Рішення № 43245559, 17.03.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. С.Петлюри, 16 тел. 235-23-25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2015 р. справа № 911/405/15

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг», м. Київ

до 1. Приватного підприємства «Шевченкове», Кіровоградська обл., с. Кропивницьке 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Евромаркетинг», Київська обл., м. Бровари

про стягнення 245 595,23 гривень

за участю представників:

від позивача: Лелюхін Д.О. (довіреність б/н від 02.01.2015)

від відповідача 1: не прибув

від відповідача 2: не прибув

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

04.02.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (далі-ТОВ «Хімагромаркетинг»/позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Приватного підприємства «Шевченкове» (далі-ПП «Шевченкове»/відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Евромаркетинг» (далі-ТОВ «Евромаркетинг»/відповідач 2) про солідарне стягнення з відповідачів 245 595,23 грн, з яких: 160 000,00 грн заборгованості за договором поставки №АП-01-0001, 8 469,04 грн пені, 65 027,56 грн штрафу та 12 098,63 грн інфляційних втрат.

Відповідач 1 проти вимоги про стягнення 160 000,00 грн. заборгованості заперечив з огляду на повну сплату вказаної заборгованості 09.12.2014, а у задоволенні решти заявлених позовних вимог просив суд відмовити з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Відповідач 2 не скористався правом, наданим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на позовну заяву не надав.

Ухвалою господарського суду Київської області від 05.02.2015. порушено провадження у справі №911/405/15 та призначено справу до розгляду на 17.02.2015.

Ухвалами господарського суду Київської області від 17.02.2015 та 03.03.2015 розгляд даної справи відкладався на 03.03.2015 та 17.03.2015 відповідно.

03.03.2015 через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду даної, яке задоволено ухвалою господарського суду Київської області від 03.03.2015.

17.03.2015 через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про зміну підстав позову в порядку ст. 22 ГПК України, відповідно до якої останній просив суд солідарно стягнути з відповідачів 794 339,85 грн, з яких: 160 000,00 грн заборгованості за договором №АП-01-0024 від 13.03.2013, 92 242,29 грн пені, 122 435,28 грн штрафу та 404 086,99 грн відсотків річних.

Частиною 4 ст. 22 ГПК України встановлено, що позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви до початку розгляду господарським судом справи по суті.

У відповідності до п. 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.

Водночас, зі змісту поданої позивачем заяви від 16.03.2015, слідує, що останнім заявлено вимоги про солідарне стягнення 160 000,00 грн заборгованості, 92 242,29 грн пені, 122 435,28 грн штрафу та 404 086,99 грн відсотків річних з підстав договору №АП-01-0024 від 13.03.2013, у той час, як первісно заявлено позивачем вимоги про солідарне стягнення 245 595,23 грн, з яких: 160 000,00 грн заборгованості 8 469,04 грн пені, 65 027,56 грн штрафу та 12 098,63 грн інфляційних втрат з підстав договору поставки №АП-01-0001 від 16.01.2014. Таким чином, подана позивачем заява, в порушення наведених нормативних приписів, направлена на одночасну зміну як предмета, так і підстав позову у даній справі.

З огляду наведеного, суд дійшов висновку про відмову у прийнятті заяви позивача про зміну підстав позову від 16.03.2015 в силу її невідповідності вимогам ст. 22 ГПК України.

В судові засідання 17.02.2015, 03.03.2015 та 17.03.2015 представник відповідача 2 не з'явився, витребувані судом документи не надав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду даної справи був повідомлений належним чином.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, суд

ВСТАНОВИВ:

16.01.2014 між ТОВ «Хімагромаркетинг» (далі-продавець) та ПП «Шевченкове» (далі-покупець) укладено договір поставки №АП-01-0001 (далі-договір), відповідно до якого продавець зобов'язався передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити засоби захисту рослин загальною вартістю 433 517,10 грн.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.01.2016, а в частині розрахунків - до повного виконання покупцем своїх зобов'язань за цим договором (п. 7.1 договору).

Крім того, 22.05.2014 між ТОВ «Хімагромаркетинг» (далі-кредитор) та ТОВ «Евромаркетинг» (далі-поручитель) укладено договір поруки №ПР-01-0001 (далі-договір поруки), відповідно до якого поручитель поручився перед кредитором за виконання ПП «Шевченкове» (далі-боржник) зобов'язань за договором № АП-01-0001 від 16.01.2014.

У разі порушення боржником основного договору та/або зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (п. 1.2 договору поруки).

Судом встановлено, що позивач свої обов'язки за договором в частині поставки товару виконав належним чином.

