Постанова № 43245613, 24.03.2015, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" березня 2015 р.Справа № 916/4770/14Одеській апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Мирошниченко М.А. та суддів: Воронюка О.Л. і Лашина В.В.,

(склад колегії суддів сформовано на підставі автоматичного розподілу справ між суддями)

при секретарі судового засідання - Кияшко Р.О.

за участю представників:

ПАТ "Укртранснафта" в особі Філії "Південні магістральні нафтопроводи" - Твердохлібова В.Г. (на підставі доручення),

ПАТ "НДВП"Криворіжстальконструкція" - Страх Є.Г. (на підставі доручення),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртранснафта" в особі Філії "Південні магістральні нафтопроводи" на рішення господарського суду Одеської області від 14.01.2015 р. по справі № 916/4770/14 за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртранснафта" в особі Філії "Південні магістральні нафтопроводи" до Публічного акціонерного товариства "Науково-дослідне виробниче підприємство "Криворіжстальконструкція" про усунення перешкод у користуванні майном,

ВСТАНОВИЛА:

26.11.2014р. Публічне акціонерне товариство "Укртранснафта" в особі Філії "Південні магістральні нафтопроводи" (далі позивач) звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Науково-дослідне виробниче підприємство "Криворіжстальконструкція" (далі відповідач) про зобов'язання усунути перешкоди в користуванні майна (366 бетонних плит бетонної площадки загальною площею 2592 кв.м., побутового містечка Морського нафтового терміналу «Південний»), що розташоване за адресою: Одеська область, Комінтернівський р-н, Сичавська сільська рада, вул.Нафтовиків, буд. 2, яке знаходиться в повному господарському віданні ПАТ «Укртранснафта».

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на норми чинного законодавства України, на свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № 944200 від 04.12.2006 року, за яким зареєстровано об'єкт «побутове містечко» морського нафтового терміналу «Південний», в описі якого знаходяться в тому числі під'їздні залізничні путі з бетонною площадкою, ІV, що знаходиться за адресою: Одеська область, Комінтернівський р-н, Сичавська сільська рада, вул.. Нафтовиків, буд. 2.

Як зазначає позивач вказана бетонна площадка є державною власністю і знаходиться в нього (позивача) в повному господарському відданні.

Відповідно до технічного паспорту, виготовленого Комінтернівським РБТІ станом на 15 вересня 2009 р. вказаний об'єкт, а саме під'їздні залізничні путі з бетонною площадкою (об'єкт знаходиться під «IV»), має будівельну (баланс.) вартість 1090840,00 грн.

Як зазначає позивач 18.11.2014 р. відповідач почав здійснювати демонтаж бетонних плит з бетонної площадки побутового містечка МНТ «Південний» в місті Южний Одеської області з метою перевезення та використання бетонних плит для власних потреб, чим порушує його права як особи в повному господарському віданні знаходиться це майно.

Згідно із наданої бухгалтерської довідки, наданої відповідачем, на балансі останнього облікується 366 бетонних плит, загальною площею 2 200 кв.м. однак ані балансова вартість вказаного майна, ані інвентарний номер в цій довідці не вказаний. (а.с.2-5)

Ухвалою господарського суду Одеської області від 28.11.2014 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 916/4770/14. (а.с.1)

24.12.2014 р. відповідач до місцевого господарського суду надав відзив на позов, в якому зазначив, що позовні вимоги є не обґрунтованими, оскільки позивач не надав суду належних доказ наявності права власності або будь-яке інше речове право на бетонні плити, а посилається лише на наявність в свідоцтві про право власності запису щодо об'єкта «під'їздні залізничні путі з бетонною площадкою» та на сумнівний інвентаризаційний опис основних засобів підприємства від 01.11.2014 р. в якому окрім вставленої строки «під'їздні залізничні путі з бетонною площадкою» немає одного основного засобу, самі залізничні путі придбані або побудовані лише в 2008 році, навіть суперечить їхньому ж свідоцтву про право власності від 04.12.2006 року, крім того, бетонні плити не є основними засобами, а відповідно до бухгалтерської звітності відносяться до інших матеріалів та знаходяться на іншому рахунку. Посилаючись на акт приймання від 03.03.1992 р., інвентарний опис товарно-матеріальних цінностей № 7 від 01.11.2013 р., оборотно-сальдову відомість по рахунку 20.9 та бухгалтерську довідку № 21/01 від 18.02.2014 р. відповідач, зазначив, що вказані бетонні плити належали йому у період з 03.03.1992 р. по 18.02.2014 р.

24.12.2014 р. відповідач до суду першої інстанції надав клопотання про витребування у позивача доказів. (а.с. 77)

24.12.2014 р. позивач до місцевого господарського суду надав клопотання про залучення до матеріалів справи уточнень до позовної заяви.

В наданих уточненнях до позовної заяви, позивач зазначив, що рішенням № 30 від 30.04.2009 р. Виконавчий комітет Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області вирішено внести зміни до адреси побутового містечка (комплекс будівель і споруд) морського терміналу «Південний» філії «ПМН» ВАТ «Укртранснафта» привласнивши наступну адресу: Одеська область, Комінтернівський район, територія Сичавської сільської ради, комплекс будівель та споруд № 2. На підставі викладеного просив суд: зобов'язати ПАТ «НДВП «Криворіжстальконструкція» (50012, вул. Дишинського, 12, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл., код ЄДРПОУ 01413554) усунути перешкоди в користуванні майна (386 бетонних плит бетонної площадки, загальною площею 2592 кв.м., побутового містечка Морського нафтового терміналу «Південний»), що розташоване за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, територія Сичавської сільської ради, комплекс будівель та споруд №2, яке знаходиться в повному господарському віданні ПАТ «Укртранснафта» шляхом припинення втручання ПАТ «НДВП «Криворіжстальконструкція» в здійснення права власності ПАТ «Укртранснафта» на бетонні плити бетонної площадки та заборони вчиняти будь-які дії, в тому числі по відчуженню, майна (386 бетонних плит бетонної площадки, загальною площею 2592 кв.м., побутового містечка Морського нафтового терміналу «Південний»), що розташоване за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, територія Сичавської сільської ради, комплекс будівель та споруд №2. (а.с. 79-80)

Рішенням господарського суду Одеської області від 14.01.2015 р. (повний текст якого складено та підписано суддею Волковим Р.В. 19.01.2015 р.) відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання про витребування доказів. Відмовлено позивачу у задоволенні позовних вимог.

Приймаючи рішення місцевий господарський суд зазначив, що твердження позивача про порушення відповідачем його права власності та створення йому перешкод у користуванні та розпорядженні майном на теперішній час або намір створення таких перешкод у майбутньому не підтверджені належними і допустимими доказами.

Доводи позивача про те, що саме відповідачем здійснюється демонтаж бетонних плит з бетонної площадки побутового містечка МНТ „Південний" не знайшли свого підтвердження в ході судового засідання.

Суд приймає до уваги, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження факту, що відповідачем здійснюються перешкоди у користуванні майном, що належить позивачу, або відповідач має намір здійснення таких перешкод у майбутньому.

За таких обставин суд дійшов до висновку про те, що позивач не довів належним чином ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. (а.с. 92-94)

Не погоджуючись з вищевказаним судовим рішенням позивач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у який просить його скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Скаржник в обґрунтування вимог викладених в апеляційній скарзі, зазначив, що місцевим господарським судом не встановлено наявність права власності у відповідача та не надано належної оцінки доводам позивача щодо належності йому майна, а саме бетонної площадки, яка відповідно до свідоцтва про право власності ЯЯЯ № 944200 від 04.12.2006 р. та технічного паспорту (станом на 15.09.2009 р.) належить позивачу.

Також скаржник стверджує, що суд першої інстанції безпідставно зазначив, що відповідачем не здійснено жодної дії, спрямованої на демонтаж бетонних плит, відтак будь-яких перешкоду користуванні майном відповідач не чинить, проте сам відповідач у своєму відзиві на позов посилається на укладений договір купівлі-продажу.

