Постанова № 43229059, 12.03.2015, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 34390710

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

12 березня 2015 р. № 820/485/15

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Панченко О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 до Головного управління міністерства внутрішніх справ України у Донецькій області Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач - гр. СРВ ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду, з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:

1) визнати поважними причини пропуску строку для звернення до адміністративного з позовом та поновити цей строк;

2) скасувати рішення (оформлене у вигляді постанови) від 03.09.2009р. Управління громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про скасування рішення про видачу посвідки на постійне проживання та її вилучення у громадянки В'єтнаму ОСОБА_1;

3) зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Харківській області поновити посвідку на постійне місце проживання в Україні громадянину В'єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1. (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) із поновленням у паспортних документах (національному паспорті) відмітки (штампу) про наявність дозволу на імміграцію в Україну та поновленням реєстрації місця проживання;

4) зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Харківській області виправити в інформаційній базі даних інформацію стосовно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1. та внести відомості про дійсність дозволу і посвідки на постійне місце проживання стосовно позивача.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що позивач - гр. СРВ ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1., прибув в Україну у 1987р. відповідно до Міжурядової Угоди "Про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР". Первісно позивач отримав посвідку на постійне проживання у м. Донецьк. В подальшому, у зв'язку зі зміною місця проживання позивачу була здійснена заміна бланку ВГІРФО УМВС України в Харківській області - посвідка серії ХС № 14475 від 12.12.2005р. У січні 2015р. гр. ОСОБА_1 дізналась про спірну постанову від 03.09.2009 р., прийняту Управлінням громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, якою її визнано такою, що не мала дозволу на імміграцію в Україну. На підставі вказаної постанови неправомірно, як вважає позивач, скасовано рішення УГІРФО ГУМВС України в Донецькій області від 05.03.2004 року про видачу посвідки на постійне проживання, визнано неправомірною та вирішено вилучити посвідку на постійне проживання позивача, а відмітку про наявність дозволу на постійне проживання в Україні у паспортному документі гр. В'єтнаму ОСОБА_1 анульовано. також, вирішено привести статус перебування позивача в Україні у відповідність до прийнятого рішення. Позивач стверджує, що вказана постанова УГІРФО ГУ МВС України в Донецькій області від 03.09.2009р. є протиправною та незаконною, такою, що прийнята в порушення норм чинного законодавства, порушує її права і свободи як іноземки та право на постійне проживання в Україні разом зі своєю сім'єю на законних підставах. Позивач також зазначає, що у її паспорті, НОМЕР_2, проставлена відмітка "дозволено постійне проживання в Україні" від 03.03.2004р., яка не анульована до теперішнього часу. З січня 2005р. позивач проживає в м. Харкові, одержала ІНН, зареєструвалася як ФО-П та здійснює підприємницьку діяльність, є платником єдиного податку. Таким чином, висновок відповідача незаконно позбавляє позивача права на постійне проживання в Україні та порушує її права як іноземки та матері, змушуючи її виїхати з України та покинути свою сім'ю.

Представник позивача гр. В'єтнаму ОСОБА_1 - ОСОБА_2., про дату, час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином, прибув у судове засідання та склав на адресу суду заяву, в якій просив суд розглядати справу в порядку письмового провадження. (а.с.79).

Відповідач - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений судом належним чином, в порядку, передбаченому ст.ст. 33-35 КАС України, у судове засідання повноважного представника не направив. Останній подав через канцелярію суду заперечення, в яких просив розглядати справу за відсутності представника Управління та відмовити у задоволенні позову. (а.с.65-66).

У письмових запереченнях на позов відповідач вказав (а.с.65-66), що рішенням ВГІРФО УМВС України в Донецькій області 05.03.2004 р. позивачка була документована посвідкою НОМЕР_3, терміном дії - безстроково. Відповідно до абз.4 п.4 Прикінцевих положень ЗУ "Про імміграцію" вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між СРВ та Урядом СРСР про направлення та прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства та організації СРСР" від 02.04.1982 р., залишились проживати в Україні і звернулись протягом шести місяців з дня набрання чинності цим законом (07.08.2011 року) із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні. В особистій справі про залишення на постійне проживання позивача, заява про документування посвідкою на постійне проживання в Україні була подана 30.01.2004 року, тобто після спливу, встановленого законом строку. Скасовуючи посвідку на постійне місце проживання ОСОБА_1, ВГІРФУ ГУМВС в Донецькій області діяло на підставах та в межах повноважень, визначених діючим законодавством. За таких підстав, відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Відповідач - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений судом належним чином, в порядку, передбаченому ст.ст. 33-35 КАС України, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 74-76), згідно якого судова повістка вручена представнику ГУ МВС України в Донецькій області 03.03.15р.

