Постанова № 43268518, 13.03.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

13 березня 2015 року №826/13647/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., при секретарі судового засідання Давиденко Л.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомприватного акціонерного товариства «Тодеф» додержавної податкової інспекції у Деснянському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Тодеф» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Деснянському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Через канцелярію суду 13.10.2014 позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій позовні вимоги викладені в наступній редакції:

визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення державної податкової інспекції у Деснянському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 24.06.2014 №0001922201, від 10.09.2014 №0002812201, від 24.06.2014 №0001902205 повністю, податкове повідомлення - рішення від 24.06.2014 №0001942201 скасувати в частині фінансових санкцій у розмірі 4 420,00 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що державною податковою інспекцією у Деснянському районі головного управління Міністерства доходів та зборів у місті Києві на підставі хибних висновків акту перевірки від 06.06.2014 №1560/26-52-22-01-11/14328187, необґрунтовано прийнято податкові повідомлення-рішення від 24.06.2014 №0001922201, від 10.09.2014 №0002812201, від 24.06.2014 №0001902205, від 24.06.2014 №0001942201.

Відповідач під час судового розгляду справи письмової позиції з приводу спірних правовідносин суду не надав, вимог суду щодо надання письмових заперечень на позовну заяву та доказів по справі не виконав.

Справу №826/13647/14 розглянуто в письмовому провадженні згідно із приписами частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оцінивши повідомлені позивачем обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Деснянському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві проведено документальну планову виїзну перевірку приватного акціонерного товариства «Тодеф» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 01.04.2011 по 31.12.2013 .

Перевіркою встановлено порушення приватним акціонерним товариством «Тодеф»:

підпункту 201.10 статті 201, пунктів 201.1,201.6 статті 201, пункту 198.3 статті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на суму 216 767,00 грн.;

підпункту 14.1.27, підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту138.2 статті 138, пункту 44.1 статті 44, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, підпункту 14.1.228 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.8 статті 138, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 144.1, пункту 1443.3 статті 144 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на прибуток на суму 350 798,00 грн.;

пункту 9 статті 3, пункту 4 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»;

статті 33 Закону України «Про оренду землі» та підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, що призвело до зниження орендної плати на суму 366 596,39 грн.;

підпункту 164.1.2 пункту 164.1 статті 164, підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 Податкового кодексу України в результаті чого не утримано податок на доходи фізичних осіб, протягом перевіряємого періоду, з суми доходу, отриманого у вигляді додаткового блага, всього у сумі 1 704,00 грн.

За наслідками перевірки державною податковою інспекцією у Деснянському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві складено акт від 06.06.2014 №1560/26-52-22-01-11/14328187 та прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 24.06.2014 №0001902205, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб у розмірі 430 249,64 грн., у тому числі: 366 596,39 грн. - основний платіж, 63 653,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

від 24.06.2014 №0001922201, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 413 709,00 грн., у тому числі: 350 798,00 грн. - основний платіж, 62 911,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

від 24.06.2014 №0001942201, яким позивачеві визначено суму штрафних санкцій у розмірі 4760.00 грн..

За наслідками адміністративного оскарження контролюючим органом частково скасовано податкове повідомлення-рішення від 24.06.2014 №0001932201 та прийнято нове податкове повідомлення-рішення від 10.09.2014 №0002812201, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 259 165,00 грн., у тому числі: 208 885,00 грн. - основний платіж, 50 280,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України визначено, що не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 Податкового кодексу України податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та винагороди), якщо його розмір не перевищує суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень.

Якщо платник податку отримує доходи у вигляді заробітної плати за період її збереження згідно із законодавством, у тому числі за час відпустки або перебування платника податку на лікарняному, то з метою визначення граничної суми доходу, що дає право на отримання податкової соціальної пільги, та в інших випадках їх оподаткування, такі доходи (їх частина) відносяться до відповідних податкових періодів їх нарахування.

Згідно пункту 9 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані: щоденно друкувати на реєстраторах розрахункових операцій (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в книгах обліку розрахункових операцій.

Пунктом 4 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» визначено, що за порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів доходів і зборів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі невиконання щоденного друку фіскального звітного чеку або його не зберігання.

