Постанова № 43245454, 02.03.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.03.2015р. Справа № 876/7562/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Левицької Н.Г.,

судді Обрізка І.М.,

судді Сапіги В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові

апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова, м.Львів

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25.06.2014р. у справі №813/3087/14

за позовом Державної фінансової інспекції у Львівській області в особі Львівської об’єднаної державної фінансової інспекції, м.Львів

до Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова, м.Львів

про зобов’язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

22.04.2014р. позивач: ДФІ у Львівській області звернулася до суду з адміністративним позовом до відповідача: КЕВ м.Львова про зобов'язання виконати вимоги Львівської об'єднаної держфінінспекції від 23.09.2013р. №19-15/2036, а саме:

- стягнути з ТзОВ Енергетична компанія "Енергозбереження" до державного бюджету на суму 434406,76грн., зайво оплачені товариству за послуги теплопостачання шляхом проведення позовної роботи;

- стягнути з ЛМКП "Львівтеплоенерго" до державного бюджету на суму 25826,81грн., зайво оплачені товариству за послуги теплопостачання шляхом проведення позовної роботи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами ревізії фінансово-господарської діяльності відповідача встановлено ряд фінансових порушень, що призвели до збитків (незаконних видатків) на загальну суму 460233,57грн. Вимога про усунення недоліків і порушень за наслідками ревізії відповідачем не оскаржена і частково виконана. Кошти, зайво сплачені ТзОВ Енергетична компанія "ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ" та ЛМКП "Львівтеплоенегро" за послуги теплопостачання в сумах 434406,06грн. та 25826,80грн. відповідачем не повернено, заходів щодо їх повернення також не вживається.

В ході розгляду справи суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позову, оскільки відповідач вимогу добровільно не виконав, гроші не повернув, на час розгляду справи вимога позивача є законна та ніким не скасована.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, КЕВ м.Львова оскаржило її в апеляційному порядку. У своїй апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, тому оскаржувана постанова повинна підлягати скасуванню в апеляційному порядку. Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що органи держфінінспекції управлінськими функціями по відношенню до суб’єкта контролю не наділені, а суд не може примушувати відповідача до внесення позову, оскільки це є правом, а не обов’язком.

Особи, які беруть участь у справі, у судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, тому колегія суддів, керуючись вимогами ст.197 КАС України, вважає можливим розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши доповідь судді-доповідача у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегією суддів встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що в період з 27.05.2013р. по 15.08.2013р. Львівською об'єднаною державною фінансовою інспекцією проведено ревізію фінансово-господарської діяльності квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова за період з 01.03.2012р. по 30.04.2013р. та ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова за період з 01.01.2011р. по 30.04.2013р., за результатами якої складено акт №19-38/45 від 15.08.2013р.

В акті перевірки зафіксовано порушення відповідачем ч.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", згідно якого підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Крім того, відповідачем порушено ч.4 ст.20 Закону України "Про теплопостачання", відповідно до якої тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Крім того, актом зафіксовано порушення КЕВ м.Львова ст.7 Закону України "Про жилого-комунальні послуги" та ст.28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", згідно яких до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг, окрім іншого, належить визначення виконавця житлово-комунальних послуг, затвердження норм споживання та якості житлово-комунальних послуг, контроль за їх дотриманням, здійснення контролю за дотриманням законодавства щодо захисту прав споживачів та встановлення тарифів для кінцевих споживачів послуги, які спрямовані на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, опаленням. Зокрема, зазначено, що КЕВ м.Львова в договорі поруки від 01.10.2011р. №1-ЛВ, укладеному між ТзОВ "ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ" (кредитор), Навчально-спортивною базою літніх видів спорту (боржник) виступає поручителем згідно договору між згаданими кредитором та боржником №1-лв від 01.10.2011р. про постачання теплової енергії в гарячій воді. Згідно даного договору про постачання теплової енергії, вартість теплової енергії, що постачається споживачу, складає 699,70грн./Гкал фактично спожитої теплової енергії та 1,606грн. плати за 1кв.м. опалювальної площі в місяць впродовж року. Розрахунку такої вартості одиниці теплової енергії, затвердженої органами місцевого самоврядування, сторонами не представлено. Натомість, в фінансових документах жовтня-грудня 2011р. КЕВ м.Львова закуплено в ТзОВ "ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕНННЯ" теплової енергії по тарифу 939,68грн/Гкал. Аналогічно, відсутні документи, що підтверджують затвердження такого тарифу в органах місцевого самоврядування чи докази обґрунтованості зміни тарифів. Відтак, вбачається наявність зайвої проплати відповідачем закупленої фактично спожитої теплової енергії на загальну суму 434406,76грн. Крім того, між КЕВ м.Львова та ЛМКП "Львівтеплоенерго" до 01.10.2012р. існували договори про постачання теплової енергії (лист ЛМКП "Львівтеплоенерго" від 27.02.2012р. №25-473, копія кого є в матеріалах справи). Згідно фактичних розрахунків між ЛМКП "Львівтеплоенерго" та КЕВ м.Львова за послуги з теплопостачання за період з жовтня 2011р. по квітень 2012р. КЕВ м.Львова допущено переплату за ненадані послуги по теплопостачанню в сумі 25826,81грн.

На підставі даного акта винесено вимогу №19-15/2036 від 23.09.2013р. про проведення претензійно-позовної роботи з ТзОВ ЕК "ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ" та ЛМКП "Львівтеплоенерго" щодо відшкодування зайвої оплати за послуги теплопостачання шляхом повернення коштів в сумах відповідно 434,4тис.грн. та 25,8тис.грн. відповідно, нарахованими та оплаченими за період з жовтня по грудень 2011р. на загальну суму 460,2тис.грн.