Незрозумілою є позиція господарського суду Одеської області щодо відсутності підтвердження доказами порушень прав власності позивача.

Скаржник вважає, що укладання будь-яких угод відповідачем, що мають на меті розпорядження майном, що належить ПАТ «Укртранснафта», або його відчуження третім особам є порушенням права власності та потребують захисту порушеного права.

В мотивувальній частині рішення є посилання на законодавство, відповідно до якого було прийняте рішення. Однак, скаржник, вважає, що судом першої інстанції не правильно трактуються норми статей 15, 16, 386, 391 Цивільного кодексу України, які гарантують власникові майна можливість вимагати усунення порушень його права незалежно від того, чи вони вже фактично відбулися, чи є підстави передбачати можливість такого порушення його права в майбутньому.

Встановивши, що нібито відповідачем не проводився демонтаж бетонних плит, господарський суд Одеської області, прийшов до висновку, що немає порушення прав власності. Вказаний висновок не відповідає дійсності, в зв'язку з тим, що демонтаж не був підставою для подання позовної заяви.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суд від06.02.2015 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 24.03.2015 р. об 10:00 год., про що сторони, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.

Фіксація судового процесу здійснювалась за допомогою технічних засобів.

Колегія суддів задовольнила клопотання представника відповідача про залучення до матеріалів справи копію позовної заяви позивача направлену останнім до Комінтернівського районного суду одеської області.

Представник скаржника (позивача) в усних поясненнях наданих суду підтримав скаргу і просив суд рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача в усних поясненнях наданих суду просив, рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно ст. 85 ГПК України в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Переглядаючи згідно приписів ст.101 ГПК України справу повторно, заслухавши усні пояснення представників сторін, обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи та встановлено місцевим судом, ПАТ "Укртранснафта" утворено на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.06.2001 року в результаті реорганізації державних акціонерних товариств "Магістральні нафтопроводи "Дружба" та "Придніпровські магістральні нафтопроводи".

Філія "Південні магістральні нафтопроводи" є структурним підрозділом ПАТ "Укртранснафта", до складу якого входить морський нафтовий термінал "Південний".

Відповідно до п. 1.5 Статуту Публічного акціонерного товариства „Укртранснафта" товариство є правонаступником всіх прав та обов'язків державних акціонерних товариств „Магістральні нафтопроводи „Дружба", „Придністровські магістральні нафтопроводи" та Відкритого акціонерного товариства „Укртранснафта".

З наявного в матеріалах справи свідоцтва про право власності на нерухоме майно ЯЯЯ № 944200 від 04.12.2006року,виданого на підставі рішення виконавчого комітету Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 30.11.2006 р. № 66, вбачається що в повному господарському віданні позивача за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, Сичавська сільська рада, вул.. Нафтовиків, 2, знаходиться нерухоме майно, яке є власністю Держави Україна в особі Верховної ради України, а саме побутове містечко (матеріальний склад, їдальню, автозаправочну станцію) морського нафтового терміналу «Південний»; опис об'єкту: їдальня на 200 місць, А; навіс, а; навіс, а1; службове приміщення, приміщення, Б; котельня, Б1; гуртожиток № 1, В; прибудова, В1; гуртожиток №№ 2, Г; прибудова, Г1; гуртожиток № З, Д; котельня, Д1; навіс, д; навіс, Е; навіс, Ж; склад, З; навіс, И; трансформаторна підстанція, К; приміщення операторської на АЗС, Л; навіс, М;сепараторна, Н; вбиральня, П; вбиральня, П1; приміщення ГРП та мережі, Р; душ літній, С; приміщення прохідної (вагончик), Т; котельня, У; вимощення, І, II, V; огорожа, № 1-17; каналізаційна насосна станція та мережі, КНС - 15/4; площадка козлового крану, III; під'їзні залізничні путі з бетонною площадкою, IV). (а.с. 10)

