Постанова № 43245406, 17.03.2015, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2015 р. Справа № 909/234/14

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Бонк Т.Б.

суддів Бойко С.М.

Якімець Г.Г.

при секретарі судового засідання : Борщ І.О.

за участю представників:

від позивача - не з'явився

від відповідача (скаржник) - Сворак В.М. (представник за довіреністю)

від третьої особи - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Тисменицької об'єднаної Державної податкової інспекції, м. Тисмениця, Івано-Франківська область, №69/09-13-10/546 від 05.01.2015 року

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 16.12.2014 року (головуючий суддя Гриняк Б.П.)

у справі № 909/234/14

за позовом Управління Пенсійного фонду України в Тлумацькому районі Івано-Франківської області, м. Тлумач, Івано-Франківська область

до відповідача Тисменицької об'єднаної Державної податкової інспекції, м. Тисмениця, Івано-Франківська область,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління Державного казначейства у Тисменицькому районі, м. Тисмениця, Івано-Франківська область

про стягнення збитків в розмірі 3 281,10 грн.

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 16.12.2014 року у справі № 909/234/14 позов задоволено. Стягнуто з Тисменицької об'єднаної Державної податкової інспекції на користь Управління Пенсійного фонду України в Тлумацькому районі Івано-Франківської області 3 281,10 грн. збитків.

Рішення суду мотивоване тим, що зібраними по справі доказами доведено наявність у діях відповідача всіх чотирьох складових для відшкодування шкоди: неправомірність поведінки, наявність шкоди, протиправність поведінки та причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою. Неправильне нарахування та виплата позивачем пенсії у розмірі 3281,10 грн. (за період з 01.02.2008 р. по 30.11.2008 р.) стали можливими лише внаслідок неправомірної видачі відповідачем недостовірної довідки.

В апеляційній скарзі відповідач просить дане рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Мотивує свої вимоги тим, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, оскільки у довідці, виданій Тимчуку Б.І., було вірно зазначено розмір винагороди за вислугу років (40%). Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 12.09.1997 року №1013 затверджено Порядок виплати винагороди за вислугу років посадовим особам органів державної податкової служби, які мають спеціальні звання . Згідно рішення постійно діючої комісії МДПІ від 02.08.2004 року Тимчуку Б.І. було встановлено винагороду за вислугу років у розмірі 40%. А надбавка за вислугу років при призначенні пенсії враховується в розмірах, що виплачуються на день звільнення з роботи, що дає право на певний вид пенсії. Відповідач у справі зобов'язаний був видати Тимчуку Б.І, довідку з вказанням винагороди за вислугу років саме у розмірі 40%, оскільки така була встановлена йому і входила до складу його заробітної плати і з неї сплачувалися страхові внески. Крім того, Постановою Вищого адміністративного суду України від 25.11.2014 року було залишено в силі Постанову Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 25.12.2007 року, якою, у свою чергу, позов Тимчука Б.І. до Управління ПФ у Тлумацькому районі Івано-Франківської області про зобов'язання враховувати при перерахунку пенсії надбавку за вислугу років в розмірі 40% посадового окладу задоволено.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення мотивуючи це тим, що саме внаслідок протиправних дій відповідача (видача довідки з недостовірними даними від 07.03.2008 року) позивачу завдано збитки у заявленому розмірі. Причинно-наслідковий зв'язок полягає в тому, що невірне зазначення відповідачем даних у вказаній довідці призвело до виникнення переплати пенсії. Позивач не ставить під сумнів право пенсіонера на винагороду за вислугу років, передбачену Порядком № 1013, однак надбавка за вислугу років обчислюється у відсотках до посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг в залежності від наявного стажу держаної служби. Вважає, що стаж державної служби Тимчука Б.І. на час виходу на пенсію становив 11 років 10 місяців 27 днів, що відповідно до ст. 33 Закону України «Про державну службу» дає йому право на надбавку за вислугу років у розмірі не більше 20% посадового укладу. Крім того, зазначає про те, що скаржником було пропущено строк для звернення з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, яке набрало законної сили, і не було долучено клопотання про поновлення такого строку.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві, заслухавши пояснення представника скаржника у судових засіданнях, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити, а рішення господарського суду першої інстанції - скасувати з наступних підстав.

Судом встановлено, що громадянин Тимчук Б.І. на час виходу на пенсію працював на посаді головного державного податкового ревізора - інспектора ДПІ в Тисменицькому районі.

13.03.2008р. Тимчук Б.І. звернувся в Управління Пенсійного фонду України в Тлумацькому районі Івано-Франківської області із заявою про перерахунок пенсії із більшого заробітку за період з 01.02.2008 року.

Для проведення даного перерахунку, Тимчуком Б.І. позивачу подано довідку за № 2171/8/050 від 07.03.2008р. про заробітну плату, видану Державною податковою інспекцією в Тисменицькому районі на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 34 від 06.02.2008 р. "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України".

У вказаній довідці від 07.03.2008 року, виданій Тимчуку Б.І., зазначено про те, що надбавка за вислугу років становить 40%.

Дана довідка видана за підписом головного бухгалтера Тисьменицьцої ОДПІ - Гринівської Л.О. та керівника ДПІ в Тисменицькому районі Івано-Франківської області - Бойчук Р.М.

18.03.2008 р. Управлінням Фонду в районі здійснено перерахунок пенсії Тимчуку Б.І. з врахуванням даних вищезазначеної довідки, що призвело до збільшення її розміру.

Для перевірки достовірності даних наведених в довідці, позивачем направлено лист № 1226/03 від 11.06.2008 р. в управління Пенсійного фонду України в Тисменицькому районі для проведення зустрічної перевірки.

Управлінням Пенсійного фонду України в Тисменицькому районі проведено зустрічну перевірку у Державній податковій інспекції в Тисменицькому районі бухгалтерських документів про оплату праці Тимчука Б. І., на підставі яких видано довідку за № 2171/8/050 від 07.03.2008р.

За результатами зустрічної перевірки складено Акт № 44 від 04.11.2008 р., в якому встановлено, що Тимчуку Б.І призначено пенсію як державному службовцю з посади головного державного податкового ревізора - інспектора ДПІ в Тисменицькому районі, стаж державної служби Тимчука Б.І. складає 11 років. Відповідно надбавка за вислугу років 40%, 20%, що становить 520,8 грн., 260,2 грн. При складенні такого акту враховувалася Постанова Кабінету Міністрів України від 06.02.2008 року № 34.

Суд першої інстанції, аналізуючи вказаний Акт, прийшов до висновку, що такою перевіркою було встановлено те, що у спірній довідці невірно вказано розмір надбавки за вислугу років на державній службі, що вплинуло на розмір заробітної плати в цілому. Однак, такого висновку не вбачається з Акту, складеного на підставі зустрічної перевірки заробітної плати. Складений Акт такого висновку не містить.

04.11.2008 р., після проведеної перевірки, Державною податковою інспекцією в Тисменицькому районі видано іншу довідку за № 11032/8/050 про заробітну плату Тимчука Б. І., в якій вказано про те, що винагорода за вислугу років становить - 40%, надбавка за вислугу років - 20%.

Така довідка видана за підписом головного бухгалтера Тисьменицьцої ОДПІ - Гринівської Л.О. та в.о. начальника інспекції Вознюк Р.І.

На підставі довідки від 04.11.2008 року позивачем було здійснено перерахунок пенсії Тимчука Б.І. та встановлено, що в результаті перерахунку виникла переплата пенсії Тимчуку Б.І. за період з 01.02.2008 р. по 30.11.2008 р. в розмірі 3281,10 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивачем направлено на адресу відповідача претензію № 2532/06 від 21.11.2008 р. з вимогою відшкодування завданих збитків. Проте, відповідачем претензію листом № 12369/10/10-015 від 23.12.2008 р. повністю відхилено.

