Ухвала суду № 43272014, 18.03.2015, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 206/1137/15-ц

Провадження № 4-с/206/13/15

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2015 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська

в складі:

головуючий суддя: Маштак К.С.

при секретарі: Колісник В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську скаргу ОСОБА_1 на рішення та дії Самарського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, -

ВСТАНОВИВ:

03 березня 2015 року до Самарського районного суду м. Дніпропетровська звернулась ОСОБА_1 зі скаргою на рішення та дії Самарського ВДВС ДМУЮ.

При цьому заявник зазначила, що рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 24 грудня 2012 року позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково та визнано за ними право спільної власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 202000 грн. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2013 року апеляційна скарга ОСОБА_4, ОСОБА_5 задоволена частково, рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 24 грудня 2012 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1 та ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін. На підставі рішень судів, Самарським районним судом м. Дніпропетровська 04 лютого 2014 року було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 202000 грн. 10 лютого 2014 року державним виконавцем Самарського ВДВС ДМУЮ Скороход І.Г. на підставі виконавчого листа було відкрито виконавче провадження (ВП № 41966766). ОСОБА_4 під час виконання виконавчих дій звернулась до апеляційного суду Дніпропетровської області з заявою про роз'яснення рішення апеляційного суду від 01 березня 2013 року по вказаній цивільній справі. Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 квітня 2014 року у задоволені заяви ОСОБА_4 про роз'яснення рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2013 року відмовлено. Але не дивлячись на обґрунтованість рішення судів постановою державного виконавця Самарського ВДВС ДМУЮ Скороход І.Г. від 25.06.2014 року виконавче провадження з примусового виконання про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 коштів в розмірі 202000,00 грн. закінчено. Так, в постанові державний виконавець посилається на те, що боржником було надано рішення апеляційного суду Дніпропетровської області, відповідно до якого рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська скасовано. Однак, заявник вважає, що це не відповідає дійсності тому що, рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області скасовано рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська частково, лише в частині про визнання договору купівлі-продажу недійсним. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Таким чином, рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська залишено в силі. Копію постанови про закінчення виконавчого провадження заявник отримала 01.12.2014 року, через свого представника. 02.12.2014 року вона звернулась до начальника Самарського ВДВС ДМУЮ з заявою про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, однак лише 29.01.2015 року вона, через свого представника отримала письмову відповідь, де їй було відмовлено у скасуванні постанови державного виконавця. З цих підстав вона не мала змоги своєчасно звернутись до суду, тобто у десятиденний строк. Заявник просила вважати пропущений строк з поважних причин та поновити його. Визнати постанову державного виконавця неправомірною і зобов'язати його задовольнити її вимоги.

Представник заявника в судовому засіданні скаргу підтримав, просив задовольнити, посилаючись на обставини викладені в скарзі.

Представник Самарського ВДВС ДМУЮ державний виконавець Скороход І.Г. в судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги, наполягав на правильності винесення оскаржуваної постанови.

Вислухавши доводи та пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що в задоволенні скарги необхідно відмовити виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 24.12.2012 року рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано недійсним в 1/2 його частині договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 10 жовтня 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Білоконь Р.В. за реєстром № 1705. Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право спільної власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 202000 (двісті дві тисячі) грн. Стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судові витрати по 98 грн. 74 коп. кожному. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено (а.с. 4-5).

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 01.03.2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 24.12.2012 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1 та ОСОБА_6, третя особа приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Білоконь Раїси Василівни про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним - відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін (а.с. 6-7).

07.04.2014 року ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області у задоволенні заяви ОСОБА_4 про роз'яснення рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 01.03.2013 року відмовлено (а.с. 12).

04.02.2014 року Самарським районним судом м. Дніпропетровська видано виконавчий лист, відповідно до якого з ОСОБА_4 стягнуто на користь ОСОБА_1 202000 (двісті дві тисячі) грн. (а.с. 8-9).

10.02.2014 року на підставі вищезазначеного виконавчого документа державним виконавцем винесено постанову по відкриття виконавчого провадження № 41966766 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 202000 (двісті дві тисячі) грн. (а.с. 11).

25.06.2014 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі поданого боржником рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 01.03.2013 року (а.с. 14).

02.12.2014 року на ім'я начальника Самарського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції заявником подана заява, відповідно до якої остання просила постанову державного виконавця від 25.06.2014 року скасувати (а.с. 15).

Згідно відповіді на запит заявника від 02.12.2014 року, начальником відділу повідомлено, що підстави для скасування постанови державного виконавця відсутні (а.с. 16).

