Рішення № 43245905, 19.03.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.03.2015Справа №910/15932/14

За позовом Товариства власників квартир "Літа"

До 1) Київської міської ради

2) Відкритого акціонерного товариства "Укртурінвест"

3) Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Державне агентство земельних ресурсів України

про визнання державного акту на право власності на земельну ділянку та договору купівлі-продажу недійсними, скасування державної реєстрації державного акта на право власності на землю

Головуючий суддя Полякова К.В.

Суддя Демидов В.О.

Суддя Домнічева І.О.

Представники:

від позивача: не з'явився,

від відповідача 1: не з'явився,

від відповідача 2: Супрун А.М. - вик. обов'язки голови правління

від відповідача 3: Ніколайчук Н.М. (дов.№1444/5.5. від 31.12.2014)

від третьої особи: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство власників квартир "Літа" звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогою до Київської міської ради, Відкритого акціонерного товариства "Укртурінвест", Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02.04.2007р. та державного акта серія КВ № 137542 на право власності на земельну ділянку недійсними, зобов'язання внести зміни до державного земельного кадастру та скасування державної реєстрації за № 02-8-00194 від 30.10.2008р. державного акта на право власності на землю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2014 порушено провадження у справі № 910/15932/14, залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Державне агентство земельних ресурсів України та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 02.09.2014 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2014 розгляд справи №910/15932/14 відкладено на 30.09.2014 року.

За наслідками судового засідання 30.09.2014 судом постановлено ухвалу, якою продовжено строк вирішення спору на 15 днів, відкладено розгляд справи на 14.10.2014 та зобов'язано відповідача 1 - Київську міську раду, відповідача 2 - Відкрите акціонерне товариство "Укртурінвест", відповідача 3 - Реєстраційну службу Головного управління юстиції у м. Києві надати суду: оригінал договору купівлі-продажу від 02.04.2007; оригінал державного акту на право власності на земельну ділянку серія КВ№137542, повторно зобов'язано відповідача 1 - Київську міську раду надати суду: копії рішень Київської ради народних депутатів №107 від 18.11.1986, Київської міської ради №№ 254/1231 від 03.04.2001, 778/3353 від 14.07.2005, 125/786 від 08.02.2007, про які зазначено у позовній заяві, відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову та повторно зобов'язано відповідача 2 - Відкрите акціонерне товариство "Укртурінвест", відповідача 3 - Реєстраційну службу Головного управління юстиції у м. Києві надати суду відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову.

У судовому засіданні 14.10.2014 судом винесено на адресу Київської міської ради окрему ухвалу щодо усунення порушення законності та недоліки в діяльності органу в частині забезпечення виконання ухвал Господарського суду міста Києва у справі №910/15932/14.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.10.2014 призначено колегіальний розгляд справи № 910/15932/14.

Розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва Ковтуна С.А. від 14.10.2014 справу № 910/15932/14 передано колегії суддів у складі: Гулевець О.В. (головуючий), Бондаренко Г.П., Пригунова А.Б.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.10.2014 колегією суддів у складі: Гулевець О.В. (головуючий), суддя Бондаренко Г.П., суддя Пригунова А.Б. прийнято справу № 910/15932/14 до свого провадження та призначено її розгляд на 04.11.2014 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2014 розгляд справи відкладено на 26.11.2014 та стягнуто з Київської міської ради до Державного бюджету України 1 700 (одну тисячу сімсот) грн. 00 коп. штрафу на підставі п. 5 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/15932/14 від 24.11.2014 повернуто Київській міській раді подану апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.11.2014 у справі № 910/15932/14.

26.11.2014 ухвалою Господарського суду міста Києва продовжено строк вирішення спору у справі № 910/15932/14 на 15 днів та відкладено розгляд справи на 16.12.2014 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2014 розгляд справи відкладено на 23.12.2014 року.

Розпорядженням голови Господарського суду міста Києва Князькова В.В. від 23.12.2014р., в зв'язку з перебуванням Бондаренко Г.П. у відпустці, справу № 910/15932/14 передано на розгляд колегії суддів у складі: Гулевець О.В. (головуючий), Демидов В.О., Пригунова А.Б.

Судове засідання по справі № 910/15932/14 призначене на 23.12.2014 не відбулося.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2014 колегією суддів у складі: Гулевець О.В. (головуючий), суддя Демидов В.О., суддя Пригунова А.Б. прийнято справу до свого провадження та призначено розгляд даної справи на 03.02.2015 року.