Предметом позову є стягнення з відповідача збитків у розмірі 3 281,10 грн. На підтвердження такого розміру збитків позивачем надано розрахунок спірної суми (переплати пенсії Тимчука Б.І.) з лютого 2008 року по листопад 2008 року.

Нормативною підставою позову зазначено ст. 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст. 1166 ЦК України, ст. 224 ГК України.

Слід зазначити, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.02.2014 року за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України в Тлумацькому районі Івано-Франківської області до Державної податкової інспекції в Тисменицькому районі Івано-Франківської області про стягнення заборгованості встановлено, що відповідач у спірних правовідносинах не виконував функції суб'єкта владних повноважень, а виступав установою, яка мала надати документи, необхідні для перерахунку пенсії органами, що призначають пенсії. Спір у справі виник між юридичним особами поза межами публічно-правового спору, а отже віднесений до юрисдикції господарського суду. В цій ухвалі судом враховано висновки Верховного суду України у постанові від 18.06.2013 року.

У даному контексті необхідно врахувати те, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.02.2014 постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2009 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2011 року у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в Тлумацькому районі Івано-Франківської області до Державної податкової інспекції в Тисменицькому районі Івано-Франківської області про стягнення заборгованості скасовано, а провадження у справі закрито.

Отже, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні посилається на факти (з врахуванням норми ч.3 ст.35 ГПК України), досліджені і встановлені у вищезазначених судових рішення, які скасовані ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.02.2014 року.

Не надається преюдиціального значення обставинам, зазначених у скасованих судових рішення та у судових рішеннях касаційної інстанції (Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18).

Апеляційний господарський суд, враховуючи вищенаведене, вважає неправомірним посилання суду першої інстанції на вищевказані скасовані судові рішення, оскільки такі не мають преюдиціального значення у даній справі, а відтак не можуть братися до уваги.

У постанові Пленуму Верховного суду України «Про незалежність судової влади» від 13.06.2007 №8 наголошується, що «відповідно до ч.5 ст.124 Конституції судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, у межах провадження справи, в якій вони ухвалені».

Згідно п. 2 Порядку відшкодування коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 21 березня 2003 р. N 6-4 (в редакції станом на момент звернення позивача до суду) переплати пенсій та грошової допомоги - сума пенсій та грошової допомоги, виплачена з різних причин понад розмір, визначений законодавством (далі - переплата пенсії); повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, проводиться відповідно до статті 103 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у випадках виявлення подання громадянами недостовірних відомостей про заробітну плату чи інший дохід, стаж роботи, несвоєчасного подання відомостей про зміни у складі сім'ї тощо.

Вищевказаним Порядком (станом на момент повторного розгляду справи в суді першої інстанції) із змінено назвою - Порядок повернення сум пенсій, виплачених надміру, та списання сум переплат пенсій, що є безнадійними до стягнення передбачено, що переплата пенсії - сума пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсій), виплачена з різних причин понад розмір, визначений законодавством; суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку відповідно до статті 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (п.3).

Позивачем при зверненні до суду було також враховано норму ст. 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (яка була чинною на момент звернення позивача з позовом до господарського суду).

Механізм утримання надміру виплачених сум пенсій встановлено статтею 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», частина перша якої передбачає, що суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Разом з тим, встановлюючи можливість добровільного відшкодування пенсіонером надміру виплаченої суми пенсій, Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не обмежує коло осіб, щодо яких може бути заявлено вимогу про стягнення такої суми у судовому порядку, виключно пенсіонерами, на користь яких виплачено такі суми.

Зважаючи на те, що за загальними правилами відшкодування шкоди, встановленими главою 82 Цивільного кодексу України, завдану шкоду відшкодовує особа, яка її завдала, обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної наданням недостовірних відомостей, покладено на страхувальника як на особу, що надала зазначені відомості (Постанова Вищого адміністративного суду України від 28 лютого 2013 року у справі № К/9991/10789/12).

