Ухвала суду № 43258819, 23.03.2015, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

23.03.2015

Справа № 263/3071/15

Провадження № 2-а/263/126/2015

УХВАЛА

23 березня 2015 року суддя Жовтневого районного суду міста Маріуполя Ікорська Є.С., ознайомившись з адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СТЕП» до Маріупольської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить визнати дії Маріупольської міської ради щодо відмови у затвердженні проекту землеустрою неправомірними; скасувати рішення щодо відмови у затвердженні проекту землеустрою за зміною цільового призначення частини земельної ділянки для обслуговування ЦТП та будівництва одноповерхових гаражів для індивідуальних легкових автомобілів; зобов’язати Маріупольську міську раду надати дозвіл, яким затвердити такий проект землеустрою.

В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що рішенням виконавчого комітету Маріупольської міської ради № 382/1 від 20.10.2010 року було надано згоду на розробку містобудівного обґрунтування розміщення об’єкту – будівництво одноповерхових гаражів. Також інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області 07.11.2011 року зареєстровано Декларацію про початок будівельних робіт, а 14.12.2012 року зареєстровано Декларацію про готовність об’єкту до експлуатації.

21.08.2013 року Маріупольська міська рада своїм рішенням № 6/21-2408 дала згоду щодо розробки проекту землеустрою по зміні цільового призначення частини земельної ділянки площею 0,2117 га для обслуговування ЦТП та будівництва одноповерхових гаражів.

ТОВ «СТЕП» замовило технічну документацію для проекту землеустрою на загальну суму 7500 грн.

16.12.2013 року ТОВ «СТЕП» подало листа на ім’я Маріупольського міського голови щодо вилучення із користування ТОВ «СТЕП» земельної ділянки в розмірі 1,45 га за договором оренди від 14.04.2008 року та просило залишити за ТОВ «СТЕП» земельну ділянку в розмірі 0,0192 га під обслуговування індивідуальної будівлі ЦТП та майстерень.

Однак Маріупольська міська рада своїм рішенням № 6/42-4937 від 30.10.2014 року відмовила у затвердженні проекту землеустрою за зміною цільового призначення частини земельної ділянки по вул. Таганрозькій в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя площею 0,1925 га та 0,01192 га для обслуговування ЦТП та будівництва одноповерхових гаражів для індивідуальних легкових автомобілів та надала згоду на розробку проекту землеустрою земельної ділянки площею 1,4500 га. Прийняте рішення вважає таким, що не відповідає вимогам ч. 2 статті 19 Конституції України та просить його скасувати.

Дослідивши позовну заяву, вважаю, що спір не підсудний загальному місцевому суду як адміністративному з наступних підстав.

Статтею 17 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв’язку з здійсненням суб’єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв’язку з публічним формуванням суб’єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Дана норма вказує на те, що юрисдикція адміністративних судів поширюється не на всі спори з суб’єктом владних повноважень, а лише на ті спори, які пов’язані із здійсненням цим суб’єктом владних управлінських функцій.

З урахуванням наведеного, при визначенні підвідомчості справи адміністративним судам чи судам загальної юрисдикції потрібно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, а не лише із суб’єктивного складу учасників правовідносин.

Одночасно з цим в пункті 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01.03.2013 року № 3 зазначено, що при вирішенні питань, пов’язаних із компетенцією судів у спорах, що виникають із земельних відносин, судам слід виходити з того, що згідно зі статтями 13 і 14 Конституції України, статтями 177, 181, 324 і главою 30 ЦК земля та земельні ділянки є об’єктами цивільних прав, а держава і територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах із метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок. Отже, суд має з’ясувати, є спір приватноправовим або публічно-правовим; чи виник спір із відносин, урегульованих нормами цивільного права, чи пов’язані ці відносини зі здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності; чи виник спір щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень при реалізації ним управлінських функцій у сфері земельних правовідносин.

У пункті 7 постанови Пленуму зазначено, що земельні відносини, суб’єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об’єктами – землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю (стаття 1 ЦК, статті 2, 5 Земельного кодексу України; далі – ЗК). Захист судом прав на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними статтями 16, 21, 393 ЦК, статтею 152 ЗК, у тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

Відповідно до цього спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб’єкта владних повноважень, згідно зі статтею 15 ЦПК розглядаються в порядку цивільного судочинства. Це стосується, наприклад, позовів про визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо видання дозволу на виготовлення (розроблення) проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, вирішення інших питань, що відповідно до закону необхідні для набуття і реалізації права на землю, про надання чи передачу земельної ділянки у власність або користування чи невирішення цих питань, припинення права власності чи користування землею (статті 116, 118, 123, 128, 131, 144, 146, 147, 149, 151 ЗК та інші), крім спорів, передбачених частиною першою статті 16 Закону України від 17 листопада 2009 року № 1559-VI «Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності», про цивільну відповідальність за порушення земельного законодавства (статті 210, 211 ЗК), про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок (стаття 212 ЗК).

Зі змісту заявленого позову вбачається, що спір між сторонами не є публічно-правовим, оскільки спір виник із земельних відносин, а орган місцевого самоврядування через свої органи реалізує цивільні права у приватноправових відносинах, тобто права власника земельної ділянки, яку орендує позивач. Сторони діють на засадах рівності, тому спір є не публічно-правовим, а приватно-правовим.

Предметом позовних вимог є перевірка правильності формування волі однієї із сторін - Маріупольської міської ради стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав на неї, і такий спір згідно із позицією Верховного суду України, прийнятою колегіями суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах 11 листопада 2014 року у справі № 21-493а14 не може бути розглянутий за правилами встановленими КАС України.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Враховуючи те, що обидві сторони є юридичними особами і спір є приватно-правовим, тому зазначена справа належить до компетенції господарського суду.

Таким чином, заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а з урахуванням складу сторін спору, належить розглядати в порядку господарського судочинства.

Згідно з п. 1 ст. 109 КАС суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 109 КАС України, суддя -

УХВАЛИЛА:

Відмовити у відкритті провадження у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СТЕП» до Маріупольської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії.

Ухвала може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, визначені статтею 186 КАС України.

Суддя Є.С. Ікорська