Рішення № 43244957, 17.03.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.03.2015Справа №910/20809/14

За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування»

до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Нікульніков Антон Павлович

про стягнення 26 580, 17 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Томін О.О. за довіреністю № 3 від 02.01.2015 р.;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес» (далі - відповідач) про стягнення 26 580, 17 грн. Також позивач просить суд витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 827, 00 грн. покласти на відповідача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 08.10.2012 р. між ним та Дейкун В.Д. було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 2299047/05АВ щодо автомобіля «Mitsubishi», реєстраційний номер АА1920ТС. 24.02.2013 р. в місті Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля «Mitsubishi», реєстраційний номер АА1920ТС, під керуванням водія Косенко О.В., та транспортного засобу «Subaru», реєстраційний номер АА5775ЕХ, під керуванням Нікульнікова А.П. Водій автомобіля «Subaru» Нікульніков А.П. постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 18.03.2013 р. у справі № 752/3658/13-п (№ п: 3/752/1703/13) був визнаний винним в порушенні ПДР України, в зв'язку з чим, позивач на виконання умов Договору добровільного страхування виплатив 26 580, 17 грн. страхового відшкодування на підставі платіжного доручення № 21 990 від 03.04.2013 р. Враховуючи те, що цивільна відповідальність водія транспортного засобу «Subaru», реєстраційний номер АА5775ЕХ, була застрахована відповідачем за полісом № АВ/9124979, позивач в порядку регресу звернувся до відповідача з вимогою про виплату страхового відшкодування, яка останнім була залишена без задоволення, з огляду на що він вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.10.2014 р. порушено провадження у справі № 910/20809/14, в порядку ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Нікульнікова Антона Павловича, розгляд справи призначено на 22.10.2014 р.

Також, в порядку підготовки справи до розгляду судом здійснено запит до Моторного (транспортного) страхового бюро України щодо надання інформації та належним чином завіреної копії полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АВ № 9124979.

14.10.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла Інформація з єдиної централізованої бази даних МТСБУ, відповідно до даних якої за полісом серії АВ № 9124979 страховою компанією є ПрАТ «СК «Брокбізнес», ліміт по життю та здоров'ю складає 100 000,00 грн., по майну - 50 000,00 грн., франшиза становить 510,00 грн., строк дії поліса з 05.02.2013 р. по 04.02.2014 р.

17.10.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи у справі та відзив на позовну заяву, в якому він вказує на те, що згідно з відомостями ТОВ «Ніколь-Моторс», наданих відповідачу, спірний транспортний засіб вже підлягав відновлювальному ремонту, про що складено Акт виконаних робіт № НМ-К-33813 від 25.12.2012 р. Враховуючи зазначене, відповідач звертає увагу на те, що коефіцієнт фізичного зносу мав складати 0, 5, а відповідно розмір страхового відшкодування мав бути розрахований в сумі 17 571, 88 грн., як різниця між сумою добутку вартості замінюваних частин на коефіцієнт фізичного зносу і вартості необхідних для ремонту матеріалів, вартості ремонтних робіт та франшизи. З урахуванням зазначеного, відповідач відзначає, що він платіжним дорученням № 11277 від 11.12.2013 р. перерахував позивачу 17 571, 88 грн., про що повідомив останнього листом від 06.12.2013 р. за № ЦВ48811/У.

20.10.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача та відповідача надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.10.2014 р. розгляд справи було відкладено на 04.11.2014 р.

29.10.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи у справі та письмові пояснення, в яких він наголошує на необхідності при розрахунку страхового відшкодування враховувати фізичний знос.

30.10.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.11.2014 р. розгляд справи було відкладено на 19.11.2014 р.

13.11.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи у справі та письмові пояснення, в яких він зазначає, що відповідно до Звіту № 167_2013 від 24.10.2014 р. вартість відновлювального ремонту автомобіля «Mitsubishi», реєстраційний номер АА1920ТС, складає 20 265, 00 грн. Оскільки попередньо відповідачем було виплачено позивачу страхове відшкодування в сумі 17 571, 88 грн., то 12.11.2014 р. він здійснив доплату страхового відшкодування в сумі 2 183, 12 грн., а отже всього позивачу ним було виплачено 19 755, 00 грн. Вказана сума розрахована відповідачем як різниця між вартістю відновлювального ремонту з урахуванням зносу та франшизою.

