Рішення № 43237601, 05.03.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження:№ 22ц/790/180/15 Головуючий 1 інст. - Грінчук О.П.

Справа № 642/8759/13-ц Доповідач - Карімова Л.В.

Категорія: стягнення заборгованості

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного

суду Харківської області в складі:

головуючого - судді Карімової Л.В.,

суддів колегії: Бурлака І.В.,

Яцини В.Б.,

за участю секретаря Маковецької О.П.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 24 січня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2013 року ОСОБА_4 в особі свого представника звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачів: ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6 у солідарному порядку заборгованість за договором позики в сумі 724596 доларів США за курсом Національного банку України (НБУ) на день ухвалення рішенняу справі, та сплаченого судового збору в сумі 3441 грн.

В обгрунтування позову посилався на те, що 31.03.2011 р. між ОСОБА_4 та відповідачами був укладений нотаріально посвідчений договір позики, за умовами якого відповідачі отримали 27250 доларів США строком до 31.05.2011 р., однак в обумовлений строк борг не повернули, у зв'язку з чим станом на 23.09.2013 р. виникла заборгованість в сумі 724596 доларів США, яка складається з суми боргу, штрафу (пені) у poзмipi 3 % за кожен день прострочення від вартості неповернутих валютних цінностей за курсом НБУ та 3 % річних, і на досудові попередження відповідачі не реагували.

Розгляд справи відбувся за відсутністю відповідачів в порядку вимог ст.ст. 224-226 ЦПК України.

Заочним рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 24.01.2014 р. позов ОСОБА_4 задоволено: на його користь з ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6 у солідарному порядку стягнута заборгованість за договором позики від 31 березня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області реєстровий № 450 в cyмi еквівалентній 724596 доларів США (за офіційним курсом НБУ, який станом на 24.01.2014 року складає за 100 доларів США - 799,3000 гривень).

Також стягнуто з ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 судовий збip у poзмipi по 1147 гривень з кожного.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Харкова від 20.08.2014 р. заяву ОСОБА_3 про перегляд вищевказаного заочного рішення залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність тих обставин, які суд вважав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 у повному обсязі.

Вказує, що районним судом справа розглянута за відсутністю відповідачів, які не були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.

Зазначає, що судом не враховано, що він та члени його сім'ї не мали можливості погасити заборгованість, оскільки не мали відомості щодо місця проживання та перебування ОСОБА_4, тому вважають, що він сам ухилявся від прийняття боргу, тому відповідачі відповідно до ч.1 та ч.4 ст. 613 ЦК України не є особами, що прострочили боргове зобов'язання.

Посилається на неправомірне стягнення на користь позивача інфляційних сум, які не застосовуються до виниклих правовідносин, оскільки боргові зобов'язання визначені в іноземній валюті.

Вислухавши учасників процесу, що з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення - зміні, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом (ч.2). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у засіданні (ч.3).

Між тим оскаржуване рішення суду першої інстанції в повному обсязі не відповідає вказаним вимогам закону.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі на порушення вимог ст.. 530,ч.1 ст. 610, ч.1 ст. 612, ч.1 ст. 1049 ЦК України порушили свої боргові зобов'язання за договором позики, тому повинні повернути суму боргу з урахуванням вимог ч.2 ст.625 ЦК України.

Колегія суддів не у повному обсязі погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони зроблені без урахування вимог закону та матеріалів справи.

Як встановлено судом першої інстанції за нотаріально посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 реєстровий № 450 договором позики ОСОБА_4 передав у власність ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_6, а останні прийняли солідарно валютні цінності на суму 27250 доларів США з зобов'язанням повернути позикодавцю повернути валютні цінності в тому ж розмірі до 31.05.2011 року.

Пунктом 7 договору позики передбачено штраф (пеню) за прострочення виконання зобов'язань у poзмipi 3 % від простроченої суми за кожен день.

Право позикодавця на одержання від позичальників процентів від суми позики в тексті укладеного договору не передбачено.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошовi кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Правила щодо сплати процентів від суми позики містить ст. 1048 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір i порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на piвнi облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, у ч. 1 ст. 1048 ЦК України, що має диспозитивний характер, визначена презумпція оплатності позики, яка діє за умов, якщо безоплатний характер відносин позики прямо не передбачений ЦК України, іншими нормативними актами або конкретним договором.

Вказане правило спрямоване на захист iнтеpecів позикодавця у разі, якщо в договорі позики не визначений розмір процентів ( висновки Верховного Суду України, що викладені у постанові № 6-36цс14 від 02 липня 2014 року).

