Рішення № 43227173, 16.03.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.03.2015 р. Справа№ 914/265/15

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Галавтоцентр", м. Львів

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Львів

про стягнення 40 547, 20 грн.

Суддя Манюк П.Т.

При секретарі Підкостельній О.П.

Представники:

від позивача: Жулинський О.А. - представник

від відповідача: ОСОБА_3 - представник

Зміст ст. 22 ГПК України представникам сторін роз'яснено.

Розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Галавтоцентр" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 43 257, 00 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.01.2015 р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 09.02.2015 р.

Розгляд справи відкладався з підстав зазначених у відповідних ухвалах суду, в судовому засіданні оголошувалася перерва.

Представник позивача в судові засідання з'явився, позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити з підстав викладених в позовній заяві та усних поясненнях. Представником позивача подана заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій він просить стягнути з відповідача на свою користь 40 547, 20 грн.

Представник відповідача в попереднє судове засідання з'явився, проти задоволення позовних вимог не заперечував, проте просив розстрочити виконання судового рішення на 12 місяців.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Галавтоцентр" (надалі - позивач) звернулося в господарський суд з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі - відповідач) про стягнення 40 547, 20 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що 23.02.2009 р. між ним та відповідачем був укладений договір поставки ПММ № 192-п (надалі - договір). Відповідно до умов договору позивач зобов'язується передати у власність відповідача пально-мастильні матеріали шляхом заправки автомобілів відповідача на АЗС позивача, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити товар.

На виконання умов договору позивачем здійснено заправку автомобілів відповідача на 3 082 літри на загальну суму 31 637, 70 грн., що підтверджується розхідними накладними та заправочним листом за лютий 2014 р., в якому зафіксовано дату видачі, державний номер та марку автомобіля, а також кількість виданих пально-мастильних матеріалів.

Згідно п. 3.1 договору розрахунки за цим договором між позивачем та відповідачем здійснюються шляхом безготівкового платежу на поточний рахунок позивача на підставі даного договору, рахунків позивача на попередню оплату товару, або рахунків за фактично відвантажений товар.

Відповідно до п. 4.2 договору сторони домовилися, що будь-яка заборгованість за результатами звітного місяця, буде погашатися відповідачем не пізніше 10-го числа наступного за звітним місяцем.

Відповідач за отриманий товар в лютому місяці 2014 р. оплату не здійснив, внаслідок чого у нього виникла заборгованість в розмірі 31 637, 70 грн.

Сторонами 19.03.2014 р. був підписаний акт звірки взаємних розрахунків № 20/03, в якому відповідач підтвердив, що у нього перед позивачем існує заборгованість в розмірі 31 637, 70 грн.

Відповідачем частина заборгованості в розмірі 4 459, 20 грн. була сплачена, тому станом на час розгляду справи в суді заборгованість останнього складає 27 178, 50, яку позивач просить стягнути з відповідача на свою користь.

Крім стягнення основної заборгованості, позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних в розмірі 876, 20 грн., інфляційні втрати в розмірі 9 237, 80 грн. та, на підставі п. 4.3 договору, пеню в розмірі 3 254, 70 грн.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення виходячи із наступних мотивів.

Відповідно до статті ст. 526 ЦК України, 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як встановлено судом, 23.02.2009 р. між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки ПММ № 192-п. Відповідно до умов договору позивач зобов'язується передати у власність відповідача пально-мастильні матеріали шляхом заправки автомобілів відповідача на АЗС позивача, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити товар.

На виконання умов договору позивачем здійснено заправку автомобілів відповідача на 3 082 літри на загальну суму 31 637, 70 грн., що підтверджується розхідними накладними та заправочним листом за лютий 2014 р., в якому зафіксовано дату видачі, державний номер та марку автомобіля, а також кількість виданих пально-мастильних матеріалів.

Відповідно до ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно п. 3.1 договору розрахунки за цим договором між позивачем та відповідачем здійснюються шляхом безготівкового платежу на поточний рахунок позивача на підставі даного договору, рахунків позивача на попередню оплату товару, або рахунків за фактично відвантажений товар.

Відповідно до п. 4.2 договору сторони домовилися, що будь-яка заборгованість за результатами звітного місяця, буде погашатися відповідачем не пізніше 10-го числа наступного за звітним місяцем.

В порушення умов договору та ст. 692 ЦК України відповідач свої зобов'язання щодо оплати за поставлений позивачем товар виконав частково, в результаті чого у нього виникла заборгованість в розмірі 27 178, 50 грн.

Приписами ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Представник відповідача в судових засіданнях доказів повного погашення заборгованості не представив, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 27 178, 50 грн. є обґрунтованими наявними в матеріалах справи доказами, тому підлягають до задоволення.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В частині позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 9 237, 80 грн. та 3% річних в розмірі 876, 20 грн., суд вважає, що вони розраховані вірно, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

Пунктом 4.3 договору передбачено, що при порушенні строків оплати товару відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 0, 5% від заборгованої суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені встановлюється за згодою сторін та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пленум Вищого господарського суду України у постанові від 29.05.2013 р. № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" зазначив, що з огляду на положення частини шостої статті 231, частини другої статті 343 ГК України та статтей 1 і 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", яким би способом не визначався в договорі оренди (найму) розмір пені за прострочення платежу за відповідним зобов'язанням, стягнуто може бути лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена з урахуванням подвійної облікової ставки Національного банку України".

Таким чином, визначений згідно з договором розмір пені, не може перевищувати той розмір, який визначений законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Крім того, ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що нарахування позивачем пені в розмірі 3 254, 70 грн. проведено відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

Оскільки спір виник через неправомірні дії відповідача, судовий збір покладається на відповідача.

Відповідно до п. 6 ст. 83 ГПК України господарський суд приймаючи рішення має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

З поданої представником відповідача заяви про визнання позову та про розстрочку виконання судового рішення, а також доданих до неї доказів вбачається що відповідач на даний час перебуває у важкому фінансовому становищі, а розмір заборгованості відповідача перед позивачем значно перевищує чистий річний оподаткований дохід відповідача за 2014 рік. Крім цього, відповідачем здійснюється погашення кредитної заборгованості перед ПАТ «ВіЕС БАНК», що забезпечена заставою нерухомого та рухомого майна, належного відповідачу.

В пункті 7.2. постанови від 17 жовтня 2012 року № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» Пленуму Вищого Господарського суду України зазначив, що підставою для, зокрема, розстрочки можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття вказаних заходів, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Заслухавши думку представників сторін щодо заяви представника відповідача про розстрочку виконання рішення на 12 місяців, суд вважає, що її слід задоволити частково. При цьому суд виходить з того, що одноразове стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у повному обсязі зумовить погіршення показників господарської діяльності відповідача, збільшення заборгованості за кредитним договором, що може призвести до повної неплатоспроможності відповідача та припинення господарської діяльності.

Таким чином, виконання рішення слід розстрочити на шість місяців, шляхом сплати відповідачем - Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 заборгованості перед позивачем, наступним чином:

- березень 2015 р. - 8 584, 86 грн. (з врахуванням судового збору);

- квітень 2015 р. - 6 757, 86 грн.;

- травень 2015 р. - 6 757, 86 грн.;

- червень 2015 р. - 6 757, 86 грн.;

- липень 2015 р. - 6 757, 86 грн.;

- серпень 2015 р. - 6 757, 86 грн.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд ,-

в и р і ш и в:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Галавтоцентр» (79034, м. Львів, проф. Буйка, 6, код ЄДРПОУ 25550535) суму у розмірі 42 374, 20 грн. з них:

- 27 178, 50 грн. - основної заборгованості;

- 876, 20 грн. - 3 % річних;

- 9 237, 80 грн. - втрати від інфляції;

- 3 254, 70 грн. - пені;

- 1 827, 00 грн. - судового збору.

3. Розстрочити виконання судового рішення терміном на шість місяців шляхом сплати Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Галавтоцентр» (79034, м. Львів, проф. Буйка, 6, код ЄДРПОУ 25550535) суми в розмірі 42 374, 20 грн. наступним чином:

- березень 2015 р. - 8 584, 86 грн. (з врахуванням судового збору);

- квітень 2015 р. - 6 757, 86 грн.;

- травень 2015 р. - 6 757, 86 грн.;

- червень 2015 р. - 6 757, 86 грн.;

- липень 2015 р. - 6 757, 86 грн.;

- серпень 2015 р. - 6 757, 86 грн.

4. Наказ видати відповідно ст.116 ГПК України.

Повне рішення складено 23.03.2015 року.

Суддя Манюк П.Т.