Постанова № 43250200, 25.03.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 березня 2015 року № 826/1631/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Надра Інтегровані Рішення» доДержавної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Надра Інтегровані Рішення» (далі по тексту - позивач) звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 04.09.2014р. №0010142206 та №0010152206.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті відповідачем протиправно, а тому підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.

Відповідач проти заявленого позову заперечив, посилаючись на те, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті правомірно.

В судовому засіданні 05.03.2015р. суд по справі перейшов в письмове провадження у зв'язку з неявкою представника відповідача.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем проведено перевірку ТОВ «Надра Інтегровані Рішення» за результатами якої 15.08.2014р. складено акт №925/26-54-22-06/32705573 про результати документальної планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013р. по 31.12.2013р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013р. по 31.12.2013р. (далі по тексту - Акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення п.п. 14.1.36 статті 14, п.п. 138.1.1 статті 138, п. 139.1.3 статті 139, п. 137.10 статті 137, п.п. 139.1.9 статті 139 ПК України в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 091 024грн. за 2013 рік та порушення п.п. 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України в результаті чого заниження податкових зобов'язань, встановлено заниження ПДВ, що підлягає нарахуванню до сплати у бюджет на суму 370 895грн., в тому числі за січень 2013 року - 142 000грн., лютий 2013 року - 12 000грн., березень 2013 року - 41 363грн., квітень 2013 року - 12 000грн., травень 2013 року - 12 000грн., вересень 2013 року - 18 721грн., жовтень 2013 року - 18 667грн., листопад 2013 року - 102 144грн., грудень 2013 року - 12 000грн.

На підставі встановлених порушень відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення №0010142206 від 04.09.2014р., яким за порушення п.п. 14.1.36 статті 14, п.п. 138.1.1 статті 138, п. 139.1.3 статті 139, п. 137.10 статті 137, п.п. 139.1.9 статті 139 ПК України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 636 536грн., в тому числі основний платіж - 1 091 024грн. та штрафні санкції - 545 512грн. та №0010152206, яким за порушення п.п. 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 708 402грн., у тому числі основний платіж - 472 268грн. та штрафні санкції - 236 134грн.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав відносини з ТОВ Торенія».

Так, між ТОВ «Надра Інтегровані Рішення» «Виконавець» та ТОВ «Торенія» «Замовник» укладено договір від 06.02.2013 № 3-Т-1/03-13. За умовами договору виконавець зобов'язується виконати роботи за темою: «Уточнення гірничо-геологічних параметрів об'єкту експлуатації у відкладах нижнього палеоцену в межах БК-23 Штормового газоконденсатного родовища».

Між ТОВ «Надра Інтегровані Рішення» «Виконавець» та ТОВ «Торенія» «замовник» укладено договір від 06.03.2013 № 4-Т-1/03-13. За умовами договору виконавець зобов'язується виконати роботи за темою: «Аналіз технічного стану і проблем експлуатації свердловин БК-23 Штормового ГКР».

Між ТОВ «Надра Інтегровані Рішення» «виконавець» та ТОВ «Торенія» «замовник» укладено договір від 05.10.2012 № 1-Т/10-12. За умовами договору виконавець приймає на себе зобов'язання відповідно до затверджених замовником технічних завдань, провести «виконання промислово-геофізичних і геолого-технологічних робіт в свердловинах, що обслуговуються замовником.

Між ТОВ «Надра Інтегровані Рішення» «Виконавець» ТОВ «Торенія» укладено договір від 08.10.2012 № 2-Т/10-12. За умовами договору виконавець зобов'язується виконати роботи за темою «Уточнення контурів і гірнично-геологічних параметрів об'єктів експлуатації Фонтанівського газоконденсатного родовища»

До ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м Києві надійшов акт ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 20.03.2014 № 145/26-56-22-01-03/38091691 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Торенія» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.01.2013 по 31.01.2014, в якому зазначено, що взаємовідносини між ТОВ «Торенія» не спричиняють реального настання правових наслідків.

В ході перевірки встановлено відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) ТОВ «Торенія» від контрагентів постачальників, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків. Отже, договори відповідно до п.п.1, 2 ст.215, п.п. 1, 5 ст.203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Операції ТОВ «Торенія» та контрагентів-покупців не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного «протягом місяця» придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності. Наслідком діяльності ТОВ «Торенія» є виключно чи переважно формування податкових зобов'язань та податкового кредиту на адресу контрагентів.

У результаті порушення ТОВ «Торенія» своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з контрагентами на реалізацію ТМЦ (робіт, послуг) на адресу останніх, мають протиправний характер. А такий правочин, в наслідок якого неправомірно віднесений ПДВ до складу податкових зобов'язань по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави та суперечить інтересам держави та суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже згідно з ч. 2 ст. 228 Цивільного Кодексу є нікчемним.

Враховуючи вищенаведене - операція купівлі-продажу ТОВ «Торенія» по взаємовідносинам з контрагентами в тому числі з ТОВ «Надра Інтегровані Рішення» на думку податкового органу, не спричиняє реального настання правових наслідків, чим порушено вимоги п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 201.1 та п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу, а також встановлено відсутність реального здійснення господарської операції.

Крім того, судом встановлено, що між ТОВ «Надра Інтегровані Рішення» «Підприємство» та фермерськими господарствами «ПЛЕША», СТОВ «Клячянівське», приватною агрофірмою «Подоляка» СГТОВ «ім. Ватутіна», ППСВФ «Агро», ТОВ «СП»Схід-Агро», ПАТ «Гадяцьке бурякогосподарство» ПСГП «Комишанське», ПОСП «АФ»Перемога», ДП «Вітал-Агро» «господарство» укладено договори згідно з якими, предметом договорів є здійснення господарської та виробничої діяльності на умовах співробітництва та надання господарством погодження на проведення підприємством сейсмічних досліджень по пошуку нафти та газу. У відповідних договорах зазначено, що господарство є власником (землекористувачем) земельної ділянки на підставі договорів оренди.

Також, у відповідних договорах вказано, що підприємство зобов'язується проводити роботи з дотриманням норм екологічної, санітарної та іншої безпеки, а в разі спричинення шкоди ліквідувати за власний рахунок всі наслідки проведення робіт і відшкодувати понесені господарством збитки. Підприємство зобов'язується відшкодувати потрави с/г культур згідно з підписаними сторонами актів шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок господарства або шляхом розрахунків, що не заборонені чинним законодавством в Україні. Сума збитків визначається на підставі фактичних потрав с/г культур та оформлюється актом на потрави с/г культур, який підписується повноважними представниками підприємства та господарства по закінченню робіт.

Разом з тим, в акті перевірки зазначено, що до перевірки були надані акти на потрави сільськогосподарський культур, у яких вказано, що під час проведення сейсмічних досліджень на відповідних землях були нанесені збитки с/г культурам.

Однак, відповідно до умов договорів та підписаних актів на потрави не можливо встановити місце розташування ділянок, їх придатність для проведення сільськогосподарських робіт, цільове призначення ділянок на яких проводились сейсмічні дослідження по пошуку нафти та газу та відповідно були завдані збитки господарствам.

Також, не можливо встановити на підставі яких договорів оренди господарства є землекористувачами земельних ділянок на яких проводились сейсмічні дослідження по пошуку нафти та газу. Відповідно не можливо встановити місце розташування таких ділянок, їх придатність для проведення сільськогосподарських робіт, цільове призначення ділянок та які саме с/г культури вирощувались на таких ділянках до проведення сейсмічних досліджень.

Відповідно до наданих до перевірки актів на потрави с/г культур не можливо встановити яким чином проводились розрахунки визначення врожайності культур на відповідних земельних ділянок та розрахунки вартості за одиницю с/г культури. Також, в підписаних актах здачі-приймання виконаних робіт не наведена інформація про наявність будь-яких додатків до таких актів (договору). До перевірки не було надано акти обстеження земельних ділянок на яких проводились сейсмічні дослідження по пошуку нафти та газу до проведення таких робіт, які б могли підтверджувати наявність на таких земельних ділянках відповідних с/г культур, та не було надано інших документів, які б підтверджували правомірність відшкодування ТОВ «Надра інтегровані Рішення» збитків понесених вказаними господарствами.

Проте, з даними висновками податкового органу суд не погоджується, з наступних підстав.

Акт, який є предметом розгляду не містить інформації щодо відсутності документів бухгалтерського і податкового обліку, необхідних для підтвердження задекларованих показників податкового кредиту з ПДВ та валових витрат по операціям з підприємствами - контрагентами, обов'язок ведення і зберігання яких покладено на Підприємство. Також перевіркою не встановлено порушень в оформленні наданих фінансово-господарських документів вимогам чинного законодавства. На дату звернення Підприємством до суду з позовом первинні документи між підприємствами ніким не оскаржені та є чинні.

Відповідно до п. 201.8. ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованими як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України, підставою для нарахування податкового кредиту, є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно з п.п. 14.1.181. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

Згідно з п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.

Зокрема згідно з п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; є) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з п.п. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011, № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Також, слід зауважити, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливої недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому, слід враховувати вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій контрагенти позивача зареєстровані як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентами, які на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстровані як платники податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими контрагентом первинними документами, зокрема, податковими накладними, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на податковий кредит та включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства.

На думку суду, позивач, не може нести відповідальність ні за несплату податків контрагентами, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї.

Крім того, суд зазначає, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за виконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

З врахуванням того, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю його контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання товарів для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку, - висновки відповідача про безтоварність господарських операцій, вчинених за участю його контрагентів з мотивів не спрямованості правочину на реальне настання наслідків, є надуманими та такими, що ґрунтуються на припущеннях. В судовому засіданні відповідачем не надано допустимих та достатніх доказів для підтвердження порушення позивачем податкового законодавства.

Відповідно до абз. 11 ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу 2 п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

З урахуванням всього вищенаведеного, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних контрагентами податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідають вимогам чинного законодавства.

Крім того, вартість послуг/робіт, які отримані позивачем від вказаних вище контрагентів в перевіряємому періоді правомірно відображені позивачем в бухгалтерському та податковому обліку та відносяться до витрат, що відповідно до статті 138 ПК України враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Таким чином, на підставі вищевикладеного та враховуючи те, що судом встановлено реальність господарських операцій між позивачем та його вищезазначеними контрагентами, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Надра Інтегровані Рішення».

Відтак, з огляду на встановлені судом в ході розгляду спору обставини, викладений в акті перевірки висновок податкового органу є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесені на його підставі спірні податкові повідомлення-рішення від 04.09.2014р. №0010142206 та №0010152206 є безпідставними та неправомірними, а тому позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Надра Інтегровані Рішення» підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 128, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Надра Інтегровані Рішення» задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 04.09.2014р. №0010142206 та №0010152206.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя В.В. Амельохін