За наслідками судового засідання 03.02.2015 судом постановлено ухвалу про задоволення самовідводу суддів Гулевець О.В. та Пригунової А.Б. та передано справу №910/15932/14 керівникові апарату суду для вирішення питання про повторний автоматичний розподіл справи.

05.02.2015 на виконання розпорядження керівника апарату суду №04-23/114 здійснено повторний автоматичний розподіл справи №910/15932/14, за результатами якого головуючим суддею у справі визначено Полякову К.В. та суддею в колегії Домнічеву І.О.

Таким чином справу №910/15932/14 передано на розгляд колегії суддів у складі Полякова К.В (головуючий суддя), судді Демидов В.О. та Домнічева І.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2015 справа №910/15932/14 прийнята вищезазначеною колегією суддів до свого провадження та призначена до розгляду на 05.03.2015 року.

03.03.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від відповідача 3 надійшло клопотання про припинення провадження у справі у частині заявлених до нього позовних вимог, від відповідача 2 надійшла заява про застосування строку позовної давності та додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

За наслідками судового засідання 05.03.2015 судом постановлено ухвалу, якою відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів та відкладено розгляд справи на 19.03.2015 року.

19.03.2015 позивачем через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із участю представника позивача в іншому судовому процесі.

Також, через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва відповідачем1 - Київською міською радою 19.03.2015 подано клопотання про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника.

Під час судового засідання відповідач2 надав пояснення по суті спору, у задоволенні позовних вимог просив відмовити та додатково наголосив на застосуванні строків позовної давності.

Представник відповідача3 підтримав подане ним раніше клопотання про припинення провадження у справі у частині заявлених до нього позовних вимог.

Позивача не направив свого представника для участі у судовому засіданні 19.03.2015 та просив відкласти судове засідання.

Колегія суддів, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи, з огляду на нижче викладене.

У п. 3.9.2. Постанови Пленум Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.).

При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Згідно ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Пунктом 1 ст. 77 ГПК України у якості такої обставини визначено нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Також, суд вважає за необхідне зауважити, що у матеріалах справи наявна заява позивача про вжиття заходів забезпечення позову, що міститься у позовній заяві, яка визнана судом необгрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню з огляду на нижчевикладене.

Нормами статті 66 ГПК України передбачено право господарського суду за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї власної ініціативи вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Статтею 67 ГПК України визначені заходи забезпечення позову, якими безпосередньо є: накладання арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороно відповідачеві вчиняти певні дії; забороно іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

З огляду на вищезазначене, враховуючи, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено обставини, наведених у заяві про забезпечення позову, суд не вбачає підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому заява позивача є такою, що не підлягає задоволенню.

Судом, враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.04.2001 рішенням Київської міської ради від №254/1231 «Про погодження місць розташування об'єктів» (п.4), ВАТ «Укртурінвест» погоджено місце розташування офісно- житлових прибудов до будинку № 12/14 на вул. Гайцана, 12 у Печерському районі м. Києва на землях міської забудови.

Рішенням Київської міської ради від 14.07.2005 №778/3353 «Про передачу відкритому акціонерному товариству «Укртурінвест» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку по вул. М.Гайцана, 12/14 у Печорському районі м. Києва», передано в оренду земельну ділянку площею 0,17 га.

15.02.2006 за актом приймання - передачі земельної ділянки, складеного відповідно до договору оренди від 13.02.2006, Київська міська рада (орендодавець) передала, а ВАТ «Укртурінвест» (орендарь) прийняв в оренду земельну ділянку по вул.. Миколи Гайцана, 12/14 в Печерському районі м. Києва, розміром 0,1743 га, за цільовим призначенням - для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку кадастровий номер земельної ділянки - 8000000000:82:342:0008. Місце розташування земельної ділянки, що передається в оренду, зазначене на плані земельної ділянки, що є невід'ємною частиною до договору оренди земельної ділянки.

Рішенням Київської міської ради від 08.02.2007 №125/786 «Про продаж земельної ділянки відкритому акціонерному товариству «Укртурінвест» для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку по вул. М. Гайцана, 12/14 у Печерському районі м. Києва», затверджено умови продажу земельної ділянки та вирішено після сплати повної вартості земельної ділянки оформити та видати ВАТ «Укртурінвест» в установленому законом порядку державний акт на право власності на земельну ділянку.

02.04.2007 між Київською міською радою та ВАТ «Укртурінвест» укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарчого призначення, за умовами якого ВАТ «Укртурінвест» купив земельну ділянку за адресою вул. Миколи Гайцана, 12/14 у Печерському районі м. Києва, площею 1 743 кв.м.

