Ухвала суду № 43268682, 16.03.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2015 р. Справа № 876/11903/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Пліша М.А., Гудима Л.Я.,

за участю секретаря судового засідання Малетич М.М.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника Рожищенської РДА Шевчук В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Рожищенської районної державної адміністрації Волинської області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 04.12.2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Рожищенської районної державної адміністрації Волинської області, Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 12.11.2014 року звернулася до суду з адміністративним позовом до Рожищенської районної державної адміністрації Волинської області, Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області про визнання протиправним та скасування розпорядження від 05 листопада 2014 року №140-ос в частині звільнення позивача; про поновлення на посаді начальника відділу культури і туризму Рожищенської районної державної адміністрації Волинської області з 05 листопада 2014 року; стягнення з врахуванням збільшення розміру позовних вимог середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 4 590,00 грн.; стягнення моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 04.12.2014 року позов задоволено частково.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції Рожищенська районна державна адміністрація Волинської області подала апеляційну скаргу. Вважає, що оскаржувана постанова судом першої інстанції прийнята з неповним з'ясуванням обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому просить її скасувати та в задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що розпорядженням Рожищенської районної державної адміністрації Волинської області від 14 грудня 2010 року №107-ос ОСОБА_1 була призначена на посаду начальника відділу культури і туризму райдержадміністрації. Присягу державного службовця прийняла 15 грудня 2010 року. За час роботи на посаді, розпорядженням голови Рожищенської РДА від 15 травня 2014 року №9-к була притягнути до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.

Матеріалами справи підтверджується, що 07 жовтня 2014 року комісією у складі першого заступника голови адміністрації Шевчука С.М., заступника голови адміністрації ОСОБА_6, головного спеціалісти відділу культури ОСОБА_19 був складений акт, про те, що 07 жовтня 2014 року ОСОБА_1 надала на підтвердження своєї відсутності на роботі з 04 серпня 2014 року по 26 вересня 2014 року листки тимчасової непрацездатності. Після коригування табелів обліку використання робочого часу за серпень та вересень 2014 року було встановлено, що листки непрацездатності не охоплюють два календарних дні: 04 серпня 2014 року та 26 серпня 2014 року. Таким чином, документів, що підтверджують відсутність ОСОБА_1 у зв'язку з хворобою 04 серпня 2014 року та 26 серпня 2014 року, немає, і в ці дні вона була відсутня на роботі із нез'ясованих причин, про що і засвідчила комісія.

В подальшому, заступником голови Рожищенської РДА ОСОБА_6, яка є безпосереднім керівником позивача, на ім'я голови адміністрації була складена доповідна записка від 14 жовтня 2014 року, в якій повідомлялося, що ОСОБА_1 04 та 26 серпня 2014 року була відсутня на робочому місці без поважних причин.

У відповідь на цю доповідну записку, позивач направила пояснюючу записку від 15 жовтня 2014 року в якій зазначила, що 04 та 26 серпня 2014 року була присутня на роботі і цей факт можуть підтверджувати підписані нею платіжні доручення та показання працівників відділу та підпорядкованих установ.

Розпорядженням голови Рожищенської РДА від 28 жовтня 2014 року №331 призначено службове розслідування відносно начальника відділу культури і туризму райдержадміністрації ОСОБА_1 щодо її відсутності на робочому місці 04 та 26 серпня 2014 року. Визначено комісію у складі п'яти чоловік, а саме голова комісії - керівник апарату Кузава І.Б., члени комісії - завідувач сектору кадрової роботи Корнатовська Т.В., начальник відділу фінансово-господарського забезпечення Петрук Т.М., голови спеціаліст юридичного відділу апарату Побережнюк М.Е., завідувач організаційним сектором апарату Цюх Л.М.

В ході службового розслідування ОСОБА_1 надала пояснюючу записку від 29 жовтня 2014 року в якій повідомила, що 04 та 26 серпня 2014 року вона не перебувала на лікарняному, а була присутня на роботі, що можуть підтвердити платіжні доручення, підписані за ці дні, а також показання головного бухгалтера ОСОБА_13, бухгалтера ОСОБА_14, заступника директора дитячої музичної школи ОСОБА_15, директора цієї школи ОСОБА_16, начальника управління фінансів адміністрації ОСОБА_17

В свою чергу, 29 жовтня 2014 року ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 надали пояснюючі записки, в яких підтвердили факт присутності позивача на роботі 04 та 26 серпня 2014 року.

