Постанова № 43228056, 11.02.2015, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2015 р. Справа № 804/20657/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Неклеса О.М.,

при секретарі судового засідання Колесник І.О.,

за участю:

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Лашкун А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимоги, рішення та податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, яку в судовому засіданні замінено на належного відповідача - Державну податкову інспекцію в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - ДПІ в АНД районі, відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0032051703 від 08.12.2014 р., рішення № 0033501703 від 11.12.2014 р., податкове повідомлення-рішення № 0033521703 від 11.12.2014 р., податкове повідомлення-рішення № 0033541703 від 11.12.2014 р., податкове повідомлення-рішення № 0033641703 від 11.12.2014 р.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ДПІ в АНД районі проведено планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1, за результатами якої складено акт від 08.12.2014 р. № 3457/173/НОМЕР_1, за висновками якого відповідачем встановлено порушення п. 177.2 ст. 177, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 р. № 2464 - VI (далі - Закон № 2464-VI), внаслідок чого винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення, вимога про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій. З висновками акту та прийнятими на його підставі рішеннями позивач не погодився та зазначив, що вони сформовані без належної оцінки всіх наданих документів та з порушенням вимог діючого законодавства. Поряд з цим, позивач вказував, що зробивши висновки в акті перевірки щодо нереальності господарських операцій, відповідач не міг керуватися лише припущеннями, позиція відповідача не підкріплена належними доказами, а саме, судовими рішеннями про визнання договорів недійсними тощо. Позивач та представник позивача наголошували, що до перевірки позивачем надано до контролюючого органу належним чином оформлені первинні документи, які підтверджують факт реального виконання договору поставки нафтопродуктів, тому висновки відповідача про вчинення позивачем порушень законодавства не є обґрунтованими та не можуть бути покладені в основу спірної вимоги, рішення та податкових повідомлень-рішень. В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали, просили суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представником відповідача 21.01.2015 р. подано до суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначено, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій, відповідач діяв на підставі, в межах та у спосіб передбачений законами України. Висновки акту від 08.12.2014 р. № 3457/173/НОМЕР_1 підтверджуються дослідженими в процесі перевірки документами. Контролюючим органом зроблено висновок про відсутність фактичного здійснення господарських операцій та не підтвердження господарської діяльності позивача у перевіряємий період первинними документами у зв'язку з ненаданням до перевірки в повному обсязі та належним чином складених первинних документів та на підставі наявної у відповідача податкової інформації щодо контрагента позивача - акту «Про неможливість проведення проведення зустрічної звірки ТОВ «Торгівельний Дім «Днепр Петроліум» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правильності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань за період з 01.10.2012 р. по 28.02.2014 р.», яким не підтверджено реальність проведення операцій по ланцюгу постачання. Представник відповідача наголошувала, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, вимога та рішення були прийняті правомірно, а отже, підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Представник відповідача в судовому засіданні просила суд відмовити в задоволені позову.

Дослідивши письмові докази по справі та заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ФОП ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) зареєстрований 07.05.2002 р. Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, знаходиться на податковому обліку в ДПІ в АНД районі. ФОП ОСОБА_1 є платником ПДВ відповідно до свідоцтва № НОМЕР_2 від 21.08.2006 р. Основним видом економічної діяльності позивача є вантажний автомобільний транспорт.

ДПІ в АНД районі з 11.11.2014 р. по 01.12.2014 р. проведена документальна планова виїзна перевірка дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2013 р. по 31.12.2013 р.

За результатами перевірки відповідачем складено акт 08.12.2014 р. № 3457/173/НОМЕР_1, за висновками якого встановлено наступні порушення ФОП ОСОБА_1:

- абзацу 5 п. 6 ст. 128 Господарського кодексу України в частині неналежного обліку доходу та витрат за 2013 р.;

- п. 198.3 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на суму 261948, 17 грн., в тому числі, за лютий 2013 р. в сумі 16666, 67 грн., за березень 2013 р. в сумі 34089, 17 грн., за квітень 2013 р. в сумі 81832, 92 грн., за травень 2013 р. в сумі 16666, 67 грн., за червень 2013 р. в сумі 7833, 25 грн., за липень 2013 р. в сумі 47205, 67 грн., за серпень 2013 р. в сумі 25000, 00 грн., за вересень 2013 р. в сумі 7653, 83 грн., за жовтень 2013 р. в сумі 25000, 00 грн.;

- п.п. 177.2 ст. 177 ПК України, в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності в сумі 220441, 13 грн., а саме: за 2013 р. - 220441, 13 грн.;

- п. 4 ч. 1 ст. 4, п. 2 ст. 6, п. 1ч. 2 ст. 7, п. 11 ст. 8 Закону № 2464-VI, в результаті чого занижено суму внеску на загальну суму 72278, 37 грн., в тому числі, по періодах: 2013 р. - 72278, 37 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0032051703 від 08.12.2014 р. на суму 72278, 37 грн., рішення про застосування штрафних санкцій № 0033501703 від 11.12.2014 р. на суму 36139, 19 грн., податкові повідомлення-рішення № 0033521703 від 11.12.2014 р., № 0033541703 від 11.12.2014 р., № 0033641703 від 11.12.2014 р.