Отже, положеннями Цивільного кодексу України, як нормативного акту, що має вищу юридичну силу та прийнятий пізніше у часі, ніж Закон України "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування", розширено коло осіб, які повинні відповідати за шкоду, спричинену їх незаконними діями та допускається відшкодування такої шкоди будь-якими особами, в тому числі й державними установами.

Статтею 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Позивач просив стягнути з відповідача саме збитки, спричинені переплатою пенсії за віком, виходячи з частин 1, 2 статті 224 Господарського кодексу України, а не майнову шкоду, а тому при вирішенні даної справи слід керуватися, в тому числі, і положеннями Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно положень статті 224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Відшкодування збитків відповідно до чинного законодавства України є універсальною формою майнової відповідальності, яка застосовується за наявності підстав, передбачених ч.1 ст.218 ГК України. Відповідно до цієї норми закону підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Причому необхідним є повний склад цивільного правопорушення: 1) протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; 2) шкідливий результат такої поведінки (збитки), наявність та розмір понесених збитків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; 4) вина правопорушника. У разі відсутності, хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Протиправною поведінкою є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала та полягає в тому, що: 1) протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; 2) шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки. Суб'єктивною підставою деліктної відповідальності є вина. Стаття 614 Цивільного кодексу України визначає, що вина може виявлятися у формі умислу та необережності.

При цьому на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач доводить, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Законом не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт завдання такої шкоди відповідачем та її розмір (Постанова Верховного суду України від 03.12.2014 року у справі №6-183цс14).

Згідно ч.2 ст.1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Водночас, згідно зі ст.1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відтак, предметом доказування у даній справі є насамперед наявність повного складу правопорушення в діях відповідача як підстави для відшкодування збитків.

Встановлено, що рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 27.05.2014 р. у справі №909/234/14 (суддя Шіляк М.А.) за позовом Управління Пенсійного фонду України в Тлумацькому районі Івано-Франківської області до відповідача Тисменицької об'єднаної Державної податкової інспекції за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління Державного казначейства у Тисменицькому районі - позов задоволено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.07.2014р. апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення господарського суду Івано-Франківської області від 27.05.2014р. без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.10.2014р., рішення господарського суду Івано-Франківської області від 27.05.2014р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.07.2014р. скасовано, а справу скеровано на новий розгляд.

Колегія суддів Вищого господарського суду України в постанові від 01.10.2014 р . зазначила (дослівно) - "крім загальних підстав, необхідних для виникнення деліктної відповідальності, необхідна спеціальна обов'язкова підстава, зокрема, виконання працівником своїх трудових обов'язків. Суди попередніх інстанцій не встановили ні наявності в діях відповідача (його працівника) складу цивільного правопорушення, ані пов'язаності шкоди з виконанням особою, яка видала недостовірну довідку своїх службових обов'язків. При цьому, суди не вирішили питання про залучення до участі у справі відповідного працівника, оскільки спір може вплинути на його права та обов"язки щодо однієї із сторін".

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 02.12.2014р. суд першої інстанції зобов"язував управління Пенсійного фонду України в Тлумацькому районі надати суду докази місцезнаходження фізичної особи Гринівської Л.О.

В матеріалах справи наявні докази того, що Гринівська Л.О. була звільнена з 26.04.2013 року згідно Наказу начальника Тисменицької МДПІ

На виконання зазначеної ухвали суду першої інстанції позивачем були вжиті заходи спрямовані на встановлення місцезнаходження Гринівської Л.О. Однак встановити її поточне місцезнаходження позивачу не вдалося.

Як зазначає суд першої інстанції, вищенаведене унеможливило суд першої інстанції залучити до участі у справі відповідного (колишнього) працівника відповідача.

Слід зазначити, що в матеріалах справи наявний Протокол № 1 засідання постійно діючої комісії по встановленню стажу роботи, який дає право на виплату винагороди за вислугу років, з якого вбачається, що після детального вивчення записів в трудових книжках комісією вирішено проводити виплату винагороди за вислугу років посадови особам органів державної податкової служби, які мають спеціальні знання, затвердженого Постановою КМ України від 12.09.1997 року № 1013.

