Рішення № 43268973, 24.03.2015, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.03.2015 Справа № 920/184/15за позовом: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1,

м. Суми,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумський завод

гумотехнічних виробів", м. Суми,

про стягнення 21 460 грн. 89 коп.

СУДДЯ Ю.А. ДЖЕПА

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2 (довіреність б/н від 18.12.2014 р.);

від відповідача: Бирченко Б.В.;

При секретарі судового засідання Лєпковій О.О.

Суть спору: позивач просить суд стягнути з відповідача 25 844 грн. 95 коп. заборгованості, з яких: 17 400 грн. 00 коп. основного боргу, відповідно до укладеного між сторонами договору № 17/01 від 17.01.2012 р.; 4 878 грн. 53 коп. пені; 3 566 грн. 42 коп. інфляційних витрат, а також судові витрати, пов'язані з розглядом справи.

Представник позивача 16.03.2015 надав заяву про зменшення позовних вимог, згідно якої просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 17 400,00 грн., 1 665,37 грн. пені, 3 566,42 грн. інфляційних втрат. Дана заява була прийнята судом до розгляду.

Представник позивача в дане судове засідання надав заяву про зменшення позовних вимог, згідно якої просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 16 900 грн. 00 коп., 1 665 грн. 37 коп. пені, 3 566,42 грн. інфляційних втрат. Дана заява відповідає вимогам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України і прийнята судом до розгляду.

Представник відповідача в судове засідання подав заперечення проти позову, в яких зазначив, що не погоджується з розрахунком інфляційних втрат, проведенем позивачем, за період серпень-жовтень 2013 р., та надав контррозрахунок інфляційних втрат, зазначивши, що в серпні-жовтні 2013 р. мала місце дефляція. Окрім цього, надав заяву про застосування строку позовної давності в частині вимог щодо стягнення пені на суму 1 665 грн. 37 коп.

Враховуючи достатність часу, наданого позивачу та відповідачу для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 43 та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

Відповідно до договору організації перевезення вантажу автомобільним транспортом по Україні № 17/015 від 17.01.2012 р., укладеного між позивачем та відповідачем, позивач «Перевізник» зобов'язався на підставі заявок відповідача «Замовника» здійснити перевезення вантажів автомобільним транспортом на території України, а останній зобов'язувався своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату вартості перевезень.

Відповідно до п.п. 4.1 зазначеного договору, вартість кожного окремого перевезення,визначається згідно рахунку, п.п. 4.2, встановлює, що відповідач, як замовник за даним договором повинен сплачувати позивачу вартість кожного перевезення протягом п'яти банківських днів з моменту підписання Сторонами акту виконаних робіт.

Протягом 2013 р. позивач здійснив перевезення вантажу відповідача. Надання та отримання зазначених послуг оформлено замовленням на перевезення та актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №6064, № 6012, № 6112 (а.с. 15-18).

Зазначені акти здачі - прийняття робіт (надання послуг) оформлені належним чином, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками. Згідно змісту зазначених актів, відповідач підтверджує отримання послуг у повному обсязі та заявляє про відсутність будь-яких претензій чи застережень щодо наданих послуг та їх вартості. У зазначених актах зазначено, що цей акт є підставою для здійснення фінансових розрахунків між сторонами.

Відповідач своїх зобов'язань щодо оплати послуг не виконав, станом на час розгляду даної справи борг за договором організації перевезення вантажу автомобільним транспортом по Україні № 17/015 від 17.01.2012 р. 17 400 грн. 00 коп.

Відповідно до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частина 1 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач в порушення умов договору заборгував за надані позивачем послуги кошти в сумі 17 400 грн. 00 коп., що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору.

Відповідно до положень чинного законодавства, а саме: ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

З наведеною нормою кореспондується і ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, згідно із якою господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Разом з тим, в ході судового розгляду позивачем було уточнено суму основного боргу, згідно останньої заяви позивача про зменшення позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідача 16 900 грн. 00 коп.

Відповідачем доказів сплати 16 900 грн. 00 коп. основного боргу та аргументованих заперечень проти вимог позивача не подано, не подано і доказів сплати боргу, тому суд вважає, що позовні вимоги стосовно стягнення основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі ст. ст. 526, 901 Цивільного кодексу України.

Крім того, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за договором організації перевезення вантажу автомобільним транспортом по Україні № 17/015 від 17.01.2012 р. позивач просить стягнути з відповідача 3 566 грн. 42 коп. інфляційних втрат.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимоги кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Проте, відповідач заперечуючи нарахування інфляційних нарахувань, надав контррозрахунок інфляційних втрат, зазначивши, що в серпні-жовтні 2013 р. мала місце дефляція.

Позивач в судовому засіданні погодився з цим і усно зменшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з листопада 2013 р. по листопад 2014 р. в розмірі 2 895 грн. 52 коп.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що позовні вимоги стосовно стягнення інфляційних збитків в такому розмірі є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені позивач зазначає, що відповідачем в порушення умов договору не було проведено розрахунків за надані послуги.

Підпунктом 5.2.2. вищевказаного договору передбачено, що у разі несвоєчасної оплати вартості перевезення Замовник сплачує Перевізнику пеню у розмірі подвійної облікової НБУ, яка діяла на час прострочення, від простроченої суми за кожен день прострочення.

Тому, позивачем заявлені вимоги по стягненню пені в розмірі 1 665 грн. 37 коп.

Разом з цим, з заяви відповідача про застосування строку позовної давності та матеріалів справи вбачається, що на день звернення до суду із даною позовною заявою загальний строк позовної давності по стягненню пені сплив.

За статтею 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Стаття 258 Цивільного кодексу України встановлює, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України скорочена позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частина 3 ст. 267 Цивільного Кодексу України встановлює, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Представник відповідача у судовому засіданні надав відповідну заяву.

Згідно з частиною 4 ст. 267 Цивільного Кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судом встановлено, що спеціальний строк позовної давності в один рік, протягом якого позивач мав право звернутися з вимогою про стягнення неустойки (штрафу, пені) сплив 28.08.2014, 02.09.2014, 09.09.2014, 26.09.2014, 27.10.2014 по кожному окремому акту відповідно. А позовна заява надіслана до суду лише 22.12.2014.

Представник позивача в судовому засіданні не заперечував щодо заяви представника відповідача про застосування строку позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, у зв'язку з пропущенням спеціального строку позовної давності, суд відмовляє в задоволенні вимоги щодо стягнення пені.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, а саме, не своєчасної оплати наданих послуг, суд дійшов висновку про відшкодування позивачеві суми сплаченого судового збору пропорційно задоволеним вимогам в розмірі 1 685 грн. 22 коп. за рахунок відповідача відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 256, 258, 267, 530, 901 Цивільного кодексу України, ст. ст. 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумський завод гумотехнічних виробів" (40007, м. Суми, вул. Прикордона, 47, код ЄДРПОУ 33813854) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ід. номер НОМЕР_1) 16 900 грн. 00 коп. основного боргу, 2 895 грн. 52 коп. інфляційних втрат, 1 685 грн. 22 коп. відшкодування витрат зі сплати судового збору.

3. В частині стягнення 1 665 грн. 37 коп. пені - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 26.03.2015

СУДДЯ Ю.А. ДЖЕПА