Рішення № 43227845, 17.03.2015, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 березня 2015 р. Справа № 918/117/15

Суддя Горплюк А.М. розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Терлич"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Прод Майстер"

про розірвання договору поставки, стягнення заборгованості та відшкодування збитків

В засіданні приймали участь:

Від позивача : Овчаров А.В. (довіреність б/н від26.05.2014р.).

Від відповідача : Бляшин М.С. (довіреність б/н від 16.03.2015р.).

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Терлич" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прод Майстер" про розірвання договору поставки товару під приватною торговою маркою продавця №309МК від 14.10.2011р., стягнення заборгованості в сумі 275 062 грн. 83 коп. за договором поставки товару під приватною торговою маркою покупця №309МК від 14.10.2011р. та стягнення збитків в сумі 630 558 грн. 80 коп..

Ухвалою суду від 13.02.2015р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження, розгляд справи призначено на 03.03.2015р..

03.03.15р. відповідач, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із неможливістю забезпечити явку представника в судове засідання.

Крім того, 03.03.15р. відповідач, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, подав клопотання, в якому просить суд при розгляді справи № 918/117/15 здійснювати технічну фіксацію судового процесу.

Згідно абзацу 7 статті 81.1 Господарського процесуального кодексу України на вимогу хоча б одного учасника судового процесу у суді першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи по суті або за ініціативою суду здійснюється фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу. Судом дане клопотання задоволено.

Ухвалою суду від 03.03.2015р. розгляд справи відкладено на 17.03.2015р..

17.03.2015р. відповідач, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти позовних вимог. Вказує, що позивачем не доведено факт поставки товару відповідачу, не надано будь-які належні докази (первинні документи), які б підтверджували замовлення та отримання відповідачем товару, а відповідно - факт поставки не доведений.

Крім того, 17.03.2015р. відповідач, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, подав клопотання, в якому вказує на відсутність необхідності здійснення технічної фіксації судового процесу у справі №9117/15. Судом дане клопотання задоволено.

В судовому засіданні 17.03.2015р. представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, вказаних у позовній заяві. Представник відповідача заперечив проти позовних вимог в повному обсязі з підстав вказаних у відзиві на позов.

За таких обставин, керуючись ст. 75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу та вирішити спір за наявними у справі матеріалами.

В результаті розгляду матеріалів справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

14.10.2011р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Терлич" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Прод Майстер" (покупець) укладено Договір поставки товару під приватною торговою маркою покупця №309МК (далі - Договір; а.с. 13-15).

У відповідності до п. 1.1. Договору, за цим договором постачальник зобов'язується в порядку і строки, встановлені договором виготовити і передати макаронні вироби (далі - Товар) з твердих сортів пшениці під приватною торговою маркою покупця у власність покупцеві в асортименті та відповідно до якісних показників, які зазначені в додатку № 1 до цього договору, в кількості та за погодженою ціною, вказаною в додатку № 2 (Специфікації), а останній - прийняти товар і оплатити його на умовах, визначених у цьому договорі.

Згідно з п. 1.4. договору, найменування, асортимент і ціна товару, що поставляється вказуються у специфікації (додаток « 2 до даного договору), підписаної сторонами, яка є його невід'ємною частиною. Ціна товару встановлюється відповідно до затвердженої сторонами специфікації і вказується в видаткових накладних на товар (п.1.5. Договору).

Відповідно до п. 1.6 Договору, загальна вартість товару, що поставляється за цим договором визначається шляхом підсумування вартості товару, зазначеної у всіх видаткових накладних, за якими було передано товар постачальником покупцю протягом строку дії цього договору, які є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктами 2.1. та 2.2. Договору сторони погодили, що форма оплати вартості поставленого товару - безготівковий розрахунок, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок другої сторони чи шляхом проведення взаємозаліку грошових зобов'язань між сторонами. Оплата за товар за цим договором проводиться покупцем на умовах відстрочки платежу 30 календарних днів з моменту поставки партії товару. Поставка товару і відстрочка платежу не є комерційним кредитом.

