Ухвала суду № 43227129, 19.03.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2015 року Справа № 876/492/15

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Затолочного В.С.,

суддів Каралюса В.М., Матковської З.М.,

з участю секретаря судового засідання Нефедової А.О.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Ортинської Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17.12.2014 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області, третя особа - перший заступник начальника Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області Солоненко Світлани Дмитрівни про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

В вересні 2014 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - Позивач, ФОП ОСОБА_3.) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - Відплвідач, Дрогобицька ОДПІ), третя особа - перший заступник начальника Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області Солоненко Світлани Дмитрівни, в якій з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить скасувати податкові повідомлення-рішення №0004871702 та №0004861702 від 11.09.2014 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства не відповідають дійсності, оскільки під час перевірки були надані всі документи у відповідності до вимог законодавства, оформлені належним чином, а операції, по яких сформовані податкові зобов'язання з податку на додану вартість, пов'язані з власною господарською діяльністю позивача. Крім того, вважає, що акт перевірки контрагента не містить відповідної доказової бази, відповідно, ФОП ОСОБА_3 жодним чином не порушував норм податкового законодавства, в зв'язку з чим спірні податкові повідомлення-рішення прийнято неправомірно та підлягають скасуванню.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17.12.2014 року позов задоволено повністю.

Постанову суду першої інстанції оскаржила Дрогобицька ОДПІ. Відповідач зазначає, що не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що постанова підлягає скасуванню.

Як обґрунтування апеляційної скарги звертає увагу на порушення судом норм матеріального права. Вказав, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а також не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими.

Вислухавши суддю-доповідача, представника Відповідача, який просить задовольнити апеляційну скаргу, представника Позивача, який просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що посадовими особами Дрогобицької ОДПІ Головного управління Міндоходів у Львівській області проведено виїзну позапланову перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, податковий номер НОМЕР_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року.

За результатами перевірки складено акт від 26.08.2014 року №586/13-09-17-02/НОМЕР_1 (далі - акт перевірки), у висновках якого зафіксовано порушення позивачем, а саме:

- п.185.1 ст. 185, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, який підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за травень 2013 року в сумі 2307,00 грн;

-п.177.1, п. 177.2, п. 177.4, ст. 177 Податкового кодексу України, щодо завищення витрат за 2013 рік на суму 99540,00 грн., що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб від провадження господарської діяльності за 2013 рік в сумі 16921,80 грн.

Таких висновків податковий орган дійшов, аналізуючи господарські відносини позивача з ПП «Рехавот» та ТзОВ «Стек-Комп'ютер».

На підставі акта перевірки від 26.08.2014 року №586/13-09-17-02/НОМЕР_1 податковий орган 11.09.2014 року прийняв податкові повідомлення - рішення №0004871702 яким збільшено суму грошового зобов'язання на податок на доходи фізичними особами за результатами річного декларування в розмірі 21152,25 грн. (основний платіж - 16921,80 грн., штрафні санкції - 4230,45 грн.) та №0004861702, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 3 460,50 грн. (основний платіж - 2307,00 грн., штрафні санкції - 1153,50 грн.).

У періоді, який перевірявся, ФОП ОСОБА_3 здійснював господарську діяльність із контрагентом ПП «Рехавот» відповідно до укладеного договору від 02.01.2013 року №93/13.

На підтвердження виконання вказаного договору до справи долучені видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, сертифікат відповідності на цукор білий кристалічний, протоколи випробувань продукції, висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи.

Також у перевіреному періоді ОСОБА_3 здійснював господарську діяльність із контрагентом ТОВ «Стек-комп'ютер» - закуповував комп'ютерну техніку та запасні частини до неї.

На підтвердження реальності господарських операцій щодо купівлі комп'ютерної техніки та комплектуючих до неї у ТОВ «Стек-комп'ютер» до справи долучені видаткова накладна, податкова накладна, рахунок-фактуру, платіжні доручення.

Вірно встановивши обставини справи, суд першої інстанції правильно застосував до правовідносин між сторонами відповідні їм норми матеріального права.

Відповідно до акта перевірки, висновки про безтоварність господарських операцій між Позивачем та ПП «Рехавот» зроблено на основі документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Рехавот» з питань дотримання вимог податкового законодавства по операціях щодо придбання товарів ТзОВ «Захід Маркет Груп» за червень 2013 року та використання придбаних товарів у власній господарській діяльності (акт від 24 вересня 2013 року №103/22-12/37504083).