За результатом службового розслідування комісією був складений акт від 30 жовтня 2014 року в якому були відхилені свідчення ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_17, як такі, що документально не підтверджуються. Також були відхилені надані копії платіжних доручень №670 від 05 серпня 2014 року, №744 від 26 серпня 2014 року, оскільки вони не були підписані начальником відділу культури і туризму (брався другий примірник без підпису з відміткою казначейства). Як наслідок комісією був зроблений висновок про відсутність позивача на роботі 04 та 26 серпня 2014 року без поважних причин та запропоновано за порушення трудового законодавства, Закону України «Про державну службу» застосувати до ОСОБА_1 заходи дисциплінарного впливу.

Листом Волинської обласної державної адміністрації від 05 листопада 2014 року №5854/44/2-14 було погоджено звільнення позивача з займаної посади.

Розпорядженням голови Рожищенської районної державної адміністрації Волинської області від 05 листопада 2014 року №140-ос ОСОБА_1 з 05 листопада 2014 року звільнено з посади начальника відділу культури і туризму райдержадміністрації за прогул без поважних причин відповідно до пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України за погодженням з обласною державною адміністрацією. Того ж дня, позивач ознайомилася з розпорядженням та зазначила, що не погоджується з ним.

Надаючи правову оцінку розпорядженню Рожищенської районної державної адміністрації Волинської області від 05 листопада 2014 року №140-ос, суд зазначає наступне.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

У пункті 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 Кодексу законів про працю України суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

З аналізу змісту вищенаведеної норми трудового законодавства та роз'яснень Пленуму Верховного суду України можливо дійти висновку, що факт прогулу працівника повинен бути зафіксований роботодавцем належним чином. Для цього, наприклад, в день відсутності працівника на роботі роботодавець повинен створити комісію, яка своїм актом підтвердить ці обставини.

Рожищенська РДА дійшла висновку про факт прогулу ОСОБА_1 04 та 26 серпня 2014 року лише на підставі акту від 07 жовтня 2014 року, в якому проаналізовані листки непрацездатності позивача за період з серпня по вересень 2014 року. Однак, на думку суду, сама лише відсутність листків непрацездатності за певні дні не доводить того, що ОСОБА_1 дійсно не виходила у ці дні на роботу. Крім того, вищенаведений акт складений не в день коли, на думку відповідача, позивач була відсутня на роботі, а лише через 1,5 місяці, тобто коли адміністрація не могла об'єктивно перевірити чи дійсно ОСОБА_1 виходила на роботу. З наведених підстав суд не бере до уваги акт від 07 жовтня 2014 року оскільки він не підтверджує факту прогулу позивача.

Як роз'яснено у пункті 18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

Оскільки підставою для звільнення ОСОБА_1 був саме факт вчинення прогулу, а не порушення трудової дисципліни та посадових обов'язків у зв'язку з неприбуттям на оперативні наради 04 та 26 серпня 2014 року, суд не в праві визнати звільнення позивача правильним виходячи з наведених обставин.

Надаючи оцінку доводам позивача про факт її присутність на роботі 04 та 26 серпня 2014 року, суд бере до уваги показання свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_17, які показали, що ОСОБА_1 дійсно виходила на роботу у ці дні та безпосередньо виконувала свої посадові обов'язки - підписувала фінансові документи, вирішувала питання щодо підготовки до нового навчального року музичної школи та питання щодо її утримання.

Крім того, суд бере до уваги платіжні доручення від 05 серпня 2014 року №670 та 26 серпня 2014 року №744, оскільки вони також підтверджують, що ОСОБА_1 дійсно була на роботі та підписувала від свого імені фінансові документи.

ОСОБА_1 підписувала платіжні доручення і в інші дні під час перебування на лікарняному, на думку суду, лише підтверджує той факт, що позивач регулярно, навіть під час тимчасової непрацездатності, виходила на роботу для забезпечення діяльності відділу, однак ці обставини ніяким чином не підтверджують, що вона здійснила прогул 04 та 26 серпня 2014 року.