На підставі зазначеного договору купівлі-продажу ВАТ «Укртурінвест» видано державний акт на право власності на земельну ділянку по вул. Миколи Гайцана. 12/14 (серія.КВ№1375421 державна реєстрація за № 02-8-00194 від 30.10.2008 року).

Як вбачається із матеріалів справи, постановою Шевченківського районного суду від 19.12.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.11.2013, задоволено позов Бойко Л.О., Головіної О.Г., Крикун Т.С.до Київської міської ради за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ВАТ «Укртурінвест» визнано протиправними та скасовано п. 4 рішення Київської міської ради від 03.04.2001 № 254/1231 «Про погодження місця розташування об'єктів», а також рішення від 14.07.2005 №778/3353 «Про передачу відкритому акціонерному товариству «Укртурінвест» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку по вул. М.Гайцана, 12/14 у Печерському районі м. Києва» та рішення Київської міської ради від 08.02.2007 року №125/786 «Про продаж земельної ділянки відкритому акціонерному товариству «Укртурінвест» для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку по вул. М. Гайцана, 12/14 у Печорському районі м. Києва», Зазначені судові рішення мотивовані тим, що оскаржувані рішення місткової ради прийняті щодо земельної ділянки, яка є прибудинковою територією будинку по вул.Суворова 14/12 у м. Києві, віднесеного до пам'яток історії та культури, здійснення прибудови до якого, як це передбачено рішеннями , суперечить закону.

12.04.1995 Печерською районною у місті Києві Державною адміністрацією зареєстровано юридичну особу - Товариство власників квартир будинку № 14/12 по вул. Суворова м. Києва «Літа», яке створено за рішенням власників квартир багатоквартирного будинку № 14/12 по вул. Суворова у м. Києві, про що свідчить Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи.

Свою діяльність Товариство власників квартир будинку № 14/12 по вул. Суворова м. Києва «Літа» здійснює на підставі Статуту, затвердженого рішенням установчих зборів засновників відповідно до протоколу №1 від 25.11.1994 року.

Відповідно до статті 7 Статуту позивача, Товариство власників квартир «Літа» організує утримання будинку, забезпечення його опаленням, газом водою, електроенергією, а також участь усіх власників квартир у роботах і витратах пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території (зони охорони пам'ятки архітектури), проводить роботу серед членів товариства та інших мешканців щодо раціонального використання паливно-енергетичних ресурсів і зберігання будинку.

Враховуючи викладене та спираючись на норми ст.ст. 42, 116, 128 210 Земельного кодексу України та ст.11 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», позивач зауважує на незаконному привласненні ВАТ «Укртурінвест» земельної ділянки, яка є прибудинковою територією багатоквартирного будинку по вул. Суворова 14/12 у м. Києві, у зв'язку з чим мешканці будинку позбавлені права користування прибудинковою територією, а позивач позбавлений прав, передбачених Законом України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», що є підставою для визнання державного акту серія КВ№137542 на право власності та договору купівлі-продажу від 02.04,2007 земельної ділянки недійсними відповідно до ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, а також скасування державної реєстрації акту на право власності на землю.

У свою чергу представник Київської міської ради під час розгляду даної справи наголосив на тому, що у межах компетенції встановленої ст.ст.26, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Київська міська рада прийняла рішення від 14.07.2005 № 778/3353 щодо передачі ВАТ «Укртурінвест» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно - житлової прибудови до будинку по вул. Гайцена, 12/14 в оренду площею 0,17 га та рішення від 08.02.200 7 и» 125/786 щодо продажі вказаної земельної ділянки ВАТ «Укртурінвест».

Одночасно у письмових поясненнях, доданих до матеріалів справи, Київської міської ради, відзначено, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 16.09.2009 зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції. Одночасно Конституційним Судом України зазначено, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є гарантією стабільності суспільних відносин між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Оскільки 30.10.2008 ВАТ «Укртурсервіс» видано державний акт на право власності на вказану земельну ділянку, що є свідченням виконання зазначених рішень Київської міської ради, остання просила суд врахувати викладене при прийняті рішення за наслідками вирішення даного спору.