Матеріали справи свідчать, що рішенням виконавчого комітету Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 30.04.2009 р. № 30 (а.с.81) до адреси вищевказаного побутового містечка було внесено зміни та привласнено йому адресу:

Одеська область, Комінтернівський район, територія Сичавської сільської ради, комплекс будівель та споруд №2 (в минулому 2 км 700 м автодороги Т-16-06 Одеса - Южний (М-14) з під'їздом до порту «Южний»)

З наявних в матеріалах справи технічного паспорту на об'єкт нерухомого майна «побутове містечко», зведеного акту (зі схемою місцерозташування об'єктів) та інвентаризаційного опису основних засобів позивача вбачається, що в нього обліковуються як основні засоби і знаходиться у фактичній наявності за інвентаризаційним номером 1133844 під'їзні залізничні путі з бетонною площадкою 2008 року побудови, у кількості 1 шт., вартістю 1 090 840,00 грн. (а.с.11-15, 17-18)

Тобто, з викладеного вбачається, що у повному господарському віданні позивача,серед іншого, знаходиться державне майно - основні засоби : під'їзні залізничні путі з бетонною площадкою, IV у кількості 1 шт. за інвентаризаційним номером 1133844 вартістю 1 090 840,00 грн..

Слід зазначити, що зі змісту вищевказаних документів (доказів) не вбачається і не можна встановити що собою представляє вищевказана бетонна площадка і яким чином вона збудована, зокрема чи вона створена шляхом монолітного залиття бетону або шляхом укладання бетонних плит, а якщо так, то з яких саме плит (якого розміру) і якої кількості.

У наявній в матеріалах справи довідки позивача (а.с. 19) зазначено, що вищевказана площадка складається з 386 одиниць бетонних плит, за наступним переліком і розміром :

Розмір бетонної плити, м.Кількість, од.2x3,0263x2,5133x1,5603x1,093x1,283x1,82286x3,042

Проте належні докази, того, що ця площадка дійсно вкладається з вищевказаних плит, крім вказаної довідки, в матеріалах справи відсутні, як і відсутні докази придбання вищезазначених плит позивачем (як особою в чиєму повному господарському віддані знаходиться ця площадка) або його попередниками. Немає в матеріалах справи також доказів того, що ці плити були виготовлені безпосередньо позивачем (його попередниками) з належних йому або придбаних ним будівельних матеріалів.

На переконання колегії судів вищезазначена довідка без наявності доказів придбання позивачем вищезазначених плит або виготовлення їх самостійно, тобто без наявності первинних бухгалтерський документів, не може вважати достатнім і належним доказом того, що вказана належна позивачу на праві повного господарського віддання площадка збудована з плит зазначених у довідці.

Враховуючи викладене та відсутність у суду апеляційної інстанції процесуального права витребувати у сторін додаткові докази для обґрунтування їх позиції, колегія суддів дійшла висновку, що позивач довів належними доказами, що в його повному господарському віданні знаходиться бетонна площадка, яка розташована за вказаною ним у позові адресою і яка є державною власністю, однак не довів, що ця площадка збудована саме з вказаних у довідки плит в що ці плити належать йому.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що свідоцтво про право власності на бетонну площадку видано 2006 році, а згідно технічного паспорту вона збудована у 2008 році, тобто через два роки після отримання документу який підтверджує право власності на неї, що викликає сумнів у достовірності даних зазначених в технічному паспорті та інвентаризаційного опису основних засобів позивача.

Водночас колегія суддів не погоджується з доводами відповідача про те, що вказана бетонна площадка не повинна обліковуватись у позивача як основні засоби, а повинна обліковуватись як «інші матеріали», з огляду на таке.

Як зазначалось вище, згідно свідоцтва на право власності на нерухоме майно в повному господарському віданні позивача знаходиться під'їзні залізничні путі з бетонною площадкою, IV), тобто не будівельні матеріали у вигляді бетонних плит, а споруда яка є об'єктом нерухомості і відповідно повинна обліковуватись як основні засоби виробництва.

Відповідач стверджує, що з 03 березня 1992 року по 18 лютого 2014 року він був власником 450 плит розміром 2х3, вартістю 45 900 грн.

