Постанова № 43269030, 24.03.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" березня 2015 р. Справа№ 910/27311/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

при секретарі Місюк О.П.

від позивача - не з`явився

від відповідача - Слюсар С.В.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» на рішення Господарського суду м. Києва від 03.02.2015 (суддя Шкурдова Л.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нігма-С»

до Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування»

про стягнення боргу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «Нігма-С» звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до ПАТ «Укргазвидобування» про стягнення заборгованості по договору.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 03.02.2015 позовні вимоги задоволені повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій вказує, що рішення суду прийняте при неповному з`ясуванні всіх обставин справи, з порушенням норма матеріального права, а тому просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2015 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Представник позивач в судове засідання не з`явився про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не відомі.

Представник апелянта в судове засідання з`явився та надав усні пояснення стосовно предмету спору.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

12.05.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нігма-С» (постачальник) та Дочірньою компанією «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування» (покупець) був укладений договір про закупівлю товарів за державні кошти №УГВ3081/11-11.

Відповідно до умов договору позивач зобов'язався у 2011 році поставити відповідачу товари, зазначені у специфікації, що додається до договору, а відповідач зобов'язався прийняти і оплатити такі товари.

Пунктом 5.3 договору визначено, що датою поставки товару є дата акту приймання-передачі товару, підписаного уповноваженими представниками сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем на умовах згідно пункту 2 Специфікації № 1 було здійснено поставку товарів відповідачеві на загальну суму 521040 грн., що підтверджується актом прийому-передачі № 2/43 від 20.05.2011.

Пунктом 4 Специфікації № 1 визначено умови та строк оплати: оплата по факту поставки протягом 30 календарних днів з дати поставки товару.

Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, мотивує свої вимоги тим, що у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором, у позивача виникло право на нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу, відповідно до приписів чинних норм законодавства України.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог та оскаржуючи постановлене судом першої інстанції рішення, обґрунтовує це відсутністю вини відповідача, оскільки він не мав можливості оплатити заборгованість за договором внаслідок несвоєчасного проведенням розрахунків його контрагентів.

Проте, колегія суддів не приймає до уваги такі доводи відповідача, оскільки вони спростовуються наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Позивач на адресу відповідача направив претензію № 22/08-13а 22.08.2013 з вимогою про сплату заборгованості за поставлений товар.

30.09.2013 на адресу позивача від відповідача надійшов лист, в якому зазначалося проте, що через дефіцит обігових коштів, к результат несвоєчасного проведення розрахунків НАК «Нафтогаз України» перед ПАТ «Укргазвидобування» за поставлений природний газ, останній не має можливості погасити заборгованості перед позивачем.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.03.2014 у справі № 910/1727/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Нігма-С» до Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» задоволено, стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нігма-С» заборгованість за договором № УГВ 3081/11-11 від 12.05.2011 у розмірі 521040,00 грн., 40 084, 39 грн. 3% річних.

Згідно зі ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

26.06.2014 Господарським судом міста Києва було видано наказ про примусове виконання рішення від 25.03.2014 у справі №910/1727/14.

24.12.2014 старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м.Києві винесено постанову про зняття арешту з коштів боржника ВП № 45311956 від 24.12.2014, з якої вбачається, що станом на 24.12.2014 заборгованість відповідача перед позивачем, зокрема, по виконанню наказу від 26.06.2014 у справі №910/1727/14 погашена.

Оскільки відповідачем виконання рішення господарського суду міста Києва від 25.03.2014р. у справі №910/1727/14 було прострочено, позивач просить стягнути з відповідача 78 196,00 грн. - інфляційні втрати, нараховані позивачем з суми боргу 521 040,00 грн за період з 20.06.2011 по 01.10.2014 та 11 263,03 грн - 3 % річних, нараховані позивачем за період з 11.01.2014 по 01.10.2014.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частинами 1 та 2 статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

В силу частини 1 статті 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

За ст. 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком, внаслідок якого боржник може бути звільнений від відповідальності. Тому відсутність коштів у відповідача не може бути підставою для звільнення його від відповідальності.

Ці положення повністю кореспондуються з положеннями частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, відповідач своїми діями (не проведення розрахунків за договором поставки) порушив умови договору щодо належного та добросовісного виконання зобов'язання по договору.

За приписами ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 617 Цивільного кодексу України не вважаються обставинами, які б звільняли від відповідальності, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною 1 статті 229 ГК України визначено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Як визначено частиною 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Одночасно з цим, відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтями 598-609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Отже, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям провадження з його примусового виконання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Зважаючи на те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 25.03.2014 у справі № 910/1727/14 з відповідача на користь позивача стягнуто 3 % річних, нарахованих позивачем за період з 20.06.2011 по 10.01.2014, та заборгованість відповідача погашена станом на 24.12.2014, суд приходить до висновку, що позивач має право на нарахування 3 % річних за період з 11.01.2014 по 01.10.2014.

Перевіривши розрахунок, наданий позивачем суду першої інстанції, колегія суддів находить його арифметично вірним та обґрунтованим, а тому вимога про стягнення 3% річних у сумі 11263,03 грн. підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем здійснено розрахунок інфляційних втрат в розмірі 78 196,00 грн. з суми боргу 521 040,00 грн. за період з 20.06.2011р. по 01.10.2014р.

Судом першої інстанції вірно було встановлено, що під час розгляду справи № 910/1727/14 позивачем вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат не заявлялися.

Враховуючи те, що законодавство не обмежує можливість позивача захистити своє право на грошову компенсацію в окремому судовому провадженні після винесення судового рішення про стягнення інфляційних збитків, суд приходить до висновку, що позивач має право на звернення до суду про стягнення з відповідача інфляційних втрат.

Розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем математично вірно із дотримання приписів чинного законодавства України, а тому вимога про стягнення інфляційних втрат в розмірі 78 196 грн. підлягає задоволенню.

Заперечення відповідача щодо відсутності у нього грошових коштів внаслідок несвоєчасного проведення розрахунків його контрагентами, як підстава для відмови у задоволенні позовних вимог, судом не береться до уваги оскільки згідно ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а частина 2 ст. 617 ЦК України та ч. 2 ст. 218 ГК України передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, зважаючи на те, що відповідачем по справі не було належним чином спростовано доводи позивача, не обґрунтовано відсутності у нього обов`язку щодо виконання договірного зобов'язання, колегія суддів приходить до висновку про те, що позовні вимоги є правомірними, законними та обгрунтованими, а отже підлягаючими задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Нігма-С», а тому апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2015 у справі № 910/27311/14 - без змін.

Матеріали справи № 910/27311/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.В. Андрієнко