Даним Протоколом № 1 зафіксовано, що Тимчуку Б.І. (стаж служби 37 років 11 місяців) встановлено розмір винагороди за вислугу років - 40 %.

Такий Протокол складено та підписано всіма членами комісії, зокрема, в тому числі і Л.О. Гринівською, яка входила до складу комісії (та якою було видано спірну довідку).

Згідно пункту 4 Порядку виплати винагороди за вислугу років посадовими особами органів державної податкової служби, які мають спеціальне звання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1013 від 12.09.1997р. (далі Порядок № 1013). документом для визначення стажу роботи є трудова книжка та інші документи, які відповідно до законодавства підтверджують стаж роботи. Стаж роботи для виплати винагороди за вислугу років визначається комісією органу державної податкової служби з питань встановлення стажу, необхідного для нарахування винагороди за вислугу років. Склад комісії затверджується керівником органу державної податкової служби. Рішення комісії про встановлення стажу роботи або зміну його розміру оформляється протоколом і передається керівникові відповідного органу державної податкової служби для видання наказу про виплату винагороди за вислугу років.

Отже, вищевказаним Протоколом № 1 оформлено рішення комісії (колегіальне рішення) Тисменицької ОДПІ по встановленню стажу роботи працівникам, який дає право на виплату винагороди за вислугу років.

Вказане рішення відповідача, оформлене Протоколом № 1 від 02.08.2004 року ніким не оскаржувалося, в матеріалах справи відсутні докази визнання його нечинним чи незаконним.

Законність такого рішення відповідача, оформленого відповідним Протоколом не є предметом розгляду у даній справі.

З матеріалів справи вбачається, що вказаний Протокол було долучено до матеріалів справи та оцінено господарським судом лише при повторному розгляді спору

Згідно ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, незалежно від вини цих органів.

Позивач в обґрунтування своїх доводів заперечує проти того, що винагорода за вислугу років, яка була встановлена Тимчуку Б.І., є складовою частиною заробітної плати з якої обчислюється пенсія, а відтак не може враховуватися при призначенні та перерахунку пенсії. Вважає, що в склад заробітної плати входить надбавка за вислугу років, яка обчислюється в залежності від наявного стажу державної служби, який, на думку позивача, у Тимчука Б.І. становить 11 років 10 місяців 27 днів на час виходу на пенсію, обчислюється з врахуванням постанови Кабінету міністрів України від 03.05.1994 року № 283, якою затверджено «Порядок обчислення стажу державної служби», та відповідно до ст. 33 Закону України «Про державну службу» дає право на надбавку за вислугу років в розмірі не більше 20% посадового окладу з урахуванням доплати за ранг.

Натомість, відповідач вважає, що на виконання ст. 33 Закону України «Про державну службу» постановою Кабінету Міністрів України було затверджено Порядок № 1013, який слід враховувати при вирішенні даного спору та зокрема, при обчисленні стажу роботи Тимчука І.Б., який становить 37 років 11 місяців станом на 02.08.2004 року та згідно Порядку № 1013 дає право на винагороду за вислугу років в розмірі 40%.

Слід зазначити, що спори з приводу обрахування стажу роботи, стажу державної служи, страхового стажу не входять до компетенції господарських судів.

Суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення прийшов до висновку, що у заробіток при призначенні та перерахунку пенсії за нормами Закону України "Про державну службу" працівникам органів державної податкової служби, які мають спеціальні звання, враховується надбавка за вислугу років, обчислена залежно від стажу державної служби, визначеного відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 283 від 03.05.1994р. про затвердження "Порядку обчислення стажу державної служби". А винагорода за вислугу років, передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 1013 від 12.09.1997р. "Про порядок виплати винагороди за вислугу років посадовими особами органів державної податкової служби, які мають спеціальне звання" при призначенні/перерахунку пенсії не враховується.