Відповідно до підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Як вбачається з акту перевірки державної податкової інспекції у Деснянському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 06.06.2014 №1560/26-52-22-01-11/14328187 висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на:

- не віднесення до складу доходів 2013 року суми у розмірі 35 710,00 грн. як безнадійної кредиторської заборгованості;

- безпідставне віднесення до складу витрат витрати понесені у зв'язку з будівництвом прибудови за адресою: місто Київ, вулиця Маяковського, 43/2 у сумі 245 833,00 грн.;

- безпідставне віднесення до складу витрат витрати на оплату транспортних послуг товариства з обмеженою відповідальністю «Рефест» у сумі 878 494,00 грн.;

- безпідставне віднесення до складу витрат витрати, які враховуються при визначені об'єкта оподаткування, амортизаційних відрахувань на сільськогосподарський комплекс будівель та споруд, що розташовані у Сумській області, Конотопському районі, селі Дептівці, по вулиці Калитівка, 56 у сумі 13 005,00 грн.;

- безпідставне віднесення до складу витрат витрати на оплату консультаційних бухгалтерських послуг на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Тодісеоп ЛТД» у розмірі 133 020,00 грн;

- безпідставне віднесення до складу витрат витрати на оплату інформаційно-консультаційних послуг на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 у розмірі 288 640,00 грн.;

- безпідставне віднесення до складу витрат витрати на орендну плату за земельні ділянки, що розташовані у Сумській області, на території Дептівської сільської ради у суму 86 790,00 грн.

- безпідставне віднесення до податкового кредиту з податку на додану вартість витрати сплачені на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління 26» за виконані будівельно-ремонтні роботи у сумі 41 069,00 грн.;

- безпідставне віднесення до податкового кредиту з податку на додану вартість витрати на оплату транспортних послуг, наданих товариством з обмеженою відповідальністю «Рефест» у сумі 175 699,00 грн.;

- заниженням орендної плати на загальну суму 366 596,39 грн. за період 01.04.2011 по 31.12.2013;

- незабезпечення щоденного роздрукування фіскальних звітних чеків реєстраторів розрахункових операцій у робочі дні.

З акту перевірки від 06.06.2014 №1560/26-52-22-01-11/14328187 вбачається, що у приватного акціонерного товариства «Тодеф» існує кредиторська заборгованість щодо його зобов'язань перед приватним акціонерним товариством «ДУМ» в розмірі 35 710,00 грн., яка виникла 01.01.2011.

Так, згідно тверджень державної податкової інспекції у Деснянському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві позивач у порушення вимог чинного податкового законодавства не відніс до складу доходів 2013 року суму в розмірі 35 710,00 грн. як безнадійна кредиторська заборгованість, оскільки строк позовної давності по такій кредиторській заборгованості, яка виникла 01.01.2011, сплив у 2013 році.

Разом з тим, суд не може погодитись з такими твердженнями з огляду на наступне.

Згідно з підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак, зокрема, заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Підпунктом 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що сума заборгованості одного платника податку перед іншим платником податку, що не стягнута після закінчення строку позовної давності, є безповоротною фінансовою допомогою.

У відповідності до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність поділяється на загальну та спеціальну (меншу або більшу в порівнянні з загальною позовною давністю).

Статтею 257 ЦКУ визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

З матеріалів справи вбачається, що станом на 01.04.2011 у позивача існувала кредиторська заборгованість на суму - 35710,44 грн., яка виникла внаслідок господарських операцій по договору від 01.07.2010 №53 про постачання господарських, канцелярських товарів, який міститься в матеріалах справи.

Разом з тим, 21.06.2011 приватне акціонерне товариство «Тодеф» перерахувало на користь приватного акціонерного товариства «ДУМ» кошти в сумі 20 000,00 грн., а 29.06.2011 - 6 000,00 грн. в рахунок погашення заборгованості перед кредитором (копії банківських виписок містяться в матеріалах справи).

