Постанова № 43249715, 20.03.2015, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2015 року 09 год. 58 хв. Справа № 813/7837/14

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - судді Сакалош В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Козак О.О.,

представника позивача - Нурієва А.Б.,

представника відповідача - Чубак Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства науково-виробничої фірми «Відеограф» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

встановив:

Приватне підприємство науково-виробнича фірма «Відеограф» (далі - ПП НВФ «Відеограф») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - ДПІ у Галицькому районі м. Львова), в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.12.2011 року № 0002452321.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки акту ДПІ у Галицькому районі м. Львова, на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не відповідають фактичним обставинам фінансово-господарської діяльності позивача, і є необґрунтованими. Позивач зазначає, що ним укладався усний договір з контрагентом, на підставі якого здійснювалось придбавання товарів, що використовувались у господарській діяльності позивача. Вказане підтверджується накладними, платіжними дорученнями, податковими накладними, що повністю відповідають вимогам податкового законодавства. Позивач доводить про подальше використання придбаних товарів з метою отримання прибутку в господарській діяльності.

ДПІ у Галицькому районі м. Львова заперечує з приводу поданих позовних вимог, і просить суд відмовити позивачу у їх задоволенні. Свої заперечення обґрунтовує тим, що в контрагента позивача Приватного підприємства «МКМ-Сервіс» (ПП «МКМ-Сервіс») відповідно до акту перевірки відсутні основні фонди та виробничі потужності, трудові ресурси, складські приміщення, тобто відсутні необхідні умови для ведення фінансово -господарської діяльності, і вона не має реального товарного характеру.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2012 року в позовних вимогах Позивачу відмовлено. Суд вважав, що податкове повідомлення-рішення, прийняте ДПІ у Галицькому районі м. Львова від 29.12.2011р. № 0002452321, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 68 686 грн. 80 коп., в тому числі за основним платежем - 64 499 грн. 40 коп. та штрафні (фінансові) санкції у розмірі - 4187 грн. 40 коп. є правомірним. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2013 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.02.2012 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 вересня 2014 року за результатами розгляду в порядку письмового провадження касаційної скарги Приватного підприємства Науково-виробнича фірма «Відеограф» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.02.2012, та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2013 у справі № 2а-331/12/1370 за позовом Приватного підприємства Науково-виробнича фірма «Відеограф» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова про скасування податкового повідомлення-рішення, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.02.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2013 скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Зокрема у своєму рішенні Вищий адміністративний суд України зазначив наступне.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.6. цієї статті, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, платник податку виключно на підставі проведеної оподатковуваної господарської операції та належним чином оформленої контрагентом податкової накладної має право відносити суми витрат на сплату ПДВ до складу податкового кредиту звітного періоду.

Матеріали справи свідчать, що між позивачем та ПП «МКМ-Сервіс» в листопаді, грудні 2010 року, лютому 2011 року укладалися угоди в усній формі про постачання товарів, а саме: аналізатори кисню ТДК-ЗМ, промислові рНтметри Кварц-рН/2, комплекти електродів до Кварц-рН/2, пульти програмування, коробки металеві, клемники зажимні, кабельні підводи, тепловентилятори, реєстратори Ш932.9А 29.010-Ік-АА, вимірні ділянки та іншого товару на загальну суму 386996,40 грн., в тому числі ПДВ на суму 64499,40 грн.

Разом з тим, на підтвердження факту здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом - ПП «МКМ-Сервіс», в матеріалах справи наявні первинні документи бухгалтерського обліку, а саме: видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення.

Слід зазначити, що за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки, відповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

За наведених обставин, судам слід врахувати наведені вище обставини та з'ясувати характер та зміст спірних операцій, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, наявність у підприємства основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст відповідних операцій, і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України.

При новому розгляді, слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального, процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року зазначену справу прийнято до провадження на новий судовий розгляд.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 року зі змінами та доповненнями, Податковим кодексом України (ПК України), Цивільним Кодексом України (ЦК України), Господарським Кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України.

Спір між сторонами виник стосовно правомірності винесеного податкового повідомлення-рішення ДПІ у Галицькому районі м. Львова від 29.12.2011 року № 0002452321. При вирішенні спору судом враховано таке.