Згідно статті 37 Закону України «Про державну службу» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі.

Відповідно до ст.37-1 Закону України "Про державну службу'' у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв'язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій. Перерахунок пенсії здійснюється виходячи із сум заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування працюючого державного службовця відповідної посади та рангу на момент виникнення права на перерахунок пенсії.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 2 цього Закону визначено структуру заробітної плати, до якої входить: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно статті 33 Закону України «Про державну службу» заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок. Надбавка за вислугу років виплачується державним службовцям щомісячно у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу державної служби у таких розмірах: понад 3 роки - 10, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків. Державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону «Про пенсійне забезпечення» до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).

Згідно статті 41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до виплат (доходів), що враховуються в заробітну плату (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, належать, зокрема: суми виплат, отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим самим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески; суми виплат, отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.

За змістом наведених норм, винагорода за вислугу років, встановлена посадовим особам органів державної податкової служби, які мають спеціальні звання, є частиною заробітної плати зазначених посадових осіб, виплачується за рахунок та у межах фонду оплати праці, передбаченого органами державної податкової служби в Державному бюджеті України, враховується при обчисленні середнього заробітку, що зберігається за посадовою особою відповідно до законодавства, на неї нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1013 від 12 вересня 1997 року затверджено Порядок виплати винагороди за вислугу років посадовим особам органів державної податкової служби, які мають спеціальні звання, відповідно до положень якого до стажу роботи, що дає право на одержання винагороди за вислугу років, включається час роботи: в органах державної податкової служби; на посадах і в органах, визначених Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1994 року N 283 «Про порядок обчислення стажу державної служби» з наступними змінами; на підприємствах, в установах, та в організаціях на посадах бухгалтерів, економістів, фінансистів, юристів, інженерів-програмістів, інженерів-системотехніків, інженерів-електроніків, якщо ці працівники мали спеціальну освіту, працювали за фахом та перейшли на роботу до податкової адміністрації (інспекції) і зараховані на відповідну посаду.

Відповідно до пункту 2 зазначеного Порядку винагорода за вислугу років виплачується посадовим особам органів державної податкової служби у розмірі 40% посадового окладу та надбавки за спеціальне звання, які мають стаж роботи від 25 і більше років.

Позивач не ставить під сумнів право пенсіонера на винагороду за вислугу років, передбачену спеціалізованим Порядком № 013 від 12.09.1997 року, зазначає про те, що заробітна плата державних службовців складається, зокрема, з надбавки за вислугу років та інших надбавок.

У серпні 2007 року Тимчук Б.І. звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Тлумацькому районі Івано-Франківської області, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати протиправними дії службових осіб Управління Пенсійного фонду України в Тлумацькому районі Івано-Франківської області щодо відмови йому у перерахунку пенсії, з урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі 40 % від посадового окладу та рангу; зобов'язати відповідача провести перерахунок раніше призначеної йому пенсії державного службовця з урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі 40 %, за період з 15 листопада 2004 року по 01 липня 2007 року та зобов'язати останнього при черговому перерахунку пенсії врахувати його надбавку за вислугу років в розмірі 40 % посадового окладу та доплати за ранг.

Постановою Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 25 грудня 2007 року адміністративний позов задоволено. Визнано дії службових осіб Управління Пенсійного фонду України у Тлумацькому районі щодо відмови Тимчуку Б.І. в перерахунку пенсії з врахуванням надбавки за вислугу років в розмірі 40% від посадового окладу та рангу - неправомірними. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у Тлумацькому районі провести перерахунок раніше призначеної пенсії державного службовця Тимчуку Б.І. з врахуванням надбавки за вислугу років в розмірі 40% від посадового окладу та доплати за ранг за період з 15.11.2004 року по 01.07.2007 року та при черговому перерахунку пенсії Тимчуку Б.І. нараховувати надбавку за вислугу років в розмірі 40% від посадового окладу і доплати за ранг.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2009 року постанову суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову постанову, якою відмовлено позивачу у задоволенні позову.

Вищий адміністративний суд в рішенні (ухвалі) від "25" листопада 2014 р. ухвалив Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2009 року скасувати, а постанову Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 25 грудня 2007 року залишити в силі.

Вищий адміністративній суд у вищевказаній ухвалі зазначив, що судами попередніх інстанцій було встановлено, що стаж роботи позивача Тимчука Б.І., який відповідно до наведеного Порядку враховується для обчислення винагороди за вислугу років, складає більше 25 років та прийшов до висновку, що на дату звільнення позивача з роботи в органах податкової служби та призначення пенсії Тимчук І.Б. отримував заробітну плату, в яку входила винагорода за вислугу років у розмірі 40% від посадового окладу, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1013 від 12 вересня 1997 року, на яку нараховувалися та сплачувалися страхові внески до Пенсійного фонду; винагорода за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу Тимчука І.Б., згідно постанови Кабінету Міністрів України № 1013 від 12 вересня 1997 року, з якої були фактично нараховані та сплачені страхові внески до пенсійного фонду, повинна бути врахована в заробітну плату застрахованої особи при обчисленні пенсії.

Апеляційний господарський суд приймає до уваги вищенаведені висновки адміністративних судів, оскільки в межах вищевказаної адміністративної справи розглядалося питання правомірності включення винагороди (надбавки) за вислугу років у розмірі 40% від посадового окладу, відповідно до Порядку № 1013, до заробітної плати Тимчука Б.І., з якої нараховується пенсія Тимчуку Б.І.

Крім того, згідно ч.1 ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський вважає, що дії відповідача, що полягали у видачі довідки про заробітну плату, не можуть вважатися неправомірними та протиправними, а спірна довідка такою, яка містить неправдиві відомості.

Також, з огляду на встановлення адміністративними судами вищевказаних фактів, та доведення правомірності включення винагороди за вислугу років у розмірі 40% від посадового окладу до заробітної плати Тимчука Б.І., виплата пенсії позивачем Тимчуку Б.І. здійснювалася у належному розмірі, що виключає виникнення переплати пенсії та виникнення збитків у позивача.

Апеляційний господарський суд не погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність усіх елементів складу правопорушення у даній справі як підстави для відповідальності відповідача у формі відшкодування збитків, оскільки матеріалами справи не доведено протиправності дій відповідача.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що оскаржуване рішення прийняте без урахування всіх обставин справи, судом першої інстанції при повторному розгляді спору не зроблено власних висновків, а в основу оскаржуваного рішення покладено правову оцінку обставин справи, наведену у рішенні господарського суду Івано-Франківської області від 27 травня 2014 року, а тому підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У спірному випадку позовні вимоги майнового характеру заявлені Управлінням Пенсійного фонду України в Тлумацькому районі, яке відповідно до чинного законодавства (п. 18 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" (із змінами та доповненнями)) звільнене від сплати судового збору.

При скасуванні рішення суду проводиться новий розподіл судових витрат на підставі ст.49 ГПК України.

У випадках коли позивач звільнений від сплати судового збору, якщо позов залишено без задоволення, судовий збір не стягується.

Керуючись, ст. ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Тисменицької об'єднаної Державної податкової інспекції, м. Тисмениця, Івано-Франківська область, №69/09-13-10/546 від 05.01.2015 року - задоволити.

Рішення господарського суду суду Івано-Франківської області від 16.12.2014 року у справі № 909/234/14 - скасувати. Прийняти нове рішення.

У задоволенні позову Управління Пенсійного фонду України в Тлумацькому районі Івано-Франківської області, м. Тлумач, Івано-Франківська область, до Тисменицької об'єднаної Державної податкової інспекції, м. Тисмениця, Івано-Франківська область, про стягнення збитків в розмірі 3 281,10 грн. - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 ГПК України.

Справу направити в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови складено 23.03.15р.

Головуючий - суддя Т.Б. Бонк

Судді С.М. Бойко

Г.Г. Якімець