Ухвала суду № 43269945, 17.03.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-3424/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Шевченко А.В. Суддя-доповідач: Шостак О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

17 березня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Шостака О.О.,

суддів: Горяйнова А.М., Мамчура Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксування технічними засобами, в порядку ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від "15" серпня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БРСМ - Нафта" до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від « 15» серпня 2012 року позов було задоволено. Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду від 15.08.2012 року та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволені позову в повному обсязі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від « 15» серпня 2012 року - без змін, виходячи із наступного. Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як було встановлено судом першої інстанції, 0.06.2012 року Броварською ОДПІ Київської області ДПС було проведено перевірку позивача, за результатами якої були складені акти № 212/1501/32054607, № 211/1501/32054607 та № 214/1501/32054607 «Про результати камеральної перевірки податкової звітності», якими встановлені наступні порушення податкового законодавства:

- дані камеральних перевірок свідчать про порушення пунктів 287.6, 287.7 статті 287 Податкового кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України; - відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, визначено заниження сум грошових податкових зобов'язань по орендній платі за землю та завищення сум грошових податкових зобов'язань по земельному податку, зазначених у податковій декларації на 2009 рік (по акту № 214/1501/32054607), на 2011 рік (по акту № 212/1501/32054607) та на 2012 рік (по акту № 211/1501/32054607) та що вплинуло на розрахунки з бюджетом. На підставі актів перевірки Броварською ОДПІ Київської області ДПС від 20.06.2012 року № 212/1501/32054607, № 211/1501/32054607 та № 214/1501/32054607, відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 07.07.2012 року № 0004011501, № 0004021501 та № 0003991501. Не погоджуючись з вищевикладеними обставинами, позивач звернувся до суду з відповідним позовом. Київський окружний адміністративний суд прийшов до висновку про необхідність задовольнити позов. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне. З матеріалів справи вбачається, що між громадянином України ОСОБА_2 (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БРСМ-НАФТА»(покупець) був укладений договір купівлі-продажу комплексу від 17.07.2009 року. З вищевказаного договору вбачається, що продавець передав (продав) у власність покупця, а покупець прийняв у власність (купив) комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до пункту 4 вказаного договору, земельна ділянка, на якій знаходиться комплекс, надана в користування продавцю на підставі договору оренди, укладеного з Броварською міською радою Київської області 28.11.2008 року, покупець зобов'язаний переукласти договір на своє ім'я. Відповідно до заяви ОСОБА_2 від 08.09.2009 року, останній просить припинити договір оренди земельної ділянки площею 0, 2097 га за адресою: АДРЕСА_1 у зв'язку з продажем нерухомого майна АЗС, на користь позивача. Згідно рішення Броварської міської ради Київської області від 15.10.2009 року № 1260-71-05 право користування зазначеною земельною ділянкою припинено. Рішенням Броварської міської ради Київської області від 17.09.2009 року № 1240-69-05 Товариство з обмеженою відповідальністю «БРСМ-НАФТА»отримало дозвіл на складання технічної документації із землеустрою по оформленню права користування (договір оренди) земельних ділянок, на яких розміщене майно, що являється власністю юридичних осіб: Товариству з обмеженою відповідальністю «БРСМ-НАФТА», орієнтовною площею 0, 2097 га для обслуговування комплексу по АДРЕСА_1. Рішенням Броварської міської ради Київської області від 09.129.2010 року № 56-03-06, продовжено термін дії дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою по оформленню права користування земельної ділянки до 09.01.2011 року. Відповідно до матеріалів справи, позивач надавав податкові декларації з плати за землю (земельний податок за 2009 рік, 2011 та 2012 роки). Відповідно до графи 5 декларації, позивач самостійно нараховував земельний податок за користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1. Під час проведення перевірки, податковий орган визначив неправомірність нарахування земельного податку, так як позивач повинен був сплачувати орендну плату за земельну ділянку, у зв'язку з чим були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими зменшено грошове зобов'язання із земельного податку з юридичних осіб. Відповідно статті 1 Закону України «Про плату за землю»(Закон застосовується щодо правовідносин, які виникли у 2009 році) податок - обов'язковий платіж, що справляється з юридичних і фізичних осіб за користування земельними ділянками, оренда - засноване на договорі строкове платне володіння, користування земельною ділянкою. Статтею 2 Закону України «Про плату за землю»встановлено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата. У статті 5 Закону України «Про плату за землю»визначено, зокрема, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, суб'єктом - власник земельної ділянки і землекористувач, у тому числі орендар. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки (стаття 13 закону України «Про платку за землю»). Згідно зі статтею 15 Закону України «Про плату за землю»власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році. Що стосується правовідносин у 2011 та 2012 роках, суд зазначає, що Закон України «Про плату за землю»втратив чинність у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України. Податковим Кодексом України визначено поняття плати за землю, земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Так, відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Згідно з підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу). Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XIII - орендна плата) (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). Відповідно до статей 269-270 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності. Пунктом 287.1 статті 287 цього Кодексу передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Відповідно до статті 288 вказаного Кодексу підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Відповідно до Земельного кодексу України право на землю може бути реалізовано шляхом права власності на землю та права користування землею (розділ ІІІ, глави 14 та 15 Земельного кодексу України). Право користування землею виникає у двох випадках -право постійного користування земельною ділянкою (стаття 92 глави 15 розділу ІІІ Земельного кодексу України) та право оренди земельної ділянки (статті 93, 94 глави 15 розділу ІІІ Земельного кодексу України). У статті 125 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, а саме з липня 2009 року по 2012 рік) встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Відповідно до статті 126 цього Кодексу (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; б) свідоцтвом про право на спадщину. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Форми державних актів на право власності на земельну ділянку, право постійного користування земельною ділянкою затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону. Питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюється статтями 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України. Відповідно до цих статей, які не зазнали суттєвих змін в межах виниклих відносин щодо порядку переходу права на земельну ділянку, до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Враховуючи викладене. Колегія суддів погоджується з висновком сду першої інстанції, що позивач безпідставно обрав для себе сплату земельного податку замість сплати орендної плати за землю. Так як, по-перше, нормами Закону України «Про плату за землю»та Податкового кодексу України чітко встановлено, що земельний податок сплачують тільки власники землі чи землекористувачі, а позивач не є тим землекористувачем, який повинен сплачувати земельний податок. По-друге, відсутність укладеного договору оренди земельної ділянки не є підставою для уникнення сплати орендної плати за землю, оскільки, як вже зазначалося, переважне право для застосування у даному випадку мають норми статей 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України. Виходячи з положень вказаних норм, розмір орендної плати за землю є умовою договору оренди. В той же час, орендна плата є формою загальнодержавного податку «плата за землю»і не може залежати від умов договору чи його неукладення, оскільки відносини оподаткування регулюються виключно засобами владних приписів з боку держави і не допускають диспозитивності. Принципові засади такого регулювання містяться в статті 67 Конституції України, відповідно до якої кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Використання земельних ділянок державної і комунальної власності під вказаним комплексом позивачем здійснюється без оформлення відповідного договору оренди та технічної документації, що також позивачем не заперечується. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач повинен був нараховувати та сплачувати орендну плату за користування земельною ділянкою, на яких розташований об'єкт нерухомого майна. В свою чергу, скасовуючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що податковим органом не доведено правомірність виставлення податкових повідомлень-рішення щодо зменшення сум грошових зобов'язань по земельному податку. Колегія суддів погоджується з даним висновком з огляду на наступне. Відповідно до пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення. Податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення. З матеріалів справи вбачається, що позивач платіжними дорученнями № 612 від 12.04.2012 року, № 667 від 28.05.2012 року, № 700 від 21.06.2012 року сплачував земельний податок за земельну ділянку. Також, в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях відповідач вказує на встановленні порушення, а саме на пункт 123.1 статті 123 Податкового кодексу України. Так, у статті 123 Податкового кодексу України вказано, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. У зв'язку з цим вбачається, що відповідачем не зазначено норми, на підставі якої позивачу встановлення порушення сплати земельного податку з юридичних осіб. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам та прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від "15" серпня 2012 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

В задоволені апеляційної скарги Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області - відмовити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від "15" серпня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 2 ст. 212 КАС України та може бути оскаржена в двадцятиденний термін шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.О. Шостак

Судді А.М. Горяйнов

Я.С. Мамчур

.

Головуючий суддя Шостак О.О.

Судді: Мамчур Я.С

Горяйнов А.М.