Так, на виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв товар загальною вартістю 433 517,10 грн, що підтверджується підписами та відбитками печаток сторін на видаткових накладних:

- №АП-01-0050 від 03.04.2014 на суму 104 841,70 грн,

- №АП-01-0051 від 03.04.2014 на суму 172 172,00 грн,

- №АП-01-0064 від 09.04.2014 на суму 96 053,40 грн,

- №АП-01-0065 від 11.04.2014 на суму 59 532,80 грн,

- №АП-01-0067 від 14.04.2014 на суму 917,20 грн. Копії зазначених накладних містяться в матеріалах справи.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача 1 претензій та повідомлень про порушення першим умов договору.

Втім, як зазначає позивач, відповідач 1 свої обов'язки за договором в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару належним чином не виконав, сплативши лише 273 517,10 грн, внаслідок чого за ним утворилось 160 000,00 грн заборгованості.

Посилаючись на те, що відповідач 1, як покупець за договором, та відповідач 2, як поручитель за договором поруки, свої договірні зобов'язання не виконали, позивач просить суд солідарно стягнути з відповідачів, зокрема, 160 000,00 грн заборгованості по оплаті вартості поставленого товару за накладними №АП-01-0064 від 09.04.2014, №АП-01-0065 від 11.04.2014, №АП-01-0067 від 14.04.2014 згідно договору.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заявленої вимоги виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ч. 1 ст. 265, ч. 2 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Приписами ч. 1 ст. 712 та ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцю вартість товару, зазначену в п. 1.2 даного договору, в наступні строки:

- не пізніше 20.04.2014 - 86 703,42 грн,

- не пізніше 20.08.2014 - 43 351,71 грн

- не пізніше 20.11.2014 - 303 461,97 грн.

З огляду наведеного, підписання відповідачем 1 накладних №АП-01-0064 від 09.04.2014, №АП-01-0065 від 11.04.2014, №АП-01-0067 від 14.04.2014 без будь-яких заперечень щодо обсягу чи якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем 1 цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов'язок щодо його оплати у повному обсязі у строки, встановлені умовами договору.

Крім того, приписами статей 553, 554 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Пунктом 1.3 договору поруки передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язання боржником в повному обсязі. Поручитель відповідає в тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, комісій, неустойки, курсових втрат, витрати кредитора тощо.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Дана норма кореспондує з приписами статей 525, 526 ЦК України.

Водночас, в процесі розгляду даної справи відповідачем 1 було надано суду копії платіжних доручень №36 від 31.03.2014 на суму 87 000,00 грн, №25 від 23.04.2014 на суму 87 341,00 грн, №26 від 23.04.2014 на суму 72 659,00 грн, №7 від 04.12.2014 на суму 186 517,10 грн, відповідно до яких останнім за договором було сплачено 433 517,10 грн, в тому числі 160 000,00 грн, вимога про стягнення яких є предметом розгляду спору у даній справі. Вказані платіжні доручення були проведені банком 31.03.2014, 25.04.2014, 25.04.2014 та 09.12.2014 відповідно.

У відповідності до п. 3.8 постанови Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

З огляду наведеного, а також враховуючи ненадання суду доказів щодо помилковості у призначенні платежу при перерахуванні зазначених коштів та/або підставності зарахування вказаних коштів в рахунок інших грошових зобов'язань відповідача 1, суд дійшов висновку, що відповідачем 1 свої обов'язки за договором в частині оплати вартості поставленого товару за спірними накладними виконані у повному обсязі 09.12.2014, у той час, як провадження у даній справі було порушено 05.02.2015. Факт проведення відповідачем 1 остаточних розрахунків за договором 09.12.2014 був визнаний також у судовому засіданні представником позивача.

Згідно п. 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», якщо предмет спору був відсутній до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

З огляду наведеного, вчинення боржником дій щодо повного виконання своїх зобов'язань до порушення провадження у справі тягне за собою відмову у задоволенні відповідних позовних вимог, а не припинення провадження у справі.

Відтак, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також враховуючи те, що відповідач 1 свої грошові зобов'язання за договором в частині оплати вартості поставленого товару виконав у повному обсязі до порушення провадження у даній справі, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про солідарне стягнення з відповідачів 160 000,00 грн заборгованості за накладними №АП-01-0064 від 09.04.2014, №АП-01-0065 від 11.04.2014, №АП-01-0067 від 14.04.2014 згідно договору.

Крім того, посилаючись на неналежне виконання відповідачем 1 своїх грошових зобов'язань за договором, позивач просить суд солідарного стягнути з відповідачів, зокрема:

- 8 469,04 грн пені, нарахованої з 20.11.2014 по 27.01.2015 на 160 000,00 грн заборгованості,

- 65 027,56 грн штрафу, із розрахунку 15% від ціни договору, на підставі п. 5.4 договору.