Відповідно до ст. 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Частиною 1 ст. 384 ЦПК України зазначено, що скаргу може бути подано до суду безпосередньо або після оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби до начальника відповідного відділу державної виконавчої служби.

Заявник, вважає, що його право порушено, оскільки рішення в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 202000 (двісті дві тисячі) грн. підлягає виконанню, так як рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 01.03.2013 року рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська скасовано частково, а саме лише в частині визнання договору купівлі-продажу недійним.

Однак, суд з даним висновком погодитись не може з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ч. 1, 4, 5 ст. 216 ЦК України , недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

У відповідності до п. 7 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за змістом статті 216 ЦК України та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, суд може застосувати з власної ініціативи реституцію, як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до статті 11 ЦПК України.

Як вбачається з аналізу мотивувальної частини рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 24.12.2012 року, судом було застосовано саме реституцію, як наслідок визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири. Так, реституція є наслідком недійсності договору, а отже не може бути самостійним явищем. В зв'язку з чим, відмова у задоволенні позову про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним виключає можливість застосування реституції, як окремої самостійної вимоги.

Тобто, рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська скасовано в частині, що стосується визнання договору недійним, тому для стягнення грошової суми в порядку реституції не має підстав. Крім того суд звертає увагу, що рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська залишено без змін в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 та в частині відмови в задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Відповідно до роз'яснень Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» реституція, як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Зазначена вище правова позиція ВСУ ще раз підтверджує безпідставність вимоги заявника щодо стягнення суми в порядку реституції, оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по цивільній справі обрано невірний спосіб захисту, через те, що вони не є сторонами укладеного договору купівлі-продажу квартири, а віндикаційний позов заявлено не було, що стало підставою для часткового скасування рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська.

В мотивувальній частині рішення, апеляційний суд зазначив, що оскільки між позивачами та нинішнім власником квартири існують речово-правові відносини щодо права на спірну квартиру, то і способом захисту є відповідний цим правовідносинам речово-правовий - витребування (ст. 387, 388 ЦК України).

Також, в останньому абзаці мотивувальної частини рішення апеляційний суд зазначив про необхідність скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_11 та залишення без змін в іншій частині рішення суду. Тобто, позивачам ОСОБА_2 та ОСОБА_11 в позові відмовлено в повному обсязі.

З досліджених матеріалів самої цивільної справи вбачається, що заявник ОСОБА_1 не зверталась з позовними вимогами до суду про стягнення з ОСОБА_5 грошових коштів.

При цьому апеляційний суду в своєму рішенні як раз звернув увагу на положення ст.ст. 10, 11 ЦПК України, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Отже, посилання представника заявника на рішення суду першої та апеляційної інстанцій, як на підставу для видачі виконавчого листа про стягненя грошових коштів є хибним, оскільки це є лише вільним трактуванням рішень на свою користь.

Крім того, у відповідності до ст. 385 ЦПК України скаргу може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Відповідно до ч. 3 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

У відповідності до роз'яснень Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» такі строки є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з'ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Наприклад, при оскарженні бездіяльності зазначених осіб у вигляді невжиття заходів з примусового виконання судового рішення до уваги може бути взято ті обставини, що стягувач, який подав до відповідного органу заяву про відкриття виконавчого провадження і не отримав у визначений законом строк (з урахуванням поштового обігу) задоволення своїх вимог, вважається обізнаним про ймовірність порушення його прав у виконавчому провадженні незалежно від того, чи отримав він від державного виконавця певні процесуальні документи та чи ознайомлений він із матеріалами виконавчого провадження.

Заявник зазначає, що оскільки постанову про закінчення виконавчого провадження від 25.06.2014 року вона отримала тільки 01.12.2014 року, через свого представника, а відповідь на її заяву від 02.12.2014 року вона отримала лише 29.01.2015 року через представника, то звернення до суду із даною скаргою вона здійснила в пропущений строк з поважної причини. В той же час, доказів звернення заявника до ВДВС для з'ясування ситуації по даному виконавчому провадженню та отримання зазначеної постанови на протязі 6 місяців (25.06.2014 р.-01.12.2014 р.) суду не надала.

Враховуючи встановлені судом фактичні обставини даної справи, а також діючого матеріального закону, з урахуванням загальних засад цивільного судочинства відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, суд приходить до висновку, що в задоволенні скарги ОСОБА_1 на рішення та дії Самарського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції необхідно відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 208-210, 383, 384 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_1 на рішення та дії Самарського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції в повному обсязі.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Самарський районний суд м. Дніпропетровська протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії цієї ухвали.

Суддя К.С. Маштак