Суд також відзначає, що ухвалою суду від 19.02.2015р. задоволено клопотання відповідача - ГУМВС України у Донецькій області, про проведення судового засідання по справі в режимі відеоконференції та доручено Жовтневому районному суду м. Маріуполя забезпечити участь у судовому засіданні у вказаному режимі представника ГУМВС України у Донецькій області. Однак, не зважаючи на позитивне вирішення згаданого питання, забезпечення Харківським окружним адміністративним судом та Жовтневим районним судом м. Маріуполя судового засідання у режимі відеоконференції 12.03.15р. о 12-00 год., повноважний представник ГУМВС України у Донецькій області до Жовтневого районного суду м. Маріуполя не прибув, причини неявки вказаним судовим установам не повідомив, заяв про відкладення розгляду справи не подав.

Оскільки матеріали справи містять докази, які в своїй сукупності повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, а завданням адміністративного судочинства України згідно з ч.1 ст.2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і неухильне дотримання судом вимог даної норми процесуального закону є обов'язковим в кожній адміністративній справі, то з огляду на приписи ст.41, ч.4 ст.122, ч.6 ст.128 КАС України, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі доказами.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів:

Як вбачається з постанови УГІРФО ГУМВС України в Донецькій області від 03.09.2009р. (а.с. 67-68), позивач - громадянка В'єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1., прибула в Україну у 1987р. з метою працевлаштування та залишилася проживати в Україні.

05.03.2004р. керівництвом УГІРФО ГУ МВС України в Донецькій області на підставі її заяви було прийнято рішення про документування вказаної громадянку посвідкою на постійне проживання відповідно до абз. 4 п. 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію".

У паспорті гр. ОСОБА_1, НОМЕР_2, була проставлена відмітка "дозволено постійне проживання в Україні", 03.03.2003 р. (а.с. 11).

У зв'язку з переїздом позивача до м. Харкова, 12.12.2005р. згадана вище посвідка була замінена ВГІРФО УМВС України в Харківській області на посвідку на постійне проживання в Україні, НОМЕР_4. В даній посвідці також міститься відмітка про місце реєстрації позивача за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8).

03.09.2009 року УГІРФО ГУ МВС України в Донецькій області складено спірну постанову, якою постановлено: 1) скасувати рішення УГІРФО ГУМВС України в Донецькій області від 05.03.2004 року про видачу посвідки на постійне проживання громадянці В'єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1; 2) прийняти заходи щодо вилучення посвідки на постійне проживання у ОСОБА_1 та анулювати в її паспортному документі штамп про надання дозволу на постійне проживання; 3) прийняти рішення про зміну статусу перебування вищевказаної іноземки з постійного на тимчасовий, тобто зняти її з реєстраційного обліку та продовжити її термін перебування на території України у відповідності до вимог "Інструкції про порядок продовження терміну перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства", затверджених наказом МВС України від 01.12.2003 року №1456; 4) при наявності на сьогодення, у вищевказаної особи підстав, що передбачені ст.4 Закону України "Про імміграцію", запропонувати їй звернутися до територіального відділу ГІРФО з питання отримання дозвіл на імміграцію в Україні на загальних підставах. (а.с.37).

При цьому, належних та допустимих доказів вручення позивачці копії вказаної вище постанови відповідачами суду не надані, а судом на виконання приписів ст. 11 КАС України, таких доказів не встановлено.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення суд зазначає, що статтею 19 Конституції України на органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб покладений обов'язок діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Стаття 26 Конституції України гарантує, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначені Законом України "Про імміграцію".

Так, відповідно до ст. 1 вищенаведеного Закону, імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; імміграційна віза позначка у паспортному документі, що засвідчує право іноземця чи особи без громадянства на в'їзд в Україну для постійного проживання.

