Рішення № 43228144, 16.03.2015, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" березня 2015 р.Справа № 916/1455/14

За позовом: ОСОБА_1;

до відповідачів: 1. ОСОБА_2;

2. ОСОБА_3;

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоремонт та інжиніринг";

про стягнення 147487,56 грн.

Суддя Щавинська Ю.М.

Представники:

від позивача: ОСОБА_4 - довіреність № б/н від 06.05.14року;

від відповідача 1 (ОСОБА_2.): ОСОБА_2 - на підставі паспорту; ОСОБА_5- за договором про надання адвокатських послуг від 30.05.2014р. та згідно ордера серії ОД №010267 від 30.05.2014року;

від відповідача 2 (ОСОБА_3.): ОСОБА_6 - договір про надання правової допомоги від 13.05.2014 року;

від третьої особи: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Одеської області із позовною заявою до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в якій просить стягнути з ОСОБА_2 заборгованість по оплаті вартості частки у статутному капіталі ТОВ «Енергоремонт та інжиніринг» в сумі 97 710,51 грн., з яких заборгованість по оплаті частки у сумі 95 400,00 грн., 3 % річних за користування грошовими коштами у сумі 211,71 грн., індекс інфляції у розмірі 2 098,80 грн., стягнути з ОСОБА_3 заборгованість по оплаті вартості частки у статутному капіталі ТОВ «Енергоремонт та інжиніринг» в сумі 49 777,05 грн., з яких заборгованість по оплаті частки у сумі 48 600,00 грн., 3 % річних за користування грошовими коштами у сумі 107,85 грн. та індекс інфляції у розмірі 1 069,20 грн., а також стягнути з останніх витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що збільшення часток відповідачів у статутному капіталі ТОВ „Ерінж" ("Енергоремонт та інжиніринг"); (у ОСОБА_2 на суму 95 400,00 грн. та ОСОБА_3 на суму 48 600,00 грн.) відбулося, виключно, за рахунок його частки.

Позивач вважає, що при передачі ним своєї частки відповідачам, шляхом укладення відповідного договору купівлі-продажу, у останніх виник обов'язок по сплаті її вартості. На заявлені до стягнення суми позивачем також було нараховано 3 % річних та індекс інфляції.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.04.2014 року (суддя Горячук Н.О.) порушено провадження у справі №916/1455/14 із призначенням її до розгляду в судовому засіданні.

15.05.2014р. представник відповідачів звернувся до суду з клопотанням про зупинення провадження у справі до вирішення кримінального провадження №1-кп/501/84/14 за звинуваченням ОСОБА_1 у скоєні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст.122 ч.1, 358 ч.1., 358 ч.4. КК України (т.1 а.с.81-82).

В подальшому у задоволенні вказаного клопотання судом було відмовлено з огляду на не пов'язаність між собою вказаного кримінального провадження та розгляду господарської справи № 916/1455/14.

16.05.2014 року до канцелярії суду від відповідачів надійшов відзив на позовну заяву (т.1 а.с.102-103), в обґрунтування якого останні посилаються на те, що пропозиція позивача продати свою частку була здійснена з порушенням вимог п. 5.1 статуту товариства з огляду на те, що ними не надавалася згода на реалізацію частки позивача у статутному капіталі ТОВ «Енергоремонт та Інжиніринг».

У поданому відзиві відповідачі також акцентують увагу на відсутності договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі, на який позивач посилається у позовній заяві, що в свою чергу робить неможливим нарахування також 3 % річних та індексу інфляції.

У засіданні суду 04.06.2014 року представником відповідача 1 було подано відзив на позовну заяву (т. 1 а.с.124-126), в обґрунтування якого останній наполягає на тому, що з огляду на те, що з 29.01.2014 року позивач не був учасником товариства, у нього було відсутнє право на продаж частки у статутному капіталі товариства, навіть за умови наміру будь-якого із учасників її купувати. Вважає, що позивач, скориставшись правом виходу, автоматично втратив право відступлення (продажу, дарування, обміну) своєї частки у статутному капіталі та набув лише право вимоги у відповідності до п. 4.12 статуту товариства.

