Постанова № 43228861, 17.02.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17 лютого 2015 року 15 год. 45 хв. № 2а-12903/12/2670

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Данилишин В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом приватного акціонерного товариства "Індустріальні та дистрибуційні системи" до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними дій, скасування рішень та зобов’язання відповідача утриматись від вчинення певних дій.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2012 року відмовлено повністю у задоволенні позову приватного акціонерного товариства "Індустріальні та дистрибуційні системи" (далі - позивач) до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі - відповідач) про визнання протиправними дій, скасування рішень та зобов’язання відповідача утриматись від вчинення певних дій.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2012 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2012 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 листопада 2014 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2012 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Справа 11 грудня 2014 року надійшла до Окружного адміністративного суду міста Києва та, відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, для її нового розгляду і вирішення 15 грудня 2014 року визначено суддю Данилишина В.М.

Ухвалою суду від 18 грудня 2014 року справу прийнято до провадження та її призначено до розгляду у судовому засіданні.

У ході судового розгляду справи представники позивача підтримали позов та просили задовольнити його повністю, а представник відповідача не визнала позов та просила відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду разом із доказами на їх обґрунтування у судовому засіданні 13 січня 2015 року.

У судовому засіданні 26 січня 2015 року представниками сторін заявлено письмове клопотання про подальший розгляд та вирішення справи за їх відсутності, у порядку письмового провадження за наявними у матеріалах справи доказами.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у судовому засіданні 26 січня 2015 року судом, згідно з ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Під час розгляду справи судом, відповідно до ст. 55 КАС України, допущено заміну первинного відповідача його процесуальним правонаступником - Міжрегіональним головним управлінням ДФС - Центральним офісом з обслуговування великих платників (далі - відповідач).

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 17 листопада 2014 року вбачається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовані у зв’язку з тим, що вказаними судами неповно з’ясовано обставини у справі, які мають значення для правильного її вирішення, та які є предметом доказування у ній.

Враховуючи позицію, викладену в ухвалі суду касаційної інстанції від 17 листопада 2014 року, на новому розгляді справи судом першої інстанції, у тому числі додатково, з’ясовано наступі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Так, позивачем заявлено вимоги щодо визнання протиправними дій відповідача щодо прийняття податкової вимоги від 28 серпня 2012 року № 41 (далі - оскаржувана вимога) та рішення про опис майна у податкову заставу від 30 серпня 2012 року № 8121/10/19-048 (далі - оскаржуване рішення), визнання протиправними та скасування оскаржуваних вимоги та рішення, зобов’язання відповідача утриматись від вчинення дій, направлених на погашення податкового боргу, розмір якого визначено оскаржуваною вимогою, а також відшкодування витрат на правову допомогу.

У ході розгляду справи судом з’ясовано, що позивачем подано відповідачу податкову декларацію з податку на прибуток за півріччя 2012 року від 26 липня 2012 року (далі - декларація), у рядку 16 якої "податок на прибуток, нарахований за результатами останнього календарного кварталу (звітного) податкового періоду (рядок 14 - рядок 15) (+,-)" задекларовано податок у розмірі 20860995,00 грн.

У зв’язку із самостійним виявленням помилки у поданій декларації, позивачем подано відповідачу уточнюючу податкову декларацію з податку на прибуток за півріччя 2012 року від 17 серпня 2012 року (далі - уточнююча декларація), у рядку 13 якої "зменшення нарахованої суми податку" задекларовано зменшення нарахованої суми податку на суму у розмірі 6711054,00 грн., а у рядку 16 якої "податок на прибуток, нарахований за результатами останнього календарного кварталу (звітного) податкового періоду (рядок 14 - рядок 15) (+,-)" задекларовано податок на прибуток у розмірі 14149941,00 грн.

Уточнюючу декларацію прийнято на районному рівні, що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією № 2.

У подальшому, позивачем повторно подано відповідачу уточнюючу податкову декларацію з податку на прибуток за півріччя 2012 року від 17 серпня 2012 року (далі - повторна уточнююча декларація), у рядку 13 якої "зменшення нарахованої суми податку" задекларовано зменшення нарахованої суми податку у розмірі 6711054,00 грн., а у рядку 16 "податок на прибуток, нарахований за результатами останнього календарного кварталу (звітного) податкового періоду (рядок 14 - рядок 15) (+,-)" - зменшено податок на прибуток у розмірі 14149941,00 грн.

Повторну уточнюючу декларацію також прийнято на районному рівні, що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією № 2.

Листом відповідача від 22 серпня 2012 року № 7369/10/40-250 позивача повідомлено про те, що подана 20 серпня 2012 року засобами електронного зв’язку повторна уточнююча декларація не містить обов’язкових реквізитів, передбачених формою, що затверджена наказом Міністерства фінансів України від 28 вересня 2011 року № 1213, а саме позивач неправильно зазначив найменування органу державної податкової служби, до якого подається декларація. Враховуючи вимоги п. 48.7 ст. 48 Податкового кодексу України (далі - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), за якими податкова звітність, складена з порушенням норм ст. 48 ПК України, не вважається податковою декларацією, позивача повідомлено, що повторній уточнюючій декларації та додаткам до неї буде надано статус "до відома".

Відповідно до п. 50.1 ст. 50, п. 49.8 ст. 49 ПК України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Прийняття податкової декларації є обов'язком органу державної податкової служби. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених п. 48.3 та п. 48.4 ст. 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

У п.п. 48.3, 48.4 ст. 48 ПК України визначено перелік обов’язкових реквізитів, серед яких, зокрема, тип документа, звітний (податковий) період, за який подається декларація, період, що уточнюється, повне найменування платника податків згідно з реєстраційними документами, найменування органу державної податкової служби, до якого подається звітність тощо.

Як вбачається з форми податкової декларації з податку на прибуток підприємств, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 28 вересня 2011 року № 1213, визначені у законі обов’язкові реквізити, наявність та достовірність заповнення яких зобов’язана перевірити посадова особа державної податкової служби, зазначаються у рядках 1-9 податкової декларації.

Показники, які декларуються платником податку у рядках розділу податкової декларації з податку на прибуток підприємств "показники", є іншими показниками, зазначеними в податковій декларації платника податків, які до прийняття такої декларації перевірці не підлягають.

Згідно з абзацом 2 п. 49.9, п. 49.10 ст. 49 ПК України, за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання органом державної податкової служби.

За умови дотримання вимог, встановлених ст.ст. 48 і 49 цього Кодексу податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою: за наявності на всіх аркушах, з яких складається податкова декларація та, за бажанням платника податків, на її копії, відмітки (штампу) органу державної податкової служби, яким отримана податкова декларація, із зазначенням дати її отримання, або квитанції про отримання податкової декларації у разі її подання засобами електронного зв'язку, або поштового повідомлення з відміткою про вручення органу державної податкової служби, у разі надсилання податкової декларації поштою; у разі, якщо орган державної податкової служби із дотриманням вимог п. 49.11 цієї статті не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених цим пунктом, не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк.

Відмова посадової особи органу державної податкової служби прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.

Відповідно до п. 4.1, абзацу 4 п. 4.3 розділу 4 Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 18 липня 2005 року № 276, (далі - Інструкція № 276), нарахуванню в особових рахунках платників підлягають, зокрема податкові зобов'язання, штрафні санкції та пеня, самостійно визначені платником.

При поданні уточнюючого розрахунку, що збільшує або зменшує податкові зобов'язання минулих податкових періодів платника, нарахування в особовому рахунку платника проводиться датою його подання.

Отже, у разі прийняття уточнюючого розрахунку платника податків контролюючий орган зобов’язаний здійснити нарахування платежів до бюджету в особовому рахунку платника податку на додану вартість на дату подання уточнюючого розрахунку.

В ухвалі суду касаційної інстанції від 17 листопада 2014 року зазначено, що чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачено, що у випадку, коли контролюючий орган не погоджується з декларуванням чи недекларуванням у податковій звітності платником податків певних показників, вважаючи їх завищеними чи заниженими, або вбачає допущення платником податків певних методологічних помилок у податковій звітності, то податковий орган залишає уточнений розрахунок поза увагою і не відображає його показники в оперативному обліку.