У судовому засіданні 19.11.2014 р. представник відповідача проти позову заперечив, наполягав на тому, що розмір страхового відшкодування позивачем розраховано з порушенням вимог чинного законодавства без урахування коефіцієнту фізичного зносу. Крім того, відповідач зазначив, що згідно з Додатком до звіту № 167_2013 від 24.10.2014 р. вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу складає 20 265, 00 грн., у зв'язку з чим відповідач з урахуванням попередньо сплачених позивачу коштів в сумі 17 571, 88 грн. та з огляду на встановлений розмір франшизи (510, 00 грн.), здійснив доплату позивачу страхового відшкодування в сумі 2 183, 12 грн. на підставі платіжного доручення № 11277 від 12.11.2014 р.

У судовому засіданні 19.11.2014 р. суд, з'ясовуючи обставини справи, дійшов висновку про необхідність призначити у справі судову автотоварознавчу експертизу, на вирішення якої поставити питання щодо вартості матеріального збитку (шкоди) завдана власнику транспортного засобу «Mitsubishi Lancer», реєстраційний номер АА1920ТС внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 24.02.2013 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.11.2014 р. в порядку ст. 41 Господарського процесуального кодексу України у справі № 910/20809/14 призначено судову автотоварознавчу експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз; оплату витрат по проведенню експертизи покладено на відповідача. Провадження у справі на час проведення судової експертизи зупинено.

24.12.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшло клопотання про надання матеріалів, необхідних для проведення експертизи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.12.2014 р. було поновлено провадження у справі, задоволено клопотання судового експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз про надання матеріалів, необхідних для проведення експертизи, зобов'язано учасників судового процесу надати суду в строк до 13.01.2015 р. реєстраційні документи до КТЗ, кольорові фотознімки пошкодженого ТЗ (в електронному вигляді), письмові пояснення, які б містили інформацію щодо перебування досліджуваного ТЗ у попередніх ДТП, проведених капітальних ремонтах та наявних вузлах і агрегатах, які потребують ремонту або заміни, наявність корозійних пошкоджень кузову досліджуваного ТЗ, його пробіг тощо. Провадження у справі зупинено.

05.01.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи у справі та клопотання, відповідно до якого він просить доручити експерту провести експертизу за матеріалами справи, оскільки транспортний засіб відновлено. Крім того, відповідач просив зобов'язати позивача надати судовому експерту цифрові кольорові фотознімки пошкодженого транспортного засобу.

13.01.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли письмові пояснення щодо клопотання експерта про надання матеріалів, необхідних для проведення експертизи, а також повторно клопотання, згідно з яким він просить доручити експерту провести експертизу за матеріалами справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.01.2015 р. було поновлено провадження у справі та доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз провести судову автотоварознавчу експертизу, призначену ухвалою господарського суду міста Києва від 19.11.2014 р. у справі № 910/20809/14 за документами, які містяться в матеріалах справи. Провадження у справі на час проведення експертизи зупинено.

Через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов Висновок № 17071/14-54 судової автотоварознавчої експертизи від 11.02.2015 р. у справі № 910/20809/14 разом з матеріалами справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.03.2015 р. було поновлено провадження у справі та призначено її до розгляду на 17.03.2015 р.

16.03.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли письмові пояснення щодо судової експертизи.

Представники позивача та третьої особи в судове засідання 17.03.2015 р. не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників позивача та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 17.03.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

08.10.2012 р. між позивачем (страховик) та Дейкун В'ячеславом Дмитровичем (страхувальник) було укладено Договір № 2299047/05АВ-Л добровільного страхування наземного транспорту (далі - Договір).

Предметом зазначеного Договору є майнові інтереси страхувальника (вигодонабувача), що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом та іншим майном, вказаним у п. п. 5, 6 Договору (п. 1).