Відповідач 1 наполягає на тому, що позивач, маючи намір відступити (продати) свою частку, повинен був зробити пропозицію іншим учасникам товариства, дочекатися згоди будь-кого із них та оформити продаж в порядку, встановленому законом, і тільки потім, у випадку ненадходження повідомлень про згоду інших учасників придбати його частку на протязі 30-денного терміну, скористатися іншим варіантом відчуження своєї частки у статутному капіталі товариства.

Однак, зазначає, що позивач скористався одночасно двома підставами для припинення участі в товаристві, що призвело до того, що правові наслідки заяви про вихід настали раніше (29.01.2014 року,), ніж спливав строк дії пропозиції про відступлення (продаж) частки (01.03.2014 року). Крім того, вказує на те, що правові наслідки заяви про вихід настали раніше, ніж дата прийняття рішення загальних зборів учасників, яким було здійснено перерозподіл частки позивача, як колишнього учасника товариства (17.02.2014 року).

З огляду на вказане, відповідач 1 вважає, що рішення товариства про перерозподіл частки колишнього учасника не могло бути дією, що свідчить про прийняття оферти (пропозиції укласти договір), оскільки право продажу та, відповідно, право придбання станом на вказану дату вже було втрачено.

У поданому відзиві відповідач 1 акцентує увагу на тому, що перерозподіл частки учасника, що вибув (виключений), є дією не окремого учасника товариства, а статутним рішенням вищого органу управління товариства, а відтак голосування учасника в цьому органі не можна розцінювати як дію, що свідчить про прийняття пропозиції (оферти) іншого учасника придбати його частку.

З урахуванням вказаного, ОСОБА_2 зазначає, що відповідачі голосували на загальних зборах товариства за перерозподіл не у зв'язку із наявністю пропозиції позивача придбати його частку, а з огляду на вже прийняте рішення про виключення позивача із учасників товариства.

Крім того, відповідач 1 в якості підтвердження відсутності у нього наміру купувати частку позивача за ціною, яка була ним запропонована, зазначає про факт звернення ще у 2013 році учасників товариства до правоохоронних органів з заявою про розкрадення вказаною особою майна, грошових коштів та документів товариства. З огляду на вищевикладене, відповідач 1 просить у задоволенні заявлених вимог відмовити.

04.06.2014 року у засіданні суду представником відповідача 2 було також надано відзив на позовну заяву (т. 1 а.с.127-128), згідно якого останній просить суд відмовити у задоволенні позову щодо стягнення з нього вартості частки у статутному капіталі.

В обґрунтування поданого відзиву відповідач 2 наполягав на тому, що позивач був наділений правом витребувати частку після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства і в строк до 12 місяців з дня виходу, тобто, з урахуванням виходу 20.01.2014 року, не раніше 2015 року і лише з урахуванням вимог, передбачених п. 4.12 та п. 4.13 статуту товариства.

10.06.2014 року до канцелярії суду, з урахуванням поданих відповідачами відзивів на позовну заяву, позивачем було подано письмові пояснення по справі (т.1 а.с.135-139), в обґрунтування яких останній наполягає на збільшенні часток відповідачів у статутному капіталі товариства виключно за рахунок його частки, що, на його думку, призвело до настання правових наслідків відступлення права на частку у статутному капіталі - переходом права власності на частку до інших осіб.

Позивач, обґрунтовуючи заявлені вимоги, посилається на протокол загальних зборів учасників товариства від 17.02.2014 року та акцентує увагу на тому, що відповідачі, як учасники товариства, шляхом прийняття рішення про перерозподіл між собою частки позивача надали свою згоду на її придбання.

ОСОБА_1 вважає, що з огляду на те, що учасниками товариства є лише відповідачі, то їх волевиявлення, відображене у вищевказаному протоколі, є достатнім для відчуження частки.

У засіданні суду 11.06.2014 року представником відповідача 2 було надано клопотання про зупинення провадження у справі № 916/1455/14 до вирішення пов'язаної з нею справи №916/2200/14 (т.1 а.с.140).

В обґрунтування поданого клопотання представник відповідача 2 наполягає на тому, що справа №916/2200/14 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та ТОВ „Енергоремонт та інжинірінг" про визнання недійсним рішення загальних зборів, оформленого протоколом №2/1 від 17.02.2014 року, є вирішальною по відношенню до справи № 916/1455/14.

Ухвалою суду від 11.06.2014 року строк розгляду справи за клопотанням представників відповідачів було продовжено на п'ятнадцять днів. У судовому засіданні 11.06.2014 року оголошено перерву до 16.06.2014 року.

Ухвалою суду від 16.06.2014 року провадження у справі № 916/1455/14 було зупинено до розгляду господарським судом Одеської області справи №916/2200/14 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю „ЕНЕРГОРЕМОНТ ТА ІНЖИНІРИНГ" про визнання недійсним рішення загальних зборів, яке оформлене протоколом № 2/1 від 17.02.2014 року.

Ухвалою суду від 11.06.2014 року матеріали справи №916/2200/14 були направлені за підсудністю до господарського суду Хмельницької області.

26.12.2014 року до канцелярії суду за вх. № 2-6088/14 від представника позивача, з огляду на прийняття 13.10.2014 року господарським судом Хмельницької області рішення у справі №916/2200/14 та 11.12.2014 року постанови Рівненського апеляційного господарського суду надійшла заява про поновлення провадження у справі (т. 1 а.с.162-163).

До вказаної заяви було додано рішення господарського суду Хмельницької області від 13.10.2014 року у справі №916/2200/14, яким позов ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю „ЕНЕРГОРЕМОНТ ТА ІНЖИНІРИНГ", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2 ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення загальних зборів, яке оформлене протоколом № 2/1 від 17.02.2014 року, задоволено, визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Енергоремонт та Інжиніринг», що оформлене протоколом № 2/1 від 17.02.2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників, яке оформлене протоколом №2/1 від 17.02.2014 року, відмовлено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „ЕНЕРГОРЕМОНТ ТА ІНЖИНІРИНГ" на користь ОСОБА_3 1 218,00 грн. судового збору. (т. 1 а.с.164-172).

Згідно доданої постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 11.12.2014 року у справі №916/2200/14, апеляційну скаргу третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача 2 ОСОБА_1 задоволено частково, рішення господарського суду Хмельницької області від 13.10.2014 року в частині задоволення позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю „ЕНЕРГОРЕМОНТ ТА ІНЖИНІРИНГ" про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників, яке оформлене протоколом № 2/1 від 17.02.2014 року та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „ЕНЕРГОРЕМОНТ ТА ІНЖИНІРИНГ" на користь ОСОБА_3 1 218 грн. судового збору скасовано, прийнято в цій частині нове рішення, яким у позові ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю „ЕНЕРГОРЕМОНТ ТА ІНЖИНІРИНГ" про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників, яке оформлене протоколом № 2/1 від 17.02.2014 року, відмовлено, в решті рішення залишено в силі (т. 1 а.с.173-180).

Ухвалою суду від 12.01.2015 року провадження у справі № 915/1455/14 з огляду на усунення обставин, що зумовили її зупинення, поновлено із призначенням розгляду у засіданні суду 26.01.2015 року.

Розпорядженням виконуючого обов'язки керівника апарату суду від 26.01.2015р. з огляду на перебування судді Горячук Н.О. з 20.01.2015 року на лікарняному, що може бути наслідком порушення строку розгляду справи, призначено повторний автоматичний розподіл справи №916/1455/14, за результатами якого вказану справу розподілено судді Щавинській Ю.М.

Ухвалою суду від 29.01.2015 року суддею Щавинською Ю.М. справу № 916/1455/14 прийнято до свого провадження із призначенням розгляду у засіданні суду 04.03.2015 року.

Вказаною ухвалою до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, було залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергоремонт та інжиніринг".

У засіданні суду 04.03.2015 року представником відповідача 1 було надано постанову Вищого господарського суду України від 18.02.2015 року у справі №916/2200/14 (т.2 а.с.32-34), якою касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, скасовано постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11.12.2014 року із залишенням в силі рішення господарського суду Хмельницької області від 13.10.2014 року.

Ухвалою суду від 04.03.2015 року з огляду на нез'явлення в судове засідання представника відповідача (ОСОБА_3.), від якого не надходило клопотання про розгляд справи за його відсутності, неподання витребуваних ухвалою суду доказів, а також необхідністю витребування нових доказів, розгляд справи було відкладено на 16.03.2015 року.