Завищення чи заниження показників уточненої декларації могло бути встановлено лише відповідно до положень Податкового кодексу України за наслідками перевірки, зокрема, камеральної.

У ході судового розгляду справи представника позивача наполягали на тому, що відповідач не приймав рішення про відмову у прийнятті вперше поданої уточненої декларації.

Саме з’ясування вище викладеної обставини, за переконанням суду касаційної інстанції, має суттєве значення для правильного вирішення справи, оскільки відповідач виставив позивачеві оскаржувану вимогу щодо погашення податкового боргу та прийняв оскаржуване рішення вважаючи, що у позивача виник такий податковий борг через несплату узгодженої суми податку на прибуток, зазначеної у декларації. Однак, у разі, якщо відповідачем не оформлялось повідомлення про відмову у прийнятті декларації та уточненої декларації, якою зменшено показники податку на прибуток, - відсутні підстави вважати, що у позивача виник такий податковий борг.

Враховуючи вище викладене, суд зазначає, що у ході нового розгляду справи судом з’ясовано, що відповідач дійсно не приймав рішення про відмову у прийнятті вперше поданої уточненої декларації.

Отже, підсумовуючи усе вище викладене, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову у частині визнання протиправними дій відповідача щодо прийняття оскаржуваних вимоги та рішення, визнання їх протиправними та скасування, а також зобов’язання відповідача утриматись від вчинення дій, направлених на погашення податкового боргу, розмір якого визначено оскаржуваною вимогою.

Разом з тим, заявлена позивачем вимога про відшкодування витрат на правову допомогу, за переконанням суду, не підлягає задоволенню, оскільки представниками позивача не надано суду достатніх і належних доказів на підтвердження отримання такої допомоги. Зокрема, копії договору про надання консультаційних послуг від 08 липня 2004 року № 4-1/31-2004, договору про надання консультаційних послуг від 29 травня 2013 року № 2-1/16-1-2013, специфікацій, актів прийомки-передачі та рахунків-фактур до таких договорів, за переконанням суду, не є достатніми і належними доказами надання позивачу правової допомоги саме щодо розгляду даної справи судом.

Зокрема, згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 90 КАС України, витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах", розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

У разі якщо сторона у цивільній чи адміністративній справі звільнена від оплати витрат на правову допомогу, компенсація таких витрат виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, у розмірі, що не перевищує 2,5 відсотка встановленої законом мінімальної заробітної плати в місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Компенсація витрат на правову допомогу виплачується за рахунок державного бюджету в межах видатків, передбачених Державній судовій адміністрації України на здійснення правосуддя місцевими загальними та місцевими адміністративними судами.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з’ясованих обставин суд прийшов до висновку, що позов приватного акціонерного товариства "Індустріальні та дистрибуційні системи" до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними дій, скасування рішень та зобов’язання відповідача утриматись від вчинення певних дій є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в частині.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. У зв’язку з тим, що позивачем не заявлено вимогу про стягнення судового збору за рахунок бюджетних коштів, суд не присуджує на його користь здійснені ним судові витрати відповідно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 69-71, 86, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників щодо прийняття 28 серпня 2012 року податкової вимоги № 41 та щодо прийняття 30 серпня 2012 року рішення про опис майна у податкову заставу № 8121/10/19-048.

3. Визнати протиправними та скасувати податкову вимогу № 41, прийняту 28 серпня 2012 року Міжрегіональним головним управлінням ДФС - Центральним офісом з обслуговування великих платників, та рішення про опис майна у податкову заставу № 8121/10/19-048, прийняте 30 серпня 2012 року Міжрегіональним головним управлінням ДФС - Центральним офісом з обслуговування великих платників.

4. Зобов’язати Міжрегіональне головне управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників утриматись від вчинення дій, направлених на погашення податкового боргу приватного акціонерного товариства "Індустріальні та дистрибуційні системи" (код за ЄДРПОУ 24364528), розмір якого визначено податковою вимогою від 28 серпня 2012 року № 41.

5. Позов в іншій частині залишити без задоволення.

Копії постанови направити (вручити) сторонам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин