Постанова № 43249781, 11.03.2015, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

11 березня 2015 р. № 820/19950/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Горшкової О.О.,

при секретарі судового засідання - Сальніковій Г.А.,за участю представників сторін:

позивач - Сімакович П.Ю., відповідач - Мосійчук Р.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтно-торгівельного підприємства "СНАБСЕРВІС» до Західної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ремонтно-торгівельного підприємства "СНАБСЕРВІС» звернулось до суду із позовом до Західної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення - рішення від 02.12.2014 року № 0000752211.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ремонтно-торгівельного підприємства "СНАБСЕРВІС" звернулось до суду із позовом до Західної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення - рішення від 02.12.2014 року № 0000752211.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Так, підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, слугували висновки контролюючого органу про відсутність ознак реальності здійснення господарських операцій підприємства з його контрагентами, що призвело до завищення підприємством у перевіряємий період витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, а також заниження податку на додану вартість по правочинам, укладеним з контрагентами -ТОВ «Юрполіс -Компані» та ТОВ «Філакс». Разом з тим, оскільки у позивача наявні всі первині документи які підтверджують факт взаємовідносин із вищезазначеним контрагентами, то він мав встановлене законом право на віднесення сум по даним взаємовідносинам до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування та формування на їх підставі податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідач заперечував проти позову, посилаючись на те, що дії податкового органу вчинені в межах правового поля, а встановлені, за наслідком перевірки, порушення позивачем вимог діючого законодавства є обґрунтованими, та як наслідок, прийняте на їх підставі спірне податкове повідомлення-рішення є законним. Зокрема вказує, що підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугували встановлені за наслідком проведеної перевірки висновки перевіряючих про безпідставне віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ з витрат від здійснення правочинів з ТОВ «Юрполіс -Компані» та ТОВ «Філакс», реальність господарських відносин з якими не підтверджена під час перевірок вказаних контрагентів іншими податковими інспекціями. У зв`язку з вищевикладеними обставинами, позов не підлягає задоволенню.

У судовому засіданні 11.03.2015 року представники сторін підтримали свої правові позиції по справі.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як було встановлено під час розгляду справи, ТОВ «РТР "СНАБСЕРВІС» пройшло передбачену діючим законодавством процедуру державної реєстрації, зареєстроване Управлінням державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Харківської міської ради, перебуває на обліку як платник податків та зборів в Західній ОДПІ у Київському районі м. Харкова з 28.01.2014року.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 05.11. 2014року по 12.11.2014року співробітниками Західної ОДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "РТР "СНАБСЕРВІС" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з постачальниками ТОВ «Юрполіс-Компані» та ТОВ «Філакс» щодо придбання товарів (робіт, послуг) за період липень 2014року та подальшого використання у власній господарській діяльності або реалізації, за наслідками якої складено Акт № 4188/20-33-22-01-07/39069028 від 19.11.2014року.

Під час перевірки були встановлені порушення позивачем вимог діючого законодавства, зокрема:

- п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, п. 3 ст. 5 та п.1 ст.7 Господарського кодексу України, п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Юрполіс-Компані№ за липень 2014року в сумі 8358, 00грн. та з ТОВ «Філакс» за липень 2014року в сумі 48710, 00грн.

На підставі вищезазначеного акту, податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.12.2014 року № 0000752211.

Під час розгляду справи встановлено та підтверджується податковим органом в акті перевірки, що фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, слугувала інформація встановлена при перевірці контрагентів позивача по ланцюгу постачання, за наслідками якої встановлено відсутність ознак реальності вчинення господарських операцій ТОВ "РТР "СНАБСЕРВІС" з контрагентами ТОВ «Юрполіс -Компані» та ТОВ «Філакс».

Перевіряючи обґрунтованість висновків податкового органу, та як наслідок правомірність визначення позивачу суми грошового зобов'язання на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1. ст. 22 ПК України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 ПК України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Перевіряючи правомірність віднесення позивачем сум по вищезазначеним господарським операціям до складу витрат, які підлягають оподаткуванню та формування податкового кредиту ПДВ, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Щодо взаємовідносин ТОВ «РТП Снабсервіс» та ТОВ «Юрполіс - Компані», суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «РТП Снабсервіс» (Замовник) та ТОВ «Юрполіс - Компані» (Виконавець) укладено договір про надання юридичних послуг № 0304 від 03.04.2014року, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується надати змовнику визначені цим договором юридичні послуги, а замовник зобов'язується оплатити такі послуги.

Умовами п. 1.3 Договору передбачено, що на підтвердження факту надання виконавцем замовнику послуг відповідно до умов цього договору складються акти прийому-передачі наданих послуг, які є невідємною частиною цього договору.

На підтвердження виконання умов договору, позивачем надано до суду акт прийому-передачі виконаних послуг від 31.07.2014року та протокол встановлення договірної ціни до договору до акту від 31.07.2014року.

Згідно п. 4.1 Договору замовник виплачує винагороду відповідно до наданих виконавцем актів прийому-передачі наданих послуг.

Замовник здійснює оплату винагороди з цим договором в безготівковій формі платіжним дорученням на поточний рахунок виконавця в строк 5 банківських днів з моменту повного виконання виконавцем послуг та підписання останнього акту прийому-передачі наданих послуг.

Проте матеріали справи не містять доказів проведення оплати за надані послуги. Окрім того, позивачем не надано документів на підтвердження того, що безготівкові кошти були списані з рахунків суб'єкта господарювання (в оплату вартості придбаних юридичних послуг), тобто вибули з його власності, що в свою чергу могло б свідчити про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

Проаналізувавши зміст вищезазначеного акта прийому-передачі виконаних послуг, суд вважає за потрібне звернути увагу, що він містить лише узагальнену інформацію стосовно наданих юридичних послуг, зміст яких не розкритий, та відповідно до якого не має можливості визначити: фактичну дату отримання послуг та обсяг отриманої юридичної консультації з урахуванням погодинної оплати; посади та прізвища осіб які безпосередньо здійснюють господарську операцію, а саме хто надає консультацію та кого консультують; обсяг та конкретний характер вирішених правових питань, їхній вплив на господарську діяльність підприємства із зазначенням досягнутого економічного ефекту. Також позивачем не надано будь-яких інших доказів безпосереднього впливу придбаних від ТОВ «Юрполіс-Компані» послуг на результати подальшої господарської діяльності, у тому числі щодо підтвердження досягнення позитивного впливу під час представництва виконавцем інтересів ТОВ «РТП Снабсервіс» перед третіми особами під час переговорів, відповідно до завдань замовника, які також позивачем до суду не надано.

Окрім того, зі змісту вищезазначеного акту не вбачається за можливе чітко визначити які саме договори (скарги, претензії, доручення правового характеру) були підготовлені та/або укладені за допомогою ТОВ «Юрполіс-Компані» в результаті отриманих юридичних послуг, та в чому саме полягав контроль зі сторони виконвця за виконанням укладених правочинів.

Додатково суд зауважує, що акт виконаних робіт від 31.07.2014 року не містить деталізації інформації про обсяг, характер, строки подальшого використання спірних послуг у діяльності товариства, що, в свою чергу, унеможливлює з'ясування наявності розумних економічних причин або іншої мети ділового характеру, що вказувало б на безпосередній зв'язок з господарською діяльністю.

Також, з матеріалів справи вбачається, що позивач у спірний період мав господарські відносини із ТОВ «Філакс».

Судом встановлено, що між ТОВ «РТР "СНАБСЕРВІС» (Покупець) та ТОВ «Філакс» (Продавець) було укладено договір купівлі-продажу № 0104 від 01.04.2014року, відповідно до умов якого, Продавець зобов'язується передати у власність Покупця ТМЦ: запасні частини до транспортних зсобів, аксесуари, запасні частини промислового значення, інструмент, метизи, а Покупець зобов'язується прийняти і своєчасно оплатити ці ТМЦ.

Відповідно до п. 1.2 Договору, кількісь, найменування, вартість та інші індивідуальні особливості товару відображаються в специфікаціях чи рахунках-фактурах.

Згідо приписів п. 1.3 Договору, право власноті на товар переходить до покупця в момент підпису видаткової накладної.

Виконння вказаних умов договору підтверджується відповідними видатковими накладними та рахунками-фактурами (т.2 а.с. 3-4, 6-7, 9- 10, 13-14, 17-18, 20- 23, 26-27, 29-30, 32-35, 38-39, 41-42, 46-47, 49-50).