Постачальник зобов'язаний здійснити поставку товару на базисних умовах поставки у відповідності з Правилами Інкотермс в редакції 2000 р.. Постачання товару здійснюється силами та за рахунок постачальника. СРТ, склад покупця, адреса складу: м. Рівне, вул. Млинівська, 23 (п.3.1. договору).

Згідно з п. 3.2. Договору, товар поставляється партіями. Кількість, найменування, асортимент, ціна за одиницю товару, що поставляється, вказуються в товарно-транспортній накладній/видатковій накладній, складеній на підставі заявки покупця.

Відповідно до п. 3.4. Договору, погодження заявки здійснюється в наступному порядку: покупець передає постачальнику заявку на поставку товару із зазначенням дати поставки партії товару, виду, найменування, асортименту, кількості товару, що поставляється з зазначенням «Private Label», під якою випускатиметься товар, по факсу або поштою рекомендованим листом.

У відповідності до п. 3.5. Договору, постачальник зобов'язується в момент передачі товару покупцю передати останньому наступні документи:

- податкову накладну, підписану уповноваженою особою і скріпленою печаткою Постачальника;

- видаткову накладну або товарно-транспортну накладну на товар, підписану уповноваженою особою і скріпленою печаткою Постачальника;

- сертифікат якості (або інший документ, що підтверджує якість);

- інші документи, які вимагаються для даного виду товару чинним законодавством.

Згідно з п. 3.6. Договору, при ненаданні постачальником зазначених у п. 3.5. цього договору товаросупровідних документів на партію товару, поставка вважається нездійсненою до подання постачальником вищевказаних документів, які постачальник зобов'язаний надати не пізніше 2 (двох) робочих днів з дати передачі товару покупцю.

Відповідно до п. 3.8. Договору, датою поставки за цим договором вважається дата передачі постачальником покупцю в місці поставки товару і необхідних товаросупровідних документів.

Відповідно до п. 3.11. Договору, право власності на товар і ризик випадкової загибелі товару переходить від постачальника до покупця з моменту передачі товару в місці поставки, що засвідчується видатковою накладною підписаною уповноваженими представниками сторін.

Звертаючись з позовом у даній справі, позивач товариство з обмеженою відповідальністю «Терлич» обґрунтовує наявність боргу тим, що передав по накладних № Тр-0000361 від 24.10.2012р., № Тр-0000370 від 29.10.2012р., № Тр-0000377 від 01.11.2012р., № Тр-0000430 від 18.12.2012р., № Тр-0000008 від 10.01.2013р., № Тр-0000016 від 16.01.2013р., № Тр-0000018 від 18.01.2013р., № Тр-0000023 від 22.01.2013р., № Тр-0000028 від 29.01.2013р., № Тр-0000049 від 12.02.2013р., № Тр-0000055 від 19.02.2013р. та № Тр-0000060 від 22.02.2012р. макаронні вироби на загальну суму 275 062 грн. 83 коп., за які відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Прод Майстер" не розрахувався.

В свою чергу, відповідач відповідач позовних вимог не визнав та повністю заперечив факт здійснення вищезазначених поставок макаронних виробів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін надані в судових засіданнях, встановивши обставини справи і давши їм оцінку, господарський суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст.712 ЦК України та ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.8 ст.193 Господарського кодексу України управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини. Відповідно до цієї норми таким письмовим посвідченням є письмовий документ, який складений згідно з вимогами чинного законодавства і посвідчує виконання зобов'язання.

Чинне законодавство встановлює обов'язкові вимоги до документів (за формою та змістом), що мають підтверджувати виконання господарських зобов'язань. Загальні вимоги до вказаних документів встановлені у ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також - у Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого Мінюстом України 05.06.95 р. за № 168/704 /з подальшими змінами до нього/, де визначені обов'язкові реквізити первинних документів. Крім того, до первинних документів включаються додаткові реквізити в залежності від характеру операції.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п.2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Для надання їм юридичної сили і доказовості первинні документи мають містити обов'язкові реквізити за п.2.4 цього Положення, зокрема - посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, згідно з ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п.2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно ч.1 п.2.5. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначено, зокрема, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Надані позивачем суду видаткові накладні № Тр-0000361 від 24.10.2012р., № Тр-0000370 від 29.10.2012р., № Тр-0000377 від 01.11.2012р., № Тр-0000430 від 18.12.2012р., № Тр-0000008 від 10.01.2013р., № Тр-0000016 від 16.01.2013р., № Тр-0000018 від 18.01.2013р., № Тр-0000023 від 22.01.2013р., № Тр-0000028 від 29.01.2013р., № Тр-0000049 від 12.02.2013р., № Тр-0000055 від 19.02.2013р. та № Тр-0000060 від 22.02.2012р. виконані на паперових носіях і при цьому не містять будь-яких відомостей про представника покупця/відповідача і його підпису.

