Рішення № 43241823, 19.03.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №473/5352/14-ц 19.03.2015 19.03.2015 19.03.2015

Провадження №22-ц/784/789/15

Головуючий у першій інстанції-Лузан Л.В.

Категорія 27 Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Данилової О.О.,

суддів - Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,

при секретарі - Горенко Ю.В.,

розглянувши у відсутності сторін у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 6 лютого 2015 року у цивільній справі за позовом

публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»

до ОСОБА_1

про стягнення кредитної заборгованості

У С Т А Н О В И Л А:

В листопаді 2014 року ПАТ «ДельтаБанк» звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.

Позивач зазначав, що 6 грудня 2012 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 001-14527-061212, за яким банк відкрив ОСОБА_1. кредитний картковий рахунок з кредитною лінією 100 000 грн. та з кредитним лімітом на день укладення договору 49 400 грн.

Посилаючись на порушення позичальником кредитних зобов'язань та виникнення станом на 18 серпня 2014 року кредитної заборгованості у розмірі 59 491 грн., в тому числі 29 128 грн. тіла кредиту, 19 989 грн. простроченого тіла кредиту та 10 374 грн. комісії, банк просив стягнути з ОСОБА_1 кредитну заборгованість

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 6 лютого 2015 року позов задоволено, з ОСОБА_1 стягнуто 59 491 грн. кредитної заборгованості.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив рішення скасувати, посилаючись на те, що суд не врахував його неодноразові звернення до банку з проханням про реструктуризацію заборгованості, сімейні обставини та матеріальне становище, а також пільги, надані Законом «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 6 грудня 2012 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 001-14527-061212, за яким банк надав відповідачу кредит шляхом відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії в загальному розмірі 100000 грн. з встановленням на день укладення договору ліміту кредитної лінії в сумі 49 400 грн. та здійснював обслуговування клієнта на умовах, викладених у тарифному пакеті «Готівочка 2012» (далі - Тариф) (а.с. 3-5).

Тарифами передбачені умови користування кредитом, а саме частка обов'язкового погашення кредиту - 3% від суми використаних коштів, процентна ставка за користування кредитною лінією - 0,0001%, плата за обслуговування кредитного ліміту - 1,5% від суми кредитного ліміту (а.с. 5).

З липня 2013 року ОСОБА_1 не виконував кредитні зобов'язання в повному обсязі. Останній частковий платіж внесено відповідачем у листопаді 2013 року.

Станом на 18 серпня 2014 року ОСОБА_1 має невиконані кредитні зобов'язання у розмірі 59 491 грн., в тому числі 29 128 грн. за поточним кредитом, 19 989 грн. за простроченим кредитом та 10 374 грн., визначених позивачем як комісія.

ОСОБА_1 є військовослужбовцем та обіймає посаду начальника відділу охорони Вознесенської виправної колонії УДПС у Миколаївській області (а.с. 61-зворот).

Відповідно до частин 1, 3 статті 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту визначаються Законом «Про захист прав споживачів» (далі -Закон).

Відповідно до абзацу 3 частини 4 статті 11 Закону в редакції, яка діяла на час укладення договору, кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Підпунктом 17 частини 1 статті 1 Закону визначено, що послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача, тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Визначаючи умовами договору (пункт 1.4 Тарифів) плату за обслуговування кредитного ліміту (комісію), банк не зазначив, які саме конкретні послуги отримує споживач при обслуговуванні кредитного ліміту. Витрати банку на організацію кредитування, обслуговування платіжних карток тощо не можуть вважатись послугою за визначенням Закону та покладатись на споживача.

Не може вважатись плата за обслуговування кредитного ліміту (комісія) і платою за користування кредитними коштами (процентами), оскільки процентна ставка передбачена пунктом 1.3 Тарифів і залежить від розміру використаних коштів, а не від розміру кредитного ліміту.

Таким чином, колегія суддів вважає, що умова пункту 1.4 Тарифів, які є невід'ємною частиною кредитного договору, щодо плати за обслуговування кредитного ліміту (комісія) є нікчемною, а нарахування цієї плати споживачеві - незаконною.

Отже, кредитний борг ОСОБА_1 станом на 18 серпня 2014 року складає 49 117 грн., в тому числі 29 128 грн. за поточним кредитом, 19 989 грн. за простроченим кредитом.

Оскільки суд першої інстанції не звернув належної уваги на складові кредитного боргу та не дав належної оцінки обґрунтованості розрахунку, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру боргу.

При цьому колегія суддів не може прийняти до уваги посилання апелянта на порушення позивачем частини 12 статті 11 Закону, якою передбачена можливість проведення реструктуризації кредитної заборгованості та звільнення позичальника від сплаті певних платежів.

За змістом цієї норми такі дії є правом, а не обов'язком кредитодавця.

Не передбачено діючим законодавством, в тому числі і Законом «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», і можливість звільнення боржника від повернення кредиту у зв'язку з скрутним матеріальним та сімейним становищем.

Відповідно до статті 88 ЦПК підлягає зменшенню і розмір судових витрат до 491, 17 грн.

Керуючись статтями 309,316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. частково.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 6 лютого 2015 року змінити.

Зменшити стягнення з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» за кредитним договором № 001-14527-061212 від 6 грудня 2012 року з 59 491 грн. до 49 117 грн., та судових витрат з 594,91 грн. до 491,17 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді