Постанова № 43227882, 03.03.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" березня 2015 р. Справа№ 911/4678/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тарасенко К.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Тищенко О.В.

за участю представників:

від позивача (за первісним позовом): Рубанчук С.Д. - представник;

Миколаєнко Є.В. - представник

від відповідача (за первісним позовом): Завальнюк В.В.- представник

розглянувши в відкритому судовому засідання матеріали апеляційної скарги Державного підприємства «Дослідне господарство «Шевченківське» інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук» на рішення Господарського суду Київської області від 05.12.2014 року у справі № 911/4678/14 (Суддя: Горбасенко П.О.)

за первісним позовом Приватного підприємства «Сімекс зооветсервіс»

до Державного підприємства «Дослідне господарство «Шевченківське» інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук»

про стягнення 37 928,58грн.

та зустрічним позовом Державного підприємства «Дослідне господарство «Шевченківське» інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук»

до Приватного підприємства «Сімекс зооветсервіс»

про стягнення 36 105,38грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 05.12.2014 року у справі № 911/4678/14 Провадження у справі в частині первісних позовних вимог Приватного підприємства «Сімекс зооветсервіс» до Державного підприємства «Дослідне господарство «Шевченківське» інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук» було припинено.

У задоволенні зустрічного позову - відмовити повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Державне підприємство «Дослідне господарство «Шевченківське» інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук» звернулося до Київського апеляційного Господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 05.12.2014 р. по справі № 911/4678/14 та постановити нове рішення по справі, яким в задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не встановив фактичні обставини справи, не дослідив наявні докази та не дав їм належної оцінки, в результаті чого, за відсутності сторін, прийняв рішення, яке не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 19.01.2015 року апеляційну скаргу було прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 11.02.2015 року.

Представник позивача за первісним позовом 28.01.2015 через відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача за первісним позовом, просив залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2015 розгляд справи відкладено на 03.03.2015 у зв'язку з неявкою представника відповідача за первісним позовом.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

06.02.2012 між Приватним підприємством «Сімекс зооветсервіс» (постачальник) та Державним підприємством «Дослідне господарство «Шевченківське» інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук» (одержувач) укладено договір на поставку спермопродукції № 55 (надалі - Договір).

За умовами Договору постачальник зобов'язався передавати у зумовлені строки одержувачу продукцію, а одержувач - прийняти та оплатити її.

Відповідно до п.п. 3.2., 3.3. Договору одержувач зобов'язується здійснити передоплату в розмірі 50 % від ціни продукції, що поставляється згідно графіку. Одержувач зобов'язується повністю розрахуватись з постачальником протягом 14 днів з моменту поставки (прийняття) продукції.

Положеннями п. 4.3. Договору сторони погодили, що у випадку прострочення оплати більше 10 днів одержувач також сплачує штраф в розмірі 50 % від суми простроченого платежу.

Згідно до п. 6.1. Договір набуває чинності з дати підписання його повноважними представниками сторін і діє до 1 січня 2013 року. У випадку відсутності заяв однієї із сторін про розірвання договору за один місяць до його закінчення договір вважається пролонгованим на невизначений строк.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначено в оскаржуваному рішенні, Договір на поставку спермопродукції № 55 від 06.02.2012р. є пролонгованим на невизначений строк у зв'язку з відсутністю заяв однієї із сторін про розірвання договору.

На виконання п. 1.1. Договору позивач за первісним позовом поставив відповідачу за первісним позовом, а відповідач за первісним позовом прийняв товар на загальну суму 21 823,20грн., що підтверджується накладною № 53 від 06.02.2012р. (а.с. 15) та № 58 від 06.02.2012р. (а.с. 16), підписаними обома сторонами, а також довіреністю № 35 від 06.02.2012р. (а.с. 17).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач за первісним позовом свій обов'язок, передбачений п. 3.3. Договору та ст. 692 Цивільного кодексу України, виконав з порушення строків, після порушення провадження у справі (03.11.2014р.) сплатив останньому заборгованість у розмірі 37 928,58грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1201 від 18.11.2014р. (а.с. 33), внаслідок чого борг відповідача за первісним позовом перед позивачем за первісним позовом за поставлений, на підставі накладних № 53 від 06.02.2012р., № 58 від 06.02.2012р. згідно Договору на поставку спермопродукції № 55 від 06.02.2012р., товар на момент прийняття рішення судом першої інстанції відсутній.

Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положеннями ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Нормами ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд встановив, що на виконання п. 1.1. Договору на поставку спермопродукції № 55 від 06.02.2012р. позивач за первісним позовом поставив відповідачу за первісним позовом, а відповідач за первісним позовом прийняв товар на загальну суму 21 823,20грн., що підтверджується накладною № 53 від 06.02.2012р. та № 58 від 06.02.2012р. (а.с. 16), підписаними обома сторонами договору, а також довіреністю № 35 від 06.02.2012р. (а.с. 17); відповідач за первісним позовом свій обов'язок, передбачений п. 3.3. договору та ст. 692 Цивільного кодексу України, виконав з порушення строків, після порушення провадження у справі (03.11.2014р.) сплатив останньому заборгованість у розмірі 37 928,58грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1201 від 18.11.2014р. (а.с. 33), внаслідок чого борг відповідача за первісним позовом перед позивачем за первісним позовом за поставлений, на підставі накладних № 53 від 06.02.2012р., № 58 від 06.02.2012р. згідно договору на поставку спермопродукції № 55 від 06.02.2012р., товар на момент судового розгляду справи відсутній.

Пунктом 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відповідно до п. 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011р. господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Визнання боржником претензії кредитора не є способом припинення зобов'язання і не свідчить про відсутність спору; особа, претензія якої визнана боржником, вправі звернутися до господарського суду з позовом про стягнення визнаної суми коштів. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

З огляду на те, що після порушення провадження у справі (03.11.2014р.) відповідач сплатив на рахунок позивача 37 928,58грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1201 від 18.11.2014р. (а.с. 33), з яких: 21 823,20грн. були зараховані позивачем в рахунок погашення боргу за поставлений, на підставі накладних № 53 від 06.02.2012р., № 58 від 06.02.2012р. згідно Договору на поставку спермопродукції № 55 від 06.02.2012р., товар, 10 911,60грн. були зараховані в рахунок сплати 10 911,60грн. штрафу на підставі п. 4.3. Договору, 3 428,81грн. були зараховані в рахунок сплати 3 428,81грн. інфляційних втрат, а 1 764,97грн. були зараховані в рахунок сплати 1 764,97грн. 3 % річних, внаслідок чого на момент прийняття рішення у справі заборгованість відповідача за первісним позовом перед позивачем за первісним позовом відсутня, а отже суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що провадження у справі в частині первісних позовних вимог підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору.

Щодо тверджень апелянта про те, що 18.11.2014р. останнім безпідставно сплачено 36 105,38грн., оскільки 22.05.2012р. відповідач за зустрічним позовом частково оплатив спірні накладні № 53 від 06.02.2012р., № 58 від 06.02.2012р. на суму 20 000грн., що підтверджується платіжним дорученням № 492 від 22.05.2012р. (а.с. 34) колегія суддів зазначає наступне.

В платіжному дорученні № 492 від 22.05.2012 (а.с. 43) зазначено призначення платежу: «за сперму згідно рахунку 219 від 18,04,2012 з ПДВ 20% - 3333,3 грн.». Дослідивши Рахунок № 219 від 18.04.2012, колегія суддів зазначає, що зазначений рахунок не стосується накладних № 53 та № 58 від 06.02.2012, а тому колегія суддів зазначає, що платіжне доручення № 492 від 22.05.2012 не приймається як належний та допустимий доказ часткового погашення заборгованості за накладними № 53 від 06.02.2012р., № 58 від 06.02.2012р.

Предметом зустрічного позову є вимоги про стягнення 36 105,38грн. безпідставно отриманих коштів на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Зустрічна позовна заява обґрунтована тим, що зі сплачених 18.11.2014р. позивачем за зустрічним позовом 37 928,58грн., відповідачу за зустрічним позовом правомірно належить 1 823,20грн., а 36 105,38грн. відповідач за зустрічним позовом зобов'язаний повернути позивачу за зустрічним позовом.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Враховуючи, що позивачем за зустрічним позовом, належними та допустимими доказами, не доведено суду безпідставної сплати відповідачу за зустрічним позовом 36 105,38грн., зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв'язку з необґрунтованістю.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, апеляційна скарга відповідача є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Дослідне господарство «Шевченківське» інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 05.12.2014 року по справі № 911/4678/14 залишити без змін.

2. Матеріали справи № 911/4678/14 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя К.В. Тарасенко

Судді І.А. Іоннікова

О.В. Тищенко