Рішення № 43249282, 24.03.2015, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/824/15Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 46,48 Хорошун О. В. Доповідач в апеляційній інстанції Корнієнко Н. В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2015 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоКорнієнко Н. В.суддівГончар Н. І. , Ювшина В. І. при секретаріНаконечній М.М.,

з участю : адвокатів Пономаренко В.О., Шишки Р.І.,

апелянта ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_8 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 10 лютого 2015 року по справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку та за зустрічним позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про визнання майна спільним майном подружжя та визнання права власності на 1/2 частину, -

в с т а н о в и л а :

15 вересня 2014 року ОСОБА_9 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_8 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку, мотивуючи свої вимоги тим, що він являється власником квартири АДРЕСА_1.

За вказаною адресою в квартирі зареєстровані: батько - ОСОБА_10, мати - ОСОБА_11 та колишня дружина - ОСОБА_8

10 листопада 2011 року вступило в силу судове рішення про розірвання шлюбу між позивачем та ОСОБА_8. Відповідач з того часу перестала проживати у вищевказаній квартирі та проживає за іншою адресою.

ОСОБА_9 вказує, що відповідач в квартирі не з'являється, поштову кореспонденцію не отримує, комунальні послуги не сплачує. Будь-якої домовленості про збереження за ОСОБА_8 житлової площі за період її не проживання не існує.

Тому просить суд визнати ОСОБА_8 такою, що втратила право користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1.

15 жовтня 2014 року ОСОБА_8 звернулася в суд із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_9 про визнання майна спільним майном подружжя та визнання права власності на 1/2 частину, мотивуючи свої вимоги тим, що 09 серпня 2003 року був зареєстрований шлюб між сторонами. В період шлюбу 02 квітня 2004 року ними за спільні кошти на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу було придбано квартиру АДРЕСА_1, вартість якої становила 37300 грн. (що еквівалентно 7000 доларів США), але за їхньою згодою була зареєстрована на праві власності за чоловіком ОСОБА_9 При цьому вони зараз сплатили 4500 доларів США, а решту суми в розмірі 2500 доларів США оформили в кредит, при цьому ОСОБА_8 давала письмову згоду на укладення даної угоди.

В 2011 році сторони придбали автомобіль Део Ланос д.н. НОМЕР_1, який також зареєстрований на чоловіка.

Тому просить суд: визнати квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль Део Ланос д.н. НОМЕР_1 спільним майном подружжя ОСОБА_9 та ОСОБА_8;

Визнати за нею, ОСОБА_8, право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та автомобіль Део Ланос д.н. НОМЕР_1.;

Визнати за ОСОБА_9 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та автомобіль Део Ланос д.н. НОМЕР_1.

Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 15 жовтня 2014 року об'єднано в одне провадження позов ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зустрічний позов ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про визнання майна спільним майном подружжя та визнання права власності на 1/2 частину.

Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 10 лютого 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_9 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_8 про визнання майна спільним майном подружжя та визнання права власності на 1/2 частину відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_8, вказує, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи та не дослідив і не дав належної оцінки наявним доказам, рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права в частині відмови в задоволенні зустрічного позову, просить змінити його, а саме визнати квартиру АДРЕСА_1 спільним майном подружжя ОСОБА_9 та ОСОБА_8; визнати за ОСОБА_8 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, не в повній мірі правильно встановив фактичні обставини справи та дав правову оцінку всім зібраним у справі доказам.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_8 про визнання майна спільним майном подружжя та визнання права власності на 1/2 частину, суд першої інстанції виходив з того, що сторонами по справі не надано доказів на обґрунтування вимог та обставин, на які вони посилаються, їхні доводи не знайшли свого підтвердження у судовому засідання.

Колегія суддів лише частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Встановлено, що з 09 серпня 2003 року позивач ОСОБА_9 та відповідачка ОСОБА_8 проживали в зареєстрованому шлюбі.

В період шлюбу ними, на підставі купівлі-продаж квартири під скасувальною умовою від 02.04.2004 року ОСОБА_9 придбав у ОСОБА_12, ОСОБА_13 квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 7-8).

Згідно довідки про склад сім'ї від 06.05.2014 року за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_9 уповноважений власник, ОСОБА_8 - дружина, ОСОБА_10 - батько, ОСОБА_11 - мати (а.с. 10).

Відповідно до рішення Канівського міськрайонного суду від 10.10.2011 року шлюб між сторонами розірваний (а.с. 9).