Складені таким чином видаткові накладні не можуть бути доказом того, що господарська операція (в даному випадку - передача/прийняття товарів за договором поставки) фактично відбулась, і, відповідно - не є доказом зобов'язання відповідача перед позивачем за ст.509 ЦК України та ст.ст.173,193 ГК України.

В свою чергу, позивач в своїх поясненнях вказав, що відповідач умисно ухилився від належного оформлення вищезазначених видаткових накладних, оскільки в майбутньому переслідував ціль не проводити розрахунки за поставлений товар. Разом з тим, позивач на вимогу суду не надав жодних доказів звернень до відповідача з приводу належного оформлення видаткових накладних. В судовому засіданні надав пояснення, що докази звернень відсутні, що в свою чергу ставить під сумнів факт здійснення поставки товару.

Доводи позивача про відображення відповідачем у податковій звітності вказаної господарської операції не мають значення, оскільки такі дії мають односторонній характер, і в силу положень чинного законодавства безпосередньо первинні документи, виконані у встановленому чинним законодавством порядку, є підставою для формування фінансової та податкової звітності підприємства, а не навпаки. Тому допустимими доказами мали б бути видаткові накладні, підписані представниками обох сторін. За відсутності первинних документів як підстави для формування податкової звітності та відображення у ній вчинених господарських операцій, дані податкових накладних і декларацій, поданих до податкового органу, не можуть бути доказом відвантаження/отримання товару. Більше того, наявність податкової звітності не виключає можливості її корегування в майбутніх податкових періодах у разі самостійного виявлення платником податків помилок в поданих деклараціях (ст.50 Податкового кодексу України).

Крім того, позивач на вимогу суду не надав інших документальних доказів передбачених діючим законодавством та умовами договору поставки, які б могли підтвердити факт поставки товару, а саме заявок на товар, товарно-транспортна накладна на вантаж (шляхові листи), довіреність відповідача, отримана позивачем при переданні товару за видатковою накладною, а також в судовому засіданні не зумів пояснити причини відсутності даних документів.

Відповідно до ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Підсумовуючи наведене, господарський суд дійшов висновку, що у даній справі відсутні належні та допустимі докази, які відповідно до ст.ст.33-34,43 ГПК України підтверджують, що фактично відбулась господарська операція з поставки товару за видатковими накладними № Тр-0000361 від 24.10.2012р., № Тр-0000370 від 29.10.2012р., № Тр-0000377 від 01.11.2012р., № Тр-0000430 від 18.12.2012р., № Тр-0000008 від 10.01.2013р., № Тр-0000016 від 16.01.2013р., № Тр-0000018 від 18.01.2013р., № Тр-0000023 від 22.01.2013р., № Тр-0000028 від 29.01.2013р., № Тр-0000049 від 12.02.2013р., № Тр-0000055 від 19.02.2013р. та № Тр-0000060 від 22.02.2012р., і, відповідно - відсутні докази виникнення зобов'язання відповідача перед позивачем з оплати 275 062 грн. 83 коп. боргу.

Вирішуючи позовні вимоги в частині розірвання Договору поставки товару під приватною торговою маркою покупця №309МК від 14.10.2011р., суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною другою ст.651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Проте, як встановлено судом, що у даній справі відсутні належні та допустимі докази, які підтверджують, що фактично відбулась господарська операція з поставки товару, і, відповідно відсутні докази виникнення зобов'язання відповідача перед позивачем з оплати 275 062 грн. 83 коп. боргу, у зв'язку з чим, на час прийняття рішення у даній справі істотне порушення договору, що у розумінні положень ч. 2. ст. 651 Цивільного кодексу України, що є підставою для розірвання договору, відсутнє.

