Постанова № 43232188, 19.03.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/5439/14 Головуючий у 1-й інстанції: Журавель В.О.

Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 березня 2015 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Горбань Н.І., Межевича М.В.

за участю секретаря Скалецької І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2014 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "ВіВ" до Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А

Позивач, Приватне підприємство "ВіВ", звернулось до суду з позовом до Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області (далі-відповідач, податковий орган) про скасування податкового повідомлення-рішення від 10.09.2014 року №0003182200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 32633 грн., у тому числі за основним платежем - 26106 грн., за штрафними санкціями - 6527 грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2014 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано повідомлення-рішення №0003182200 від 10.09.2014 року, видане Тетіївською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, представник Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, без фіксації судового процесу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.

Згідно зі п.3 ч.1 ст. 198, п.4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підставі наказу від №365 від 12.08.2014 року у зв'язку з отриманням від ГУ Міндоходів в Одеській області постанови про призначення документальної позапланової перевірки ПП «ВіВ» податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку приватного підприємства «ВіВ» з питань правильності і правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість під час здійснення фінансово-господарських відносин з ТОВ «Різор Мастер» за період з 01.05.2014 року по 31.05.2014 року.

За результатами перевірки складено акт від 27.08.2014 року №287/220/31542453, згідно з яким зроблено висновок про порушення позивачем: п.198.1, п.198.2, п.198,3, 198,6 ст.198, п.201.1, п.201.6 ст.201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за травень 2014 року на загальну суму 26106 грн.

На підставі Акту перевірки від 27.08.2014 року №287/220/31542453 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 10.09.2014 року №0003182200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 32633 грн., у тому числі за основним платежем - 26106 грн., за штрафними санкціями - 6527 грн.

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду з вказаним позовом про його скасування.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку про реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованим платником податку на додану вартість, а тому податкові повідомлення-рішення протиправні та підлягають скасуванню.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст. 86 КАС України).

Так, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та ТОВ «Різор Мастер».

З матеріалів справи вбачається, 05.05.2014 року між ПП «ВіВ» (покупець) з ТОВ «Різор Мастер» (постачальник) укладено договір №26 поставки товару без зазначення найменування товару.

На підтвердження факту поставки товару позивач представив суду копії видаткових накладних, податкових накладних, рахунків фактур на оплату за товар (шкідливі речовини), інших документі позивачем не надано.

Згідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України - право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України - не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно ж до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Крім того, відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02 червня 2011 року з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Так, відповідно до умов п.1.1 договору 05.05.2014 року ПОСТАЧАЛЬНИК передає у власність ПОКУПЦЮ товар (надалі - Товар), а ПОКУПЕЦЬ приймає і сплачує їх

вартість.

Пунктом 2.2 даного договору встановлено, що документи на транспортування - товарно-транспортна накладна, видаткова накладна та/або інші документи на Товар.

Пункт призначення - Товар повинен бути отриманий ПОКУПЦЕМ (або вантажоодержувачем) за місцем та в день його використання, доставка Товару має бути завчасно погоджена (не менш як за 6 годин) в телефонному режимі з Постачальником або Продавцем товару.

Відповідно 3.1 поставка Товару в межах даного Договору може здійснюватись в

порядку і в терміни, передбачені в заявках Покупця.

П. 3.2 Поставка автомобільним транспортом відбувається тільки при пред'явленні Постачальнику оригіналу належним чином оформленої довіреності на отримання Товару (форма №М-2) та інших необхідних документів.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що ПОКУПЕЦЬ зобов'язується оплатити Товар на умовах відстрочення платежу Партії Товару, протягом 24 (двадцяти чотирьох)

календарних днів з дати відвантаження Партії Товару.

Пунктом п.4.3 договору встановлено, що оплата здійснюється на підставі виставленого Постачальником рахунку.

Так, з відповідно до заявки, що міститься в матеріалах справи, позивач замовив у вказаного контрагента інсектицида «Простор» в кількості 542 кг та протипожежного засобу ДСА-1 в кількості 667 кг.

