Постанова № 43228321, 17.03.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/15749/14 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І.

Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представника МВС України - Тараненка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Міністерства внутрішніх справ України, Краматорського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, третя особа - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2014 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся у суд із позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), Краматорського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - Краматорський МВ ГУ МВС України в Донецькій області), за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - ГУ МВС України в Донецькій області), в якому, з урахуванням уточнених вимог, просив визнати протиправним наказ Міністерства внутрішніх справ України №1436 о/с від 29.07.2014 в частині звільнення його з органів внутрішніх справ за п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу), поновити його на посаді заступника начальника слідчого відділу Краматорського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, стягнути з Краматорського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на його користь середній заробіток за час роботи з 29.07.2014 по 17.09.2014 та середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.07.2014 по день поновлення на роботі.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2014 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано накази Міністерства внутрішніх справ України від 24.07.2014 №783 та від 29.07.2014 №1436 о/с в частині звільнення позивача. Поновлено позивача на посаді заступника начальника слідчого відділу Краматорського МВ ГУ МВС України в Донецькій області. Стягнуто з Краматорського МВ ГУ МВС України в Донецькій області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29.07.2014 по день поновлення на посаді.

Не погоджуючись із постановою суду, перший відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - частковій зміні, з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність та безпідставність звільнення позивача.

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що позивач проходив службу у званні капітана міліції на посаді заступника начальника слідчого відділу Краматорського міського відділу Головного управління МВС України у Донецькій області.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 24.07.2014 №783 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників ГУ МВС України в Донецькій області» за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і молодшого начальницького складу, порушення ст. 65 Конституції України, ч. 3 ст. 3, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про міліцію» та Присяги працівника органів внутрішніх справ України, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1991 №382, керуючись ст. 2, 5, 7, 12, 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, позивача вирішено звільнити з органів внутрішніх справ України за п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу).

У подальшому, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29.07.2014 №1436 о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас (із поставленням на військовий облік) за п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Не погоджуючись зі звільненням, позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.

Обговорюючи правомірність даного звільнення, колегія суддів зважає на наступне.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки регулюється Законом України «Про міліцію», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114, Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22.02.2006 № 3460-IV.

Відповідно до пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ.

Таким чином, для визначення правомірності звільнення особи рядового чи начальницького складу органів внутрішніх справ за наведеною вище підставою підлягає встановленню факт скоєння нею вчинку (вчинків), що дискредитує звання рядового і начальницького складу.

На підтвердження наявності вказаного факту перший відповідач, як вбачається зі змісту наказу МВС України від 24.07.2014 №783, посилається на порушення позивачем статті 65 Конституції України, частини 3 статті 3 та частини 1 статті 5 Закону України «Про міліцію», а також присяги працівника органів внутрішніх справ.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до частини 3 статті 3 Закону України «Про міліцію» у підрозділах міліції не допускається діяльність політичних партій. При виконанні службових обов'язків працівники міліції незалежні від впливу політичних партій та інших об'єднань громадян.

Згідно із частиною 1 статті 5 цього Закону міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції. Для забезпечення громадського порядку працівники міліції зобов'язані вживати заходів незалежно від свого підпорядкування.

Відповідно до частини 10 статті 17 Закону України «Про міліцію» та постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.1991 № 382 при прийнятті на службу до міліції працівники складають присягу наступного змісту: «Я, (прізвище, ім'я та по батькові), вступаючи на службу до органів внутрішніх справ України, складаю Присягу і урочисто клянуся завжди залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства, бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником, зберігати державну і службову таємницю.

Я присягаю з високою відповідальністю виконувати свій службовий обов'язок, вимоги статутів і наказів, постійно вдосконалювати професійну майстерність та підвищувати рівень культури, всіляко сприяти зміцненню авторитету органів внутрішніх справ.

Клянуся мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров'я, права й свободи громадян, державний устрій і громадський порядок.

Якщо ж я порушу цю Присягу, то хай мене покарають за всією суворістю закону».

На обґрунтування порушень приведених норм перший відповідач посилається на висновок службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни окремими працівниками ГУ МВС України в Донецькій області від 24.07.2014, копія якого міститься в матеріалах справи, а також на додану до нього Узагальнену інформацію щодо проведеного психофізіологічного інтерв'ю із співробітниками Краматорського МВ ГУ МВС України в Донецькій області.

З указаного висновку слідує, що до МВС України надходила інформація про випадки безвідповідального ставлення окремих працівників ГУ МВС України в Донецькій області до виконання службових обов'язків, неналежного реагування на факти протиправного захоплення приміщень державних установ, органів внутрішніх справ. Ряд працівників стали на шлях зради інтересів служби, присяги працівника органів внутрішніх справ України, сприяння та співпраці з представниками незаконно створених воєнізованих військових формувань та злочинних угрупувань.

Стосовно позивача, у вказаному висновку зазначено, що він всіляко підтримував самопроголошених керівників міськвідділу та у вказаний період за грошову винагороду прихильникам ДНР видавав інформацію по кримінальним провадженням. У кінці травня 2014 року зателефонував начальнику відділення СВ Краматорського МВ та сказав, що вона відсторонена від виконання службових обов'язків і він сам буде виконувати ці обов'язки.

Зі змісту Узагальненої інформації щодо проведеного психофізіологічного інтерв'ю із співробітниками Краматорського МВ ГУ МВС України в Донецькій області в частині, яка стосується позивача, слідує, що в ході опитування позивач виявив протидію, нещирість, і що на значимі питання давав неправдиві відповіді. У вказаній інформаційній довідці також зазначено, що під час опитування встановлена інформація про те, що позивач брав участь у вилученні грошових коштів у іншого слідчого з метою передачі їх на підтримку «сепаратистського угрупування» через старшого слідчого СО Краматорського МВ ГУ МВС України в Донецькій області ОСОБА_4, за що отримав грошову винагороду, а також допускав факти знищення кримінальних проваджень (шляхом спалення останніх).

Обговорюючи дані висновки, колегія суддів заважає на наступне.

У матеріалах справи наявна копія письмових пояснень позивача від 23.07.2014, відповідно до яких останній стверджує, що в період з 13.05.2014 по 22.06.2014 (в період захоплення міського відділу міліції прихильниками самопроголошеної Донецької Народної Республіки) злочинних наказів самопроголошених керівників не виконував та ніяких наказів особовому складу не давав. Натомість, продовжував працювати на займаній посаді та забезпечував охорону громадського порядку. Табельна зброя весь час була при ньому, він нікому її не передавав.

Із матеріалів справи також слідує, що в період з 22.06.2014 по 04.07.2014 позивач перебував на стаціонарному лікуванні.

Окрім того, в поясненнях, наданих суду, позивач підтвердив, що грошові кошти, що були речовими доказами, під тиском передав старшому слідчому СО Краматорського МВ ГУ МВС України в Донецькій області ОСОБА_4

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що наказами Краматорського МВ ГУ МВС України в Донецькій області від 09.07.2014 №426 та №428 було призначено проведення позачергової інвентаризації кримінальних справ, які знаходяться в провадженні слідчих, та речових доказів, які знаходяться на зберіганні в камері схову та транспортних засобів, що зберігаються на майданчику тимчасово вилучених транспортних засобів, за результатами яких, відображеними в акті від 22.07.2014, виявлено, що кримінальні провадження згідно з переліком та пакети (файли) з грошовими коштами перебували в сейфі старшого слідчого СО Краматорського МВ ГУ МВС України в Донецькій області ОСОБА_4

Отже, кримінальні справи та грошові кошти, яки є речовими доказами по кримінальним провадженням та були передані позивачем старшому слідчому СО Краматорського МВ ГУ МВС України в Донецькій області ОСОБА_4., перебували в сейфі останнього. Відтак, посилання відповідача на те, що кримінальні провадження та грошові кошти, які є речовими доказами, були передані позивачем представникам самопроголошеної Донецької Народної Республіки спростовується матеріалами справи.

Інших доказів на підтвердження обставин, викладених у висновку службового розслідування від 24.07.2014, в тому числі доказів підтримки позивачем самопроголошених керівників міськвідділу та видачі за грошову винагороду інформації по кримінальним провадженням, відповідачами не надано. В той час як судом першої інстанції відповідні докази неодноразово витребовувались.

При цьому, судом першої інстанції правильно відхилено посилання МВС України на наявність таких доказів в матеріалах кримінального провадження №42014000000000673 від 24.07.2014 за ч. 3 ст. 365 КК України, адже прокуратурою Донецької області, в провадженні якої перебуває вказане кримінальне провадження, повідомлено суд (лист від 11.12.2014 № [05]17/1/3-997вих-14), що позивач у вказаному кримінальному провадженні жодного процесуального статусу не має.

Таким чином, колегія суддів не враховує як належні та допустимі докази скоєння позивачем вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, вищезгадані висновок службового розслідування та додану до нього узагальнену інформацію щодо проведеного психофізіологічного інтерв'ю із співробітниками Краматорського МВ ГУ МВС України в Донецькій області, з огляду на те, що викладені в цих документах обставини жодними доказами не підтверджені.