У судовому засіданні 16.03.2015 року представник позивача підтримав заявлені вимоги в повному обсязі, наполягав на їх задоволенні з підстав, викладених у позовній заяві та наданих до суду письмових поясненнях. Крім того, зауважив, що факт визнання протоколу недійсним не впливає на вирішення спору, оскільки відповідачі розпорядилася частками, продавши їх ОСОБА_8, який на теперішній час є єдиним учасником товариства.

Представник відповідача 1 заперечував проти задоволення заявлених позовних вимог, наполягав на відмові у їх задоволенні з підстав, викладених безпосередньо у поданих до суду відзивах на позовну заяву, зокрема, зауважив, що заявлені вимоги мають бути пред'явлені до товариства, а не до його учасників. Представник відповідача 2 повністю підтримав позицію представника відповідача 1.

Третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергоремонт та інжиніринг" про час та місце судових засідань повідомлялася належним чином, шляхом надсилання судових ухвал на її юридичну адресу, що зазначена у спеціальному витязі з ЄДР (т.2 а.с.5-6), у судові засідання не з'являлася, про поважність причин відсутності не повідомляла, витребувані судом документи не надала.

Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

При цьому, суд зазначає, що необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Приймаючи до уваги, що судове відправлення було повернуте поштою із відміткою у довідці поштової установи «за закінченням терміну зберігання» (т. 2 а.с.20-24), суд вважає за можливе розглянути справу без участі третьої особи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною другою зазначеної статті ГПК України встановлено, що у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

У відповідності до п.1.3 рекомендацій Президії ВГСУ „Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин" від 28.12.2007 року № 04-5/14, оскільки пунктом 4 частини першої статті 12 ГПК передбачено, що стороною корпоративного спору може бути також учасник, що вибув з товариства, спори про визнання недійсними рішень про виключення учасника з товариства, а також спори, пов'язані з визначенням та стягненням вартості частки майна товариства, належної до сплати учаснику, який вийшов (вибув) з товариства, належать до корпоративних і підлягають розгляду виключно господарськими судами.

З урахуванням викладеного, враховуючи, що позивач обґрунтовує подачу позову порушенням своїх корпоративних прав, а позовні вимоги направлені на захист корпоративного права ОСОБА_1 щодо отримання вартості частки у статутному капіталі, суд доходить до висновку про підвідомчість даного спору господарському суду.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів фізичних осіб.

За змістом положень вищевказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, фізичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, передбачені законом або договором, самостійно визначивши предмет та підставу позову.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідачів, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

При цьому, суд вказує, що виключне право на визначення предмету та підстави позову належить позивачу, а можливість суду застосовувати інші законодавчі та нормативно-правові акти, ніж ті, на які посилається позивач в обґрунтування позову, обмежується випадками, коли це не змінює матеріально-правових підстав позову.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги направлені на стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованості по оплаті вартості частки позивача та нарахованих 3 % річних та інфляційних.

При цьому, позивач, обґрунтовуючи заявлені вимоги посилається на наявність укладеного між сторонами договору купівлі-продажу корпоративних прав.

В силу ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно ст. 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. У відповідності до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як встановлено судом, у відповідності до пунктів 1.5,4.1,4.2,4.3,4.4 та п. 7.2 статуту ТОВ «Енергоремонт та інжиніринг», затвердженого рішенням установчих зборів засновників (учасників) товариства від 12.08.2011 року № 1, засновниками та паралельно учасниками товариства є ОСОБА_1, частка якого у статутному капіталі складає 8 000 грн. (40%), ОСОБА_2, частка якого у статутному капіталі складає 8 000 грн. (40%), та ОСОБА_3, часка якої становить 4 000 грн. (20%).

26.09.2011 року учасниками ТОВ «Енергоремонт та інжиніринг» було прийнято рішення, оформлене протоколом загальних зборів учасників, яким було збільшено розмір статутного капіталу товариства до 360 000,00 грн., вирішено внести додаткові вклади учасників до статутного капіталу в такому розмірі: ОСОБА_1 - 136 000,00 гривень; ОСОБА_2 - 136 000,00 гривень; ОСОБА_3 - 68 000,00 гривень; вирішено внести та затвердити відповідні зміни до статуту товариства. (т.1 а.с.50-52).