Однак, даний документ не є первинним в розумінні чинного законодавства України, також, з нього не можливо встановити дату заявки, яким чином вона була передана контрагенту позивача (по телефону, поштою, електронною поштою тощо) та на яку адресу.

Крім то того, рахунки фактури, колегією суддів встановлено, що вони виставлені за 453 л. «Простор» та 1334 л. ДСА-1.

Тобто, заявка про необхідність товару не відповідає іншим документам.

Також, колегіє суддів досліджено податкові та видаткові накладні і рахунки фактури та встановлено, що рахунки фактури не відповідають по кількості та ціні, що зазначені в податкових і видаткових накладних. Крім того, видаткові та податкові накладні складені та підписані 01 травня 2014 (а.с.68,69), 05 травня 2014 року (а.с.70,71), від 12 травня 2014 року (а.с.72,73) та від 20.05.2014 року (а.с.74,75), а рахунки фактури від 02.06.2014 року та від 03.06.2014 року.

Також, колегією суддів встановлено, що в матеріалах справи відсутнє платіжне доручення по оплаті по рахунку фактурі від 03.06.2014 року №СФ-0000011.

Разом з тим, відповідно до умов спірного договору, товар отримується за довіреністю (п.3.2 договору), однак, дослідивши наявну в матеріалах справи довіреність (а.с.89) колегією суддів встановлено, що позивачем отримано товару: простор - 542 л., а ДСА-1 - 667 кг. Однак, як зазначено вище, рахунки фактури виставлені на зовсім іншу кількість товару.

Також, слід зазначити, до пунктом 2.2 даного договору встановлено, що документи на транспортування - товарно-транспортна накладна.

Разом з тим, згідно із Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, до товарно-транспортних документів належить товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до п.п. 11.5, 11.7 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів.

Таким чином, суд зазначає про те, що саме товарно-транспортні накладні є належними доказами факту відвантаження, перевезення, прийняття, обліку товарно-матеріальних цінностей.

Товарно-транспортна накладна є первинним транспортним документом, на підставі якого здійснюється оприбуткування, оперативний та бухгалтерський облік товару. У свою чергу, на підставі даних бухгалтерського обліку ведеться податкова звітність, визначаються об'єкти оподаткування.

Крім того, суд наголошує на тому, що п. 2.2. зазначеного договору поставки визначений обов'язок Постачальника при поставці відповідної партії Товару передати Покупцю супровідну документацію, зокрема, товарно-транспортні накладні.

Проте, позивач на підтвердження факту реального виконання ТОВ «Різор Мастер» умов договору поставки товарно-транспортних накладних надано не було.

Також позивачем не надано актів прийому-передачі товару, які можуть свідчити про ту обставину, коли, ким та де позивач отримав товар від спірного контрагента.

Таким чином, колегія суддів констатує відсутність належного документального підтвердження виконання господарських зобов'язань за договором із ТОВ «Різор Мастер».

Також, щодо оформлення податкових накладних, видаткових накладних та рахунків фактур, колегія суддів зазначає, що в наданих позивачем документів - рахунках-фактурах в графі «Виписав(ла)», видаткових накладних в графах «Від постачальника», «Отримав(ла)», «Місце складання» містяться лише підписи та печатки підприємств без зазначення посад та відомостей про осіб, які їх підписали.

З огляду на відсутність таких відомостей колегія суддів вважає, що надані позивачем на підтвердження фактів здійснення поставки товару та отримання послуг первинні документи оформленні з порушенням вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, усі фінансово-господарські документи від імені ТОВ "Різор Мастер" підписував керівник - ОСОБА_2

Між тим, відповідно до протоколу допиту свідка від 27 червня 2014 року ОСОБА_2 надав свідчення, що ніяких документів, пов'язаних з діяльністю ТОВ "Різор Мастер", крім установчих документів, він ніколи не складав і не підписував, договорів не обговорював та не укладав, довіреностей ніяких не виписував.

