Постанова № 43228182, 16.03.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" березня 2015 р. Справа№ 910/27059/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Шевченка Е.О.

Ткаченка Б.О.

при секретарі: Волуйко Т.В.

Представники сторін:

позивача:Бабак Б.С., за довіреністю;

відповідача:не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Каштан"

на рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2015

у справі № 910/27059/14 (головуючий суддя: Мельник В.І.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра - Україна"

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Каштан"

про стягнення 12 034,79 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.01.2015 у справі № 910/27059/14 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Каштан" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра - Україна" суму заборгованості в розмірі 10833 грн. 19 коп. - страхового відшкодування в порядку регресу, 1644 грн. 30 коп. - судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Каштан" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.01.2015, прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 16.03.2015р.

16.03.2015 представником позивача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду був поданий відзив на апеляційну скаргу.

16.03.2015 скаржник в судове засідання не з'явився, повноважного представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, не зважаючи на те, що був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином відповідно до вимог ст. 64, 86 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає, що зазначені обставини не є перешкодою для розгляду справи, оскільки про дату, час і місце судового розгляду справи скаржник повідомлений належним чином.

Статтею 99 ГПК України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви (ч. 1 ст. 69 ГПК України).

Керуючись ст. 75 ГПК України колегія суддів вважає за необхідне здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними в справі документами.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

16.03.2015 представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги і просив суд рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2015 у справі № 910/27059/14 залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів встановила наступне.

05.06.2012 в м. Запоріжжя по вул. Космічній 112, сталась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю транспортного засобу "Фольксваген" д.н.з АР 3342 ВХ, під керуванням Прозор Р.В. та транспортного засобу "КАВЗ 685", державний номерний знак АЕ 3248 АХ, під керуванням Леханова В.Г., відповідальність якого на момент ДТП була застрахована у ПрАТ "СК "Каштан", згідно полісу № АВ/1040909.

Внаслідок ДТП були завдані механічні пошкодження транспортного засобу "Фольксваген" д.н.з АР 3342 ВХ, який був застрахований у ПрАТ "СК "Саламандра - Україна", згідно договору страхування № 4324 від 26.07.2011р.

Дорожньо - транспортна пригода відбулася з вини водія транспортного засобу КАВЗ 685", державний номерний знак АЕ 3248 АХ - Леханова В.Г., що підтверджується постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровськ № 403/9824/12 від 18.07.2012р.

Згідно звіту № № 15/06/12 від 06.07.2012р., розмір матеріальної шкоди завданої власнику транспортного засобу "Фольксваген" д.н.з АР 3342 ВХ, внаслідок ДТП склав 11833,19 грн.

На виконання умов договору страхування № 4324 від 26.07.2011р., заяви про страховий випадок, страхового акту № 6278.06.12 від 20.07.2012 р., заяви про виплату від 20.07.2012 p., рахунку № СПН0030326 ПрАТ «СК «Саламандра-Україна» здійснила виплату страхового відшкодування в сумі 12 034,79 грн. по фактичним витратам, що підтверджуєте платіжним дорученням № 619 від 23.07.2012 р.

Як вбачається з матеріалів справи в зв'язку з тим, що цивільно - правова відповідальність власника транспортного засобу КАВЗ 685", державний номерний знак АЕ 3248 АХ, на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/1040909 (франшизу встановлено у розмірі 1000,00 грн., ліміт відповідальності встановлено 50 000,00 грн.) застрахована у відповідача, позивач звернувся до нього в досудовому порядку на виплату відшкодування в порядку регресу.

Проте, вимога позивача залишилась без задоволення, що і стало підставою для звернення з позовом у даній справі.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач посилається на те, що при розрахуванні вартості відновлюваного ремонту не було враховано та застосовано зносу ТЗ, страхове відшкодування не було зменшено на суму ПДВ згідно ст. 36. 2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не набрав чинності так-як страховий платіж не був оплачений, не було належного повідомлення про настання ДТП.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги є такими, що спростовуються матеріалами справи, а тому не дають підстав для скасування прийнятого у справі судового рішення з огляду на наступне.

Стаття 22 Цивільного кодексу України встановлює, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно статті 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Вимогами статті 993 Цивільного кодексу України встановлено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

В статті 1187 ЦК України наведено визначення: „Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб".

Згідно із п. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Статтею 4 Закону України "Про страхування" визначено, що майнові інтереси, які пов'язані із володінням, користуванням і розпорядженням майном, а також інтереси, пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності) віднесені до об'єктів страхування.

Абзацом 1 статті 9 Закону України „Про страхування" визначено, що страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку.