У відповідності зі статтею 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Враховуючи, що 29.06.2011 приватне акціонерне товариство «Тодеф» вчинило дії, що свідчать про визнання ним боргу, то з 30.06.2011 перебіг строку позовної давності почався заново, а тому заборгованість яка існує у позивача перед кредитором не є безнадійною кредиторською заборгованістю у розумінні підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

З акту перевірки від 06.06.2014 №1560/26-52-22-01-11/14328187 вбачається, що між приватним акціонерним товариством «Тодеф» та його контрагентами: приватним підприємство «Прогресбуд-2000», фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено договори підряду від 25.12.2012 №4/12/77, від 15.03.2013 №5/03/14, від 31.07.2012 №31-07-12/44.

Відповідно до договору підряду від 31.07.2012 №31-07-12/44, приватне акціонерне товариство «Тодеф» доручає, а ОСОБА_2 приймає на себе виконання ремонтно-будівельних робіт за адресою: місто Київ, проспект Маяковського 43/2.

Відповідно до договорів від 25.12.2012 №4/12/77, від 15.03.2013 №5/03/14 приватне акціонерне товариство «Тодеф» доручає, а приватне підприємство «Прогресбуд-2000» бере на себе зобов'язання виконати земляні роботи з вивезення грунту без завезення прибудови на території торгового центру «Фестивальний» за адресою: місто Київ, проспект Маяковського, 43/2.

З матеріалів справи вбачається, що приватне акціонерне товариство «Тодеф» є користувачем двох земельних ділянок, розташованих за адресою: місто Київ, проспект В. Маяковського, 43/2 (13134м2 та 1117м2), даний факт підтверджується позивачем. Відповідачем не спростовано.

Так, згідно доводів контролюючого органу викладених в акті перевірки витрати на будівництво незавершеного об'єкта (будівельно-ремонтні роботи виконані приватним підприємство «Прогресбуд-2000» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 на території прибудови, яка знаходиться за адресою: місто Київ, проспект Маяковського, 43/2) не підлягають включенню до витрат, а повинні включатися до вартості основного засобу та підлягати амортизації після введення основного засобу в експлуатацію.

Аналізуючи надані позивачем докази суд частково погоджується з вказаними твердженнями враховуючи наступне.

Так, згідно договору підряду від 31.07.2012 №31-07-12/44 ОСОБА_2 виконувались роботи з капітального ремонту об'єкту закінченого будівництва, який знаходиться за адресою: місто Київ, проспект Маяковського, 43/2, що підтверджується актами виконаних робіт.

Відповідно до пункту 146.12 статті 146 Податкового кодексу України, сума витрат, що пов'язана з ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів, у тому числі орендованих або отриманих у концесію чи створених (збудованих) концесіонером у розмірі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року, відноситься платником податку до складу витрат.

Отже, сума у розмірі 215 444,70 правомірно віднесена приватним акціонерним товариством «Тодеф» до складу витрат пов'язаних з ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів у 2013 році.

В свою чергу, вартість послуг за договором із підприємством «Прогресбуд-2000» у розмірі 30 388,00 грн., безпідставно віднесено до складу витрат, оскільки згідно договорів від 25.12.2012 №4/12/77, від 15.03.2013 №5/03/14 вказані витрати понесені на будівництво прибудови торгового центру «Фестивальний» на території за адресою: місто Київ, проспект Маяковського, 43/2, тобто незакінченого будівництва, що також підтверджується актами виконаних робіт. А тому висновки акту перевірки в цій частині є обґрунтованими.

З матеріалів справи вбачається, що між приватним акціонерним товариством «Тодеф» (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Рефест» (виконавець) укладено договори про надання транспортних послуг від 01.05.2011 №4 та від 01.07.2013 №42, відповідно до яких виконавець надає замовнику комплекс транспортних послуг на умовах і в терміни вказані в цьому договорі або в додатках до нього.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: договору про надання транспортних послуг від 01.05.2011 №4; актів здачі прийняття-виконаних робіт за відповідні періоди; звітів про використання автомобілів за відповідні періоди; видаткових накладних за відповідні періоди; товарних чеків за відповідні періоди; податкових накладних за відповідні періоди; виписок з банківських рахунків за відповідні періоди; подорожніх листів за відповідні періоди.

Згідно матеріалів справи до виконання транспортних послуг за вказаним договором залучалися належні товариству з обмеженою відповідальністю «Рефест» автомобілі: «Пежо Партнер», вантажний фургон, д.н.з. НОМЕР_1, «Фольцваген Мультиван», легковий пасажирський, д.н.з. НОМЕР_2, свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів містяться в матеріалах справи.

Державна податкова інспекція у Деснянському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві вказує, що позивачем безпідставно віднесення до складу витрат витрати на оплату транспортних послуг товариства з обмеженою відповідальністю «Рефест», оскільки транспорт був використаний не для провадження господарської діяльності.

Разом з тим, суд не може погодитись з вказаними твердженнями, оскільки транспортні засоби використовувались для наступних цілей: поїздки до банків, на ділові зустрічі з партнерами, регулярні поїздки за податковими накладними та актами виконання робіт до постачальників, поїздки по доставці актів виконання робіт та податкових накладних орендарям, поїздки на звірку взаєморозрахунків до контрагентів, автотранспорт використовувався для поїздок до супермаркетів товариство з обмеженою відповідальністю «Нова Лінія», товариство з обмеженою відповідальністю «Епіцентр», товариство з обмеженою відповідальністю «Метро», товариство з обмеженою відповідальністю «Капро», товариство з обмеженою відповідальністю «Стальресурс», товариство з обмеженою відповідальністю «Індустрія води», товариство з обмеженою відповідальністю «Юлком» та інших постачальників будівельних та витратних матеріалів, які розташовані не тільки в Деснянському районі, айв інших районах міста Києва за будівельними матеріалами та за матеріалами для підтримки основних засобів в належному стані.

Доводи контролюючого органу щодо відсутності у товариства з обмеженою відповідальністю «Рефест» транспортних засобів спростовуються матеріалами справи, зокрема, копіями свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів за названим товариством.

Також спростовуються матеріалами справи доводи контролюючого органу щодо використання цих транспортних засобів не для впровадження позивачем своєї господарської діяльності.

А відтак, висновки акту перевірки в цій частині є необґрунтованими.

Також, з акту перевірки вбачається, що приватне акціонерне товариство «Тодеф» безпідставно віднесло до складу витрат витрати, які враховуються при визначені об'єкта оподаткування, амортизаційних відрахувань на сільськогосподарський комплекс будівель та споруд, що розташовані у Сумській області, Конотопському районі, селі Дептівці, по вулиці Калитівка, 56 у сумі 13 005,00 грн.

Згідно витягу з ЄДРПОУ по приватному акціонерному товариству «Тодеф», до видів діяльності товариства відносяться морське рибальство; неспеціалізована оптова торгівля; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (основний); інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; організація будівництва будівель.

Як вказано в акті перевірки та не заперечується позивачем, приватному акціонерному товариству «Тодеф» на праві власності належать, зокрема:

свинокомплекс, площею 1519,1м2, який знаходиться за адресою: вулиця Слобода, 54, село Дептівка, Конотопського району, Сумської області, на підставі договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 27.05.2008 за №ВКО№ 498180;

картоплесховище, площею 1700,8м2, яке знаходиться за адресою: вулиця Калитівка, 56, село Дептівка, Конотопського району, Сумської області, на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 27.05.2008 за №ВКО № 498183.

Вищезазначені сільськогосподарські будівлі були придбані приватним акціонерним товариством «Тодеф» з метою виробництва сільськогосподарської та тваринницької продукції з подальшою реалізацією та розглядалось питання про часткове здавання вказаного майна в оренду.

Згідно тверджень позивача вказані об'єкти використовувались у господарській діяльності приватного акціонерного товариства «Тодеф».

Так, пунктом 144.1. статті 144 Податкового кодексу України визначено, що амортизації підлягають, зокрема, витрати на придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності.

У відповідності до підпункту 144.3 статті 144 Податкового кодексу України не підлягають амортизації та проводяться за рахунок відповідних джерел фінансування, зокрема, витрати на придбання/самостійне виготовлення та ремонт, а також на реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів. Термін «невиробничі основні засоби» означає необоротні матеріальні активи, які не використовуються в господарській діяльності платника податку.