27.09.2011 року, на підставі протоколу установчих зборів засновників, державним реєстратором виконавчого комітету Іллічівської міської ради Одеської області ОСОБА_9, було зареєстровано зміни до статуту товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоремонт та Інжиніринг» за № 15541050001002709 (т. 1 а.с.53-54), якими змінено п.7.1 та п.7.2 статуту товариства та викладено їх у наступній редакції: статутний капітал товариства встановлено в розмірі 360 000.00 (триста шістдесят тисяч) гривень. Внесок ОСОБА_1 до статутного капіталу встановлено у розмірі 144 000,00 гривень, його частка у статутному капіталі складала 40%; внесок ОСОБА_2 до статутного капіталу встановлено у розмірі 144 000,00 гривень, його частка у статутному капіталі складала 40%; внесок ОСОБА_3 до статутного капіталу встановлено у розмірі 72 000,00 гривень, її частка у статутному капіталі складала 20%.

Згідно зі ст.147 Цивільного кодексу України учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

При цьому, п. 5.1 статуту ТОВ «Енергоремонт та Інжиніринг» передбачено, що учасник товариства може за попередньою згодою решти учасників відступити (продати, подарувати, обміняти) свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам або товариству. Вказаним пунктом статуту також встановлена заборона відчуження третім особам частки учасника або її частини.

Пунктом 5.3 статуту товариства передбачено, що учасник, що має намір відступити свою частку (її частину), повідомляє решту учасників шляхом подання письмової заяви до товариства особисто або надсилає її рекомендованим листом на адресу місцезнаходження товариства.

Відповідно до п. 5.5 статуту товариства, учасники вважаються повідомленими про наміри відступлення частки у день фактичного отримання товариством відповідної заяви.

З аналізу ст. 53 Закону України «Про господарські товариства», ст. 147 ЦК України вбачається необхідність повідомлення про відступлення частки кожного учасника товариства. Повідомлення учасників про відступлення частки шляхом купівлі-продажу має надійти завчасно (не менше як за місяць, якщо інший термін не встановлено установчими документами або домовленістю учасниками) із зазначенням усіх істотних умов.

Як слідує з наявної в матеріалах справи заяви, 20.01.2014 року, позивачем було підписано заяву з пропозицією придбання іншими учасниками товариства його частки у статутному капіталі товариства, вартість якої складає 144 000,00 грн., що у відсотковому співвідношенні складає 40 %. (т.1 а.с.63). Вказаною заявою позивач просив про прийняте рішення з приводу вказаної пропозиції повідомити його за 30 днів.

Справжність підпису позивача на вказаній заяві посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_10

Дана заява була отримана ТОВ «Енергоремонт та Інжиніринг» 29.01.2014 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т. 1 а.с.66).

Слід зазначити, що вказана заява є пропозицією укласти договір купівлі-продажу частки в товаристві.

Відповідно до частини першої статті 641 ЦК України, пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Згідно ч. 1 ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Частиною 1 ст. 643 ЦК України визначено, що, якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних доказів прийняття відповідачами пропозиції позивача та укладення між позивачем та відповідачами договору купівлі-продажу частки ОСОБА_1 у статутному капіталі ТОВ «Енергоремонт та інжиніринг».

При цьому, посилання позивача в якості підтвердження факту надання відповідачами згоди на відступлення частки та укладення договору купівлі-продажу на рішення загальних зборів ТОВ «Енергоремонт та Інжиніринг» від 17.02.2014№ 2/1, оформлене відповідним протоколом, не приймаються судом до уваги з огляду на визнання його недійсним рішенням господарського суду Хмельницької області від 13.10.2014 року, що набрало законної сили.

З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованості по оплаті вартості частки позивача, як такої, що виникла внаслідок її придбання, та нарахованих 3 % річних та інфляційних є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Разом з тим, приймаючи до уваги, що, розглядаючи справу, суд повинен дослідити усі правовідносини, що виникли між сторонами, та надати їм відповідну правову оцінку, суд вказує наступне.

Згідно частини 1 статті 167 Господарського кодексу України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Частиною 1 ст. 148 ЦК України передбачено право учасника товариства з обмеженою відповідальністю вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.

Вказане цілком кореспондується з п. в) ч. 1 ст. 10 Закону України "Про господарські товариства".

