Рішення № 43228376, 19.03.2015, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2015 рокуСправа № 912/267/15-г Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Поліщук Г.Б. розглянув матеріали справи № 912/267/15-г від 27.01.2015

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Еверласт", м. Одеса

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "ПКП Кран-Сервіс", м.Олександрія Кіровоградської області

про стягнення 537396,80 грн.

за участю представників сторін:

від позивача - участі не брали;

від відповідача - Горовецький М.Ф., довіреність № 55 від 15.01.2015.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивні частини рішення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Еверласт" (далі - ТОВ "Еверласт") звернулось до господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "ПКП Кран-Сервіс" (далі - ТОВ "ПКП Кран-Сервіс") 537396,80 грн., з яких: 473060,00 грн. - основний борг, 56404,95 грн. інфляційні втрати, 7931,86 грн. 3% річних, з покладенням на відповідача судових витрат.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на відсутність укладеного між сторонами договору № 19/02 від 14.02.2014 та просить стягнути з відповідача перераховані за крани та металоконструкції кошти, внаслідок недійсності правочину.

Відповідач у своєму відзиві на позов вимоги позивача не визнає у повному обсязі та вважає, що між ТОВ "ПКП Кран-Сервіс" та ТОВ "Еверласт" був укладений договір поставки у спрощений спосіб, шляхом обміну листами, факсограмами, прийняттям до виконання замовлення, що підтверджується листами, рахунками, платіжними дорученнями. Відповідач не оспорює факт отримання від позивача грошових коштів, у зв'язку з чим прийняв до виконання замовлення та приступив до виготовлення товару. Також відповідачем на виконання свого обов'язку по поставці були замовлені та придбані комплектуючі матеріали для виготовлення товару та замовлено розробку проектної документації підкранових конструкцій цеху позивача. А 15.10.2014, у зв'язку із виготовленням товару відповідачем був направлений лист з проханням забрати товар та направити для цього своїх спеціалістів.

Ухвалою від 27.01.2015 господарський суд прийняв позовну заяву до розгляду і порушив провадження у справі.

Ухвалами від 12.02.2015 та 27.02.2015 розгляд справи відкладався до 27.02.2015 та 19.03.2015 відповідно.

В судове засідання 19.03.2015 позивач явку повноважного представника не забезпечив, направивши 06.03.2015 на адресу суду клопотання про розгляд справи без участі представника ТОВ "Еверласт" на підставі поданих документів та повідомлено про підтримання позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, оцінивши подані докази, господарський суд встановив наступні обставини.

Відповідно до платіжних доручень № 4502 від 17.02.2014, №4505 від 19.02.2014 та №4524 від 21.02.2014 товариством з обмеженою відповідальністю "Еверласт" перераховано на рахунок товариства з обмеженою відповідальністю "ПКП Кран-Сервіс" відповідно 140000,00 грн., 150000,00 грн. та 183060,00 грн. з призначенням платежу: "Оплата за крани та металоконструкції згідно договору №19/02 від 14.02.2014, рахунок №14 від 17.02.2014 у сумі 152550 грн., ПДВ - 20% 30510грн".

Як вказує позивач у позовній заяві дані кошти перераховані відповідачу на підставі виставленого 17.02.2014 за допомогою електронної пошти рахунку №14 (а.с. 5), як попередню оплату за крани та металоконструкції згідно договору № 19/02 від 14.02.2014, проте вказаний договір між сторонами укладений не був.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Пунктами 1-4 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута умова.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому випадку погодити предмет ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України встановлено загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, щодо викладення господарського договору у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається не укладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (ч. 8 ст. 181 ГК України).

У поданому відзиві на позов відповідач зазначає про те, що між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 266 Господарського кодексу України визначено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках.

Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплати за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідачем не доведено, що сторонами було укладено відповідні специфікації до договору, з чого слідує, що істотні умови договору поставки щодо предмету договору, строків поставки сторонами не погоджено.

Надані відповідачем комерційні пропозиції та копії робочих проектів цеху ТОВ "Еверласт" не є доказом укладення між сторонами договору поставки.

За змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Однак, інших доказів на підтвердження існування між сторонами договірних зобов'язань ні позивач, ні відповідач до суду не подали.

Разом з тим, наданими у справі належними доказами, у розумінні приписів статей 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доведено перерахування позивачем відповідачу 473060,00 грн. Натомість, відповідач доказів поставки товару чи виконання робіт або повернення отриманої суми до суду не подав.

Отже, на момент звернення позивача до господарського суду, договірних правовідносин між сторонами так і не було досягнуто. У свою чергу, відповідач, на момент звернення позивача до суду не повернув кошти в сумі 473060,00 грн. Виходячи із факту відсутності між сторонами договірних правовідносин, відповідач не має правових підстав утримувати в себе вказані грошові кошти.

Розглядаючи даний спір суд також бере до уваги вимоги приписів ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, на які посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі, однак, якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави (глава 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави") застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За приписами частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Оскільки договірних відносин між сторонами фактично не існувало, а товар на суму попередньої оплати - 473060,00 грн., відповідачем не поставлено, то у відповідача відсутні правові підстави для утримання перерахованих позивачем грошових коштів у зазначеній сумі, які підлягають поверненню позивачу на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

З огляду на вказане, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 473060,00 грн. грошових коштів заявлені правомірно та підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем, з посиланням на ст.625 Цивільного кодексу України, заявлено до стягнення 56404,95 грн. інфляційних втрат, нарахованих з липня по грудень 2014 року та 7931,86 грн. - 3% річних за 204 доби, нарахованих з 01.07.2014.

У відповідності до приписів п. 5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Враховуючи наведене, у задоволенні позову в частині стягнення 56404,95грн. інфляційних втрат та 7931,86грн. 3 % річних слід відмовити.

Судові витрати у справі у відповідності до приписів ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 44, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ПКП Кран-Сервіс" (28000, Кіровоградська область, м. Олександрія, вул. Паризької Комуни, 64, ідентифікаційний код 35615734) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Еверласт" (65062, м.Одеса, Приморський район, Фонтанська дорога, 18, ідентифікаційний код 32224487) 473060,00 грн. заборгованості та 9461,20 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області.

Примірники рішення направити позивачу.

Повне рішення складено 24.03.2015.

Суддя Г.Б. Поліщук