Ухвала суду № 43270044, 25.03.2015, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження

25 березня 2015 року Справа № П/811/917/15

Суддя Кіровоградського окружного адміністративного суду Петренко О.С., розглянувши матеріали у справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс"

до відповідача: Ленінського відділу державної виконавчої служби Кіровоградського міського управління юстиції

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" звернулося до суду з адміністративним позовом до Ленінського відділу державної виконавчої служби Кіровоградського міського управління юстиції з наступними позовними вимогами:

- витребувати у відповідача матеріали виконавчого провадження;

- визнати протиправними арешт на все майно, згідно постанови №37610392 від 19.04.2013 року Ленінського відділу ДВС Кіровоградського міського управління юстиції, арешт згідно постанови б/н від 05.03.2012 року Ленінського відділу ДВС Кіровоградського МУЮ в частині накладення арешту на нерухоме майно: квартири загальною площею 88,36 кв.м, житловою площею - 54,06 кв.м, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_1(4);

- зобов'язати Ленінський відділ ДВС Кіровоградського МУЮ звільнити з - під арешту нерухоме майно - квартири загальною площею 88,36 кв.м, житловою площею - 54,06 кв.м, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 (4).

Відповідно до п. 4, 6 ч. 1 ст. 107 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства та чи немає підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч.1 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

У пункті 3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів», звернено увагу судів на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

Отже, в порядку передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України розглядаються спори, які виникають в результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Як випливає із змісту роз'яснень Пленуму Вищого адміністративного суду України, які викладені у Постанові від 20.05.2013 року № 8, та наведених норм процесуального закону, критерієм віднесення спору до публічно - правового, який підлягає розгляду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, є суб'єктний склад такого спору та характер правовідносин у яких виник спір.

Надаючи оцінку суб'єктному складу спору, необхідно зазначити, що позивачем є юридична особа - ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс", а відповідачем - Ленінський відділ державної виконавчої служби Кіровоградського міського управління юстиції, який за своїм правовим статусом є органом державної виконавчої влади. При цьому, слід зазначити, що позивач не є ні стороною, ні іншим учасником виконавчого провадження, у межах якого накладено арешт на майно, зняти який він просить.

Водночас за характером спірні правовідносини не є публічно - правовими.

Відповідно до змісту довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно встановлено, що власником арештованої квартири за адресою - АДРЕСА_1 є ОСОБА_1.

Так, позивачем зазначено, що 15.03.2006 року ОСОБА_2 уклала з ВАТ "Сведбанк" кредитний договір №30.06.-04/67-К. З метою забезпечення виконання укладеного кредитного договору, 15.03.2006року укладено іпотечний договір.

За умовами іпотечного договору, в якості забезпечення виконання Іпотекодавцем зобов'язань за договором кредиту №30.06-04/67-К від 15.03.2006р. визначено нерухоме майно - квартира загальною площею 88,36 кв.м, житлова площа - 54,06 кв.м, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_1.

Обтяження згідно вищевказаного іпотечного договору, відступлено ТОВ "ФК "Вектор Плюс" та зареєстровано в Державному реєстрі іпотек.

Тому, на думку позивача, оскільки відповідачем накладено арешт на майно ТОВ "ФК "Вектор Плюс", яке не є боржником у виконавчому провадженні, відповідно до ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження», наявні підстави для звернення до суду із позовом про зняття арешту із майна.

Згідно ч. 1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У пункті 16 Постанови Пленуму Верховного Cуду України від 26 грудня 2003 р. № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» роз'яснено, що вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржнику майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил підвідомчості (ст. 24 ЦПK, ст. 12 ГПK) позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту.

Отже, згідно вказаних роз'яснень Пленуму ВАСУ, публічно-правовими є спори, що не пов'язані з визнанням права власності на арештоване майно.

Згідно ст. 1 Цивільного процесуального кодексу України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч.1 ст.15 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових , земельних , сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Частиною 2 ст.114 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що позови про зняття арешту з майна пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.

Пленум Верховного Суду УРСР у Постанові від 27.08.1976 року № 6 «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» (із змінами та доповненнями), звернув увагу судів на те, що за правилами, встановленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що ґрунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним.

Таким чином, виходячи з аналізу вказаних норм Закону та роз'яснень його застосування, вимоги позивача про зняття арешту з майна мають ґрунтуватися на праві власності на таке майно. Тому передумовою їх задоволення повинно бути визнання права власності на спірне майно. Проте, прийняття рішень про визнання права власності на майно не належить до юрисдикції адміністративних судів, а справи щодо визнання права власності та зняття арешту із майна не можуть розглядатися в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

В контексті вказаного висновку необхідно зазначити про безпідставність посилань позивача на п. 20 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів», яким, на його думку, роз'яснено, що спори про зняття арешту з майна віднесені до юрисдикції адміністративних судів, із таких мотивів.

Так, абз.1-2 п. 20 вказаної Постанови роз'яснено, що згідно з частиною першою статті 60 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Під час вирішення такого спору з'ясуванню підлягають обставини щодо підстав набуття права власності на спірне майно, у зв'язку з чим зазначені вимоги є приватноправовими.

Натомість, позивач залишивши поза увагою абз. 1-2 п. 20 Постанови, послався на абз. 3 Постанови, яким роз'яснено, що публічно-правовими є спори між особою, на майно якої накладено арешт у виконавчому провадженні і яка не є боржником у цьому провадженні, та органом державної виконавчої служби - суб'єктом владних повноважень з приводу рішень, дій чи бездіяльності, прийнятих (вчинених) під час проведення опису та арешту майна, що не пов'язані з визнанням права власності на арештоване майно. Про безпідставність посилань позивача на зазначене роз'яснення свідчить те, що предметом позову не є вимога щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності, прийнятих (вчинених) під час проведення опису та арешту майна, а вимога про зняття арешту із майна, що не є тотожною.

Отже, за своїм характером спірні правовідносини не є публічно - правовими, а тому позовну заяву ТОВ "ФК "Вектор Плюс" до Ленінського відділу державної виконавчої служби Кіровоградського міського управління юстиції зняття арешту з майна, не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, у відкритті провадження в адміністративній справі слід відмовити.

Керуючись п.1 ч.1 ст.109 КАС України, суддя, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" до Ленінського відділу державної виконавчої служби Кіровоградського міського управління юстиції про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

Позовну заяву повернути позивачу разом з усіма доданими до неї матеріалами.

Роз'яснити позивачу, його право звернутися з даним позовом до відповідного місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

Роз'яснити позивачу, що його повторне звернення до адміністративного суду з таким самим позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 5-денний строк з дня отримання.

Суддя підпис Петренко О.С.

Згідно з оригіналом