Постанова № 43272969, 23.03.2015, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/16863/14-а

Провадження № 2-а/344/90/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2015 рокум. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої - судді Бабій О.М.

секретаряОрнат Л.І.,

за участі позивача ОСОБА_1, представника відповідача по довіреності Савуляк Н.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківського слідчого ізолятора про стягнення грошової компенсації за речове майно, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся в суд з наведеним позовом до Івано-Франківського слідчого ізолятора, мотивуючи тим, що він проходив службу в Івано-Франківському слідчому ізоляторі. Наказом начальника Івано-Франківського СІЗО № 62 о/с від 08.08.2011 року позивач звільнений в запас за п. 63 «Б» (через хворобу). Відповідно до наказу МВС від 03.09.1997 року № 586 було передбачено, що з особами рядового і начальницького складу при звільненні зі служби здійснюється розрахунок за недоотримане речове майно на день звільнення. Позивач протягом 2011-2014 років звертався до відповідача із листами про виплату грошової компенсації, однак відповідач відмовляв у виплаті компенсації.

Позивач в судовому засіданні вимоги позову підтримав з мотивів наведених в ньому. Просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив застосувати строк позовної давності, наказ на який посилається позивач втратив свою чинність 15.02.2002 року. Просив в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Так, ОСОБА_1 проходив службу у Івано-Франківському слідчому ізоляторі, з якої був звільнений 11.08.2011 року, ця обставина сторонами не оспорюється, тому наведена обставина з урахуванням положення ч. 3 ст. 72 КАС України не потребує доказування в судовому засіданні.

Згідно довідки (а.с.18) позивач має право на одержання грошової компенсації замість належних йому предметів форменого обмундирування в сумі 695 грн. 81 коп. Довідка видана 08.08.2011 року.

Однак, своїм листом від 23.10.2015 року відповідач повідомив суд, що Івано-Франківський слідчий ізолятор не може надати довідку про виплату грошової компенсації позивачу станом на 2011 рік, оскільки на момент звільнення з ДКВС України позивача діяло розпорядження ДДУПВП від 18.07.2008 року №11-3358/Кн. В п. 2 вказаного розпорядження зазначено, що нарахування і виплату грошової компенсації за неотримане речове майно особам рядового і начальницького складу, а також утримання за недоношене майно, не проводити. Також відповідач зазначив, що довідку «Про виплату грошової компенсації» № 11 від 08.08.2011 року, яка видана позивачу слід вважати недійсною (а.с.27).

Рішення, дії суб'єкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес. Приймаючи рішення по справі або вчинюючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може проявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.

Суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.

Відповідач просить застосувати строк позовної давності щодо вимог позивача, однак, судом встановлено, що позивач дізнався про порушення своїх прав із відповіді відповідача 22.10.2014 року та звернувся до суду із позовом в межах строку встановленого КАС України.

Згідно з пунктом 5 статті 21 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби мають право на носіння форменого одягу із знаками розрізнення, зразки якого розробляються відповідно до законодавства.

Відповідно до вимог Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та Постанови Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 Державний департамент України з питань виконання покарань (далі - Держдепартамент) забезпечив право позивача на носіння форменого одягу встановленого зразку.

В зазначених документах не передбачається компенсація за не отримане речове майно.

Забезпечення форменим одягом осіб рядового і начальницького складу до 08.02.2008 здійснювалось відповідно до наказу МВС України від 03.09.1997 № 586 «Про заходи щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України «Про форму одягу осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та військовослужбовців внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ» від 27.08.1997 № 925.

З 08.02.2008 року був введений в дію наказ Держдепартаменту № 26 «Про затвердження Тимчасового положення про забезпечення речовим майном і Тимчасових норм забезпечення форменим одягом осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України», в якому при звільненні осіб рядового і начальницького складу передбачалось здійснення розрахунків за не отримане речове майно на день звільнення.

На підставі листа Міністерства юстиції України від 19.05.2008 № 24-7/79 щодо необхідності скасування наказу Держдепартаменту від 08.02.2008 № 26, як такого, що не пройшов державної реєстрації і не є чинним, Головою Держдепартаменту підписано наказ від 07.07.2008 № 182 про скасування наказу № 26 від 08.02.2008 з 18 липня 2008 року.

Станом на сьогодні забезпечення форменим одягом осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється згідно Тимчасового положення, затвердженого Головою Державного департаменту України з питань виконання покарань від 17 липня 2008 року та за нормами забезпечення (№ 4,7,8,9), введеними в дію наказом МВС України від 15.02.2002 № 148 «Про заходи щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.2001 № 1515 «Про формений одяг осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, військовослужбовців спеціальних моторизованих військових частин міліції внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу податкової міліції».

Нарахування і виплата грошової компенсації за не отримане речове майно особам рядового і начальницького складу, а також утримання за недоношене майно, не проводиться.

Разом з тим, звільнені зі служби особи рядового і начальницького складу можуть отримати готові предмети речового майна, якими не були забезпечені під час проходження служби, за умови їх наявності на складах установ.

Наказ МВС від 03.09.1997 року № 586 на який посилається позивач втратив свою чинність у зв'язку з введенням в дію наказу МВС України від 15.02.2002 № 148 «Про заходи щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.2001 № 1515 «Про формений одяг осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, військовослужбовців спеціальних моторизованих військових частин міліції внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу податкової міліції».

Згідно з ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

В частині 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами

У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах та свободах, визначених законодавством України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Пунктом 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою КМ України от 28 жовтня 2004 року № 1444, встановлено, що військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» вказала наступне.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року), військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Згідно зі статтею 2 Закону України від 17 лютого 2000 року №1459-111 «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» (Закон № 1459-1II) дію частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зупинено у частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації за неодержане речове майно.

Положення ч. 2 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.

Крім того, зазначена позиція знайшла своє підтвердження у постанові Верховного суду України від 19.03.2013 у розгляді справи пов'язаної із порядком виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, в якій Верховний суд України чітко вказав про те, що положення ч. 2 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити в повному обсязі.

На підставі наведеного, відповідно до ст. 17 Конституції України, ст.ст. 2, 9, 9-1, 12 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів», ст. ст. 6-11, 17, 104 КАС України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Івано-Франківського слідчого ізолятора про стягнення грошової компенсації за речове майно відмовити.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, але якщо апеляційна скарга не була подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається через Івано-Франківський міський суд протягом 10 днів з дня її проголошення, а у разі прийняття постанови в письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 25 березня 2015 року.

Суддя Бабій О.М.