Цей факт підтверджується наявними у справі доказами, зокрема:

- приймальним актом від 03.03.1992 року, за яким відправник Фоменко Н.Н. відправив, а отримувач Семенчева Н.Н. отримала 450 шт. плит розміром 2х3 (а.с. 67);

- інвентаризаційним описом товарно-матеріальних цінностей відповідача №7 від 01 листопада 2013 року, за яким встановлено в наявності 450 плит розміром 2х3, вартістю 45 900 грн.. номенклатурний номер 406 (а.с 65);

- оборотною-сальдовою відомістю відповідача по рахунку 20.9 (інші матеріали), з якої вбачається, що станом на 29.05.2014 р. за місцем зберігання: «СМУ - 107 Белоиваненко Д.Н., номенклатура: плити 2х3 у кількості 450 шт., вартістю 45900,00 грн. (а.с. 66);

- бухгалтерською довідкою №21/01 від 18.02.2014 року, згідно якої станом на 18.02.2014 р. за відповідачем рахуються плити розміром 2х3 площею 2200 кв.м., у кількості 366 шт. (а.с. 71).

Матеріали справи також свідчать, що відповідач згідно договору купівлі - продажу №4/02-14 від 18.02.2014 р. взяв на себе зобов'язання передати у власність фізичній особі Лєбедєву Артуру Чолдійовичу плити розміром 2х3 загальною площею 2200 кв.м. у кількості 366 шт. вартістю 45750,00грн.(а.с.68)

З наявного в матеріалах акту приймання передачі від 18.02.2014 р. вбачається, що на виконання вищезазначеного договору купівлі-продажу відповідач передав Лєбедєву Артуру Чолдійовичу, а той прийняв, плити розміром 2х3 загальною площею 2200 кв.м. у кількості 366 шт. вартістю 45750,00 грн. (а.с.69)

Викладене свідчить про те, що відповідач до 18.02.2014 р. був власником плит розміром 2х3 у кількості 450 шт., а 18.02.2104 р. здійснив відчуження частини їх у кількості 366 шт.

З матеріалів справи, а також з пояснень відповідача, вбачається що ці плити були укладені як площадка і раніше використовувались ним для забезпечення роботи належного йому козлового крану, який знаходився за поза огорожею належної позивачу території, деталі, якого, як свідчать матеріали справи відповідач також продав Лєбедєву А.К. (а.с.73,74).

При цьому колегія суддів звертає увагу, що бетонна площадка яка належить позивачу, якщо приймати до уваги вищезазначену довідку позивача (а.с. 19) складається з плит різного розміру, в т.ч. 26 плит розміру 2х3, а відповідач був власником плит розміром 2х3 у кількості 450 шт.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач звертався до начальника морського нефтяного терміналу «Південний» з повідомленням про продаж ним плит 2х3 площею 2200 кв.м. Лєбєдєву А.Ч, в кількості 366 шт. і просив погодити демонтаж цих плит з покупцем Лєбєдєвим А.Ч. (а.с.72)

Питання відносно того чи Лєбєдів А.Ч. демонтуючи та вивозячи плити, що належали відповідача, одночасно помилково демонтував плити та вивіз належні позивачу не вирішується та не досліджуються при вирішенні цього спору, оскільки, по-перше, Лєбєдєв А.Ч. є самостійним суб'єктом цивільних відносин який сам повинен відповідати за свої дії, а відповідач не несе відповідальності за його дії, по-друге, позовні вимоги заявлені позивачем лише до відповідача, а по-третє, Лєбєдєв А.Ч., як вбачається з його договорів з відповідачем, виступав при купівлі плит та деталей крану як фізична особа, а тому його не можна притягнути до участі у справі в якості іншого або належного відповідача.

Водночас доказів того, що саме відповідач демонтував та вивозить інші належні позивачу плити, які зазначені в довідці позивача, тобто іншого розміру, позивач суду не надав, а наявні у справі докази свідчать, що відповідач здійснив відчуження лише плит розміром 2х3 у кількості 366 шт., тобто належних йому на праві власності плит.