Одночасно, відповідно до висновків Верховного Суду України, викладених у п.28 постанови пленуму від 24.10.2008р. № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів", вихід зі складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю не пов'язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства.

У зв'язку з цим моментом виходу учасника з товариства є дата подання ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв'язку.

Зазначене відображене і у п. 4.11 статуту ТОВ «Енергоремонт та Інжиніринг».

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, 20.01.2014 року ОСОБА_1 було підписано заву про добровільний вихід зі складу засновників (учасників) ТОВ «Енергоремонт та Інжиніринг» (т.1 а.с.62). Справжність підпису позивача на вказаній заяві посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_10

Зазначена заява була направлена на адресу ТОВ «Енергоремонт та Інжиніринг» та отримана останнім 29.01.2014 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т.1 а.с.66).

Таким чином, моментом виходу позивача зі складу учасників вищевказаного товариства у будь-якому випадку є 29.01.2014 року.

Вихід засновника (учасника) з товариства є безумовним суб'єктивним правом учасника. При цьому, товариство є суб'єктом лише пасивного обов'язку не перешкоджати реалізації цього права.

Реалізація права на вільний вихід з товариства шляхом подачі відповідної заяви учасником є одностороннім правочином, від якого учасник може відмовитися за наявності нових умов, в тому числі шляхом подачі відповідної заяви про відкликання заяви про вихід.

Приймаючи до уваги, що матеріали справи не містять жодних доказів відкликання заяви ОСОБА_1 про вихід із товариства, суд приймає останню в якості доказу, підтверджуючого волевиявлення позивача, направленого на припинення корпоративних відносин шляхом виходу з товариства.

При цьому, частиною 1 ст. 54 Закону України „Про господарські товариства" передбачено, що при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу.

П. 4.12 статуту ТОВ «Енергоремонт та Інжиніринг» у редакції, яка діяла на момент виходу позивача з товариства, встановлено, що особі, що виходить із учасників товариства, виплачується вартість частини майна товариства, яка розраховується за даними балансу на момент виходу з нього та пропорційна дійсному внеску (оплаченій частці) у статутному капіталі товариства; належна йому частка прибутку, одержаного товариством з початку поточного року і до дня виходу учасника, згідно долі участі у статутному капіталі товариства.

За домовленістю між учасником та товариством (за згодою товариства) виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі. Виплати зазначені у пунктах 4.6,4.8, а також повернення майна зазначене у п. 4.10 статуту, проводяться після затвердження звіту за рік, в якому мав місце вихід учасника з товариства. (п.4.13, 4.15 статуту).

Таким чином, наслідком використання позивачем свого права на вихід з господарського товариства є виникнення у нього права вимагати виплати його частки у статутному капіталі товариства. При цьому, такому праву кореспондує обов'язок товариства здійснити виплату вартості частки в порядку, передбаченому ст.54 Закону України „Про господарські товариства" та п. 4.12 статуту ТОВ «Енергоремонт та Інжиніринг».

У відповідності до ст. 21 ГПК України позивачами є особи, що подали позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, відповідачами - особи, яким пред'явлено позовну вимогу.

При цьому, належний відповідач, за загальними положеннями господарського процесуального законодавства, має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої в принципі можливо було б задовольнити позовні вимоги.

Відповідно до ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Згідно ч. 2 ст. 140 Цивільного кодексу України, учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів.

Приймаючи до уваги, що обов'язок виплати позивачу його частки у статутному капіталі виникає саме у товариства, то пред'явлені вимоги в будь-якому випадку не можуть бути задоволені за рахунок осіб, визначених позивачем в якості відповідачів.

При цьому, твердження позивача про те, що факт визнання судом рішення загальних зборів недійсним не впливає на вирішення спору, оскільки відповідачі розпорядилися частками, продавши їх ОСОБА_8, який на теперішній час згідно спеціального витягу з ЄДР є єдиним учасником товариства, не приймаються судом до уваги, оскільки передача права власності на корпоративні права жодним чином не впливає на обов'язок товариства виплатити частку учасника, який вибув.

З огляду на вищевикладене, у задоволенні позову слід відмовити, у зв'язку з чим підстави для покладення на відповідачів судових витрат, згідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Повне рішення складено 23 березня 2015 р.

Суддя Ю.М. Щавинська