Позивач - ПП НВФ «Відеограф», зареєстрований як юридична особа 03.04.2009 року виконавчим комітетом Львівської міської ради, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію за № 201094 серії А01, код ЄДРПОУ - 36462844. Місцезнаходження позивача відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію: 79011 Львівська обл., м. Львів, вул. Кубійовича, буд. 29, кв. 7. Станом на 23.12.2011 року перебуває на податковому обліку в ДПІ у Галицькому районі м. Львова. Відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 201094 йому присвоєно ідентифікаційний персональний номер 14151020000021890. Згідно з довідкою про включення до ЄДРПОУ видами діяльності позивача є оптова торгівля іншими машинами та устаткуваннями.

Між ПП НВФ "Відеограф" та ПП "МКМ-Сервіс" в листопаді - грудні 2010р., лютому 2011р. укладалися угоди в усній формі про постачання товарів, а саме: аналізатори кисню ТДК-ЗМ, промислові рНтметри Кварц-рН/2, комплекти електродів до Кварц-рН/2, пульти програмування, коробки металеві, клемники зажимні, кабельні підводи, тепловентилятори, реєстратори Ш932.9А 29.010-Ік-АА, вимірні ділянки та іншого товару на загальну суму 386996 грн. 40 коп. в т. ч. ПДВ на суму 64499 грн. 40 коп.

На підтвердження виконання усних угод про постачання товарів із контрагентом ПП «МКМ-Сервіс» позивач надав наступні підтверджуючі документи, а саме -податкові накладні: № 2220005 від 22.02.2011р., № 2220004 від 22.02.2011р., № 122000022 від 28.12.2010р., № 1227000022 від 27.12.2010р., № 1224000008 від 24.12.2010р., № 1224000009 від 24.12.2010р., № 1217000006 від 17.12.2010р., № 1213000007 від 13.12.2010р., № 1202000008 від 02.12.2010р., № 1104000003 від 04.11.2010р., № 1125000005 від 25.11.2010р. на загальну суму 386 996 грн., у тому числі ПДВ - 64 499 грн.40 коп., видаткові накладні: № РН-2-22003, № РН-2-220004 від 22.02.2011 року, № РН-12-0208 від 02.12.2010 року, № РН-12-1308 від 13.12.2010 року, № РН-12-1707 від 17.12.2010 року, № РН-12-2409 від 24.12.2010 року, № РН-12-2408 від 24.12.2010 року, № РН-12-2723 від 27.12.2010 року, № РН-12-2822від 28.12.2010 року, № РН-11-0403 від 04.11.2010 року, № РН-11-2505 від 25.11.2010 року, платіжні доручення: № 22, № 23 від 24.02.2011 року,№ 163 від 26.11.2010 року, № 166 від 30.11.2010 року, № 188, № 190 від 24.12.2010 року, № 192 від 29.12.2010 року, № 194 від 30.12.2010 року.

28.12.2011 р. Державною податковою інспекцією у Галицькому районі м. Львова була проведена позапланова виїзна перевірка ПП НВФ «Відеограф» з питань достовірності нарахування і своєчасності сплати податку на додану вартість за листопад - грудень 2010 року, лютий 2011 року по взаєморозрахунках з ПП «МКМ - Сервіс». За результатами проведеної перевірки, цього ж дня, був складений акт відповідно до якого державна податкова інспекція встановила, що ПП НВФ «Відеограф» в порушення п 1, п. 2 ст. 215, ст. 203, ст. 216 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV, п.1.7, ст.1, п.п 7.2.1, п.п.7.2.3 п.7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97 - ВР (із змінами та доповненнями) та п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VІ завищено податковий кредит від ПП «МКМ - Сервіс», де прописано нікчемність правочину, всього на суму 64 499, 40 грн., в т.ч. за листопад 2010 року на суму 3 212, 0 грн., за грудень 2010 року на суму 13 533,40 грн, за лютий 2011 року на суму 47 754, 0 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість всього на суму 64 499, 40 грн., в т.ч. за листопад 2010 року на суму 3 212, 0 грн., за грудень 2010 року на суму 13 533, 40 грн, за лютий 2011 року на суму 47 754, 0 грн.