За таких обставин доводи скаржника про те, що місцевим господарським судом не встановлено наявність права власності у відповідача на ці плити та не надано належної оцінки доводам позивача щодо належності йому майна, а саме бетонної площадки, яка відповідно до свідоцтва про право власності ЯЯЯ № 944200 від 04.12.2006 р. та технічного паспорту (станом на 15.09.2009 р.) належить позивачу, не приймаються до уваги.

Як вбачається зі змісту та суті позовних вимог (з урахуванням уточнень до нього) позивач просив суд зобов'язати відповідача усунути перешкоди в користуванні майна (386 бетонних плит бетонної площадки, загальною площею 2592 кв.м., побутового містечка Морського нафтового терміналу «Південний»), що розташоване за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, територія Сичавської сільської ради, комплекс будівель та споруд № 2, яке знаходиться в повному господарському віданні ПАТ «Укртранснафта» шляхом припинення втручання ПАТ «НДВП «Криворіжстальконструкція» в здійснення права власності ПАТ «Укртранснафта» на бетонні плити бетонної площадки та заборони вчиняти будь-які дії, в тому числі по відчуженню, майна (386 бетонних плит бетонної площадки, загальною площею 2592 кв.м., побутового містечка Морського нафтового терміналу «Південний»), що розташоване за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, територія Сичавської сільської ради, комплекс будівель та споруд № 2.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів, серед інших, можуть бути вимоги про припинення дії, яка порушує право та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до приписів ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, а згідно ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Водночас згідно приписів ст. 33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень при цьому в силу приписів ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, тобто докази повинні бути належними, достатніми та допустимими

Проте як зазначалось вище та вірно встановив місцевий суд, належних і достатніх доказів того що відповідач перешкоджає позивачу у користуванні належної йому бетонної площадки, здійснив відчуження її (плит з яких вона складається), демонтує її та вивозить належні позивачу плити, позивач не надав, а наявні у справі докази свідчать про те, що плити відчуження яких здійснив відповідач, належать відповідачу.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач стверджує, що належні йому плити, частину яких він відчужив та демонтував та кран, знаходились за межами території морського нафтового терміналу «Південний» та перебували там з 1994 року по перший квартал 2014 року, а належна позивачу бетонна площадка, як зазначає сам позивач, знаходиться в межах морського нафтового терміналу «Південний».

Однак позивач не довів, що відповідач перешкоджає йому в користуванні бетонною площадкою (плитами) яка знаходиться в межах вказаного терміналу.

Викладене свідчить, що позивач у порушення приписів ст. ст. 33 і 34 ГПК України не надав суду належних, достатніх та допустимих доказів того, що відповідачем порушено його права власності та створено йому перешкоду у користуванні та розпорядженні майном на теперішній час або має намір створення таких перешкод у майбутньому, а суд не може з власної ініціативи витребувати докази у сторін або/та займатись їх збором, оскільки це б було б порушенням принципу диспозитивності сторін у судовому процесі та норм ГПК України, адже обов'язок по доказуванню своїх позицій покладено на сторони спору.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що місцевий суд обґрунтовано відмовив позивачу в задоволенні його позовних вимог у зв'язку з їх недоведеністю.

Згідно Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 22.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду повинно ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до статті 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

На думку судової колегії, місцевий суд повністю встановив та дослідив фактичні обставини справи дав повну та всебічну оцінку наявним у ній доказам та правильно застосував норми матеріального права, тобто рішення місцевого суду відповідає вищезазначеним вимогам.

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування судового рішення та ухвалення нового про задоволення позову.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 99, 101-105 ГПК України колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Одеської області від 14.01.2015 р. по справі №916/4770/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртранснафта" в особі Філії "Південні магістральні нафтопроводи" на зазначене рішення - без задоволення.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено і підписано 24.03.2015 р.

Суддя - доповідач: М.А. Мирошниченко

Судді О.Л. Воронюк

В.В. Лашин