Рішення № 43265934, 24.03.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.03.15 Справа № 904/1859/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНДАСТРІАЛ ДЕВЕЛОПМЕНТ", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСМАШ", м. Дніпропетровськ

про стягнення 415905, 46 грн.

Суддя Ярошенко В.І.

Представники:

від позивача: Волинкін В.В. - представник за дов. № 19-03/15-1 від 19.03.15

від відповідача: не з'явились

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНДАСТРІАЛ ДЕВЕЛОПМЕНТ" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСМАШ" про стягнення основного боргу у сумі 332593, 42 грн., пені у розмірі 26156, 42 грн., трьох відсотків річних у сумі 5959, 35 грн. та інфляційних втрат у розмірі 51196, 27 грн., всього 415905, 46 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки товару № 25 від 23.02.2012 в частині повної та своєчасної оплати за отриманий товар.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 23.03.2014.

Відповідач явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, відзив на позовну заяву та інші витребуванні судом документи не надав, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення цінного листа з ухвалою суду (арк. с. 161).

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 23.03.2015 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

23.02.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Індастріал Девелопмент" (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансмаш" (далі - відповідач, покупець) було укладено договір поставки товару № 25 (далі - договір).

У відповідності з цим договором постачальник зобов'язується поставити і передати у зумовлені строки у власність покупцю певну продукцію (далі - товар), відповідно до специфікацій, зазначених у додатках, які є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов даного договору (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору асортимент товару передбачається у специфікаціях до даного договору та додатках.

Згідно з п. 5.3 договору датою поставки товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками видаткової накладної та акту приймання.

Пунктом 7.2 договору встановлено, що умови розрахунку передбачені у специфікаціях до даного договору.

Специфікаціями № 1-11 до договору сторони погодили оплату оставленого товару протягом 10 днів з дати поставки товару та специфікаціями № 12-21 - 100 % передплату (арк. с. 19-40).

На виконання умов договору, позивач поставив з 19.06.2012 по 08.07.2014, а відповідач прийняв на підставі довіреностей, копії яких містяться у матеріалах справи, товар на загальну суму 1289863, 62 грн., що підтверджується видатковими накладними, підписаних обома сторонами (арк. с. 43-125).

Відповідач здійснив часткову оплату поставленого товару у розмірі 957270, 20 грн., відповідно до банківських виписок (арк. с. 126-149).

Таким чином, несплаченою залишається вартість поставленого товару у розмірі 332593, 42 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з приписами ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання товару за представленими накладними та не надано доказів повної оплати або повернення переданого товару на суму 332593, 42 грн., а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню у повному обсязі у розмірі 332593, 42 грн.

У зв'язку з несвоєчасним виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 26156, 42 грн. за період з 09.07.2014 по 11.02.2015.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 11.3 договору за несвоєчасну оплату фактично поставленого якісного товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми неоплаченої вартості товару, при умові, що постачальник не порушив умови даного договору, зазначені у п. 8.2.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування пені, задовольняє дану вимогу частково у розмірі 4313, 87 грн. Оскільки позивачем при здійсненні нарахування пені було використано подвійний розмір облікової ставки НБУ, при цьому не враховано положення п. 11.3 договору, відповідно до якого покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ.

Також, позивачем, при здійсненні нарахування пені, не враховано положення ст. 232 Господарського суду України, якою встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, нарахування пені за прострочення оплати товару, поставленого згідно видаткової накладної від 20.02.2013, з урахуванням умов оплати встановлених специфікаціями, мало здійснюватись за період з 03.03.2013 по 03.09.2013; згідно видаткової накладної від 06.03.2013 - за період з 17.03.2013 по 17.09.2013; згідно видаткової накладної від 14.05.2013 - за період з 25.05.2013 по 25.11.2013; згідно видаткової накладної від 19.09.2013 - за період з 30.09.2013 по 30.03.2014.

За порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано три відсотки річних за період з 09.07.2014 по 11.02.2015 у розмірі 5959, 35 грн. та інфляційні втрати за період 09.07.2014 по 11.02.2015 у сумі 51196, 27 грн.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з рахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3 % річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування трьох відсотків річних задовольняє дану вимогу повністю у сумі 5959, 35 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 51196, 27 грн. господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 (далі - Пленум № 14) індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Отже, суд задовольняє дану вимогу частково у сумі 51049, 97 грн. Оскільки при здійсненні розрахунку інфляційних втрат за період липень 2014 - січень 2015 позивачем не враховано положення п. 3.2 Пленуму № 14. Таким чином, інфляційні втрати на заборгованість з оплати товару поставленого згідно видаткової накладної від 08.07.2014, повинні нараховуватись з наступного місяця, тобто з серпня 2014.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 7997, 52 грн.

Керуючись ст. 22, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансмаш" (49044, м. Дніпропетровськ, вул. Дзержинського, буд. 15А-3, кв. 3; ідентифікаційний код 32887752) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Індастріал Девелопмент" (03028, м. Київ, вул. Оскольська, буд. 31; ідентифікаційний код 33357578) основний борг у сумі 332593, 42 грн., інфляційні втрати у розмірі 51049, 97 грн., пеню у сумі 4313, 87 грн., три відсотки річних у сумі 5959, 35 грн. та 7997, 52 грн. витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 25.03.2015

Суддя В.І. Ярошенко