Відповідно до п.4.4 Договору, оплата товару проводиться безготівковим шляхом . Факт оплати вартості товару підтверджується банківською випискою Продавця.

Факт оплати придбаних ТМЦ підтверджується випискою за особовим рахунком підприємства (т1 .с. 34-41).

Згідно п. 3.1 Договору поставка товару здійснюється за рахунок Покупця самовивозом.

Як вбачається з пояснень позивача, товар був доставлений на склад Покупця (м. Харків) автоперевізником ФОП ОСОБА_3 на підставі договору про надання транспортних послуг № 0104-14 від 01.04.2014 року, на виконання якого позивач надав ТТН (т.1 а.с. 192-220).

Суд зазначає, що матеріали справи не містять як доказів проведення розрахунків по вказаним договорам, так і відповідних податкових накладних, які були б включені в реєстр отриманих/виданих податкових накладних.

Приписами п. 3.3 Договору № 0104 від 01.04.2014року передбачено, що відвантаження товару здійснюється по довіреності на право отримання матеріальних цінностей, яка оформлена належним чином та звірена Покупцем.

Суд вважає за потрібне зауважити, що вказані товарно-транспортні накладні (т.1 а.с. 192-220) не заповнені належним чином, оскільки графа «відпуск дозволено за довіреністю» взагалі не заповнена, а в якості вантажоодержувача зазначено директора ТОВ "РТП Снабсервіс" Сіліна І.О.

Як вбачається з пояснень позивача, Товар був доставлений на склад Покупця (м. Харків, пр. Іванівський, 5), який перебуває у ТОВ «РТП Снабсервіс» в орендному користуванні на підставі договору № 48 від 01.04.2014року(т.1 а.с. 171-174).

Згідно письмових пояснень позивача, оприбуткування отриманого товар від ТОВ «Філакс» підтверджується прибутковими накладними, які внесені в реєстр прибуткових та видаткових накладних складського обліку підприємства, які надані до матеріалів справи.

Однак, суд вважає за потрібне звернути увагу, що позивачем ані під час подання даного адміністративного позову, ані в ході судових засідань не надано до суду вищезазначених документів, чи інших доказів на підтвердження обліку руху товару на складі (як то оборотно-сальдових відомостей, актів прийому товарів, актів/накладних на внутрішнє переміщення товарів, звітів про рух ТМЦ в розрізі контрагентів та ін.).

Суд зазначає, що на виконання умов договору, ТОВ «Філкс» було виписано на адресу позивача відповідні податкові накладні (т.2 а.с. 5, 8,11, 15, 19, 24, 28, 31, 36-37, 40, 43-45, 48, 51).

Як вбачається з письмових пояснень представника позивача, в подальшому отриманий від ТОВ «Філакс» було відвантажено контрагентам позивача, з огляду на необхідність виконання договірних зобов`язнь.

Надаючи правову оцінку вищезазначеним договірним правовідносинам щодо подальшого використання отриманого від ТОВ "Філкс" товару, суд вважає за потрібне зазначити, що в договорах, укладених між ТОВ «РТП Снабсервіс» та СГ «Ковальчуківське» № 198 від 02.07.2014року, ТОВ «Автоарт» № 13 від 02.04.2014року, СФГ «Зірка» № 148 від 10.06.2014року, СФГ «Зірка» № 148 від 10.06.2014року, ТОВ «АРТСІТІ» № 11 від 04.04.2014 року, ТОВ «Агрофірма Світанок» № 202 від 04.07.2014 року, ДП «Сервіс -Авто» ТОВ «ТЕК» № 203 від 04.04.2014 року, ФОП ОСОБА_5 договір № 39 від 14.07.2014року, ТОВ «Ковельагроспецпостач» № 208 від 15.07.2014ргоку, СФГ «ім. Мічуріна» № 92 від 20.05.2014 року, ТОВ «Таврія» № 112 від 28.05.2014року, ПСП «Шевченка» № 210 від 16.07.2014року, ТОВ «Новаагротекс» № 64 від 05.05.2014року, ТОВ «Ковалівське» № 214 від 22.07.2014року, КСП «Балинське» № 108 від 27.05.2014року, ПП «Велес Ком» № 24 від 04.04.2014року, СГ «Валентин» № 43 від 15.04.2014року, ПП агрофірма «Гончарівська, СГ ТОВ ім.. В.В. Грязєва № 170 від 17.06.2014року, СГ ТОВ «Велес» № 162 від 16.06.2014року, ПП «Саймон - 2006», ТОВ «Житомирсімтрав-1» № 212 від 18.07.2014року, ТОВ ВТК «Едельвейс» № 14 від 02.04.2014року, ПП «ОСОБА_6», СГ ТОВ «Пилипчанське» № 192 від 25.06.2014року, СГ ТОВ «Нива» № 161 від 13.06.2014року (т.1 а.с. 42-44, 46-47, 48-49, 50-51, 59 -60, 61-62, 75-79, 84- 88, 109-115, 123-126, 127-129, 130-134, 135-136, 137-139, 140-145, 146-147, 148-154, 155-157, 158-159, 160-162) передбачено, що разом з товаром продавець (ТОВ «РТП Снабсервіс») надає покупцю також рахунок, товарну накладну, сертифікат якості.

Однак, позивачем не надано до суду ані вказаних первинних документів, ані доказів проведення оплати по даними правочинами.

Також, суд зауважує, що орієнтовна вартість вищезазначених договорів становить 500 000, 00грн., у той час як видаткові та податкові накладні виписані на значно менші суми. Будь-яких пояснень з приводу вказаних обставин позивачем до суду не надано.

Окремо суд вважає за потрібне зауважити, що в договорах купівлі - продажу № 8 від 01.04.2014року, № 180 від 19.06.2014року, № 62 від 30.04.2014року, № 26 від 07.04.2014року, 76 від 12.05.2014року, № 33 від 10.04.2014 року, № 217 від 23.07.2014року, № 24 від 04.04.2014року, 58 від 28.04.2014року (т.1 а.с. 66, 69, 73. 83,119, 122, 126, 134), реальность виконання яких підтверджується податковими (т.1 а.с. 65, 68, 72, 82, 107. 116, 118, 121, 123, 130-132) та видатковими накладними (т.1 зворотний бік а.с. 65, 68, 72, 82, 107, 116, 118, 121,125, 130-132), графа «покупець» взагалі не заповнена.

Також, по договірним взаємовідносинам позивача контрагентми ТОВ «Техноарт», ТОВ «Автомобільний дім «Соллі-Плюс» (договір №88 від 19.05.2014року), ПП « Вінтехпостач», ФГ «Тайфун», ТОВ «Укрінтросервіс», ТОВ «Агротехпостач плюс», СФГ «Ландиш», ПП «Агротехпостач плюс», ТОВ «АВМ-Агро», ПСП «Маяк», позивачем взагалі не надано договорів, а лише залучено податкові та видаткові накладні (т.1. а.с. 45, 52-54, 67, 71, 80, 81, 89-90). Будь-яких пояснень з вищезазначених обставин позивачем як під час подання даного адміністративного позову, так і в ході судових засідань не надано.

Перевіряючи реальність вищезазначених господарських операцій, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно із пунктом 9 Наказу Міністерства фінансів України від 20.10.1999, № 246 "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку» первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат: суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству; транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів). Сума транспортно-заготівельних витрат, що узагальнюється на окремому субрахунку рахунків обліку запасів, щомісячно розподіляється між сумою залишку запасів на кінець звітного місяця і сумою запасів, що вибули (використані, реалізовані, безоплатно передані тощо) за звітний місяць.

Позивачем до суду не було надано доказів відображення в бухгалтерському обліку транспортно-заготівельних витрат, у зв'язку з придбанням товару у контрагентів суб`єктів господарювання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що вимоги до оформлення первинних документів визначені нормами ч.2 ст.9 Закону України №996-XIV, якою передбачено, що Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; собистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. , та деталізовані приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88), згідно з п.2.4 якого, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вище зазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2. ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи мають дефекти форми, змісту та походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом не належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Окрім того, суд критично ставиться до твердження позивача, що всі розвантажувально-навантажувальні роботи, сортування та пакування здійснював сам директор підприємства Сілін І.О., з огляду на те, що значні об'єми та вагова категорія ТМЦ потребує значного часу та відповідних трудових ресурсів. Будь-яких інших доказів на проведення вищезначених робіт з придбаними ТМЦ та наявність відповідного кваліфікованого персоналу (як то штатний розпис підприємства, накази про прийняття на роботу та ін.) позивачем до суду не надано.