Пунктом 5 Договору передбачено, що застрахованим транспортним засобом є автомобіль марки «Mitsubishi», моделі «Lancer», реєстраційний номер АА1920ТС, 2007 року випуску.

Згідно із п. 7 Договору, до страхових ризиків віднесено, зокрема збитки внаслідок ДТП.

Пунктом 20.11. Договору було визначено, що при пошкодженні транспортного засобу розмір страхового відшкодування дорівнює розміру збитків, визначених в кошторисі збитків, за виключенням встановленої в п. 12 Договору франшизи по відповідному ризику, але не більше страхової суми. При цьому, розмір збитків визначається з урахуванням наведених нижче і зазначених у п. 14.1. Договору умов.

Так, відповідно до п. 14.1 Договору місце проведення ремонтних робіт - «На базі СТО на вибір страховика».

У свою чергу, відповідно до п. 20.11.2. Договору «На базі СТО на вибір страховика» означає, що при розрахунку розміру страхового відшкодування в кошторис збитків включається вартість запасних частин, деталей, обладнання, матеріалів та ремонтних робіт, що визначається, включно, виходячи з відновлення пошкодженого транспортного засобу на базі СТО на вибір СТО на вибір страховика.

Відповідно до п. 10. Договору, строк його дії з 30.10.2012 р. до 29.10.2013 р.

З матеріалів справи вбачається, що 24.02.2013 р. о 12 год. 05 хв. на перехресті проспекту Науки - провулку Тихвінському, відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля «Mitsubishi», реєстраційний номер АА1920ТС, під керуванням водія Косенко О.В., та транспортного засобу «Subaru», реєстраційний номер АА5775ЕХ, під керуванням Нікульнікова А.П., через те, що останній не врахував дорожню обстановку та не впорався з керуванням транспортним засобом, що призвело до зіткнення зазначених автомобілів.

Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 29.11.2013 р. у справі № 752/3658/13-п (№ п: 3/752/1703/13) Нікульніков А.П. був визнаний винним в порушенні ПДР України та притягнутий до адміністративної відповідальності.

Суд враховує, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 р. «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до Полісу № АВ 9124979 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність власника автомобіля марки «Subaru», реєстраційний номер АА5775ЕХ, була застрахована у ПрАТ «СК «Брокбізнес» на строк з 05.02.2013 р. по 04.02.2014 р. з встановленим розміром франшизи - 510 грн. та лімітом відповідальності страховика - 50 000,00 грн. за шкоду заподіяну майну.

В силу Витягу з АІПС ДТП № 9162830 від 29.03.2013 р., автомобіль «Mitsubishi», реєстраційний номер АА1920ТС в результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди отримав пошкодження задньої лівої частини.

06.03.2013 р. ТОВ «Ніколь-Моторс», яке мало здійснювати ремонт вказаного автомобіля, було складено Рахунок № НМРФ від 06.03.2013 р. на суму 27 676, 78 грн.

01.04.2013 р. позивач склав Страховий акт № 1.001.13.03784/VESKO11790, відповідно до якого зазначається, що розмір страхового відшкодування, яке має бути виплачено на користь вигодонабувача Дейкун Є.Г. складає 26 580, 17 грн.

Відповідно до Розрахунку страхового відшкодування, який є Додатком № 1 до Страхового акту, страхове відшкодування розраховане як різниця між різниця між сумою вартості відновлювального ремонту згідно з Рахунком ТОВ «Ніколь-Моторс» № НМРФ від 06.03.2013 р. та сумою франшизи в розмірі 1 096, 61 грн.

Платіжним дорученням № 21 990 від 03.04.2013 р. позивач перерахував на користь ТОВ «Ніколь-Моторс» 26 580, 17 грн. з призначенням платежу: «страхове відшкодування згідно акту № VESKO11790/2013, Дейкун Елена Генадиевна, ІПН 2543501266, рах НМРФ-24792 від 06/03/13 Без ПДВ».

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 04.04.2013 р. на замовлення позивача ТОВ «Незалежна експертно-асистуюча компанія» було складено Звіт № 167 з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, відповідно до якого визначено, що розмір матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «Mitsubishi», реєстраційний номер АА1920ТС, складає 30 205, 76 грн.

Як зазначає позивач, в подальшому він в порядку регресу звернувся до відповідача з Заявою про стягнення заборгованості в порядку регресу № 4338/26/ЦВ від 07.08.2013 р. на суму 26 580, 17 грн.

Оскільки відповідачем вимоги позивача не були задоволені, він вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Під час розгляду даного спору відповідач проти позовних вимог заперечив, зазначивши про те, що згідно з відомостями ТОВ «Ніколь-Моторс», наданих відповідачу, спірний транспортний засіб вже підлягав відновлювальному ремонту, про що складено Акт виконаних робіт № НМ-К-33813 від 25.12.2012 р., з огляду на що, на його думку, коефіцієнт фізичного зносу мав складати 0, 5, а відповідно розмір страхового відшкодування мав бути розрахований в сумі 17 571, 88 грн., як різниця між сумою добутку вартості замінюваних частин на коефіцієнт фізичного зносу і вартості необхідних для ремонту матеріалів, вартості ремонтних робіт та франшизи.

З урахуванням зазначеного, відповідач платіжним дорученням № 11277 від 11.12.2013 р. перерахував позивачу 17 571, 88 грн., про що повідомив останнього листом від 06.12.2013 р. за № ЦВ48811/У.

Крім того, в подальшому відповідач звернув увагу на те, що відповідно до представленого ним до матеріалів справи Звіту № 167_2013 від 24.10.2014 р. вартість відновлювального ремонту автомобіля «Mitsubishi», реєстраційний номер АА1920ТС, складає 20 265, 00 грн.

З урахуванням зазначеного, 12.11.2014 р. він здійснив доплату страхового відшкодування в сумі 2 183, 12 грн., а отже всього позивачу ним було виплачено 19 755, 00 грн.

Вказана сума розрахована відповідачем як різниця між вартістю відновлювального ремонту з урахуванням зносу та франшизою.

З метою перевірки даних про вартість відновлюваного ремонту спірного транспортного засобу судом під час провадження у справі було призначено судову автотоварознавчу експертизу, про що зазначалось вище.

Відповідно до Висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 17071/14-54 судової автотоварознавчої експертизи від 11.02.2015 р. у справі № 910/20809/14, зазначається, що вартість матеріального збитку (шкоди) завдана власнику транспортного засобу «Mitsubishi Lancer», реєстраційний номер АА1920ТС внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 24.02.2013 р., складає 20 038, 97 грн.

Вказана сума, як вбачається зі змісту Висновку, розрахована з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу щодо необхідних для ремонту матеріалів, а повна вартість відновлювального ремонту без урахування фізичного зносу деталей складає за висновками експерта 30 119, 86 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина фізичної особи Нікульнікова А.П. встановлена у судовому порядку, а відповідальність власника автомобіля, на якому ним було скоєно правопорушення, застрахована відповідачем.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 р. № 142/5/2092, відновлювальний ремонт - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Згідно з ч. 1 ст. 14 та ст. 204 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (ст. 629 ЦК України).

Як наголосив Вищий господарський суд України в постановах від 04.12.2012 р. у справі № 5011-37/5786-2012 та від 04.12.2012 р. у справі № 5011-68/7859-2012, норми Закону України «Про страхування» не містять положень, які б зобов'язували страховика визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням лише автотоварознавчої експертизи (дослідження), проведеної оцінювачем чи суб'єктом оціночної діяльності, та на підставі лише звіту про оцінку КТЗ. Натомість положеннями статті 25 Закону України «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування.