При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідно до Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12.03.2013 № 230, службовою особою органу (підрозділу) внутрішніх справ, якій доручено проведення службового розслідування має бути забезпечене повне, всебічне і об'єктивне дослідження обставин подій, які стали підставою для його призначення, задля чого ця особа наділена повноваженнями, передбаченими підпунктом 6.2.1 Інструкції.

Пунктом 5.1 даної Інструкції встановлено строк службового розслідування, який за загальним правилом може тривати місяць із дня видання наказу про його призначення.

Разом з тим, відповідно до пункту 6.3 Інструкції особа рядового чи начальницького складу органів внутрішніх справ, стосовно якої проводиться службове розслідування, має, зокрема, право отримувати інформацію про підстави проведення такого розслідування; брати участь у службовому розслідуванні, у тому числі давати усні чи письмові пояснення, робити заяви, в установленому порядку подавати документи, які мають значення для його проведення; висловлювати письмові зауваження щодо об'єктивності та повноти проведення службового розслідування, дій або бездіяльності службової особи (осіб), яка(і) його проводить(ять); за письмовим рапортом ознайомлюватися з висновком службового розслідування, а також з матеріалами, зібраними в процесі його проведення, у частині, яка її стосується, крім випадків, визначених законодавством України; оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки і в порядку, що визначені законодавством України.

Цієї нормою також встановлено заборону затверджувати висновок службового розслідування без отримання від особи, стосовно якої таке проводиться, письмового пояснення або за відсутності акта про її відмову в наданні письмового пояснення.

Як убачається із матеріалів справи, службове розслідування за фактом порушення службової дисципліни окремими працівниками ГУ МВС України в Донецькій області, результати якого зафіксовані у висновку від 24.07.2014, проведене на підставі наказу МВС України від 24.07.2014 №725, і наказ МВС України №783 про притягнення до дисциплінарної відповідальності також прийнято 24.07.2014. Тобто, призначення службового розслідування, фіксація його результатів та притягнення окремих працівників ГУ МВС України в Донецькій області, в тому числі позивача, до дисциплінарної відповідальності, здійснене в один день. Відтак, при службовому розслідуванні не було дотримано встановлену процедуру його проведення та не забезпечено дотримання вищевказаних прав позивача, як особи, стосовно якої зокрема воно проводилось. При цьому, як свідчать матеріали справи, пояснення у позивача були відібрані за день до призначення службового розслідування, адже вони датовані 23.07.2014.

З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що відповідачами, не лише не доведено у відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, того, що позивачем вчинено дії, які, згідно п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, є підставою для звільнення, але й порушено процедуру проведення службового розслідування, яке покладено в основу звільнення позивача.

Тому, накази Міністерства внутрішніх справ України від 24.07.2014 №783 та від 29.07.2014 №1436 о/с в частині звільнення позивача є протиправними та підлягають скасуванню як незаконні та необґрунтовані.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі спростовуються вищевикладеним.

Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо скасування зазначених наказів.

Разом з тим, дійшовши правильного висновку щодо незаконного звільнення позивача, місцевий суд помилково застосував до спірних правовідносин положення статті 235 Кодексу законів про працю України, адже спеціальною нормою, яка гарантує поновлення порушеного права на працю осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, є пункт 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, відповідно до якого, в редакції, чинній на час спірних правовідносин, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Як убачається зі змісту пункту 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, на відміну від статті 235 Кодексу законів про працю України, його норми зобов'язують провести особі, яку незаконно звільнено, виплати за час вимушеного прогулу не в розмірі середнього заробітку, а виходячи з розміру грошового забезпечення.

Зважаючи на викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції правильно вирішив справу, захистивши порушене право позивача шляхом його поновлення на посаді. Однак, при стягненні на його користь недоотриманих коштів за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції помилково застосував норми матеріального права, що, відповідно до статті п. 1 ч. 1 ст. 201 КАС України, є підставою для зміни судового рішення.

Таким чином, постанова суду першої інстанції підлягає зміні, шляхом заміни слів «середній заробіток» у четвертому абзаці резолютивної частини судового рішення словами «грошове забезпечення» на підставі п. 2 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 201 КАС України.

У решті постанова суду першої інстанції є законною і обґрунтованою і підлягає залишенню без змін на підставі п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 199, 200, 201, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2014 року змінити.

У четвертому абзаці резолютивної частини постанови слова «середній заробіток» змінити словами «грошове забезпечення».

У решті постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2014 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

(Повний текст постанови складений 20 березня 2015 року.)

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М