При зверненні до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку, позивач в заяві зазначає, що після розлучення відповідачка ОСОБА_8 виселятися та знятися з реєстрації по місцю проживання відмовляється. При цьому в описовій частині заяви він посилається на норму ст. 107 ЖК, яка передбачає, що суд може визнати особу такою, що втратила право користування житловим приміщенням внаслідок вибуття на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті. В прохальній частині він посилається на норму ст.168 ЖК (Припинення договору найму жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові).

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщення нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

До членів сім'ї власника будинку належать особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 405 ЦК України, де зокрема зазначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені ст. 162 ЖК України.

Підстави та порядок позбавлення членів сім'ї власника прав користування жилими приміщеннями визначені у ст. 157 ЖК України, якою встановлено, що членів сім'ї власника жилого будинку може бути виселено у випадках, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову в частині визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку ще й тому, на думку колегії, що позивач ОСОБА_8 не є єдиним власником спірної квартири.

Слід зауважити, що рішення Канівського міськрайонного суду в цій частині в апеляційному порядку не оскаржувалося.

Відповідачка ОСОБА_8 звернулася в суд із зустрічним позовом про визнання майна спільним майном подружжя та визнання права власності на 1/2 частину.

Встановлено, що в період шлюбу, згідно договору купівлі-продажу квартири під скасувальною умовою від 02.04.2004 р., зареєстрований в реєстрі № 1-57 та посвідчений державним нотаріусом Канівської державної нотаріальної контори, ОСОБА_9 придбав у ОСОБА_12, ОСОБА_13 квартиру АДРЕСА_1.

З п. 2.1 договору купівлі-продажу від 02.04.2004 р. вбачається, що продаж вчинено за домовленістю першої та другої сторони за 37300 грн., що еквівалентно 7000 доларів США, із яких Покупець передає Продавцям 23975 грн., що еквівалентно 4500 доларів США до підписання цього договору, а 13325 грн., що еквівалентно 2500 доларів США, Покупець зобов'язується передати Продавцю на протязі п'яти банківських днів, після одержання кредиту з банку (а.с. 7-8).

Представник ОСОБА_9 - ОСОБА_7, не погоджуючись із зустрічним позовом ОСОБА_8, пояснив, що житлова квартира АДРЕСА_1 не є спільною сумісною власністю подружжя, а є особистою приватною власністю ОСОБА_9, оскільки вона придбана за кошти, які його довіритель отримав від продажу житлової квартири АДРЕСА_2, що була раніше йому подарована батьками.

Відповідно до ст. 60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч. 3 ст. 61 Сімейного кодексу України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отже, за загальним правилом майно, придбане подружжям у кредит, є спільною власністю чоловіка та дружини. Також ст. 70 СК України передбачено, що в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Положенням ст. 65 СК України визначено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Це означає, що дружина та чоловік незалежно від припинення шлюбу мають рівні права та обов'язки щодо спільно нажитого у шлюбі майна, оскільки розірвання шлюбу не звільняє подружжя від зобов'язань за кредитом.

Згідно роз'яснень, викладених у п. 23 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року N 11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. ст. 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Тобто названі норми матеріального права допускають існування факту спільної сумісної власності подружжя, доки не доказано інше кимсь із подружжя.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_10 та ОСОБА_11 (батьки відповідача за зустрічним позовом) 06.06.2003 року подарували ОСОБА_9 житлову квартиру за АДРЕСА_2, загальною площею 68,1 кв. м. згідно Договору дарування, який посвідчений приватним нотаріусом Канівського міського нотаріального округу Лагутінською Є.П., зареєстровано в реєстрі за № 1-732. (а.с. 63).

Згідно договору купівлі-продажу від 27.02.2004 року ОСОБА_9 відчужив квартиру за АДРЕСА_2 (а.с.65).

Відповідно до п. 2.1 Договору купівлі-продажу від 27.02.2004 р. продаж квартири за домовленістю сторін вчинена за 43 646 грн.

Як вбачається із договору купівлі-продажу від 02.04.2004р., продаж вчинено за 37300 грн., що еквівалентно 7000 доларів США, із яких Покупець передає Продавцям 23975 грн., що еквівалентно 4500 доларів США до підписання цього договору, а 13325 грн., що еквівалентно 2500 доларів США, Покупець зобов'язується передати Продавцю на протязі п'яти банківських днів, після одержання кредиту з банку.

Відповідно до заяви від 02.04.2004 року, посвідченої нотаріусом Канівської державної нотаріальної контори, зареєстрована в реєстрі 1-575, ОСОБА_8 надала свою згоду чоловікові ОСОБА_9 на придбання спірної квартири (а.с. 87).

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_9 в позовній заяві вказує, що вона вклала кошти в спірну квартиру в сумі 2000 доларів США, які їй були надані ОСОБА_15 та отримані в борг від ОСОБА_16, згідно розписки від 31.03.2004 року (а.с. 70).