Правомірність прийняття контролюючим органом податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій є предметом розгляду в даній адміністративній справі.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що між ФОП ОСОБА_1 (покупець) та ТОВ «Торгівельний Дім «Днепр Петроліум» (постачальник) 16.01.2013 р. укладено договір поставки нафтопродуктів № НТД-000086, за умовами п. 1.1 якого, постачальник зобов'язується передати в погоджені строки, а покупець прийняти та оплатити на умовах, викладених в договорі, нафтопродукти, найменування, кількість, ціна яких вказується в накладних документах на товар, які оформлюються на кожну окрему партію товару. Номенклатура товару, його кількість, ціна встановлюються сторонами за обопільною згодою на основі заявки покупця й зазначаються в розрахункових документах (рахунках-фактурах) га/чи в вивантажувальних (видаткових накладних) на Товар, котрі являються специфікацією в розумінні ст. 266 Господарського України та складають невід'ємну частину цього Договору. Одиниця виміру: літри/тони (згідно заявки покупця на постачання товару). Якість товару, який поставляється, повинна відповідати діючим ДСТУ і у випадках, передбачених діючим законодавством, супроводжуватись паспортами якості та або сертифікатами відповідності заводу-виробника. Умови цього договору викладені сторонами у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо визначення термінів «Інкотермс» (в редакції 2000 р.), які застосовуються із урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером цього договору, а також тих особливостей, що випливають із умов цього договору.

На виконання умов договору ТОВ «Торгівельний Дім «Днепр Петроліум» було поставлено до ФОП ОСОБА_1 дизельне паливо на суму 1571690, 16 грн., в тому числі ПДВ - 261948, 36 грн.

ФОП ОСОБА_1 здійснено розрахунки з ТОВ «Торгівельний Дім «Днепр Петроліум» за придбаний товар, що підтверджується копіями платіжних доручень, долучених до матеріалів адміністративної справи.

Постачання товару до ФОП ОСОБА_1 підтверджується договором, видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів, платіжними дорученнями. Поряд з цим, позивачем надано до перевірки та до суду копії паспортів на паливо дизельне, сертифікатів відповідності на паливо дизельне, виданих Міністерством економічного розвитку і торгівлі України.

Судом встановлено, що придбаний у ТОВ «Торгівельний Дім «Днепр Петроліум» товар використаний ФОП ОСОБА_1 у власній господарській діяльності при виконанні послуг з вантажних перевезень у 2013 р. за договорами з ПАТ «Лінде Газ Україна», Військовою частиною А4489, Військовою частиною А4608, ТОВ «Інформтрест-Консалтинг», ТОВ «Профешнл Сервіс», ПАТ «БМФ «Укргазпромбуд», що підтверджується наданими до суду копіями договорів про надання транспортних послуг, актами виконаних робіт, реєстрами подорожніх листів та товарно-транспортних накладних.

Відповідно до пп. 14.1.56 п.14.1 ст. 14 ПК України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно до 14.1.27 п.14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Положеннями п. 177.1 ст. 177 ПК України визначено, що доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Пунктом 167.1 ст. 167 ПК України передбачено, що ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Згідно з п. 177.2 ст. 177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно до п. 177.4 ст. 177 ПК України (у відповідній редакції) до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Підпунктом 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Фактичність виконання позивачем договору поставки з ТОВ «Торгівельний Дім «Днепр Петроліум» та рух активів підтверджується наступними первинними документами: договором, видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів, платіжними дорученнями. Поряд з цим, позивачем надано до перевірки та до суду копії паспортів на паливо дизельне; сертифікатів відповідності на паливо дизельне, виданих Міністерством економічного розвитку і торгівлі України; свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів; документів на підтвердження реалізації придбаного товару у власній господарській діяльності.

Судом встановлено, що для здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 орендує земельну ділянку загальною площею 0, 1453 га, яка розміщена на території Ювілейної селищної ради, на підставі договору від 06.07.2007 р., укладеного з Ювілейною селищною радою.

Згідно штатного розкладу на 2013 р. у ФОП ОСОБА_1 працювало 18 найманих робітників (в тому числі, 11 водіїв автотранспортних засобів).

ФОП ОСОБА_1 має у власності 28 одиниць транспортних засобів, які використовуються у власній господарській діяльності.

У перевіряємий період транспортування товарно-матеріальних цінностей здійснювалось ФОП ОСОБА_1 власними та орендованими транспортними засобами, що також підтверджено відповідачем та зазначено в акті перевірки.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку щодо наявності фізичної, технічної можливості ФОП ОСОБА_1 для здійснення господарської діяльності та її доцільності.

Судом також встановлено, що придбані у контрагента матеріальні цінності були використані у власній господарській діяльності ФОП ОСОБА_1, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено безтоварність господарських операцій ФОП ОСОБА_1 з його контрагентом - постачальником ТОВ «Торгівельний Дім «Днепр Петроліум».

Суд критично оцінює посилання представника відповідача на акт «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Торгівельний Дім «Днепр Петроліум» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правильності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань за період з 01.10.2012 р. по 28.02.2014 р.», який не спростовує дійсність укладеного ФОП ОСОБА_1 з контрагентом правочину щодо поставки товарів та не може вважатись судом безспірним доказом порушення податкового законодавства з боку позивача. З аналізу норм права вбачається, що податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акту перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушення з боку першого. Дана позиція також відображена в рішенні Вищого адміністративного суду України від 13.12.2012 р. № К/9991/32048/12.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Необхідними умовами для висновку про нікчемність угоди згідно до ст. 207 ГК України та ст. 228 ЦК України є доведення факту наявності завідомо суперечної інтересам держави та суспільства мети укладення угоди сторонами, а також наявність вини у формі умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Інтерес держави і суспільства у сплаті суб'єктами оподаткування податків випливає з обов'язку кожного сплачувати податки і збори, закріпленому в ст. 67 Конституції України та законах України про оподаткування.

Отже, суб'єктний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними належними засобами доказування.

Відповідачем не було додано жодних документів, які б підтверджували завищення податкового кредиту позивачем.

Щодо висновків акту перевірки вчинення позивачем правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем при придбанні та продажу товарів (послуг), суд зазначає, що єдиним допустимим засобом доказування нереальності правочину, вчиненого між суб'єктами господарювання може бути лише судове рішення, яким встановлена недійсність такого правочину.

З огляду на встановлені обставини у справі та наведені норми законодавства, угода, яка укладена між ФОП ОСОБА_1 з контрагентом - постачальником ТОВ «Торгівельний Дім «Днепр Петроліум», оформлена належним чином; спірний правочин не визнаний судом недійсним і його недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності правочину; правочин з поставки товарів та купівлі - продажу виконаний сторонами.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно до п. п. 198.2, 198.3 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193. 1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються обов'язкові реквізити визначенні даною статтею. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів, послуг.

Пункт 198.6 ст. 198 ПК України встановлює, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Отже, правомірність формування платником податку податкового кредиту визначається фактичним проведенням операцій платником податку зі своїми безпосередніми контрагентами, які оформлені належними документами.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивач формував свої витрати та податковий кредит у перевіряємому періоді на підставі первинних документів та податкових накладних, які відповідають встановленим для них вимогам, своєчасно та в межах проведених господарських операцій. Отже, у суду відсутні підстави вважати, що позивач склав свою податкову звітність з податку на додану вартість без відповідного підтвердження первинними документами.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону № 996 бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством; фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Як зазначено в ч. 1 ст. 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідачем не спростовано факт належного оформлення первинних документів, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ «Торгівельний Дім «Днепр Петроліум».

Суд доходить висновку, що наявними в матеріалах справи первинними документами спростовуються висновки ДПІ в АНД районі щодо нереальності господарських відносин та відсутності об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення ФОП ОСОБА_1 операцій по ланцюгу з постачальником ТОВ «Торгівельний Дім «Днепр Петроліум».

В судовому засіданні представником позивача доведено обґрунтованість віднесення до податкових зобов'язань суми податку на додану вартість 261948, 17 грн., яку не визнала податкова інспекція, наявними в матеріалах справи первинними документами спростовуються висновки ДПІ в АНД районі щодо порушення позивачем п.п. 177.2 ст. 177 ПК України, в результаті чого останньому донараховано податок з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності в сумі 220441, 13 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0033521703 та № 0033541703 від 11.12.2014 р. та задоволення позовних вимог в цій частині.

Перевіряючи правомірність прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення № 0033641703 від 11.12.2014 р., яким ФОП ОСОБА_1 за порушення п. 121 ст. 121 ПК України визначено суму грошового зобов'язання за платежем «адміністративні штрафи та інші санкції» у розмірі 510 грн., суд зазначає наступне.

Судом встановлено, підтверджено представниками сторін та безпосередньо зазначено в акті перевірки (на 1 сторінці), що про проведення документальної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 проінформовано письмовим повідомленням від 30.07.2014 р. № 16366/6/04-61-173, яке вручене позивачу під підпис 04.08.2014 р.