При визначенні розміру страхового відшкодування, що підлягає виплаті страхувальнику, позивач не керувався нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів» з огляду на наявність укладеного між ним та Дейкун В.Д. Договору, у відповідності до умов якого позивачем і було здійснено визначення розміру збитку застрахованого автомобіля та страхового відшкодування. Разом з цим, позивач і не повинен був керуватися положеннями вказаного закону, оскільки цей закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Натомість відносини позивача і його страхувальника, що склались на підставі договору добровільного страхування транспортного засобу, є добровільним страхуванням, яке відповідно до ст. 6 Закону здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Зазначена правова позиція також відображена в постанові Вищого господарського суду України від 07.08.2014 р. у справі № 910/14328/13, в якій наголошується на тому, що Закон України «Про страхування» не містить положень, які б покладали на страховика за договором добровільного страхування обов'язок здійснювати проведення суб'єктами оціночної діяльності оцінки заподіяної шкоди, завданої при ДТП транспортному засобу, та які б ставили необхідність відшкодування шкоди у залежність від проведення такої оцінки, а згідно ч. 2 ст. 14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Разом з цим, частина друга статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», яка визначає випадки, коли проведення оцінки майна є обов'язковим, такого обов'язку щодо оцінки, на страховика, який уклав договір добровільного страхування, також не покладає.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на підставі страхового акта та розрахунку страхового відшкодування, виконуючи свої зобов'язання за Договором, сплатив вартість ремонту спірного авто в сумі 26 580, 17 грн. що підтверджується платіжним дорученням № 21 990 від 03.04.2013 р.

Як наголошує на тому Вищий господарський суд України у своїх постановах при розгляді справ даної категорії, (постанови від 23.08.2011 р. у справі № 42/92, від 07.08.2012 р. у справі № 2/22, від 01.03.2011 р. у справі № 47/372) звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

З урахуванням зазначеного, суд відхиляє заперечення відповідача, викладені ним у відзиві на позовну заяву, відносно того, що страхове відшкодування мало здійснюватись позивачем з урахуванням проведеної оцінки заподіяної шкоди суб'єктами оціночної діяльності та зокрема, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу.

Так, в постанові Вищого господарського суду України від 10.12.2014 р. у справі № 910/7163/14 зазначено, що наявність страхового акту, платіжного доручення та рахунку-фактури, виставленого особі, яка надала послуги з відновлювального ремонту пошкодженого майна, є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

При цьому, у постанові Вищого господарського суду України від 11.11.2014 р. у справі № 910/10479/14 наголошується на тому, що розмір відшкодування, право вимоги виплати якого відповідачем виникло у позивача, обмежений лише фактичними витратами (платежами) страховика (позивача), здійсненими на користь страхувальника, чим спростовується твердження заявника про необхідність зменшення заявленої позивачем до стягнення суми відшкодування з врахуванням зносу транспортного засобу, пошкодженого внаслідок ДТП.

Здійснення позивачем виплати страхового відшкодування в спірній сумі (без врахування зносу) на користь страхувальника не суперечить приписам ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки, по-перше, вказаний закон не поширюється на правовідносини, що виникли за договором добровільного страхування наземного транспорту, а Закон України «Про страхування» відповідних застережень не містить. Адже, з приписів вищевказаних норм Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вбачається, що обов'язки, пов'язані з оцінкою шкоди, не стосуються позивача (страховика за договором добровільного страхування майна), дії якого не регулюються цим Законом, а тому в даній правовій ситуації відсутні правові підстави перекладати на позивача обов'язки відповідача, який є страховиком за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Крім того, Законом України «Про страхування» не передбачено обов'язкового проведення суб'єктами оціночної діяльності незалежної професійної оцінки шкоди, завданої транспортному засобу внаслідок ДТП, тобто необхідність відшкодування шкоди не ставиться у залежність від попереднього проведення такої оцінки. В свою чергу, Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює не спірні правовідносини у даній справі, а правовідносини, у яких обов'язок проведення професійної оцінки встановлюється для відповідача саме у разі виконання ним зобов'язання безпосередньо відшкодувати шкоду потерпілій особі, взятого за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Аналогічні висновки наведені в постанові Вищого господарського суду України від 17.02.2015 р. у справі № 910/15581/14.

Таким чином, на підставі встановлених судом обставин, слід дійти висновку, що до позивача дійсно перейшло право вимоги до відповідача, згідно зі ст. ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Вищий господарський суд України у постанові від 28.02.2012 р. у справі № 7/088-11 наголосив, що чинним цивільним законодавством не визначений строк виконання одним страховиком зобов'язання по відшкодуванню іншому страховику шкоди, однак, цей строк пов'язаний з моментом пред'явлення відповідною особою (в даному випадку страховиком) зворотної вимоги до відповідача.