Додатково суд звертє увагу, що в наданих позивачем ТТН пунктом навантаження придбаних від ТОВ "Філакс" ТМЦ зазначено: Харківська область, м. Дергачі, вул. Панфілова, 6, у той час, як адреса вантажовідправника - м. Харків, вул. Академіка Проскури, 1. Будь-яких пояснень з даного приводу позивачем до суду не надано.

Враховуючи неналежне оформлення первинної документації, а саме відсутності документів щодо реальності проведених операцій та належно оформлених документів на транспортування/отримання придбаних ТМЦ, суд дійшов висновку про те, що позивачем не було підтверджено реальності господарських операцій, які можуть бути об'єктами оподаткування, а з наданих позивачем документів її реальність визначити не можливо.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Частиною 2 вище зазначеної статті Кодексу встановлено, що господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Таким чином, приймаючи до уваги вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що договори, укладені між ТОВ "РТП «Снабсервіс» та контрагентами - ТОВ "Філакс" та ТОВ «Юрполіс-Компані» були вчинені поза межами звичайної господарської діяльності позивача, а вчинені господарські операції викликають сумнів в їх реальності, доцільності та відповідності дійсному економічному змісту з метою реального одержання прибутку, а позивачем, в свою чергу, також не надано доказів дотримання засад розумності та добросовісності у спірних взаємовідносинах. Відтак, спірні правочини не можуть бути визнані судом законною підставою для формування податкового кредиту з ПДВ.

З наявних у справі документів слідує, що фактично господарських операцій саме між позивачем, та його контрагентами не відбувалось, а тому надані до справи копії первинних документів не можуть бути взяті до уваги навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством (лист Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. №742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України").

Таким чином, суд не знаходить підстав для висновку про те, що правочини, укладені позивачем з ТОВ "Філакс" та ТОВ «Юрполіс-Компані» у межах звичайної господарської діяльності, спрямовані на досягнення реальної мети і об'єктивно були потрібні позивачу для організації господарської діяльності з метою одержання прибутку.

Проте слід відмітити, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до законодавства необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту по ПДВ, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій (постанова Верховного суду України від 04.09.07 р. № 07/97).

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що наведені обставини свідчать про те, що висновки податкового органу про неможливість формувати позивачем податкового кредиту по ПДВ за період, що перевірявся, у зв'язку з відсутністю доказів фактичного виконання (реалізації) наданих послуг, на підставі яких винесене оскаржувані податкові повідомлення - рішення, є правомірними.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що матеріали справи та наявні в дій докази об'єктивно засвідчують відсутність реального наміру на виконання укладених між позивачем та контрагентами - ТОВ "Філакс" та ТОВ «Юрполіс-Компані» господарських відносин, та як наслідок безпідставне заниження ПДВ.

За таких обставин, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень було доведено правомірність встановлених під час перевірки порушень позивачем вимог діючого законодавства, що призвело до заниження ПДВ із контрагентами - ТОВ Філакс" та ТОВ «Юрполіс-Компані»., та як наслідок обґрунтованості винесення спірного податкового повідомлення-рішення.

Позивачем же, в порушення вимог ч. 1 ст. 71 КАС України, не було надано належних та допустимих доказів реальності укладених із вищезазначеними контрагентами договірних відносин, а відтак правомірності віднесення до складу витрат на придбання (виготовлення) та реалізацію товарів.

Доводи позивача щодо реальності укладених із його контрагентами правочинів, суд вважає необґрунтованими з вищезазначених підстав.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що приймаючи оскаржувані податкові повідомлення - рішення відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження їй надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо.

Підсумовуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, а відтак не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтно-торгівельного підприємства "СНАБСЕРВІС» до Західної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення - залишити без задоволення.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у десятиденний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України -з дня отримання копії постанови. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 17.03.2015року.

Суддя Горшкова О.О.