ФОП ОСОБА_1 у визначений в повідомленні термін надав до ДПІ в АНД районі довідку міліції від 13.08.2014 р. по факту крадіжки належних йому документів, а саме - бухгалтерської документації ФОП ОСОБА_1

13.08.2014 р. ДПІ в АНД районі складено акт № 19/173/НОМЕР_1 про причини неможливості проведення документальної планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_1 у терміни, визначені в наказі ДПІ в АНД районі.

Наказом № 770 від 14.08.2014 р. термін проведення документальної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 перенесено на 90 календарних днів.

Як вже було встановлено судом, документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_1 розпочато 11.11.2014 р.

За висновками акту перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем абзацу 5 п. 6 ст. 128 Господарського кодексу України в частині неналежного обліку доходу та витрат за 2013 р. Згідно податкового повідомлення-рішення № 0033641703 від 11.12.2014 р. позивачу нараховано штрафну санкцію у розмірі 510, 00 грн.

З письмових пояснень представника відповідача від 03.02.2015 р. вбачається, що штрафна санкція у розмірі 510, 00 грн. нарахована ФОП ОСОБА_1 у зв'язку з ненаданням у визначені терміни документів до перевірки.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Пунктом 44.5 ст. 44 ПК України визначено, що у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.

Платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу.

У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків.

Як встановлено судом, позивач своєчасно повідомив ДПІ в АНД районі про крадіжку бухгалтерської документації, у зв'язку з чим контролюючим органом було перенесено термін проведення документальної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 на 90 календарних днів.

У встановлений законодавством термін позивач відновив всі втрачені документи та надав їх до перевірки, яка була розпочата 11.11.2014 р., у визначений в наказі № 770 від 14.08.2014 р. термін.

У податковому повідомленні-рішенні № 0033641703 від 11.12.2014 р. зазначено порушення позивачем п. 121 ст. 121 ПК України, якою встановлено, що незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.

Проте, судом встановлено, що позивачем було дотримано норми ст. 44 ПК України, порушення позивачем п. 121 ст. 121 ПК України під час розгляду адміністративної справи не підтвердились.

В акті перевірки від 08.12.2014 р. № 3457/173/НОМЕР_1 посадовими особами контролюючого органу не наведено обґрунтування визначення ФОП ОСОБА_1 штрафної санкції у розмірі 510, 00 грн.

Аналізуючи положення ПК України та досліджені документи, суд дійшов висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення № 0033641703 від 11.12.2014 р. та задоволення адміністративного позову в частині його скасування.

Щодо оскарження позивачем вимоги ДПІ в АНД районі про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0032051703 від 08.12.2014 р. та рішення № 0033501703 від 11.12.2014 р. про застосування штрафних санкцій за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом № 2464-VI.

У відповідності до п. 1, п. 2 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464 - VI, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 - VI передбачено, що для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Частиною 11 ст. 8 Закону № 2464-VI передбачено, що єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34, 7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Частиною 2, 3 ст. 9 Закону № 2464-VI встановлено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Аналізуючи положення Закону № 2464-VI, дослідивши наявні в матеріалах справи документи, суд дійшов висновку про те, що порушення позивачем п. 4 ч. 1 ст. 4, п. 2 ст. 6, п. 1 ч. 2 ст. 7, п. 11 ст. 8 Закону № 2464-VI, що призвело до заниження суми внеску на загальну суму 72278, 37 грн., під час судового розгляду справи судом не встановлено, висновки акту перевірки не підтверджені.

У зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку про протиправність вимоги ДПІ в АНД районі про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0032051703 від 08.12.2014 р. та рішення № 0033501703 від 11.12.2014 р

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд, у відповідності до положень ст. 86 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідачем не доведено правомірності прийнятого рішення всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України, в той час як докази, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, є законними, допустимими, обґрунтованими, такими, що відповідають дійсним обставинам справи.

Таким чином, встановивши обставини у справі та дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд доходить висновку про задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Таким чином, документально підтверджені позивачем судові витрати - судовий збір сплачений згідно платіжного доручення № 3900 від 11.12.2014 р. у розмірі 487, 20 грн. підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0032051703 від 08.12.2014 р., рішення № 0033501703 від 11.12.2014 р., податкове повідомлення-рішення № 0033521703 від 11.12.2014 р., податкове повідомлення-рішення № 0033541703 від 11.12.2014 р., податкове повідомлення-рішення № 0033641703 від 11.12.2014 р., винесені Державною податковою інспекцією в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 487, 20 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, визначені ст. 186 КАС України та набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.

Постанова в повному обсязі виготовлена 19.02.2015 р. (у зв'язку з перебуванням головуючого судді у відпустці).

Суддя О.М. Неклеса