Враховуючи вищевстановлені судом обставини, враховуючи те, що у даній справі відсутні докази виникнення зобов'язання відповідача перед позивачем з оплати 275 062 грн. 83 коп. боргу, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розірвання Договору поставки товару під приватною торговою маркою покупця №309МК від 14.10.2011р., у зв'язку з чим, суд відмовляє в задоволенні позову у даній частині.

Вирішуючи позовні вимоги в частині відшкодування збитків, суд виходить з наступного.

В силу норм ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 2 ст. 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Необхідною умовою відповідальності за заподіяння збитків є наявність складу правопорушення, а саме: наявність збитків, протиправна поведінка заподіювача збитків, причинний зв'язок між збитками та протиправною поведінкою заподіювача збитків, а також вина.

Відсутність хоча б одного з перелічених елементів звільняє від відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Вони є фактом об'єктивної дійсності, що існує незалежно від правової оцінки і від того, підлягають збитки, що виникли, відшкодуванню згідно закону або не підлягають. Для притягнення боржника до цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування збитків необхідно, щоб порушення зобов'язання дійсно спричинило отримання кредитором збитку.

Позивач на підтвердження своїх вимог по відшкодуванню понесених збитків посилається на п.4.7. Договору поставки та обставини, встановлені рішенням господарського суду Рівненської області від 17.06.2014р. та постановою Вищого господарського суду України від 26.11.2014р. у справі №918/630/14.

Згідно з п. 4.7. Договору, упаковка та гофротара входять у вартість товару, дані елементи постачаються покупцем у кількості необхідній для вчасного та якісного виконання умов цього договору постачальником з врахуванням втрат при виробництві товару. Втрати упаковки та гофротари при виробництві товару складають 2,0% та 0,1% відповідно.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 17.06.2014р. у справі №918/630/14, яке залишене без змін постановою Вищого господарського суду України від 26.11.2014р., задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Прод Майстер" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Терлич" про стягнення 630 558 грн. 80 коп., з яких 562 072 грн. 29 коп. основний борг, 29 303 грн. 39 коп. 3% річних 39 183 грн. 12 коп. інфляційних втрат.

Разом з тим, господарськими судами у справі № 918/630/14 встановлено, що між сторонами мали місце правовідносини, що склалися на підставі укладеного у спрощений спосіб договору купівлі-продажу, за яким сторони не визначали строк здійснення відповідачем оплати за отриманий товар, тому покупець (відповідач) на підставі ст.692 ЦК України був зобов'язаний повністю оплатити товар після його прийняття, чого зроблено не було. Тобто, накладні, за якими відповідач отримав товар, є самостійними підставами виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Відповідно до преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути постановлено під сумнів.

Відповідно до ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи , не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Оскільки в силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду, господарський суд вважає безсумнівними встановлені судами у справі № 918/630/14 факти, при цьому ці факти не можуть ставитися судом під сумнів та є такими, які не потребують додаткового доведення зазначених обставин та фактів.

З урахуванням наведеного, господарський суд не приймає до уваги твердження позивача про те, що упаковку та гофротару поставлено у відповідності до п. 4.7 договору поставки товару під приватною торговою маркою покупця №309МК від 14.10.2011р..

З огляду на вищевикладене суд дійшов до висновку, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідача суми збитків у розмірі 630 558 грн. 80 коп., у зв'язку з відсутністю факту заподіяння збитків відповідачем позивачу у розмірі 630 558 грн. 80 коп., наявністю його вини та причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та заподіяними збитками, та доведеністю розміру збитків.

На підставі викладеного, господарський суд не встановив правових підстав для задоволення позову, поданого Товариством з обмеженою відповідальністю "Терлич" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прод Майстер", а тому відмовляє у його задоволенні повністю.

Судовий збір у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення підписане суддею "23" березня 2015 р..

Суддя Горплюк А.М.