Статтями 611, 549 ЦК України унормовано, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що покупець відповідає за несвоєчасну оплату товару й сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день простроченого платежу.

Водночас, в силу вимог ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» передбачено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Беручи до уваги наведені нормативні приписи, суд дійшов висновку, що право на нарахування пені за порушення відповідачем 1 строків оплати вартості поставленого товару у позивача виникає після спливу строків оплати, встановлених п. 2.1 договору (з 21.11.2014) та припиняється частково/повністю в день, що передує дню проведення часткових/остаточних розрахунків відповідно (08.12.2014).

Враховуючи вищевикладене, заявлений позивачем період обрахунку пені, суд здійснював перерахунок пені з урахування проведених відповідачем 1 розрахунків, з 21.11.2014 по 08.12.2014 на 160 000,00 грн заборгованості.

Оскільки арифметично вірний розмір пені, обрахованої судом в межах заявленого позивачем періоду, з урахуванням вимог вищезазначених норм Закону та положень договору, становить 2 209,32 грн, тому вимога позивача про солідарне стягнення з відповідачів 8 469,04 грн пені підлягає частковому задоволенню у розмірі 2 209,32 грн.

Крім того, пунктом 5.4 договору передбачено, що у випадку прострочення виконання зобов'язань, передбачених розділом 2 даного договору, більше ніж 30 днів, винна сторона додатково сплачує іншій стороні штраф у розмірі 15% від ціни договору.

Водночас, враховуючи, що прострочення відповідачем 1 виконання зобов'язань, передбачених розділом 2 даного договору, становить менше ніж 30 днів, оскільки поставлений за договором товар мав бути оплачений відповідачем 1 не пізніше 20.11.2014, у той час, як остаточні розрахунки за товар, поставлений згідно спірних накладних, останній здійснив 09.12.2014, суд дійшов висновку про відсутність підстав для солідарного стягнення з відповідачів 65 027,56 грн штрафу в порядку п. 5.4 договору.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем 1 своїх договірних зобов'язань, позивач просить суд солідарно стягнути з відповідачів 12 098,63 грн 40% річних, нарахованих з 20.11.2014 по 27.01.2015 на 160 000,00 грн заборгованості на підставі п. 5.5 договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 5.5 договору передбачено, що сторони прийшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановлюють її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен був сплачений покупцем та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення 90 календарних днів.

Враховуючи вищевикладене, а також здійснення відповідачем 08.12.2014 остаточної оплати вартості поставленого товару, суд здійснював обрахунок 40% річних 21.11.2014 по 08.12.2014 на 160 000,00 грн заборгованості.

Оскільки арифметично вірний розмір 40% річних, обрахованих судом в межах заявленого позивачем періоду, з урахуванням вимог вищезазначених норм Закону та положень договору, становить 3 156,16 грн, тому вимога позивача про солідарне стягнення з відповідачів 12 098,63 грн. 40% річних підлягає частковому задоволенню у розмірі 3 156,16 грн.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ч. 5 ст. 49 ГПК України, покладаються судом на відповідачів в рівних частках з урахуванням розміру задоволених позовних вимог.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 04.02.2014 у справі №904/7731/13.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 22, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 525, 526, 530, 549, 553, 554, 611, 612, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 193, 230 Господарського кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Солідарно стягнути з Приватного підприємства «Шевченкове» (27153, Кіровоградська обл., Новоукраїнський р-н, с. Кропивницьке, вул. Шевченка, 1, ідентифікаційний код 35712342) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Евромаркетинг» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Київська, 290, ідентифікаційний код 35646846) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (02160, м. Київ, пр. Возз'єднання, 15, ідентифікаційний код 30262667) 2 209 (дві тисячі двісті дев'ять) грн 32 коп. пені та 3 156 (три тисячі сто п'ятдесят шість) грн 16 коп. 40% річних.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Приватного підприємства «Шевченкове» (27153, Кіровоградська обл., Новоукраїнський р-н, с. Кропивницьке, вул. Шевченка, 1, ідентифікаційний код 35712342) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (02160, м. Київ, пр. Возз'єднання, 15, ідентифікаційний код 30262667) 107 (сто сім) грн 32 коп. судового збору.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Евромаркетинг» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Київська, 290, ідентифікаційний код 35646846) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (02160, м. Київ, пр. Возз'єднання, 15, ідентифікаційний код 30262667) 107 (сто сім) грн 32 коп. судового збору.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 20.03.2015

Суддя В.А. Ярема