Відповідно абз.4 п.4 Прикінцевих Положень Закону України "Про імміграцію" від 07.06.2001 року, вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Згідно з абз. 6 ст. 1 Закону України "Про імміграцію", посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Стаття 12 Закону України "Про імміграцію" передбачає, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідно до п.п. 21-24 "Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів №1983 від 26.12.2002 року, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію".

Суд звертає увагу на те, що при наданні позивачу посвідки на постійне проживання в Україні Відділ УГІРФО ГУМВС України в Донецькій області проводив перевірку підстав залишення на постійне проживання в Україні позивача, підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну не виявив та надав позивачу посвідку на постійне проживання в Україні.

Разом з тим, цією ж нормою Закону відповідач обґрунтовує прийняття протилежного рішення - Постанови про скасування посвідки на постійне проживання від 03.09.2009 р.

Судом не встановлено, що за визначений проміжок часу з'явилися обставини, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію.

З'ясувавши обставини спірних правовідносин і перевіривши їх добутими доказами, суд доходить висновку, що суб'єктом владних повноважень не наведено жодних правових підстав, з якими законодавцем визначено перелік законних підстав для прийняття рішення про скасування посвідки на постійне місце проживання в Україні гр. СРВ ОСОБА_1.

Юридична обставина, з якою закон пов'язує виникнення певних прав особи зворотної дії не має. Фактична підстава, на яку посилається відповідач, мала існувати на момент первісного рішення про надання дозволу на імміграцію позивача та видачу посвідки.

Згідно зі ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Проте, доказів отримання позивачем посвідки на постійне проживання у не передбаченому законом порядку відповідач суду не надав.

За таких підстав, постанова УГІРФО ГУМВС України в Донецькій області від 03.09.2009р. підлягає скасуванню та посвідка позивача на постійне проживання із повідомленням відповідних підрозділів міграційної служби підлягає поновленню із повідомленням підрозділів міграційної служби. Також підлягає поновленню реєстрація місця проживання позивача та поновлений штамп в національному паспорті щодо наявності дозволу на імміграцію.

Окрім того, суд вважає правомірними та обґрунтованими вимоги позивача щодо необхідності внести відомості про поновлення позивачці посвідки на постійне проживання до інформаційної бази органів ДМС виходячи з наступного:

Статтею 2 Закону України "Про інформацію" встановлено, що основними принципами інформаційних відносин є, зокрема: достовірність і повнота інформації.

За визначенням ст. 11 Закону України "Про інформацію", інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" (ст. 10), кожна особа має право:2) доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається;3) вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе, знищення інформації про себе, збирання, використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням вимог закону. Розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов'язані виправляти неточну та застарілу інформацію про особу самостійно або на вимогу осіб, яких вона стосується.

Згідно статтей 13, 14 Закону України "Про доступ до публічної інформації", розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.

Розпорядники інформації зобов'язані надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації.

Статтею 23 Закону України "Про доступ до публічної інформації" встановлено, що Рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, невідповідність інформації щодо особи позивачки, внесення відомостей про скасування посвідки на постійне проживання, має для позивача негативні наслідки, як то: відсутність підстав для законного перебування в Україні, застосування до позивача адміністративних заходів щодо примусового видворення за межі України, притягнення до відповідальності за порушення міграційного законодавства при відсутності належних документальних підстав. тощо.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

Отже, оскільки судовим розглядом встановлений факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, то позов належить задовольнити у повному обсязі, адже обґрунтованість заявлених вимог підтверджена добутими судом і долученими до матеріалів справи доказами.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 8-14, 71, 128, 159, 160-164, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Головного управління міністерства внутрішніх справ України у Донецькій області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Скасувати рішення (постанову) Управління громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про скасування рішення про видачу посвідки на постійне проживання та її вилучення у громадянки В'єтнаму ОСОБА_1.

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Харківській області поновити посвідку на постійне місце проживання в Україні громадянину В'єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1. (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) із поновленням у паспортних документах (національному паспорті) відмітки (штампу) про наявність дозволу на імміграцію в Україну та поновленням реєстрації місця проживання.

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Харківській області виправити в інформаційній базі даних інформацію стосовно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1. та внести відомості про дійсність дозволу і посвідки на постійне місце проживання стосовно позивача.

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч. 3, ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Суддя Панченко О.В.