Разом з тим, суд звертає увагу, що позивачем не надано суду жодних доказів використання вказаних об'єктів у власній господарській діяльності та отримання доходів, а відтак позивачем не спростовано висновки акту перевірки щодо безпідставності віднесення товариством до складу витрат витрати, які враховуються при визначені об'єкта оподаткування, амортизаційних відрахувань на сільськогосподарський комплекс будівель та споруд, що розташовані у Сумській області, Конотопському районі, селі Дептівці, по вулиці Калитівка, 56 у сумі 13 005,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що між приватним акціонерним товариством «Тодеф» та товариством з обмеженою відповідальністю «Тодісеоп ЛТД» укладено договір про комплексне інформаційно-консультативне обслуговування від 03.01.2002 №11.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: договору про комплексне інформаційно-консультативне обслуговування від 03.01.2002 №11; додатку до договору; актів виконаних робіт за відповідні періоди; додаткових угод за відповідні періоди; звітів про виконані роботи; виписок по банківським рахунками за відповідні періоди.

Разом з тим, з наданих позивачем актів виконаних робіт та звітів про виконані роботи, не можливо визначити, які саме роботи включають в себе інформаційно-консультативне обслуговування, який об'єм робіт був наданий, докази реальності їх виконання.

З роздруківок до звітів про виконані роботи вбачається, що вони підписані бухгалтером позивача, в той час як послуги надаються товариством з обмеженою відповідальністю «Тодісеоп ЛТД».

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що між приватним акціонерним товариством «Тодеф» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір про комплексне інформаційно-консультативне обслуговування від 29.03.2010 №14.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: договору про комплексне інформаційно-консультативне обслуговування від 29.03.2010 №14; актів виконаних робіт за період з 2011 по 2012 роки; звітів про виконані роботи у період з 2011 по 2012 роки; виписок з банківських рахунків; податкових розрахунків.

З договору про комплексне інформаційно-консультативне обслуговування від 29.03.2010 №14 вбачається, що він укладений терміном до 31.12.2010.

Суд звертає увагу, що в договорі відсутні умови про те, що договір від 29.03.2010 №14 вважається продовженим, якщо сторони не заявлять іншого; а також позивачем не надано суду доказів пролонгації договору від 29.03.2010 №14.

Отже, позивачем не обґрунтовано на підставі чого ним отримувались послуги протягом 2011-20012 років від фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

З матеріалів справи вбачається, що приватне акціонерне товариство «Тодеф» є орендарем двох земельних ділянок на території Дептівської сільської ради Конотопського району, Сумської області:

- земельної ділянки загальною площею 11,3054 га, на якій розміщений свинокомплекс та картоплесховище, належні на праві власності приватного акціонерного товариства «Тодеф». Вказана земельна ділянка передана приватного акціонерного товариства «Тодеф» Конотопської районною державною адміністрацією у строкове платне користування на 49 років згідно договору оренди землі від 01.06.2010;

- земельна ділянка, загальною площею 3,2080 га, в тому числі під: ставком - 0,9997 га; сінокосами - 2,1438 га; гідротехнічними спорудами - 0,0645 га, строком на 20 років згідно договору оренди землі від 23.09.2005, укладеним між Конотопської районною державною адміністрацією та позивачем.

Суд звертає увагу, що позивачем не надано доказів використання вказаних земельних ділянок в господарській діяльності та доказів отримання доходів від такого використання.

Отже, твердження контролюючого органу про порушення позивачем підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у зв'язку з безпідставним віднесенням до складу витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, витрат на сплату орендної плати за земельні ділянки, що розташовані у Сумській області, Конотопському районі, на території Дептівської сільської ради, які здійснені не для провадження господарської діяльності, всього на суму 86 790,00 грн. з II кварталу 2011 року по 2013 рік включно, є обґрунтованими та не спростовано позивачем.

З матеріалів справи вбачається, що між приватним акціонерним товариством «Тодеф» (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління 26» (виконавець) укладено договір від 30.08.2011 №61, відповідно до якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання по виконанню будівельно-ремонтних робіт у торговому приміщенні на об'єкті замовника.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: договору від 30.08.2011 №61; акту здачі-приймання виконаних робіт; виписок з особового рахунку за відповідні періоди; податкових накладних за відповідні періоди; ліцензії контрагента позивача на господарську діяльність із створення об'єктів архітектури.

При цьому, висновки контролюючого органу щодо відсутності реальності господарських взаємовідносин між приватним акціонерним товариством «Тодеф» (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління 26» жодним чином не підтверджено, доказів порушення фіскальних інтересів держави внаслідок таких взаємовідносин суду не надано.

А тому висновки акту перевірки в цій частині є необґрунтованими та непідтвердженими.

З акту перевірки також вбачається заниження приватним акціонерним товариством «Тодеф» орендної плати на загальну суму 366 596,39 грн. за період 01.04.2011 по 31.12.2013.

Відповідно до підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України (у редакції Кодексу на час виникнення спірних правовідносин) розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Згідно пункту 274.1 статі 274 Податкового кодексу України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що 08.07.1998 між Київською міською державною адміністрацією, як орендодавцем, та публічним акціонерним товариством «Тодеф», як орендарем, був укладений договір на право тимчасового користування землею на умовах оренди №62-5-00017, згідно умов якого товариством отримано в оренду земельну ділянку загальною площею 13134,0 м2, кадастровий номер 8000000000:62:008:110, строком на 49 років для експлуатації та обслуговування універсаму №19 «Фестивальний», місце розташування: місто Київ, проспект Маяковського, 43/2.

Договором від 08.07.1998 №62-5-00017 було визначено орендну плату у розмірі двох відсотків від грошової оцінки земельної ділянки, що орендується.

Позивачем не заперечується той факт, що орендна плата у 2011 році та 2012 році сплачувалась ним на рівні 2 % від її нормативної грошової оцінки, замість 3% визначених Податковим кодексом України.

Суд звертає увагу, що необхідність перегляду розміру орендної плати у разі зміни розміру земельного податку є не правом, а обов'язком сторін з метою недопущення ухилення від оподаткування.

Згідно із приписами статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

За таких обставин, під час судового розгляду справи судом встановлено, що у 2011-2012 роках приватне акціонерне товариство «Тодеф» ухилялось від сплати орендної плати за землю у порядку та розмірах, встановлених Податковим кодексом України та занижувало свої грошові зобов'язання.

Враховуючи приписи підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України товариство мало застосовувати річну ставку орендної плати за земельну ділянку на рівні 3% від її нормативної грошової оцінки.

Зазначена позиція суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеної в рішенні від 02.12.2014 №21-274а14, згідно якої до моменту внесення до договору оренди відповідних змін, розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

За таких обставин, під час судового розгляду справи судом було встановлено обґрунтованість податкового повідомлення-рішення від 24.06.2014 №0001902205, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб у розмірі 430 249,64 грн., у тому числі: 366 596,39 грн. - основний платіж, 63 653,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Також з акту перевірки вбачається, що приватним акціонерним товариством «Тодеф» на порушення вимог пункту 9 статті 3, пункту 4 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» не забезпечено щоденного роздрукування 14 фіскальних звітних чеків (Z-звітів) реєстраторів розрахункових операцій у робочі дні: 26.05.2012, 27.05.2012, 02.06.2012, 03.06.2012, 04.06.2012, 09.06.2012, 10.06.2012, 17.06.2012, 23.06.2012, 24.06.2012, 28.06.2012, 29.06.2012, 30.06.2012, 01.07.2012.

Приписами пункту 9 статті 3 Закону передбачено обов'язок щоденного друкування фіскального звітного чеку, а тому у контролюючого органу були правові підстави для визначення позивачеві за відповідне порушення встановлених законом штрафних (фінансових) санкцій.

Суд звертає увагу, що факт порушення вимог пункту 9 статті 3, пункту 4 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» позивачем не заперечується, проте товариство не погоджується із розміром застосованої суми штрафних санкцій у розмірі 4760,00 грн.

Ознайомившись із зазначеним розрахунком, суд не погоджується із алгоритмом застосування контролюючим органом штрафних (фінансових) санкцій по першому складу порушення.

Так, штрафні (фінансові) санкції у сумі 4760,00 грн. застосовано до позивача із розрахунку 14 днів (епізодів порушення) * 340 грн. (двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).