Отже, спірний контрагент не здійснював господарської діяльності, оскільки директор цих спірних контрагентів є тільки номінальними, а, отже, податкові накладні та інші первинні документи, якими підтверджується товарність господарських операцій не можуть бути належними доказами реальності вчинення цих господарських договорів.

Вказана позиція узгоджується з висновками викладеними у постанові Верховного Суду України від 05 березня 2012 року у справі № 21-42l, в якій встановлено, якщо податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб які заперечують свою участь у створенні та діяльності таких товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними, а виписані податкові накладні не можна вважати належно оформленими документами податкової звітності.

Враховуючи, що документи, укладені між позивачем та спірним контрагентом підписані особою, яка не має відношення до діяльності даного підприємства, а, отже, ці документи колегія суддів не бере до уваги як належний та допустимий доказ по справі на підтвердження дійсності укладених правочинів.

Отже, з наведених законодавчих приписів вбачається, що наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків. При цьому господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту та відповідати господарській меті підприємства.

Так, на підтвердження факту використання товарів, придбаних у ТОВ «Різор Мастер», позивач представив суду копії договорів на проведення дезінсекційних та дератизаційних робіт з ДП «Ніжинський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України №35, з ТОВ «Агротрейдер -2000» №43, з ТОВ «Сквирський комбінат хлібопродуктів» №64 та №63. Факт виконання цих договорів підтверджується актами прийняття виконаних дезінсекційних та дератизаційних робіт.

Разом з тим, колегія суддів, порівнявши дати поставок товарів та найменування та кількість поставленого товару згідно з видатковими накладними з датами виконання позивачем дезінсекційних робіт та робіт по вогнезахисту, найменуванням і кількістю витраченого хімікату, дійшов висновку, що вони жодним чином не збігаються і, таким чином не підтверджуються пояснення позивача щодо обставин поставок в один день з виконанням робіт.

Перевіривши наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не надано жодного первинного документу, який міг би свідчити про реальність укладеної угоди та фактичність виконання її умов.

Також, з приводу юридичної особи контрагента - Товариства з обмеженою відповідальністю "Різор Мастер" слід зазначити, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб - підприємців встановлено Товариство з обмеженою відповідальністю "Різор Мастер" є юридичною особою, що зареєстрована 17.03.2014, (номер запису в ЄДР - 10111692553); місцезнаходження - м. Київ, Печерський район, вул. Кіквідзе, буд. 28; керівник - ОСОБА_2; види діяльності за КВЕД - складське господарство; оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; неспеціалізована оптова торгівля; допоміжне обслуговування наземного транспорту; інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; у процесі припинення не перебуває.

Тобто, з вказаного витягу вбачається, що контрагент позивача не займається продажем шкідливих речовин, також в матеріалах справи відсутні дозволи та ліцензії ТОВ «Різор Мастер» на використання шкідливих речовин та заняття таким видом діяльності.

Таким чином, проаналізувавши наявні матеріали справи та норми зазначеного законодавства, колегія суддів вважає правомірними висновки відповідача, викладені в Акті перевірки, а саме те, що зазначені правовідносини позивача із контрагентом мали виключно паперовий характер, а отже не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що відповідачем було правомірно винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, на підставі висновків, викладених в Акті перевірки.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Надані позивачем інші документи жодним чином не спростовують доводи апелянта про безтоварність укладених угод між позивачем та спірними контрагентами.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів суду правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень суд перевіряє чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією і законами України.

З огляду на вищезазначене позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Крім того, слід зазначити, що відносини позивача з вказаним контрагентом по цьому ж договору поставки, однак, за інший період (травень 2014 року) вже досліджувались в судовому порядку, зокрема, постановою Київського окружного адміністративного суду від 04.12.2014 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2015 року, встановлена безтоварність договору поставки між позивачем та ТОВ «Різор Мастер».

Відповідно до ст. 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про відмову у задоволенні позову.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області - задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2014 року - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову Приватного підприємства "ВіВ" до Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкового повідомлення-рішення відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: Н.І. Горбань

М.В. Межевич

Повний текст виготовлено 24 березня 2015 року

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Горбань Н.І.

Межевич М.В.