Стосовно доводів представника адміністрації, що для підпису платіжних доручень достатньо декілька хвилин робочого часу, а в інші години позивач була відсутня на роботі, суд зауважує, що тягар доказування у цій справі лежить саме на роботодавцю, а не на працівнику. В даному випадку адміністрація має довести, що ОСОБА_1 була відсутня на роботі 04 та 26 серпня 2014 року, при цьому не на підставі припущень, що після підписання платіжних доручень вона пішла з роботи, а на підставі конкретних доказів на підтвердження цих обставин. Таких доказів суду надано не було, тому припущення представника Рожищенської РДА є безпідставними та не беруться до уваги.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України, до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами. У частині другій статті 32 цього ж Кодексу зазначено, що не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце.

З аналізу вищенаведених норм трудового законодавства можливо дійти висновку, що під роботою розуміється вся територія підприємства, установи чи організації, на якому працює працівник, а під робочим місцем розуміється визначена роботодавцем частина приміщення та/або території, на якій безпосередньо здійснює свої обов'язки працівник (службовий кабінет, цех, верстат тощо).

Таким чином, на думку суду, прогулом вважається лише відсутність більше трьох годин на роботі, тобто в межах території підприємства, установи чи організації. Відсутність же працівника на робочу місці (в межах службового кабінету), не є прогулом в розумінні Кодексу законів про працю України, за умови присутності працівника в межах території установи чи організації, або в підпорядкованих установах (на роботі).

Однак у даному випадку, в акті проведення службового розслідування від 30 жовтня 2014 року комісією було констатовано факт відсутності ОСОБА_1 04 та 26 серпня 2014 року саме на робочому місці, а не на роботі. Аналогічно, в письмових поясненнях першого заступника голови РДА ОСОБА_18 та заступника голови РДА ОСОБА_6 від 29 жовтня 2014 року, стверджується, що ОСОБА_1 була відсутня саме на робочому місці.

Наведене свідчить, що ні комісією з проведення службового розслідування, ні керівництвом Рожищенської РДА належним чином не досліджувалося питання, чи була ОСОБА_1 присутня саме на роботі, тобто не лише в межах службового кабінету (робочому місці), а в межах всієї будівлі відділу культури та підпорядкованих установах.

Оскільки звільнення за прогул можливе лише у разі відсутності на роботі, тобто в межах території підприємства, установи чи організації, у РДА не було законних підстав для звільнення ОСОБА_1 на підставі акту службового розслідування від 30 жовтня 2014 року та письмових пояснень ОСОБА_18, ОСОБА_6 в яких стверджується про відсутність на робочому місці.

Стосовно обґрунтованості вибору головою Рожищенської районної державної адміністрації Волинської області виду дисциплінарної відповідальності, суд зазначає наступне.

За правилами статті 147 Кодексу законів про працю України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Відповідно до частини другої статті 14 Закону України «Про державну службу», до службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Аналіз вищенаведених норм трудового законодавства дає підстави для висновку, що законодавець чітко розмежовує поняття «захід дисциплінарного стягнення» та «захід дисциплінарного впливу» по відношенню до осіб, які проходять державну службу і на яких не розповсюджується дія окремих дисциплінарних статутів. До першого поняття відноситься догана і звільнення, тоді як до другого - попередження про неповну службову відповідність або затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Як встановлено судом, за результатами проведеного службового розслідування був складений акт від 30 жовтня 2014 року в якому комісія, з посиланням на Закон України «Про державну службу» запропонувала застосувати до ОСОБА_1 заходи дисциплінарного впливу.

Голова Рожищенської РДА, всупереч висновкам та пропозиціям комісії з проведення службового розслідування, безпідставно застосував до ОСОБА_1 найбільш суворий вид дисциплінарного стягнення - звільнення.

Відповідно до пункту 8 Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року №950, під час визначення виду дисциплінарного стягнення члени комісії повинні враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Отже під час проведення службового розслідування члени комісії врахували і попередню роботу ОСОБА_1, в тому числі і не скасовану та не зняту догану від 15 травня 2014 року, однак в результаті запропонували не звільнити її, а застосувати заходи дисциплінарного впливу - або попередження про неповну службову відповідність або затримку до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

На думку суду, немотивований вихід керівника Рожищенської РДА за межі висновків акту службового розслідування та застосування суворішого виду дисциплінарного стягнення, ніж це запропоновано комісією, свідчить про упереджене та необ'єктивне ставлення до позивача, а також про недобросовісність дій голови адміністрації. Відповідач, суб'єкт владних повноважень, не довів суду обґрунтованість свого рішення - розпорядження від 05 листопада 2014 року №140-ос про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу культури і туризму Рожищенської районної державної адміністрації Волинської області.

Оцінивши розпорядження Рожищенської районної державної адміністрації Волинської області від 05 листопада 2014 року №140-ос колегія суддів дійшла висновку, що воно не відповідає положенням частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема винесене не на підставі Конституції, Кодексу законів про працю України, Закону України «Про державну службу», без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тобто необґрунтовано, без дотриманням принципу рівності перед законом, а також упереджено.

Оскільки Рожищенська районна державна адміністрація Волинської області належними та допустимими доказами не довела суду факту вчинення прогулу ОСОБА_1 04 та 26 серпня 2014 року, а у судовому засіданні був підтверджений факт перебування позивача на роботі у ці дні, враховуючи, що голова адміністрації вийшов за межі висновку за результатом проведеного службового розслідування та всупереч пропозиціям комісії застосував найбільш суворий захід дисциплінарного стягнення, тому суд дійшов висновку, що звільнення позивача проведено незаконно, а позовні вимоги в цій частині слід задовольнити.

Враховуючи положення статті 235 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі, а також ту обставину, що повним офіційним найменуванням структурного підрозділу, в якому працювала позивач наразі є відділ культури і туризму Рожищенської районної державної адміністрації, тому суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 слід поновити саме на посаді начальника цього відділу.

Відповідно до статті 237-1 Кодексу законів про працю України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Як роз'яснено у пункті 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У пункті 9 цієї ж Постанови зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Оскільки позивач не навела суду у чому саме проявилися моральні чи фізичні страждання, не довели суду, що була принижена її честь, гідність, престиж або ділова репутація, або що вона втратила нормальні життєві зв'язки з оточуючими людьми, не надали висновків судово-медичної експертизи або медичної комісії, які б підтверджували зв'язок хвороби позивача з неправомірним звільненням, оригіналів чеків на купівлю ліків, а також враховуючи, що суд поновлює права позивача протягом короткого часу (менше ніж один місяць), тому у задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн. слід відмовити.

За правилами частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Враховуючи ту обставину, що ОСОБА_1 незаконно звільнили з роботи, тому на її користь слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

З довідки Рожищенської РДА від 17 листопада 2014 року №314-05/14 слідує, що середньоденна заробітна плата позивача за останні два місяці перед звільненням становить 75,85 грн. Період вимушеного прогулу у даному випадку становить з 06 листопада 2014 року по 03 грудня 2014 року включно та містить 20 робочих днів. Таким чином, заробітна плата за час вимушеного прогулу складає 1 517,00 грн. (75,85 грн. х 20 робочих дні). Як наслідок, суд частково задовольняє позовні вимоги по відшкодуванню заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 1 517,00 грн., а у решті позовних вимог відмовляє.

Колегія суддів дійшла висновку, що Рожищенська районна державна адміністрація Волинської області належними та допустимими доказами не довела суду факту вчинення ОСОБА_1 прогулу 04 та 26 серпня 2014 року, а тому в адміністрації були відсутні підстави для звільнення позивача з посади за пунктом 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, щодо доданої в судовому засіданні постанови Рожищенського районного суду Волинської області від 16.04.2013 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, суд зазначає що оскільки вказане правопорушення відбулося поза межами робочого часу, а тому судом не береться до уваги. Апелянтом не надано достатніх доказів в підтвердження доводів апеляційної скарги, у зв'язку з чим остання задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Рожищенської районної державної адміністрації Волинської області - залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 04.12.2014 року у справі № 803/2328/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, а в разі складення такої в порядку ч.3 ст. 160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення в повному обсязі.

Головуючий Н.В. Ільчишин

Судді М.А. Пліш

Л.Я. Гудим

Повний текст ухвали виготовлено 19.03.2015 року