Відповідачем не враховано, що застосування до позивача фінансових санкцій за кожний випадок такого не роздрукування є неправомірним. Фінансові санкції слід розраховувати виходячи з кількості реєстраторів розрахункових операцій, на яких не роздруковувалися звітні чеки, незалежно від кількості таких щоденних не роздрукувань, оскільки не виконуючи протягом певного періоду обов'язок щодня друкувати фіскальний звітний чек, суб'єкт підприємницької діяльності вчиняє продовжуване порушення.

Зазначена позиція суду відповідає правової позиції Верховного Суду України.

Відповідно до приписів статті 2442 Кодексу адміністративного судочиснтва України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Верховний Суд України висловив правову позицію з цього питання у своїх постановах від 16.04.2013 у справі № 21-89а13 та від 04.06.2013 у справі №21-155а13, відповідно до яких за вчинення порушень, про які йдеться у пункті 4 статті 17 Закону відповідний орган державної податкової служби України може застосувати лише одну фінансову санкцію у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від кількості випадків невиконання щоденного друку фіскального звітного чека та/або його незберігання в книзі обліку розрахункових операцій, виявлених під час перевірки суб'єкта підприємницької діяльності, який здійснює розрахункові операції за товари (послуги).

Не виконуючи протягом певного періоду обов'язок щодня друкувати фіскальний звітний чек, суб'єкт підприємницької діяльності вчиняє продовжуване порушення, а не зберігаючи роздрукований чек у книзі обліку розрахункових операцій - триваюче.

За таких обставин штрафні (фінансові) санкції за першим складом порушення мають складати 340,00 грн.

А тому податкове повідомлення - рішення державної податкової інспекції у Деснянському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 24.06.2014 №0001942201 підлягає скасуванню в частині визначення фінансових санкцій у розмірі 4 420,00 грн. (4760,00 - 340, 00 грн.).

Отже, під час судового розгляду справи судом було встановлено, що висновки державної податкової інспекції у Деснянському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві викладені в акті перевірки від 06.06.2014 №1560/26-52-22-01-11/14328187 є частково обґрунтованими та не спростованими позивачем.

Проте суд наголошує на тому, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень на якого в силу приписів частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, якщо він заперечує проти адміністративного позову, відповідних письмових заперечень на позовну заяву суду не надано. Вимог суду щодо надання всіх доказів, які були використані відповідачем при прийнятті оскаржуваних рішень, не виконано. Належним чином завірених розрахунків по визначених в податкових-повідомленнях-рішеннях від 24.06.2014 №0001922201, від 10.09.2014 №0002812201, від 24.06.2014 №0001902205 грошових зобов'язань по кожному з епізодів порушень, суду не надано.

Суд також не може собою підміняти податковий орган самостійно визначати грошове зобов'язання по кожному епізоду порушень, що були підтверджені під час судового розгляду справи. Вказана позиція узгоджується із позицією Верховного суду України, викладеній у постанові від 05.12.2006 у справі № 21-527во06, позицією Вищого адміністративного суду України в ухвалах від 08.10.2012 р. у справі № К-58359/09, від 14.06.2012р. у справі К-34052/10 та від 08.05.2007р. у справі № К-10137/06, постанові від 20.02.2008р. у справі К/С№ К-19462/06.

Враховуючи, що суд не може перебирати на себе функції контролюючого органу і самостійно виконувати перерахунок податкових повідомлень-рішень без наявності належної інформації, то позовні вимоги приватного акціонерного товариства «Тодеф» в частині податкових повідомлень - рішень державної податкової інспекції у Деснянському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 24.06.2014 №0001922201, від 10.09.2014 №0002812201, підлягають задоволенню.

Водночас, суд звертає увагу відповідача на те, що контролюючий орган не позбавлений можливості винести належні податкові-повідомлення рішення із врахуванням висновків даної постанови.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення державної податкової інспекції у Деснянському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 24.06.2014 №0001922201, від 10.09.2014 №0002812201.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення державної податкової інспекції у Деснянському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 24.06.2014 №0001942201 в частині фінансових санкцій у розмірі 4 420,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.