ВАТ «Укртурінвест» заперечуючи проти задоволення позову, зауважив на пропуску позивачем терміну, протягом якого останній має права звертатись до суду за захистом своїх прав, про що надано заяву про застосування строків позовної давності. Також, відповідач 2, наголосив на застосуванні господарськими судами практики Європейського суду з прав людини у національному законодавстві як інструменту функціонування Конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства України, відповідно до якої відміна акту органу державної влади не є підставою для позбавлення права особи, яке породжує даний державний акт. (рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 «Stretch проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії») .

Представник Реєстраційної служби Головного управління юстиції заперечуючи проти позову просив припинити провадження у частині позовних вимог щодо зобов'язання реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві внести відповідні зміни до земельного кадастру щодо визнання недійсним державного акту серія КВ № 137542 на право власності на земельну ділянку розміром 0,1743 га та скасувати державну реєстрацію від 30.10.2008 за № 02-8-00194 державного акту на право власності на землю, виходячи з того, що внесення змін до земельного кадастру належить до повноважень державних кадастрових реєстраторів територіальних органів Держземагенства, а за своєю правовою природою скасування державної реєстрації державного акту на право власності на землю є адміністративно - правовою функцією суб'єкту владних повноважень. А тому спір у цій частині підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Положення ст. 11 ЦК визначено підстави виникнення цивільних прав і цивільних обов'язків. Відповідно до них цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об'єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених згаданими актами або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або не настання певної події.

Відповідно до статті 42 Земельного кодексу України (у редакції, що діяла на момент вчинення оспарюваного договору купівлі-продажу) земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що у разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що за рішенням співвласників багатоквартирго будинку по вул. Суворова 14/12 у м. Києві створено Товариство власників квартир будинку № 14/12 по вул. Суворова м. Києва «Літа».

За нормами статті 11 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирних будинків», об'єднання після набуття статусу юридичної особи може: прийняти на власний баланс весь житловий комплекс;за договором з попереднім власником залишити його балансоутримувачем усього житлового комплексу або його частини;укласти договір з будь-якою юридичною особою, статут якої передбачає можливість здійснення такої діяльності, про передачу їй на баланс усього житлового комплексу або його частини.

Рішення про прийняття на баланс основних фондів приймається відповідно до цього Закону, інших нормативно-правових актів та статуту об'єднання.

Балансоутримувач забезпечує управління житловим комплексом.

У разі якщо у новозбудованому будинку власники квартир, приміщень протягом двох місяців після підписання акта державної приймальної комісії не створюють об'єднання і не приймають на баланс основні фонди, сільська, селищна, міська рада може своїм рішенням призначити балансоутримувача.

Призначений балансоутримувач здійснює свої повноваження по забезпеченню управління будинком до прийняття будинку на баланс об'єднанням. Витрати на здійснення цих функцій управління розподіляються між власниками пропорційно площі приміщень, що перебувають у їх власності.

Передача майна з балансу на баланс відбувається у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Передача на баланс майна (в тому числі земельної ділянки), яке входить до складу житлового комплексу, але не належить об'єднанню, не тягне за собою виникнення права власності на нього.

Згідно листа Комунального підприємства по утриманню та експлуатації житлового фонду «Липкижитлосервіс» за № 124/6, який надано у відповідь на депутатське звернення від 25.02.2008 № 29/279/259-255, та який долучено до матеріалів справи Позивачем, будинок по вул. Суворова 14/12 знаходиться на балансі КП «Липкижитлосервіс».

Під час розгляду даної господарської справи, судом встановлено, а позивачем належними та допустимим доказами не спростовано і не заперечувалось того факту, що зазначений будинок не передано на баланс ТВКБ «Літа».

Разом з тим звертаючись із даним позовом до суду, позивач зазначив, що відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (ч. 2 ст. 10), рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2004 від 02.03.2004, власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку.

Виходячи з наведеної норми позивач стверджує, що не зважаючи на те, що будинок не знаходиться на балансі ТВК «Літа», відповідно до законодавства України з моменту приватизації квартир, створення ТВК - власники квартир є співвласниками прибудинкової території.

За змістом ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» об'єднання співвласників багатоквартирного будинку є юридичною особою, створеною власниками для сприяння використання їхнього власного майна та управлення, утримання і використання неподільного та загального майна.

Відповідно до статті 18 Закону «Про об'єднання співвласників багатоквартирних будинків» Об'єднання відповідно до цього Закону та статуту зобов'язане, зокрема, забезпечувати належний санітарний, протипожежний і технічний стан неподільного та загального майна, що належить членам об'єднання; припиняти дії третіх осіб, що утруднюють або перешкоджають реалізації прав володіння, користування і розпорядження неподільним та загальним майном членами об'єднання;у випадках, передбачених законодавством, статутом об'єднання, асоціації, представляти інтереси членів об'єднання, асоціації відповідно до наданих повноважень у відносинах з третіми особами.

Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (ст. 12 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Частиною 2 ст. 16 ЦК встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У п. 7 постанови від 16 квітня 2004 року №7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).

Нормами статті 210 Земельного кодексу України (у редакції що діяла на дату укладання договору купівлі продажу ) встановлено, що угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду.

Отже, враховуючи, що, постановою Шевченківського районного суду від 19.12.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012 та Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.11.2013 визнані недійсними та скасовані рішення Київської міської ради, на підставі який укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, позивач вважає, що цей договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягає визнанню недійсним.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною першою статті 203 ЦК України.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Статтею 216 ЦК України передбачено загальні наслідки недійсності правочину - недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а згідно зі статтею 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

Виходячи зі змісту частини першої статті 216 ЦК України, наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину.

Разом із тим частиною третьою статті 216 ЦК України передбачено, що загальні наслідки недійсності угоди застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Цивільним кодексом України передбачено засади захисту права власності. Зокрема, статтею 387 ЦК України власнику надано право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України. У разі встановлення наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У випадку, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

За таких обставин, позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу не підлягає задоволенню. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 04.12.2012 у справі №26/133 та є обов'язковою для застосування, у розумінні статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним державного акту серії КВ№137542 на право власності на земельну ділянку розміром 0,1743га, виданий ВАТ «Укртурінвест» та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 02-8-00194, суд зазначає наступне.

За умови задоволення вимоги про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, спір не вирішується, а поновлення прав позивача на земельну ділянку не відбувається. Адже у державному реєстрі земель продовжує існувати заспись про те, що відповідна земельна ділянка належить іншій особі. А саме з цією обставиною закон пов'язує існування права.

Тому, якщо виникає спір у зв'язку із оспорюванням права особи на земельну ділянку, оспорювань право може бути захищено шляхом подання позову про визнання права (п.1ч.2 ст. 16 ЦК України).

Виходячи з наведеного суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання не підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві внести відповідні зміни до земельного кадастру та скасування державної реєстрації суд наголошує наступне.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції усі справи, підвідомчі господарським судам.

Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України визначено перелік справ, що підвідомчі господарським судам, а саме:1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; 2) справи про банкрутство; 3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; 4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів; 5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери; 6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів; 7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України; 8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.

Оскільки Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві є органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України та входить до системи органів виконавчої влади.

Стаття 80 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав з яких господарський суд припиняє провадження у справі.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (ч. 1, 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно приписів ч.1. ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, спір щодо скасування державної реєстрації та зобов'язання щодо вчинення певних дій суб'єктів владних повноважень, зокрема, Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, підвідомчий адміністративному суду, а не господарському суду, а тому провадження у справі у частині вимог заявлених до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві підлягає припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Згідно із статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Товариства власників квартир «Літа» про визнання державного акту на права власності на земельну ділянку та договору купівлі-продажу недійсним. У іншій частині провадження у справі підлягає припиненню з підстав непідвідомчості господарському суду.

Щодо застосування строків позовної давності, заявлених Відкритим акціонерним товариством «Укртурінвест» суд зазначає наступне.

Положеннями частини 1 статті 251 ЦК України, визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно ч. 1 ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальна позовна давність тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу (ст. 260 ЦК України).

Відповідно до стаття 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно статті 261 ЦК України частини 1 та 5 перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила та за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Одночасно суд відзначає, що за змістом статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права.

Відповідно до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" перш ніж застосувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Оскільки у межах розгляду даної господарської справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, тому заява відповідача2 про застосування строків позовної давності є такою, що не підлягає задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

Провадження у справі №910/15932/14 за позовом Товариства власників квартир «Літа» у частині вимог до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві про зобов'язання внести зміни до державного земельного кадастру та скасування державної реєстрації за № 02-8-00194 від 30.10.2008 державного акта на право власності на землю припинити.

У задоволенні позову Товариства власників квартир "Літа" до Київської міської ради та Відкритого акціонерного товариства "Укртурінвест" про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02.04.2007 та державного акта серія КВ № 137542 на право власності на земельну ділянку недійсними - відмовити.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 19.03.2015 року.

Повне рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 24.03.2015 року

Головуючий суддя К.В. Полякова

Суддя В.О. Демидов

Суддя І.О. Домнічева