Відповідно до цього акта податковий орган в ході перевірки дійшов висновку, що головною метою ПП «Рехавот» та ТзОВ «Захід Маркет Груп» є надання податкової вигоди третім особам, зокрема, несплату ПДВ та податку на прибуток за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність на цукровому ринку, встановлено, що підприємство провело документальне оформлення господарських операцій, які фактично не здійснювались та не мали реального товарного характеру.

Висновки ж щодо безтоварності господарських операцій між позивачем та ТзОВ «Стек-комп'ютер» зроблено на основі акту № 185/22-10/30538300 від 27.11.2013р. - ДПІ у Личаківському районі м. Львова «Про результати позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Стек-Комп'ютер» з питань взаємовідносин з ПП «Гєлан» за червень 2012 - лютий 2013р., ТОВ «Перітус Альянс» за липень 201 Зароку, ТОВ «ТПА Україна» за травень 2013 року.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Як передбачено пунктом 198.2 цієї статті, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 цієї статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201,11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Виходячи з вимог вказаного вище Закону, відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

При цьому, згідно з частиною 2 цієї статті, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Отже, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні відповідати вимогам чинного законодавства України. При цьому, фактичні витрати на послуги повинні оформлятися відповідними документами, які б підтверджували фактичне виконання тієї чи іншої господарської операції.

Частиною 2 статті 3 цього Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 2.4 глави 2 Положення «Про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 5 червня 1995 року №168/704, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному вираженні), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Згідно із пунктами 2.15-2.16 глави 2 вказаного Положення, первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документів обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна зв'язку показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним документам, встановленому порядку приймання, зберігання та витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, юридичним або фізичним особам.

Отже, первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту, сформування податкового зобов'язання у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків його контрагентами (або контрагентами контрагентів позивача), в тому числі - несплата податкових зобов'язань останніми, порушує право особи мирно володіти своїм майном, про що вказано у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства в розумінні статті 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477, мають в Україні значення джерела права.

Зокрема, у рішенні у справі «Щокін проти України» ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнано тільки, якщо здійснене на умовах, передбачених законом.

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії у випадку неправомірних дій іншої компанії підтверджується численними рішеннями Європейського суду з прав людини. Так, пункту 71 рішення у справі «Булвес проти Болгарії» ЄСПЛ дійшов такого висновку: «...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні в справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії». У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника з тим, щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б. Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знаходить своє продовження у праві Європейського союзу, зокрема, у Шостій Директиві №77/388/ЄЕС від 17 травня 1977 року щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту (надалі-Шоста Директива).

Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 18 березня 2004 року №1629 визначає сферу оподаткування (зокрема, непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire (право ЄС) з метою недопущення прийняття актів, які суперечать праву Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а відповідно його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви.

Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄС), яка відповідно застосовується ЄСПЛ для вирішення справи «Булвес проти Болгарії», а саме: «Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2(1). 4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають об'єктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати».

Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту недійсності попередньої або наступної операції у низці поставок, в яку входять ці операції, через шахрайство з ПДВ, про яке платник податку не знав і не міг знати.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, порушення вимог чинного податкового законодавства будь-яким суб'єктом господарювання по ланцюгу постачання при здійсненні господарських операцій не повинно тягти за собою відповідальність іншого учасника господарських взаємовідносин. Тобто один суб'єкт господарювання не відповідає за дії (бездіяльність) іншого у разі порушення останнім норм відповідного законодавства.

Якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках, то відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством.

Відображення суми податкових зобов'язань провадиться платником податку на підставі результатів господарської діяльності.

Відповідно до вимог ПК України, який регулює, зокрема, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, підставою, що позбавляє платника податків права на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, є не підтвердження його податковими накладними, або підтвердження податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 ПК України.

Проте, як в ході проведення перевірки, так і в ході судового розгляду справи, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження наявності таких обставин, так само як і не надано доказів на порушення позивачем вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України.

Таким чином, представлені позивачем суду докази свідчать про підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій позивачем та його контрагентами, та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх.

Відтак, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги не відповідають законодавству України та не можуть бути підставою для її задоволення.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції відповідає обставинам справи, наявним в ній доказам, прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17.12.2014 року у справі № 813/6305/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В.С. Затолочний

Судді В.М. Каралюс

З.М. Матковська

Повний текст виготовлено 23.03.2015 року