Зокрема, приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України передбачено, що у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.

Позивач звертався до відповідача зі зворотними вимогами, однак вони не були задоволені в добровільному порядку.

При цьому, слід також враховувати правову позицію Верховного Суду України в постанові від 04.11.2014 р. № 3-165гс14, за змістом якої позивач у справі отримав право вимоги після виплати потерпілій особі страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування, а може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частиною першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Отже, відповідно до наведених вимог закону позивач після виплати страхового відшкодування отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.

За таких обставин з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право подати даний позов до суду.

Вказана правова позиція наведена Верховним Судом України в постанові від 07.08.2012 р. № 3-31гс12 у справі № 12/207, яка прийнята за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, і відповідно до ст. 111-28 ГПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Також, правова позиція відносно того, що саме з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право подати позов до суду, викладена в постанові Верховного Суду України від 27.03.2012 р. № 3-20гс12 у справі № 58/168.

При цьому, необхідно враховувати, що згідно п. 9.4. ст. 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування, а відповідно до п. 12.1. ст. 12 Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Згідно з Полісом № АВ/9124979, розмір франшизи становить 510,00 грн., у зв'язку з чим відповідач має додатково відшкодувати позивачу 6 315,17 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності зобов'язання перед позивачем щодо сплати спірної суми боргу у розмірі 6 315,17 грн.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено часткову обґрунтованість позовних вимог, вони підлягають задоволенню частково.

При цьому, в частині стягнення суми страхового відшкодування, сплаченого відповідачем на користь позивача після порушення провадження у даній справі в розмірі 2 183, 12 грн. провадження слід припинити.

Так, як на тому наголошено в п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору та на проведення судової експертизи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, що стосується позовних вимог, щодо яких суд припинив провадження, то слід враховувати, що відповідно до п. 5.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 16.01.2013 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» статтею 7 Закону передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК). Водночас закриття провадження у справі, про яке йдеться у пункті 5 частини першої цієї статті Закону, є поняттям цивільного і адміністративного судочинства, передбаченим відповідно статтею 205 Цивільного процесуального кодексу України і статтею 157 Кодексу адміністративного судочинства України, які господарським судам у здійсненні судочинства не застосовуються.

Таким чином, припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 Господарського процесуального кодексу України, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору.

Водночас, відповідно до абз. 1 п. 4.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», наголошено на тому, що частиною другою статті 49 ГПК України передбачено, що у разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів розгляду.

Так, у такому правозастосуванні приписів статті 49 ГПК України суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом.

Отже, враховуючи те, що спір в частині стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 2 183, 12 грн. доведено до судового розгляду внаслідок дій (бездіяльності) відповідача та погашення заборгованості в цій частині перед позивачем лише після порушення провадження у справі, суд вважає за необхідне також стягнути з відповідача на користь позивача сплачений за подання у даній справі судовий збір з вказаної суми.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі в частині стягнення 2 183 (дві тисячі сто вісімдесят три) грн. 12 коп. страхового відшкодування, - припинити.

2. В іншій частині позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес» (04050, місто Київ, вулиця Білоруська, будинок 3, код ЄДРПОУ 20344871) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (04070, місто Київ, вулиця Іллінська, 8, код ЄДРПОУ 20474912) суму страхового відшкодування у розмірі 6 315 (шість тисяч триста п'ятнадцять) грн. 17 коп. та 584 (п'ятсот вісімдесят чотири) грн. 13 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (04070, місто Київ, вулиця Іллінська, 8, код ЄДРПОУ 20474912) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес» (04050, місто Київ, вулиця Білоруська, будинок 3, код ЄДРПОУ 20344871) 1 464 (одну тисячу чотириста шістдесят чотири) грн. 30 коп. витрат на проведення судової експертизи.

6. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

7. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.03.2015 р.

Суддя В.С. Ломака