У зв'язку з вищезазначеним суд першої інстанції обґрунтовано встановив відсутність передбачених ч.2 ст. 1048 ЦК України підстав, за яких договір позики є безпроцентним та правильно стягнув проценти від суми позики, які розраховані районним судом на рівні облікової ставки НБУ у відповідному періоді користування позикою відповідачами, що складає: за період з 31.03.2011 р до 23.03.2012 р. 2071 долар США; за період з 23.03.2012 р. до 10.06.2013р. - 2486 доларів США; за період з 10.06.2013р. по 13.08.2013 р. - 334 долара США; за період з 13.08.2013 р. по 23.09.2013 р. - 198 доларів США, а всього - 5089 доларів США.

Тому доводи апеляційної скарги на необґрунтованість оскарженого рішення суду в частині стягнення відсотків за користування борговими сумами, не ґрунтуються на законі.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

У зв'язку з чим судом першої інстанції обґрунтовано задоволені вимоги позивача про стягнення з відповідачів і три проценти річних від простроченої ними суми боргу за період з 01.06.2011 р. до 23.09.2013 р. в сумі 1892 долари США.

Таким чином судом першої інстанції обґрунтовано стягнуто з відповідачів заборгованість за договором позики з урахуванням процентів за користування валютними цінностями та трьох відсотків річних відповідно до вимог ч.2 ст. 625 ЦК України в сумі 34 231 доларів США, що на час ухвалення рішення еквівалентно 273608,38 гривень.

Однак судом першої інстанції при вирішенні цього спору щодо стягнення неустойки не враховані вимоги п.1 ч. 2 ст. 258 ЦК України щодо перебігу строку позовної давності за вимогами про стягнення неустойки.

Стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.11. 2013 р. у справі № 6-11 цс 13 за позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка відповідно до положень статті 360-7 ЦП К України є обов'язковою для всіх судів України.

Судова колегія вважає, що оскільки відповідачі (боржники) не виконали свого обов'язку по поверненню боргу в обумовлений договором позики строк, вони повинні сплатити неустойку у визначеному договором розмірі за останній рік невиконання свого зобов'язання в межах строку позовної давності в сумі 298 205 доларів США.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, зокрема передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

У зв'язку з чим судова колегія вважає можливим на підставі зазначеної норми права зменшити розмір неустойки, що стягується з відповідачів на користь ОСОБА_4, оскільки заявлений ним до стягнення розмір неустойки значно перевищує збитки

позивача.

Вказана правова позиція висловлена й в постанові Верховного Суду України у справі № 6-100цс14 від 03.09. 2014 р.

Між тим колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про те, що своєчасному поверненню суми позики відповідачам перешкодили ті обставини, що у квітні 2011 року стало відомо про знаходження ОСОБА_4 під вартою у зв'язку з розглядом порушеної проти нього кримінальної справи, не знайшли свого підтвердження.

Матеріали справи не містять доказів, які відповідно до ст.ст. 58-60 ЦПК України свідчили б про те, що відповідачі здійснювали будь-які дії по своєчасному поверненню боргу, а позикодавець ОСОБА_4 (або його повноважні представники за дорученням) умисно або з необережності сприяли збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вживали заходів щодо ix зменшення.

У зв'язку з зазначеним судова колегія не знаходить підстав для застосування до виниклих правовідносин вимог ч.2 ст. 616 ЦК України для зменшення розміру неустойки, і вважає можливим визначити розмір неустойки тільки з застосуванням вимог ч.3 ст. 551 ЦК України в розмірі співмірному з розміром основної суми боргу.

Оскільки рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову про стягнення неустойки за договором позики ухвалено з порушенням вимог матеріального права, судова колегія відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України скасовує рішення в оскаржуваній частині, а позовні вимоги ОСОБА_4 в цій частині задовольняє частково - в сумі 273 608 гривень 38 копійок, що еквівалентно 34 231 доларів США на час ухвалення судом першої інстанції рішення, та пені в сумі 217 809 гривень 25 копійок.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідачів судового збору відповідає вимогам ст.. 88 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 3.ч.1 ст. 307, ст. ст. 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, судова колегія

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Заочне рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 24 січня 2014 року змінити в частині стягнення суми боргу, виклавши рішення в цій частині в наступній редакції:

Стягнути на користь ОСОБА_4 з ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6 у солідарному порядку заборгованість за договором позики від 31.03.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області за реєстровим № 450, в сумі 273608 ( двісті сімдесят три тисячі шістсот вісім) гривень 38 копійок, що еквівалентно 34 231 доларів США та пеню в сумі 217 809 ( двісті сімнадцять тисяч вісімсот дев'ять ) гривень 25 копійок.

В іншій частині заочне рішення районного суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання цим рішенням законної сили.

Головуючий:

Судді: