Рішення № 43274486, 25.03.2015, Рубіжанський міський суд Луганської області

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.03.2015 Провадження №2/425/195/15

Справа №425/145/15-ц

місто Рубіжне Луганської області

Рубіжанський міський суд Луганської області, у складі головуючого - судді Коваленка Д.С., секретар - Томко Л.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні Рубіжанського міського суду Луганської області, цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, -

в с т а н о в и в:

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" звернувся до Рубіжанського міського суду Луганської області із позовом до ОСОБА_1, яким просив стягнути з нього заборгованість за кредитним договором №К20ІF581832276 від 28 вересня 2013 року у розмірі 12085 гривень 83 копійки, з яких: 9162 гривні 39 копійок - заборгованість за кредитом; 1 гривня 23 копійки - заборгованість по процентам за користування кредитом; 196 гривень 87 копійок - заборгованість по комісії за користування кредитом; 1673 гривні 63 копійки - сума пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 1051 гривня 71 копійка - сума штрафу за порушення виконання грошових зобов'язань за договором, а також судові витрати.

Про місце, день та час розгляду справи по суті, сторони повідомлялись належним чином. У судове засідання 25 березня 2015 року для розгляду справи по суті позивач і відповідач не з'явились. Представник позивача через канцелярію Рубіжанського міського суду Луганської області подав заяву, якою просив розглянути справу без його участі на підставі наявних у справі доказів, а у випадку неявки відповідача вказав, що не заперечує проти розгляду справи у заочному порядку та ухвалення заочного рішення. Відповідач причини неявки у судове засідання не повідомив, а правом на подачу заперечень та доказів, якими вони обґрунтовуються не скористався.

У зв'язку з повторною неявкою в судове засідання відповідача, який був належним чином повідомлений про проведення судових засідань 12 березня 2015 року та 25 березня 2015 року, та від якого заяви про розгляд справи за його відсутністю не надходило і причини неявки ним не повідомлені, а позивач не заперечив проти вирішення справи у заочному порядку, розгляд справи здійснювався за відсутності позивача і відповідача, на підставі наявних у справі доказів (у заочному порядку), про що судом була постановлена ухвала без виходу до нарадчої кімнати, та у порядку частини п'ятої статті 209 Цивільного процесуального кодексу України (надалі за текстом - ЦПК України) занесена до журналу судового засідання.

У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, в силу положень частини другої статті 197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У позові, представник позивача вказував на те, що між банком та відповідачем був укладений кредитний договір, зобов`язання за яким банком були виконані шляхом надання кредиту. А відповідач свої зобов`язання по його поверненню у строки, встановлені договором не виконав. Тому у банка виникло право вимоги до відповідача щодо повернення кредиту, а також сплати процентів за його користування, і комісії. А оскільки договором передбачено також і право банка на нарахування та стягнення неустойки за невиконання грошових зобов'язань, банк користуючись своїм правом просить стягнути і їх.

На основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження, кожного наявного у матеріалах справи доказу окремо, а також у їх сукупності, суд встановив наступні обставини:

ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1), 28 вересня 2013 року, звернувся до публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (код ЄДРПОУ: 14360570) шляхом підписання та подання заяви позичальника №К20ІF581832276, якою просив видати йому строковий кредит у розмірі 14061 гривня 90 копійок, з метою придбання товару та сплати послуг (а.с.17,18,20-21,5).

Підписавши заяву позичальника №К20ІF581832276 від 28 вересня 2013 року, ОСОБА_1 також підтвердив, що ця заява разом із запропонованими ПриватБанком Умовами та правилами надання банківських послуг і тарифами, складає між ним та банком кредитно-заставний договір, оригінал якого він отримав (а.с.5).

За цим кредитно-заставним договором, публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПРИВАТБАНК" взяв на себе зобов'язання надати ОСОБА_1 кредит у сумі 14061 гривня 90 копійок, на строк з 28 вересня 2013 року по 27 вересня 2014 року включно, шляхом перерахування означеної суми на поточний рахунок продавця товару, а ОСОБА_1 взяв на себе зобов'язання повернути кредит зі сплатою процентів у розмірі 0,12% річних, комісії у вигляді щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 196 гривень 87 копійок, шляхом сплати кожного місяця, з 10 по 14 число, платежу у розмірі 1172 гривні 60 копійок, а з 15 серпня 2014 року - 1369 гривень 47 копійок (а.с.5, 7-16).

Тридцятого вересня 2013 року, публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПРИВАТБАНК" перерахував 14061 гривню 90 копійок на поточний рахунок продавця товару (а.с.6,38).

П'ятнадцятого січня 2015 року, публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПРИВАТБАНК" звернувся до Рубіжанського міського суду Луганської області з позовом до ОСОБА_1, яким просив стягнути з нього заборгованість, що виникла за кредитним договором №К20ІF581832276 від 28 вересня 2013 року, станом на 15 грудня 2014 року, у розмірі 12085 гривень 83 копійки (а.с.2-3).

Із встановлених обставин вбачається, що між публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_1 виникли цивільні (зобов'язальні) правовідносини у сфері споживчого кредитування, в яких позивач виступає кредитодавцем (виконавцем послуги кредитування), а відповідач споживачем (отримувачем вказаної послуги), та в межах яких виник спір щодо права позивача, як кредитора у цьому зобов'язанні, на повернення відповідачем, як боржником, отриманого ним кредиту, сплати процентів за його користування, комісії та неустойки.

Враховуючи визначені судом правовідносини, для вирішення спору суд застосовує такі норми матеріального права, виходячи при цьому з наступних мотивів:

Відповідно до положень частини першої статті 509 Цивільного кодексу України (надалі за текстом - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу положень частини другої статті 509, пункту першого частини другої статті 11 та частини першої статті 629 ЦК України зобов'язання можуть виникати з договорів, які стають обов'язковими для виконання сторонами, що їх уклали.

Виходячи з положень частини першої статей 1054, 1055 ЦК України та пунктів 22,23 частини першої статті 1, частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» №1023-ХІІ від 12 травня 1991 року, договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем (банком або іншою фінансової установою) та споживачем (фізичною особою) у письмовій формі, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими процентами у розмірі та порядку, що передбачений договором. При цьому, з огляду на положення статті 207 ЦК України, такий договір може бути укладений шляхом обміну сторонами одним або декількома документами, в яких зафіксовано його зміст, та які підписані обома сторонами: споживачем, як однією стороною договору, та уповноваженим на це представником кредитодавця із скріпленням печаткою кредитодавця, як другою стороною договору. А користуючись положеннями статті 628 вказаного кодексу, сторони мають право укласти договір, в якому будуть міститись елементи різних договорів (змішаний договір), тоді до відносин сторін у такому договорі, застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Так, 28 вересня 2013 року, ОСОБА_1 та публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПРИВАТБАНК" уклали змішаний кредитно-заставний договір №К20ІF581832276, за яким (в частині умов договору, що стосуються кредиту) банк взяв на себе зобов'язання надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 14061 гривня 90 копійок, а ОСОБА_1 взяв на себе зобов'язання повернути кредит, сплатити проценти за його користування, щомісячну комісію у вигляді фінансової винагороди за надання фінансового інструменту на умовах, визначених заявою позичальника №К20ІF581832276, Умовами та правилами надання банківських послуг і тарифами (а.с.5,7-16).

Сторони договору встановили, що банк зобов'язується перерахувати 14061 гривня 90 копійок на поточний рахунок продавця товару (а.с.5).

Факт виконання банком вказаного зобов'язання, підтверджується письмовими доказами (а.с.38).

Виходячи з положень частин першої статей 526, 529 та 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу; кредитор має право приймати від боржника виконання його обов'язку частинами, якщо це встановлено договором; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивач та відповідач, як сторони кредитно-заставного договору встановили, що кредит надається позивачем строком на 10 місяців, по 27 вересня 2013 року включно, при цьому позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти (із розрахунку у розмірі 0,12% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом) та щомісячну винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 196 гривні 87 копійок, шляхом сплати кожного місяця, з 10 по 14 число, платежу у розмірі 1172 гривні 60 копійок, а з 15 серпня 2014 року - 1369 гривень 47 копійок (а.с.5).

Відповідно до положень частини першої статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання (виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання).

Виходячи з документів, наданих позивачем, зокрема: розрахунку заборгованості за кредитно-заставним договором №К20ІF581832276 від 28 вересня 2013 року (а.с.4), виписки по рахунку ОСОБА_1 (а.с.39), позичальник взяті на себе зобов'язання належним чином не виконав. У зв'язку з чим, у нього утворилась заборгованість, яка станом на 15 грудня 2014 року складає 9360 гривень 49 копійок, з яких: 9162 гривні 39 копійок - заборгованість по кредиту; 1 гривня 23 копійки - заборгованість по процентам за користування кредитом; 196 гривень 87 копійок - заборгованість по комісії за надання фінансового інструменту.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів, які б доводили зворотне, суд вважає доведеним факт порушення відповідачем взятого на себе грошового зобов'язання у вигляді повернення кредиту та сплати процентів, на підставі кредитно-заставного договору, а тому вважає доведеним факт порушення права позивача, як кредитора у цьому зобов'язанні, на отримання від відповідача, як боржника, наданого йому кредиту та сплати процентів та комісії

Тому, матеріально-правову вимогу позивача до ОСОБА_1 про стягнення з нього заборгованості у розмірі 9360 гривень 49 копійок, з яких: 9162 гривні 39 копійок - заборгованість по кредиту; 1 гривня 23 копійки - заборгованість по процентам за користування кредитом; 196 гривень 87 копійок - заборгованість по комісії за надання фінансового інструменту, слід визнати обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до положень частини першої статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

З огляду на положення пункту третього частини першої статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до положень частини першої статті 624 цього ж кодексу, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Згідно з частиною першою статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з частиною другою статті 551 цього ж кодексу, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Так, кредитно-заставним договором №К20ІF581832276 від 28 вересня 2013 року встановлено, що у випадку несвоєчасного погашення заборгованості по кредиту, процентам, комісійної винагороди, позичальник сплачує банку пеню в розмірі 0,15% від суми простроченої заборгованості по кредиту, за кожен день прострочки, але не менше 1 гривні (а.с.5,7-16).

Також, кредитно-заставним договором №К20ІF581832276 від 28 вересня 2013 року встановлено, що при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених договором більше ніж на 90 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 (п'ятсот) гривень та 5% від суми заборгованості (а.с.5,7-16).

Виходячи з документів, наданих позивачем, зокрема: розрахунку заборгованості за кредитно-заставним договором №К20ІF581832276 від 28 вересня 2013 року (а.с.4), виписки по рахунку ОСОБА_1 (а.с.39), позичальник свої зобов`язання належним чином не виконував. У зв'язку з чим, банк використав своє право передбачене договором і щодо нарахування пені, розмір якої склав: 1673 гривні 63 копійки; і щодо нарахування штрафу, розмір якого склав: 1051 гривня 71 копійка, де 500 гривень це фіксована складова, а 551 гривня 71 копійка - 5% від суми боргу та пені.

Перевіряючи наявність підстав для присудження на користь банку вказаних грошових коштів у вигляді пені та штрафів, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень частини 1 статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Згідно положень «Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція», затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України №1053-р від 30 жовтня 2014 року (яке не є скасованим), місто Рубіжне Луганської області входить у вказаний перелік. А відповідач, починаючи з 17 травня 1994 року має у цьому місті зареєстроване місце проживання.

Тому, суд вважає що присудженню на користь позивача підлягає тільки та пеня, яка виникла за період до 14 квітня 2014 року, що складає: 105 гривень 61 копійку, а у стягненні решти пені слід відмовити.

В частині стягнення з позивача штрафу, суд вимушений відмовити з тієї ж правової підстави, але вже не частково, а повністю, оскільки з огляду на період виникнення заборгованості, на яку банк нарахував штраф (і у фіксований частині, і у процентному значенні), право на нарахування цього штрафу, у банку виникло у період дії заборони. Тут судом враховано те, що за даними самого ж позивача заборгованість у відповідача виникла в лютому місяці 2014 року (а.с.4), а право на нарахування позивачем штрафу (згідно пункту 2.4.5.5 Умов та правил надання банківських послуг) виникає у останнього тільки після спливу 90 днів існування заборгованості, що у даному випадку припадає на період існування заборони на його реалізацію, що виключає можливість задоволення вимоги позивача про нарахування та стягнення штрафу.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, у розмірі 9460 гривень 10 копійок, з яких: 9162 гривні 39 копійок - заборгованість по кредиту; 1 гривня 23 копійки - заборгованість по процентам за користування кредитом; 196 гривень 87 копійок - заборгованість по комісії за надання фінансового інструменту; 105 гривень 61 копійка - пеня за порушення грошових зобов'язань по договору.

У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до частини першої статті 88 Цивільного процесуального кодексу України, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З огляду на це та те, що судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 243 гривні 60 копійок, які понесені позивачем по цій справі, суд вважає документально підтвердженими (а.с.22), а позов підлягає задоволенню на суму 9460 гривень 10 копійок, вони підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, тобто у розмірі 190 гривень 80 копійок.

Керуючись статтями 1-11,15,18,57-64,88,159-197,208,209,212-215,224-233 ЦПК України,

в и р і ш и в :

Позов публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (код ЄДРПОУ: 14360570) заборгованість за кредитно-заставним договором №К20ІF581832276 від 28 вересня 2013 року, яка утворилась станом на 15 грудня 2014 року, у розмірі 9460 гривень 10 копійок, з яких: 9162 гривні 39 копійок - заборгованість по кредиту; 1 гривня 23 копійки - заборгованість по процентам за користування кредитом; 196 гривень 87 копійок - заборгованість по комісії за надання фінансового інструменту; 105 гривень 61 копійка - пеня за порушення грошових зобов'язань по договору.

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) на користь публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (код ЄДРПОУ: 14360570) судовий збір у розмірі 190 (сто дев'яносто) гривень 80 (вісімдесят) копійок.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Луганської області через Рубіжанський міський суд Луганської області протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Заочне рішення може бути переглянуто Рубіжанським міським судом Луганської області шляхом подання відповідачем заяви про перегляд заочного рішення до цього суду протягом десяти днів з дня отримання копії заочного рішення.

Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання позивачем апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, та після закінчення строку для подання відповідачем письмової заяви про перегляд заочного рішення, якщо таку заяву не було подано. У разі подання позивачем апеляційної скарги заочне рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. У разі подання відповідачем заяви про перегляд заочного рішення, якщо його не скасовано, воно набирає законної сили після закінчення строку на подання ним апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. А у разі подання ним апеляційної скарги заочне рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя - Д.С. Коваленко