В акті зазначено, що враховуючи те, що у ПП «МКМ-Сервіс» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за юридичною адресою, угода укладена з ПП НВФ «Відеограф» має ознаки нікчемності, що свідчить про те, що дане підприємство безпідставно формує податковий кредит та іншим суб'єктам господарювання з метою мінімізації податкових зобов'язань та ухилення від оподаткування тощо. Після чого ПП НВФ «Відеограф» було отримане податкове повідомлення - рішення від 29.12.2011 р. № 0002452321 про застосування до ПП НВФ «Відеограф» санкцій за основним платежем в сумі 64 499, 40 грн. та штрафних санкцій в сумі 4 187, 40 грн.

Стосовно первинних документів позивача судом враховано наступне.

Стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV встановлює вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з положеннями цієї статті, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому, згідно з ч. 2 цієї статті, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Отже, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні відповідати вимогам чинного законодавства України. При цьому, фактичні витрати на послуги повинні оформлятися відповідними документами, які б підтверджували фактичне виконання тієї чи іншої господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту, з податку на додану вартість необхідно з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи.

На момент проведення перевірки ПП НВФ «Відеограф» надало відповідачу податкові накладні про відпуск та отримання товару та довіреності, які підписані уповноваженими особами та які підтверджують укладення відповідних договорів купівлі продажу товарно - матеріальних цінностей.

Стосовно господарських операцій позивача слід зазначити наступне.

У відповідності до ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінського - господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно - правового акту, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 180 ГК України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, зазначені угодою сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними, як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У відповідності до ст. 640 ЦК України визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

В порядку ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обв'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є: договори та інші правочини; інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Враховуючи викладене, сторонами було досягнуто істотних умов купівлі - продажу, оскільки погоджено ціну та асортимент товару тощо. Це підтверджується відповідними довіреностями та накладними про отримання товару від ПП «МКС - Сервіс» тощо.

Окрім цього за отриманий товар позивач провів повну оплату, а відтак це теж може свідчити про прийняття до виконання зобов'язання.

Припущення відповідача про те, що відсутність товаро - транспортних накладних на транспортування «ТМЦ» є однією з обставин, яка вказує на фіктивність операцій із постачання товару є незаконною, оскільки така обставина може свідчити лише про те, що між відповідними контрагентами господарських відносин не укладався договір про транспортування товару.

Судом взято до уваги свідчення директора підприємства позивача про те що придбана продукція доставлялась поштовими відправленнями «Нова пошта» і зберігалась в приміщенні офісу, так як було малогабаритною і не потребувала складських приміщень для збереження, а облік її вівся у електронній базі ПП НВФ «Відеограф».

Статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту. Позивач надав відповідачу належно оформлені податкові накладні у яких зазначені усі необхідні реквізити.

Поряд з цим відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання товарів. Пункт 198.2. ст. 198 ПК України встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата отримання платником товарів послуг, що підтверджено податковою накладною. Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого/нарахованого у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними. Жодних інших підстав для не включення сум ПДВ до податкового кредиту у разі придбання товару для використання у господарській діяльності, законодавством не встановлюється.

Також судом встановлено, що твердження ДПІ у Галицькому районі м. Львова, що ПП НВФ «Відеограф» не було надано доказів куди і коли у подальшому була використана та реалізована продукція, отримана від ПП «МКМ - Сервіс», не відповідає дійсності, оскільки вказана продукція була у подальшому реалізована таким підприємствам як, Акціонерне товариство «ЛьвівОРГРЕС» (договір від 08.02.2011 р. № 029/2 П, доручення про отримання товару № 915 від 23.03.2011 р.), ВАТ «Миколаївцемент» (договір поставки від 17.11.2010 р. № 106218), ВАТ «Рівнеазот» (довіреність про отримання товару № 1976 від 08.11.2010 р. та № 2291 від 17.12.2010 р.).

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо від був спрямований на порушення конституційних прав свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної особи або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а вразі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише в однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Одночасно слід зазначити, що дана позиція викладена і у мотивувальній частині постанови Вищого Адміністративного суду України № 01.10.2013 р. N К-33862/10, що стосується того, що для визнання договору нікчемним та таким, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства повинен передувати вирок суду про притягнення учасника такого договору до кримінальної відповідальності, а відсутність умислу у однієї сторони господарського зобов'язання здійснити протиправну угоду, виключає застосування до підприємства правових наслідків, передбачених ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України.