В судовому засідання свідки ОСОБА_15, ОСОБА_17, ОСОБА_16, які були попередженні про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показів, підтвердили передачу коштів в сумі 2000 дол. США ОСОБА_8 для придбання спірної квартири до підписання договору від 02.04.2004 року.

Тому, колегія суддів вважає не доведеною позивачем ОСОБА_9 ту обставину, що спірна квартира, вартістю 37 300 грн., придбана ним самим за кошти, одержані від продажу своєї квартири за 43646грн., оскільки не було б підстав укладати договір купівлі-продажу квартири від 02.04.2004 року під скасувальною умовою, що відповідно до п.6.1 Договору означає: у випадку невиконання Банком чи Покупцем зобов'язань щодо розрахунків за придбану квартиру, визначених в п.п.2.1, 4.1 в термін до 35 днів з моменту укладення цього договору, незалежно від обставин, які це спричинили, цей договір вважається розірваним і всі права та обов'язки сторін, включаючи право власності Покупця на придбану квартиру залишається за продавцем.

З цього випливає, що між Покупцем і Банком, відповідно до п.4.1Договору, було укладено кредитну угоду на суму 2500 доларів США, оскільки Договір купівлі-продажу квартири відбувся.

Тобто, на купівлю квартири були також використані в т.ч. кошти, одержані в кредит та кошти, одержані від батьків відповідачки, а не лише кошти, одержані від продажу позивачем своєї квартири, як він про це зазначає. При цьому суд зауважує, що кошти в сумі 2000 доларів США, надані батьками відповідачки ОСОБА_8 для придбання квартири не їй одній, а подружжю, так як будь-який договір між ними і дочкою не укладався і тому, вказані кошти не можуть бути визнані особистими коштами ОСОБА_8.

Кошти в сумі 500 доларів США, які входять в суму 4500 доларів США, які, як пояснює відповідачка ОСОБА_8, були коштами спільними, так як подаровані на весілля, не можуть бути визнані такими із-за відсутності доказів їх походження. Тому колегія приходить до висновку, що позивачем ОСОБА_9 в купівлю квартири були вкладені особисті кошти в сумі 2500 доларів США та спільні кошти, з урахуванням суми кредиту 2500 грн., - 4500 доларів США (2500+1000+1250), а відповідачки - 2250 доларів США (1000+1250).

В такому випадку частка в квартирі позивача ОСОБА_9 становить 67,86% або 2/3 частини, а частка відповідачки ОСОБА_8 - 32,14%, або 1/3 частина.

При цьому суд враховує, що 2500 доларів США були взяті в кредит, 2000 доларів США, як встановлено в судовому засіданні, було дано батьками відповідачки подружжю для придбання квартири до укладення договору (розписка від 31.03.2004 року).

Тому колегія вважає за необхідне визнати спірну квартиру в цілому спільним майном подружжя, з якого 1/3 частина належить відповідачці ОСОБА_8, а 2/3 частини - позивачу ОСОБА_9

Щодо позовних вимог про визнання спільним майном подружжя ОСОБА_9 та ОСОБА_8 автомобіля Део Ланос д.н.з. НОМЕР_1 та визнання права власності на 1/2 частину цього майна, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки на час розірвання шлюбу вказаний автомобіль у подружжя був відсутній, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2, виданого 22.03.2011р., власником даного автомобіля ОСОБА_10 (а.с. 59,77).

З матеріалів справи вбачається, що шлюб між сторонами був розірваний 10 жовтня 2011 року, а отже автомобіль вибув з спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_9 та ОСОБА_8 в період їх шлюбу, а тому він не може бути визнаний спільною сумісною власністю подружжя та не підлягає поділу.

Рішення Канівського міськрайонного суду в цій частині в апеляційному порядку також не оскаржувалося.

Таким чином у порушення вимог ст. ст. 212 - 214 ЦПК України суд, ухвалюючи власне рішення, доводів сторін по суті позовних вимог не перевірив, фактичним обставинам справи, в тому числі, що стосується джерела надходження коштів на придбання квартири, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінки не дав.

За таких обставин рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 309 ЦПК України є підставою для його зміни і ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову в частині визнання майна спільним майном подружжя та визнання права власності на частину квартири.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія судової палати, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 10 лютого 2015 року в частині визнання майна спільним майном подружжя та визнання права власності на 1/2 частину квартири, скасувати.

Ухвалити по справі в цій частині нове рішення, яким визнати квартиру АДРЕСА_1 спільним майном подружжя ОСОБА_9 та ОСОБА_8.

Визнати за ОСОБА_8 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_9 право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1.

В решті частини рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий :

Судді :