Абзацом 16 ст.9 Закону України „Про страхування" визначено, що страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Згідно із статтею 27 Закону України „Про страхування" страховик має право вимоги в межах його фактичних затрат.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27 березня 1992 року "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" суди, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, а між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Згідно статті 1191 Цивільного кодексу України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно статті 228 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Таким чином, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно з п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Пунктом 37.4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Скаржник стверджує, що страховий платіж не був оплачений, тому договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не набрав чинності до сьогодні, та посилаються на ч. 4 ст. 18 Закону України «Про страхування» що: «договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування, які не набрали чинності».

Проте таке твердження є безпідставним так-як згідно Полісу № АІ 1040909 біля графи строк дії вказано наступне: «договір (поліс) набирає чинності з початку зазначеного строку його дії».

Крім того, в примітках про те, що «Поліс набуває чинності з моменту внесення страхового платежу на розрахунковий рахунок страховика - не існує.

Цим підтверджено, що договір оплачено, погоджено та підписано двома сторонами - страхувальником та страховиком, а також поліс переданий на руки Страхувальнику - ПАТ «Мостобуд».

До того ж, Закон України «Про страхування» є нормативно-правовим актом загальної дії, тобто він поширюється як на договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів так і на договори добровільного страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та інші види страхування.

В свою чергу, відомості щодо укладеного договору були надані до єдиної централізованої бази даних МТСБУ. Підтвердженням цього є інформація на сайті МТСБУ, яка знаходиться в загальному доступі та згідно детальних відомостей про поліс наданих МТСБУ на вимогу місцевого господарського суду. А саме те, що договір (поліс) діяв на момент ДТП і на даний момент діє.

Також, скаржник посилається на те, що ні водій винен в ДТП - Леханов В.Г., ні Страхувальник ПАТ «МОСТОБУД» - не повідомили про ДТП та не надали жодних документів про настання ДТП у встановлені законодавством строки.

Однак, це є законною підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування, так - як за умовами ст. 38.1 "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у пп. 33.1.2 п. 33.1 ст. 33 цього Закону.

Відповідно до ст. 22 Закону України " Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ", при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 зазначеного Закону України " Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Частиною 1 ст. 5 Закону України " Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні " визначено, що суб'єктами оціночної діяльності є: суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону.

Відповідно до абз.10 ч. 2 ст. 7 зазначеного Закону України, проведення оцінки майна є обов'язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування.

Згідно ст. 34 Закону України " Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні ", а також п. 4.3 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України, як належний доказ розміру заподіяної шкоди, вартості та об'єму необхідних для проведення відновлення пошкодженого транспортного засобу робіт, - має бути наданий відповідний звіт суб'єкта оціночної діяльності.

Таким чином, звіт № 15/06/12 від 06.07.2012р., є належним доказом розміру заподіяної шкоди, вартості та об'єму необхідних для проведення відновлення пошкодженого транспортного засобу робіт, відповідно до ст. 34 Закону України " Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні ", а також п. 4.3 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України, а тому твердження скаржника про необґрунтованість стягуваної суми є безпідставними та необґрунтованими.

В той же час, вразі не погодження відповідача з коефіцієнтом фізичного зносу застосованого в звіті, то мав право провести свою експертизу.

Однак, відповідач своєї експертизи не проводив.

Скаржник стверджує, що так, як страхове відшкодування сплачувалось на рахунок потерпілого, страхове відшкодування повинно зменшуватись на суму ПДВ згідно ст. 36. 2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Проте, на момент прийняття рішення, а саме страхового акту - 20.07.2012 p., та виплати страхового відшкодування 23.07.2012 р.(згідно платіжного доручення № 619) зміни в п.36.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не набули чинності. Набуття чинності відбулось лише 04.11.2012 р. Тобто, положення п.36.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з приводу вирахування суми ПДВ не діяло.

Посилання ПрАТ «СК «Каштан» на Лист ДПА № 10143/5/16-516 від 21.08.2009 р. також помилковими, так як даний лист має рекомендаційний характер, а не обов'язковий.

Так, відповідно до узагальнення судової практики Верховним судом України щодо питань, які виникають з договорів страхування зазначено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди у разі виникнення спору щодо визначення розміру заподіяної шкоди, як правило, виходять із фактичної (реальної) суми, встановленої висновком судової автотоварозначної експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Крім того, ПрАТ «Страхова компанія «Саламандра - Україна» не має право вираховувати суму ПДВ по Договорам добровільного страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Тому, посилання ПрАТ «Страхова компанія «Каштан» з приводу вирахування суми ПДВ є неправомірними.

Оскільки, позивачем при заявлені вимоги не було враховано франшизу, то приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд вірно вирахував, що до стягнення підлягає 10833,19 грн.

Суд відзначає, що в розумінні ст. 33, 36 Господарського процесуального кодексу України скаржник не надав ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції докази які б підтверджували його вимоги та заперечення.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2015 у справі № 910/27059/14 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Каштан" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2015 у справі № 910/27059/14 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/27059/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді Е.О. Шевченко

Б.О. Ткаченко