Відповідно до вимог ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин із порушенням хоча б одним і з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. За змістом цієї норми недійсною може бути визнана, зокрема, угода, укладена з метою ухилитися від сплати податків та обов'язкових платежів або безпідставно одержати з державного бюджету кошти у вигляді податку на додану вартість. Визнаючи угоду недійсною з підстав, передбачених ст. 207 Господарського кодексу України, суди мають встановити у діях контрагентів наявність ознак вчинення дій, що об'єктивно призводять до порушення інтересів держави та суспільства, порушення такими діями норм законів та нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства, наявність суб'єктивного наміру сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону. Зважаючи на що, судами при встановленні фактів угод недійсними обов'язково має бути встановлена вина сторін (або, принаймні, однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди - що судами, а також ДПІ у Галицькому районі м. Львова встановлено не було.

Слід також зазначити, що на час виконання спірного правочину відповідачі - обидві сторони були належними учасниками цивільних та господарських правовідносин та мали спеціальну податкову правосуб'єктність.

Поряд з цим слід зазначити, що як доказ фінансово господарської діяльності ПП НВФ «Відеограф» є також наявність офіційного інтернет сайту на якому розміщено відповідну продукцію, якою торгує позивач, а саме відеографічні регістратори.

Окрім того, на підтвердження товарності операцій як доказ служить копія митної декларації Акціонерного товариства «ЛьвівОРГРЕС» де перелічені зазначені у акті ДПІ у Галицькому районі м. Львова товари, які були реалізовані ПП НВФ «Відеограф» і у подальшому поставлені на ЗАТ «Молдавська ГРЕС».

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є: договори та інші правочини; інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Враховуючи викладене сторонами було досягнуто істотних умов купівлі - продажу, оскільки погоджено ціну та асортимент товару тощо. Це підтверджується відповідними довіреностями та накладними про отримання товару від ПП «МКС - Сервіс» тощо.

Таким чином, належно оформлені податкові накладні надані позивачу його контрагентом ПП «МКМ - Сервіс» не дають підстав для сумнівного висновку відповідача про завищення позивачем сум податкового кредиту, за відсутності у нього додаткових будь якого роду підтверджуючих документів.

У відповідності до п. 4.1.4. ст. 4 Податкового кодексу України передбачена презумпція правомірності рішень платника податку, а не рішення податкової в разі, якщо податкова по своєму трактує права та обов'язки платника податків. Посилання податкової служби на те, що правочини укладені підприємством є нікчемними не відповідають законодавству. Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Єдиною підставою для визнання правочину нікчемним є рішення суду. А відтак, податковий орган не об'єктивно здійснив оцінку сукупності наданих під час проведення перевірки даних, які характеризують дотримання підприємством податкового законодавства.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 11 грудня 2007 року, Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи, і ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

В той же час, податкове законодавство України не містить конкретних норм, які б ставили у залежність право платника податку на формування податкового кредиту від можливих порушень податкової дисципліни з боку його контрагентів або зобов'язували платників податків контролювати дотримання своїми контрагентами норм чинного законодавства України. А сам факт наявності господарських відносин з контрагентом, який без відома платника порушує податкове законодавство, не може тягнути за собою негативні наслідки для платника податків у вигляді зменшення податкового кредиту чи валових витрат. Така правова позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Як зазначає Вищий адміністративний суд України у постанові, прийнятій 14.11.2012 року у справі № К/9991/50772/12, єдиною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами і його висновками, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті перевірки відповідача висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності повної інформації, яка надається в передбаченому чинним законодавством порядку. Ця думка ґрунтується на положеннях ч. 1 ст. 204 ЦК, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

В той же час, невжиття заходів щодо отримання повної та об'єктивної інформації є суд розцінює як недолік у перевірочній діяльності відповідача.

Крім цього, відповідно у постанові Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 року було привернуто увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Відповідно до положень ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

З врахуванням змісту ст. 162 КАС України, позовні вимоги приватного підприємства науково - виробничої фірми «Відеограф» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкового повідомлення рішення від 29.12.2011 року № 0002452321, підтверджені належними та допустимими доказами та підлягають задоволенню.

Оцінюючи рішення відповідача на відповідність ч. 3 ст. 2 КАС України, суд вважає, що воно не було прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, а також без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). За таких обставин, позовні вимоги є обґрунтованими, а тому їх слід задовольнити.

Керуючись ст.ст. 69, 70, 159-163, 167 КАС України, суд -

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративного позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення рішення від 29.12.2011 року № 0002452321 Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлено 24 березня 2015 року.

Суддя Сакалош В.М.