Ухвала суду № 43245259, 18.03.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2015 р. Справа № 876/887/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Костіва М.В.,

суддів Бруновської Н.В., Матковської З.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.12.2013 р. у справі №809/3657/13-а за позовом Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 6531,25 грн.,

встановив:

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.12.2013 р. у справі №809/3657/13-а за позовом Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 6531,25 грн., у позові було відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі скаржник просить постанову суду скасувати та задовольнити позов. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідачем не були створені робочі місця для інвалідів, оскільки відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, установи, організації, у т.ч. підприємства, установи, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно із ч. 1 цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у т.ч. підприємством, установою, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним. Такі інваліди працевлаштовані не були, а відтак у позові було відмовлено безпідставно.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.197 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів дійшла переконання, що подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Суд першої інстанції встановив та матеріалами справи підтверджується, що фізична особа - підприємець ОСОБА_1 зареєстрований 22.03.1996 р. як фізична особа - підприємець. Вид економічної діяльності - пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення. ФОП ОСОБА_1 зареєстрований як роботодавець у Івано-Франківському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

Відповідно до звіту про зайнятість населення і працевлаштування інвалідів за 2012 р. форми №10-ПІ, листа ГУ ПФУ в Івано-Франківській області №6770/11 від 01.11.2013 р., середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу - 10 осіб. Таким чином, відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 1 особу. Однак жоден інвалід у вказаний період працевлаштований відповідачем не був.

При вирішенні спору суд першої інстанції виходив з того, що оскільки інваліди для працевлаштування не направлялись відповідачу державною службою зайнятості, хоча робоче місце інваліда було створене, у позові слід відмовити.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх такими, що відповідають нормам матеріального права з наступних підстав.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників обліковому складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів з урахуванням нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Згідно зі ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлена нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування і інваліда і не зайняте інвалідом.

Як вбачається з поданих позивачем копій звіту відповідача про зайнятість населення і працевлаштування інвалідів за 2012 рік форми № 10-ПІ, листа Головного управління Пенсійною фонду України в Івано-Франківській області № 6770/11 від 01.11.2013 року, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу - 10 осіб. Таким чином, згідно з вимогами ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 1 особа. Звітом відповідача про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2012 рік підтверджується, що середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становить 0 осіб. Працевлаштування інваліда відповідачем в 2012 році не відбулося.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.

Пунктами 5,10-14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року №314, передбачено, що підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахиту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням повноважень, стану здоров'я, здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Оскільки відповідач, на виконання вимог зазначеного Положення, створив одне робоче місце для працевлаштування інваліда ІІ-ІІІ групи на посаду водія автобуса, що відповідає кількості робочих місць, призначених для працевлаштування інваліда згідно з нормативом, подав до державної служби зайнятості інформацію про наявність вакантної посади для працевлаштування 1 інваліда, що підтверджується поданою копією звіту про наявність вакансій форми № 3-ПН станом на 10.01.2012 року, розміщував у своєму мікроавтобусі оголошення про наявність вакантної посади водія категорії D з інвалідністю II та III групи, суд першої інстанції дійшов підставного висновку про те, що ФОП ОСОБА_1 вжив всі заходи, передбачені законодавством, чинним на момент виникнення спірних відносин, спрямовані на утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушень у сфері господарських правопорушень.

Щодо посилання апелянта на норму ч.4 ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення», яка передбачає обов'язок роботодавця щомісяця подавати центрам зайнятості адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, колегія суддів зазначає наступне.

Зазначена вище норма передбачалася Законом України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 року №803-ХІІ, який втратив чинність.

На час виникнення спору та розгляду справи судом першої інстанції чинним був Закон України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 року № 5067-VI (далі - Закон № 5067). Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 50 Закону № 5067 роботодавці зобов'язані подавати інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості України у містах Києві та Севастополі, районі, місті, районі у місті (далі - територіальний орган) незалежно від місцезнаходження.

Форму звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок її подання затверджено наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316. Згідно з роз'ясненнями, викладеними у зазначеному вище Порядку, форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10 робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладено трудовий договір з найманим працівником.

З аналізу вказаних вище норм вбачається, що обов'язок у роботодавця подати інформацію про наявність вакансії виникає після настання вказаних вище обставин, а не щомісячно.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач повідомив службу зайнятості про виникнення вакансії для працевлаштування інваліда 11.01.2012 року.

Відтак, вимоги зазначених вище законодавчих актів відповідачем були виконані.

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У відповідності до вимог ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно зі ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Скаржник у встановленому законом порядку не довів наявність передбачених законом підстав для скасування постанови суду.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.12.2013 р. у справі №809/3657/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Костів М.В.

Судді Бруновська Н.В.

Матковська З.М.