й вимога апеляційної скарги про стягнення з ПАТ «КБ «Приватбанк» витрат на правову допомогу на користь ОСОБА_6 задоволенню не підлягає, оскільки таке стягнення законом передбачене лише за умови задоволення вимог позивача.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що в рішення суду є правильним, ухваленим з дотриманням норм матеріального права і ґрунтується на вимогах чинного законодавства, оскільки сторонами по справі не надано ніяких обгрунтованих доказів які б давали можливість колегії суддів скасувати його.

Крім того, ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні під час розгляду в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_6 не надано ніяких обгрунтованих доказів, які б спростували вмотивовані висновки районного суду, а тому з огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що підстави для скасування рішення відсутні.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи з положень ч. 4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно застосовано норми матеріального права та ухвалено рішення з додержанням положень чинного законодавства.

Доводи апеляційної скарги були предметом дослідження та вивчення суду, суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 20 січня 2015 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсною Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості і приєднання до Умов і правил надання продукту кредитних карток від 23 серпня 2012 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий :

Судді :