24.10.2013р. листом №4957 КЕВ м.Львова повідомило про те, що не вважає матеріальною шкодою та незаконними видатками суму 434406,76грн., сплачену ТзОВ ЕК "ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ", оскільки дані суми сплачені в порядку виконання умов укладеного між сторонами договору. Щодо взаєморозрахунків із ЛМКП "Львівтеплоенерго", то до такого відповідачем підготовлено позов до суду про стягнення 23209,14грн. В повідомленні Львівської об'єднаної ДФІ від 19.11.2013р. №5433 про вжиття заходів до усунення описаних вище порушень не йдеться.

05.03.2014р. позивачем повторно наголошено КЕВ м.Львова листом №19-15/414 на необхідності відшкодування матеріальної шкоди на загальну суму 434,4тис.грн. внаслідок завищення тарифів за теплопостачання ТзОВ ЕК "ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ" та завищення оплати за комунальні послуги ЛМКП "Львівтеплоенерго" на суму 25,8тис.грн.

У відповіді КЕВ м.Львова від 14.06.2014р. №1179 про усунення виявлених порушень не йдеться.

Відповідачем не оскаржено вимогу Львівської об'єднаної ДФІ №19-15/2036 від 23.09.2013р. про проведення претензійно-позовної роботи з ТзОВ ЕК "ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ" та ЛМКП "Львівтеплоенерго" щодо відшкодування зайвої оплати за послуги теплопостачання шляхом повернення коштів в сумах відповідно 434,4тис.грн. та 25,8тис.грн.

При прийнятті рішення по суті спору, суд першої інстанції виходив з того, що заходи, які вживались відповідачем щодо повернення зайво оплачених ЛМКП "Львівтеплоенерго" кошів в сумі 25826,81грн. шляхом подання позову до Господарського суду Львівської області є неналежними доказами виконання вимоги позивача про усунення порушень, оскільки матеріали позову ухвалою суду від 08.11.2013р. були повернуті позивачу в зв'язку з не наведенням доказів, що підтверджують викладені в позові обставини. Таким чином, КЕВ м.Львова неналежним чином оформило позовну заяву до ЛМКП "Львівтеплоенерго" і не позбавлено права повторно звернутись з такою до суду.

Крім цього, доказів вжиття заходів до усунення порушень, встановлених актом ревізії №19-38/45 від 15.08.2013р. в частині повернення до бюджету коштів на загальну суму 460233,57грн. відповідачем до матеріалів справи долучено не було.

Враховуючи вищенаведені фактичні обставини справи, суд першої інстанції керувався наступними нормами матеріального права:

У відповідності до п.7 ч.1 ст.10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", органу державного фінансового контролю надається право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Відповідно до ст.2 цього Закону, головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.

Право звернення ДФІ до суду передбачено п.10 ст.10 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні", згідно якої, органи державної контрольно-ревізійної служби мають право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Проаналізувавши усе вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що судом було правильно і повно з’ясовано усі фактичні обставини справи, однак оскаржуване рішення суду першої інстанції ґрунтується на неправильному застосуванні судом норм матеріального права з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 50 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи служби вживають заходів для забезпечення:

- притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об'єктів контролю;

- порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства;

- звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства;

- застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.

Вищенаведені положення Порядку відповідають положенням, закріпленим в ст.10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", на яку посилався суд першої інстанції в оскаржуваній постанові.

На підставі аналізу цих норм матеріального права, колегія суддів приходить до висновку про те, що перелік прав органів державного фінансового контролю є законодавчо встановлений, серед них відсутні повноваження стосовно можливості звернення до суду у випадку невиконання їх вимог, натомість визначена можливість органу фінансового контролю звертатися з позовом до суду про стягнення коштів.

При цьому збитки або завдана шкода, правильність їх обчислення перевіряються судом, що розглядає такий позов, а не шляхом заявлення позову до підконтрольної установи про виконання вимоги.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 15.04.2014р. у справі № 21-63а14, в якій, зокрема, зазначено, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

При цьому вимога органу державної фінансового контролю спрямована на приведення роботи підконтрольної організації у відповідність із вимогами законодавства у майбутньому і є обов'язковою до виконання.

Про наявність збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, може бути зазначено у вимозі. Проте зазначені збитки не можуть бути примусово відшкодовані лише шляхом пред'явлення цієї вимоги, оскільки вони відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення органу державного фінансового контролю до суду з відповідним позовом.

Правова позиція про відсутність у органу державної фінансового контролю права на звернення до суду з позовом про зобов’язання відповідача виконати вимогу шляхом повернення зайво виплачених коштів викладена також в ухвалі Вищого адміністративного суду від 03.12.2014р. по справі №К/9991/49870/12.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положення ст.9 КАС України передбачає, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням наведеного, колегія суддів апеляційного суду не погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, оскільки збитки в розмірі 434406,76грн. та 25826,81грн. не можуть бути примусово відшкодовані лише шляхом пред'явлення вимоги від 23.09.2013р. №19-15/2036, адже вони відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення органу державного фінансового контролю до суду з відповідним позовом.

Відповідно до вимог ст.202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема, порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи, однак постановив судове рішення з порушенням норм матеріального права, що потягло за собою неправильне вирішення справи. Оскільки доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, то оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а апеляційна скарга – задоволенню.

Керуючись вимогами ст.ст.160, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25.06.2014р. у справі №813/3087/14 за позовом Державної фінансової інспекції у Львівській області в особі Львівської об’єднаної державної фінансової інспекції до Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова про зобов’язання вчинити дії, - задоволити.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25.06.2014р. у справі №813/3087/14, - скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог позивача відмовити.

Постанова набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Н.Г. Левицька

Суддя І.М. Обрізко

Суддя В.П. Сапіга